Вільна мандрівка на незовсім вільний острів свободи – Куба

Що ми знаємо про Кубу або що вперше приходить у голову, коли чуємо це приємне слово? Сигари, ром, сальса, постать здається вічно живого Фіделя, популярна фізіономія Че, а також мабуть екзотичні карибські береги і один із небагатьох пережитків Совку, що залишився жевріти у сучасних геополітичних умовах глобального капіталізму.

Ось частинка подорожі туди нашими очима…

Чесно кажучи, я ніколи сильно не рвався на Кубу хоча і збирався у Центральну Америку. І якось так сталося, що після розмови з Максом та Ірою, котрі звідали половину Південної Америки, випадково в неті натрапив на цікаву і зручну стиковочку Манчестер – Кая Коко, чим і вирішив скористатися.

Таким чином Куба стала для нас перевалочним пунктом на шляху з Європи до Мексики, де ми провели два тижні, досліджуючи нові терени.  Скажу Вам, що чогось подібного я до того не бачив, тому дуже задоволений, що вдалося прокласти маршрут в Центральну Америку саме таким чином.

До речі, зовсім скоро провидитиму вебінар,в якому детально розповідатиму про всі нюанси самостійної мандрівки на цей острів, а наразі перші враження у численних фото + трішечки тексту.

 ***

Ось карта мандрівки для зручності

Чартерний переліт, про який йшла мова вище, забезпечувався Британською компанією FlyThomasCook і через 10 годин після вильоту з Туманного альбіону ми прибули на північне узбережжя Куби, а саме острів Кая Коко.

Варто зазначити, що сама подорож з України до Британії видалася напрочуд непростою і ми були дуже близько до того, щоб нікуди не полетіти взагалі. Але детально про це у статті Як потрапити у Великобританію без візи.

Якщо Ви літали хоч кудись на південь, то добре знайомі з відчуттями, коли отримуєте по обличчю тепловий удар розпеченим тропічним повітрям, виходячи з літака. Саме так зустріла нас Куба..

Оскільки Кая Коко доволі ізольоване місце (до найближчого міста 40 км вглиб острова), а крім того нам хотілося відпочити після довгого перельоту і насолодитися теплим морем, довелося бронювати один із п’ятизіркових готелів, котрі знаходилися поруч з аеропортом.

Наш готель знаходися за 15 км від летовища і до слова це була мабуть найдорожчою ночівлею за історію моїх мандрів. Ціна однієї ночі 150 доларів США, хоча нічого особливого там не було. Простенькі кімнатки в численних 2-3 поверхових будівлях, пару ресторанів і басейнів на території комплексу, а також приватний пляж. Працівників довозять з містечок за 50+ кілометрів, а в радіусі 25 кілометрів лише море, чагарники і подекуди такі ж самі готелі, що стоять абсолютно своїм особняком.

Чесно кажучи, не розумію європейців, котрі сюди їдуть по пакету. З таким самим успіхом можна чудово провести час в Туреччині або Єгипті, оскільки Кубою тут пахне так само, як в Анталії. Але менше з тим…

***

Єдиним способом вибратися з того пекла було таксі, котре наступного дня доставило нас в містечко Морон, де власне і нарешті почалася Куба.

Відразу два прозріння:

1)      За загальним правилом туристи-іноземці можуть їздити лише на таксі або спеціальних для туристів автобусах, які курсують між окремими містами не частіше двох разів на день.

2)      В країні паралельно ходять дві валюти (Кубинське песо і Кубинське конвертоване песо),
обмінний курс між котрими 1/24 відповідно. Крім того кожна валюта діє на окремі види товарів і послуг.

Забігаючи наперед скажу, що таксі, кока кола, готелі, ресторани, музеї (тобто те, за що зазвичай платять туристи) оперують в конвертованих песо (далі CUC) *** верхня купюра, а банани, мило, публічний транспорт і решта дрібного побуту – у місцевій стандартній валюті, просто песо.

При чому і перше, і друге місцеві називають песо, позначаючи це значком $ на цінниках, а Ви собі здогадуйтеся у якій це валюті. Тепер усвідомлюєте яке це поле для шахрайства і спекуляцій при різниці у 24 рази?

 ***

Приїхавши у Морон після обіду, ми прогавили всі «туристичні варіанти» добратися до наступного міста окрім таксі.  Нас ледве не впустили у місцевий автобус, але якась жіночка заступилася і оплатила проїзд, бо місцевих песо у нас не було, при тому, що на руках десь річна заробітна плата середньостатистичного кубинця в CUCах.

