Косово – наймолодша країна Європи і ті факти, про які можливо Ви навіть ніколи не здогадувалися

Коли ми озвучували нашим друзям і рідним, що під час експедиції Балканами збираємося відвідати Косово, то це викликало на обличчі у більшості, як мінімум оскому. Дехто мовчав, а хтось просто хитав головою, подумки мабуть роздумуючи про нашу безнадійність у цьому світі.

Я знав, про нелегке минуле місцевого населення, теперішній неспокій, про те, що Україна не визнала незалежність косовар, а також про велику присутність в країні миротворчих сил ООН, ОБСЄ та інших міжнародних організацій.

(Зацініть номерні знаки. Таке авто у розпорядженні кожного клерка миротворчої місії)

Якраз ця збірна солянка так манить у вир пригод. Хочеться знайти відповіді на запитання, що постійно крутяться в голові. Тим більше зараз, коли в нашій державі повторюється подібний сценарій. А хто володіє інформацією і знаннями, той, як Ви знаєте, володіє і світом 🙂

Окрім того в Косово проживає двоє моїх друзів, з котрими я познайомився у Греції ще в 2009 чи 2008 році. Ну і в цілому експедиція на Балкани, була б не повною, без відвідин цієї країни.

Тож ми озброїлися декількома статтями з історії, путівником, номерами телефонів місцевих колег та OpenMind-ом і подалися досліджувати практично невідоме для нас і неприємне для багатьох Косово.

***

Десь перед обідом виїхали зі столиці сусідньої Македонії Скоп’є і вже за півгодини прибули до кордону. Стандартна зелена карта (Європейська страхівка на авто) там не діє, тому довелося купувати 30 Євро окремий страховий поліс. Чесно кажучи, кордон Косово виглядає краще організованим ніж Македонський, хоча обидва з них на порядок вище наших контрольних пунктів.

На все про все 10 хв і рухаємося далі. План пересування вже був чітко складений. Ось власне карта маршруту в межах Косово:

Хронологія пересування:

• 02.07 – Скоп’є (Македонія) – Гори Шар – Прізрен
• 03.07 – 04.07 Прізрен – Пріштіна
• 04.07 – Пріштіна
• 05.07 – Пея – Дечанський  монастир – Чорногорія

Після перетину кордону їдемо уважно, з таким собі невеличким острахом, бо реально не знаю чого очікувати. З рештою, такого можна було сподіватися.

А ось цей знак вже здивував. Ще б пак. Зовсім недалеко знаходиться найбільше Американська військова база на Балканах Bondsteel.

Села чимось подібні на наші. На разі нічого особливого.

Піднімаємося в гори Шар, котрі розділяють Косово і Македонію.

Буквально на 5 км від кінцевого місця призначення практично на виїзді з гір дорога прекривається у зв’язку із зсувом грунту. Доводиться брати в об’їзд практично стежками. Десь так їдемо ще кілометрів 15, поки не виїжджаємо на полонину звідки відкривається чудовий краєвид на навколишні території. Після будівельних майданчиків у Скоп’є свіже гірське повітря аж розпирає легені.

Ще пару кілометрів гірськими серпантинами і нарешті в далечині знизу бачимо Прізрен, наше перше місце призначення, історична і культурна столиця країни, де проживає один мій товариш.

***

Прізрен

Ще півгодини і ми в центрі густозаселеного добре збереженого історичного центру міста. Загалом норм, але надворі ні душі.

Згодом розумію, що зараз Рамадан, під час якого віруючі мусульмани не їдять і не п’ють протягом світлового дня. Я вже разок було відвідував Дубай під час Рамадану, тому знаю як це, коли навіть не має де купити води, але в Косово не настільки все так консервативно.

***

Дзвоню Візару і домовляюся про зустріч на іфтар – термін, яким позначають вечірній прийом їжі під час Рамадану. Це основна подія дня, момент настання якої з нетерпінням чекає кожен, хто постить. Ми з рештою теж, оскільки більшість кафе відкриваються лише на іфтар.

І тут стається щось неймовірне. Практично відразу після заходу сонця безлюдні вулиці міста перетворюються начебто на центр якогось фестивалю. Складно було повірити своїм очам. Таке враження, що ми потрапили на проспект. Свободи у Львові під час святкування 750-річчя міста. Хто пам’ятає це святкування, той знає про що йде мова.

Зустрічаємося з Візаром і його друзями. В хід ідуть різні наїдки і напитки. Всі навколишні вулиці заповненні людьми, численними кафе і ресторанами, в який просто забито. Більшість косовар мусульмани, але алкоголь вживаються практично усі.

(Візар зліва)

У чому ж проблема Косово?

Цілий вечір ми спілкуємося про ситуацію в наших країнах. Вони уважно слідкують за тим, що відбувається в Україні і діляться власними спогадами про складні часи дев’яностих, коли внаслідок сербського тиску закривалися албанські школи. Діти повинні були навчатися у таємних класах, а більшість дорослих албанців повтрачали роботу і піддавалися дискримінації. Це при тому, що на дворі кінець двадцятого століття, а частка місцевого сербського населення складала не більше 10%.

Довго так тривати не могло і в 1998-1998 розгорнулася справжня війна з нерівними силами і значною перевагою сербів. На той момент від Югославії після кровопролитних років вже від’єдналися Словенія, Хорватія і Боснія та Герцеговина (про це ще у наступних статтях), тож міжнародна спільнота знала хто є хто.  В кінцевому основні баталії завершилися авіаударами по сербських військових і стратегічних об’єктах, що залишило більшість території країни без інфраструктури. У 2008 році Косово офіційно задекларувало власну незалежність.

