Вже вміючи керувати залізним конем ми шукали наступне місце призначення для чергового марш-кидка.
Так ось, ще майже місяць до цього, коли ми брали участь у Святкуванні дня народження Далай Лами до нас поступила інформацію про щорічні вчення Духовного Наставника. Якраз нам по датах все повинно було збігатися під час зустрічей в сусідній долині від Ле.
Долина річки Нубри є мабуть найвіддаленішим з найвіддаленіших частин Індії, що є північним краєм країни на стику Індійсько-Пакистанського та Індійсько-Китайського кордонів. Ну це вже майже сама піднебесна…
Дорога до цієї місцевості пролягає через найвищий моторизований перевал у світі. Різкий підйом починається практично відразу з самого Ле і крутими серпантинами довго піднімається догори, аж поки приблизно на 40му кілометрі ви не видераєтся на Кардунг Ла. Там вже зовсім холодно, легенько притрушує сніжком, а довкола суцільні льодовики. П’єм чай і відразу женемо вниз.
Перше, що трапляється на шляху після суцільної високогірної незмінності дивіться тут:
видно, що чувак тільки лише недавно звалився. Зупинився ешелон машин і всі намагаються якось допомогти, а бідний водій розмовляє по телефону без жодної подряпини.
Ну ми фото на память і їдемо далі.
Трохи нижче відкривається краєвид наче ми опинилися на місяці, в якому глибочезна ущелина абсолютно посередині розсікає 20 кілометрову в діаметрі долину.
Ще кілька швидких поворотів, невеличкий підйом, робиться тепліше, вечірнє сонце приємно пестить наші лиця і ми в’їжджаємо до живописної долини, саме тією, яка носить назву річки, русло якої як бачимо досить широко розливається під час паводків. Це Нубра.
В одному із перших поселень зупиняємось перекусити і бачимо пару. Це виявилися, так-так, саме ті бельгійці, який ми зустріли пару днів до того на берегах озера Панконг. З ними побраталися і разом продовжили шлях до містечка Сумур, де як нам тоді казали повен і бути Його Світлість.
На під’їздах до міста відразу відчувається прихід свята. Вулички чистенькі, тротуари наглянцовані, люди гарно вбрані, навіть водостоки вздовж доріг вилиті з бетону. Ну скажу Вам, не очікував. Не кожен райцентр у нас таке має. Містечко збудоване вздовж дороги, а на його головній прощі порається місцевий народ.
Дехто вкручує лампочку. Не зовсім раціональний розподіл кадрів.
А це власне наші бельгійські друзі
Як виявилося це якраз вони закривали всі урочистості і ми буквально на 2-3 години запізнилися. Наступного дня вчення повинні були проходити за східніше на 60 км, куди на жаль іноземцям вже вхід не дозволений 🙁
Ну раз вже так, потрібно було хоча б оглянути територію. Наступного дня ми і скористалися цією нагодою.
Монастир у Сумурі
А так всередині
Потім ще якихось 30 км, з яких 15 дорогою назад, і ми переправляємся на протилежну частину долини в місто Діскіт.
Там є дуже мальовничий монастир на верхівці скелі
з якого відкривається чудовий вид на долину. А посеред цього всього, таке враження, що просто з іншого світу, височіє нереальної величини статуя Будди.
Ну і на завершення дня ще буквально 8-10 км після монастиря місцеві підприємці, використовуючи, такий хрестоматійних Середньо-Азіатський ландшафт, надають для туристів послуги катання на верблюдах.
Ми глянули на то все і подалися назад до Ле.
І тут як на зло о 6 вечорі за 80 км до Ле і за сорок до самого перевалу посеред нічого навкруги я трохи перегазував, скорочуючи шлях, і в нас ламається байк. Жодних ознак і надії завестися знову нема 🙁
Ми на нейтральну і спускаємося назад до Нубри, наче на підбитому коні. Вже починає смеркати, ми чуємо гул з-за повороту і спиняємо нізвідки взявшуся фуру посеред гір. На щастя для нас вона абсолютно пуста. Кілка рупій і водій погоджується підкинути нас до самого Ле. Все ніби супер, але залишається лише одне: затягнути 300 кілограмового велетня на верх.
Ой. 5 хвилини комбінацій і ми справилися:
Домів ми потрапили аж опівночі. Наступне це подорож назад, до Великої Індії….
