Моє освідчення в літаку на висоті 10 000 метрів

Чи виникають у Вас думки зробити щось шалене і водночас прикольне? Ви давно знаєте, що це треба зробити. Можливо навіть неодноразово вже говорили собі: «Все, я це зроблю», – але, коли доходило до діла, то якась невідома сила Вас зупиняла?

Було таке чи ні? А ну коліться? 🙂

Зазвичай це справи, від яких затамовує подих, а на їх реалізацію потрібно зібрати неабияку відвагу. Я постійно ловлю себе на таких речах, оскільки в голову весь час лізе купа ідей. Користуючись одним із пунктів власної Формули Продуктивності, намагаюся робити багато речей через страх або просто в лоб.

Але вчинок про який йде мова принципово відрізняється від усього, що я робив до того…

12 квітня 2013 року, пролітаючи на висоті з десяток кілометрів десь над Іраном авіарейсом Шарджа (ОАЕ) – Донецьк чудової лоукостової авіалінії AirArabia, відбулося моє освідчення у коханні.

Мені шалено пощастило в житті, що одна принцеса звернула увагу  на такого простака, як я. Протягом двох з половиною останніх років моє життя сильно забарвилося найяскравішою у світі зіркою. Окрім того її сяйво супроводжувало мене у майже піврічній подорожі Південно-Східною Азією, не раз вберегло від небезпек чи дурних вчинків і постійно зігрівало, коли мені ставало зле.

Це Мартуся, моя дівчина і тепер вже наречена. А ось і її блог – http://blog.martatrotsiuk.com/

Унікальниий досвід

Я розумію, що більшість людей на Землі через це переходять і особливого тут начебто нічого нема. В той же момент, я переконаний, що досвід кожної людини, чим би вона не займалася, є повністю унікальним.

Перший поцілунок чи секс, знайомство з батьками чи освідчення і так далі… Не знаю як у Вас, а мені цей крок дався ну дуже не просто.

Ні перед якою публікою у кількасот людей я не переживав, як в той момент, перед напівсплячими пасажирами літака. Скажімо, виступ на TEDx-Donetsk день по тому здавася розповіддю казочки у дитсадочку у порівнянні з цим геройським вчинком….

І ось, я домовився зі стюардесою, що збираюся зробити освідчення. Вона трішки зніяковіла, але відмовити звичайно не могла. Порадившись з капітаном літака, мені дали добро. Сказали, що без проблем після того, як рознесуть пасажирам їсти.

Так ось, та година очікування була мабуть найдовшою годиною у моєму житті. Подумки я постійно прокручував можливі варіанти розвитку подій, в мене чомусь похололи руки так, що спляча красуня навіть їх з себе зкинула.

І ось всім рознесли їсти і проїхалися «тачкою» ще разок між сидіннями, позабиравши недоїдки та сміття. Настав цей момент. Треба йти. Ой, краще сказати: «Хочу йти»… 🙂

Ну а далі відбулося те, що ви бачили на відео зверху…

А як освідчення відбувалося у Вас? Які приклади доводилося спостерігати або десь чути?