Практично все сербське населення змушене було покинути свої домівки, але з іншого боку в країну прибула величезна кількість миротворчого контингенту, щоб не допустити подібних речей у майбутньому. Північ країни ще й досі густо заселений сербським населенням, де постійно товчуться.

(Закинута православна сербстка церква у Прізрені)

Майже у будь-який момент можна підняти голову у небо і побачити військові вертольоти, що прочісують місцевість.

Тим не менше, це не сильно заважає розвиватися економіці. Ба більше, в країну протягом останніх дюжини років постійно вливається купа бабла із заходу. Присутність міжнародної спільноти в країні сприяє розвитку країни і спрямовує фінаси на розвиток економіки, де слово ЄС і США відіграє вирішальну роль.

Візар мені так і сказав: «Ми не самостійно здобули незалежність, тож тепер і не самостійно керуємо власною державою». Добре це чи погано питання спірне, але повертатися до попередніх часів ніхто не хоче. Кожен косовар з котрими нам довелося спілкуватися з погляом і оптимізмом дивиться у майбутнє і відчуває велизечну гордітсть за свою країну.

***

Наступного дня ми вже зі «свіжою головю» прогулялися Прізреном, яке виявилося дуже класним історичним містечком з чудовою перспективою стати важливим туристичним центром цілого регіону.

Далі ми виїхали з міста новозбудованим автобаном поїхали у столицію країни Пріштіну. Чесно кажучи, якби не знав, що ми у Косово, то можна було сміло подумати, що їдемо через, скажімо, Чехію або Угорщину. Принаймні таке складається враження із нової забудови у сільській місцевості і організації простору навколо доріг з величезною кількістю торгових центрів, автомобільних салонів, гуртівень та інших бізнесів. Хто подорожував закордоном, той знає, як відрізняються передмістя у Європі і Україні.

***

Прішніна

Столиця країни виявилася таким собі зародком до сучасного мегаполіса. Кількість новобудов і кранів на горизонті складно порахувати. По дорогах розсікають дорогі авто з номерними знаками різних європейських країн, а на вулиці всюди вирує життя і чути англійську мову.

Нас до себе у гості запросив один болгарин Йосиф, який працює системним адміністратором у одній із міжнародних організацій. Каже, що тут більше платять, а економіка Косово зараз розвивається бурхливими темпами. Саме тому сюди з’їжджаються багато людей із сусідніх держав у пошуках роботи. Абсурд, адже безробіття в країні на рівні 40%. Тим не менше, хороший спеціаліст завжди знайде собі тут класне місце. Уявіть собі – поїхав у Косово на заробітки. Тим не менше, це факт.

Як і в будь-якому великому місті, вистачає там і своїх пройдисвітів. Одного разу, коли я з Йосифом  трішки відійшли від нашого авто, в машину до Марти заліз чувак, поцупивши рюкзак, в якому була вся наша техніка, документи і гроші. На щастя Марта почала сильно кричати, навколо було багато людей і якимось дивом той тіп просто вирішив кинути сумку на дорогу і втікти.

Мені аж складно представити що б трапилося, якби ми цього позбулися. Прямі та побічні фінансові втрати потягли б на тисяч так десять баксів, а нерви і час ми б ніколи не повернули. Повірте, але дрібні втрати у Болгарії чи те, що у мене відібрали озброєні мексиканці, ніщо у порівнянні з цим.

***

Косово, як і Албанія, доволі сильно американізоване. Тут є вулиці імені Джорджа Буша старшого і Біла Клінтона, введено ряд американських стандартів і загалом їх тут люблять.

Власне такою довелося побачити Пріштіні, але довго затримуватися тут нема чого. Місто живе типовим життям: робота, дитсадочки, кафе, ресторани і так далі. Подивилися на те все два дні і поїхали далі.

***

Пея і захід країни

Їдучи на захід у сусідню Чорногорію, варто зупинитися у ще одному історичному містечку Пея (Печ  сербською), над яким нависають драматичні Албанські Альпи, в глибині яких ховається найпівденніший льодовик Європи.

Там ми зустріли ще одного каучсерфера, який зголосився показати навколишні терени. Саме місто таке собі. Хаотично забудований центр і гамірні базари з футболками Версаче, вироблені в Туреччині.

Зате зовсім поряд у селищі Декан знаходиться православний монастир, що є таким собі оазисом християнства посеред мусульманської країни. Монастир чудом вберігся під час протистояння в дев’яності і зараз, щоб до нього добратися, потрібно проїжджати два добре оснащені блокпости миротворчих військ. Сфоткати пости мені не вдалося, а от монастир видався на славу.

Ось таким ми побачили Косово. Дуже приємні і горді за свою державу люди, драматичні пейзажі і трішки розуміння про те, що може чекати країну,в якій ведеться міжетнічна боротьба.

***

А тепер трішки по бюджету

Як, виявилося Косово зовсім не дешева країна. Офіційною валютою є Євро, а ціни приблизно десь такі, як у сусідній Чорногорії. На порядок вищі ніж у сусідніх Албанії чи Македонії.

Проживання – 23 Євро за ніч у хостелі в Прізрені. Ще дві ночі гостювали у Йосифа.

Транспорт – 30 Євро за страховку. Заправлятися не довелося у зв’язку з малими відстанями.

Харчування – 38 Євро

Інше – 3 Євро

Разом за 3 повних днів вийшло всього 94 Євро 🙂

***

За перевалом нас вже чекала Чорногорія, в котру ми заїхали вдруге, щоб потім дістатися далі і до Боснії та Герцеговині. Але цього разу шлях проходив вже далеко від сонячного узбережжя. Попереду була гірська Чорногорія – дах всіх Балкан.

***

Друзі, а Ви колись були у Косово? Якщо так, то де і що бачили?
Яка Ваша думка стосовно статусу, в якому наразі перебуває країна?