(кайф)

Загалом прості люди заробляють десь по 20-30 доларів в місяць, але багато чого отримують по субсидії, хоча придбати щось з категорії «туристичних продуктів» практично нереально, якщо людина не крутиться в цьому бізнесі. Відповідно майже все населення країни намагається якось зачепитися за туристичну галузь. І їх можна зрозуміти.

Кубинські міста

Першим містом, де ми зупинилося, було Сiego de Avilla. Це просто щось з чимось. Функцію таксі виконують кінні брички, час від часу повз проїждають здоровезні ревучі американські авто 50х рокі випуску, котрі тут залишилися з доембаргівських часів.

Колоніальна архітектура просто захоплює подих і все воно якесь таке приємне і тепле. Часто кажуть, що здається, що час просто зупинився. Так ось, як тут, я ще жодного разу не відчував що він зупинився аж настільки і це разюче видно.

Це не Шрі-Ланка, не Палестина, не глухі села Грузії чи Індонезії. Це щось принципово інше.

Кубинські міста просто неймовірні.

Sankti Spiriti

Trinidad

Cienfuegos

Havana (столиця країни)

А між ними (містами) просто нічого нема. Жодної урбанізації чи навіть колгоспів. Просто поля, чагарники і джунглі.

Природа

Завдяки практично відсутності індустріалізації в країні, можна сказати, що добре збереглася природа. Зокрема йдеться про підводний світ, адже Куба відома, як одне із найкращих місць в Карибському басейні для споглядання за підводною живністю.

До багатьох місць потрібно добиратися човнем, але практично все південне узбережжя від Playa Giron до Playa Larga просто кишить. Зайшов у воді, окунув голову, а на тебе витріщаються купа місцевих мешканців.

Хоча, по правді сказати, в Єгипті, зокрема у Дахабі, були місця і більш вражаючі. Кажуть, що неподалік Playa Larga у заповіднику можна натрапити на ламантинів, але нам так не пощастило. А щодо різно птаства навкруги, то хоч відбавляй.

 ***

Окремо варто виділити, окутану стрімкими гіпсовими горами, долину Vinales, котра знаходиться на заході Куби.

Завдяки своєму драматичному ландшафту цілий регіон сильно нагадує частину провінції Крабі в Тайланді, де ми проживали минулої зими. Тютюн для відомих Кубинських сигар вирощується саме тут.

 ***

Як і всюди на світі, завжди добре почуватися туристом, без вникнення у місцеві проблеми і рутину, але довше ніж 2 тижні чи, скажімо місяць, на котрий видають туристичну картку, мені на Кубі було б якось не в кайф.

Різниця між іноземцями і місцевими тут вже аж занадто велика. Навіть в Індії я не відчував такого провалля, хоча населення Куби дуже цивилізоване. Мабуть щось подібне відчувають представники української діаспори, коли вперше приїжджають відвідати родину в наших Богом забутих селах.

То що спільного між яскравими фото цієї статті і її назвою?

Як на мене, то більшість людей, котрі проживають в цій країні зовсім не є щасливими. Економічна скрута і диктатура Фіделя вже у всіх в горлі. Після розпаду СРСР Куба залишилася практично самою і зовсім непристосованою до правил, за якими вже грав цілий світ. Тому, щоб не померти з голоду, курс було взято на туризм.

Публічний доступ до інтернету з’явився у людей всього пару років тому, а права на різні види підприємницької діяльності розширюються щороку. Беззаперечно поступ є, але ситуація все одно не зовсім втішна. Кожне підприємство з іноземними інвестиціями (включно з готелем, де ми ночували першу ніч), як мінімум на половину, знаходиться у власності держави, з чого остання отримує надприбутки, а чензура все сильно січе.

Тому більшість кубинців мріють виїхати закордон. Багато з них на простеньких човнах щороку намагаються потрапити на Флориду, США, що всього 100 км на північ від Гавани, а багато хто нелегалами за позичені гроші пробує потрапити у США через Мексику. Але основна маса все ще довго залишатиметься в’язнями острова свободи.

Мабуть не так уявляв собі майбутнє країни команданте Че, коли керував революційними повстаннями більше ніж півстоліття тому…

А що Ви знаєте про Кубу чи які думки крутяться в голові? Більше про це та інше зовсім скоро у окремому вебінарі Cuba Libre…