У пошуках нірвани або подорож до резиденції Далай Лами

Це гостьовий пост одного мого товариша, котрий забажав залитися анонімним, хоча тема, котра піднімається даною публікацією більш ніж актуальна, оскільки торкається таких речей, як духовна рівновага, перезавантаження свідомості, ну і як завжди подорожі 🙂

Автор розповідає про свою мандрівку  в ашрам у індійському містечку Маклеод Гандж (купа фото) у Гімалаях, котре сам Далай Лама вибрав своєю резиденцією. До речі під час мандрівки Індією нам з Сашком Ружицьким вдалося там побувати під час святкування 75-річчя духовного наставника тібетського народу…

Ну давайте вже ближче до діла. Прямим текстом від автора статті:

«Далай Лама – поп-зірка?», – читаю на обкладинці відомого німецького журналу декілька років тому. Це перше, що я почув про цього духовного лідера тібетців. Через деякий час до моїх рук потрапила його книжка «Мистецтво щастя», у якій мене вразило, як просто цей усміхнений дідусь з обкладинки пише про речі, які хвилюють кожного.

У якийсь момент у мене виникла мрія – поїхати у його резиденцію у Індії, щоб пройти навчання по філософії буддизму. Маючи вдачу людини, яка зазвичай з мрій робить собі цілі і працює над ними, я дійсно потрапив у його резиденцію…

***

…але за іронією долі Далай Лама у цей час якраз мав «тур» Східною Європою…

Lonely Planet пропонував декілька варіантів навчальних центрів і я вибрав 10-денні курси у медитаційному центрі «Тушіта». Центр складався із храму, частину якого займає бібліотека та офіс адміністрації, столової та декількох будиночків, де живуть учасники курсів. Територія центру чиста і, на противагу до хаотичної Індії, відчувається, що тут панує порядок.

Коли я почув як керівник центру почала говорити англійською із чітким німецьким акцентом стало не дивно, чому у цьому центрі є відчуття «порядку понад усе». Ця монахиня-німкеня близько 2-х годин детально розповідала учасникам курсів про організаційні моменти, зокрема, про правила центру:

1. Протягом усього курсу не можна було покидати територію центру.
2. Не можна вбивати нічого живого. Комарів теж!
3. Жодних розваг. Навіть читати книжки та слухати музику заборонено.
4. Не можна говорити. Це правило особливо занепокоїло учасників, але більшості було цікаво випробувати на собі, як це є.

Загалом, ці правила повинні сприяти тому, щоб учасників курсів нічого не відволікало від власне самих навчань. Одразу було зрозуміло, що це не буде легко, особливо враховуючи таку велику кількість цікавих людей зі всього світу, для більшості з яких ці курси були просто частиною їх мандрів по Індії. Типовий розпорядок дня виглядав наступним чином:

На першій лекції першого дня ми познайомилися з нашим викладачем. Австралійський програміст вже багато років займається буддизмом і зразу справив враження людини, яка не тільки добре розуміє, про що говорить, але і впровадила це у своє життя. Концентрація у нього була просто неймовірна – він практично не робив помилок у своїх поясненнях, а на питання відповідав надзвичайно чітко, просто та влучно. Він нам розповідав про основні концепти буддизму з прикладами, які були дуже близькі людям із Заходу.

Звичайно, як завжди у буддизмі, основною темою було, як бути щасливим. Хоч нічого не потрібно було конспектувати, бо нам видали короткий конспект лекцій, а після курсів можна було придбати диск із аудіо-записом усіх лекцій та медитацій, я писав багато. В основному це були мої думки та ідеї, на які мене надихнув доповідач.

Зранку другого дня я прокинувся він того, що у кімнаті метушливо збиралися мої сусіди на ранішню медитацію. На годиннику 6:40 і через 5 хвилин вже потрібно бути у храмі. Гонгу о 6:00 я навіть близько не почув. Швидко почистивши зуби у мінеральній воді, поспішаю у храм – там вже усі чекають на ведучого медитацій.

Ним виявився монах-американець, який отримав у свій час МВА (Master of Business Administration) у США, а зараз повністю присвятив себе духовному шляху. Ідея медитації полягає у тому, що ви розвиваєте свою концентрацію і стаєте господарем свого неслухняного мозку. У храмі на навчаннях та медитаціях учасники курсів сиділи на підлозі. Посидівши так пів годину я зрозумів, що більше думаю про свою спину ніж про те, про що потрібно думати, і, довго не вагаючись, сів на одне із крісел, які стояли по кутках храму.

На сніданок ми отримали булочки, масло, мід та чай. На обід те саме і рис та овочі. Раціон вечері був практично ідентичний з обідом. Різниця у їжі між днями була мінімальна. Одним словом, вже на 2-й день я зрозумів, що потрапив у «пекло» для людей, які люблять смачно поїсти.

Щодо мовчання, усі на диво виявилися слухняними у перші дні. Було дивно та трішки смішно бачити майже сотню молодих людей, які мовчать, «смакуючи» свій обід і ховаючи погляд від їх «колег», щоб уникнути незручних ситуацій. На 5-й день дехто з учасників вже просто не витримував.. і інколи тихенько між собою щось починав обговорювати. Однак ряд осіб почали на це скаржитися, на що адміністрація декілька разів нагадувала про правило мовчання.

вгадайте хто автор данох статті 🙂

Годину на день ми мали дискусію у групах на попередньо визначені питання. У моїй групі була американка, єврейка, бірманець, індус, німець та ще одна українка. У кожного було своя мотивація участі у цих курсах.

Хтось хотів нарешті опанувати свій гнів, хтось краще зрозуміти буддиську філософію, а комусь просто було цікаво спробувати помедитувати. Для мене це був дуже цікавий досвід, хоч тверде рішення продовжувати займатися медитацією, повернувшись в Україну, на жаль, виявилося не таким вже і твердим 🙂

ОРЕСТ: Чесно кажучи, я з медитацією (в класичному розумінні цього слова) теж не подружився. Для мене це більше роздуми і планування під час бігу, спостерігання за новими краєвидами під час руху у транспорті чи про просто проводжання сонця за обрій.

Друзі, а чи був у Вас подібний досвід? Чи медитуєте? Як справи дотриманням прийнятих раніше рішень і що допомагає не сходити з вибраного шляху?