Після доброго дня у Москві я подався в аеропорт Шереметьєво на свій рейс. До речі з цим аеропортом дуже класне сполучення з Білоруського вокзалу спеціальною прямою електричкою, а до самого вокзалу 3 станції на метро від центру. Подорож електричкою займає 35 хвилин (курсує кожних пів години), тож взагальному з Красної Площі до Аеропотру можна добратися за 45-50 хвилин.

Я забрав свої речі з камери зберіганні і подався до чек-іну. Пройшовши в зону вильотів, чую, що мій рейс знову затримано на 3 години. Братва ЗАСАДА. Як тут, наче з неба, до мене падають три сексапільні росіяночки з Волгограду, які не знають що сталося з їхнім рейсом на Делі. Ми відразу розібралися у ситуації ) , познайомилися і присіли на пивко очікувати вильоту. Час пролетів, як одна мить і ми ледве заповзли на борт…

В літаку звичайно всі повирубувалися і, легко дрімаючи, прокидалися лише в зонах турболентності. Літак був напівпустий, тож кожен вмостився наче на приватній ложі і всі дружньо відпочивали.

Люди почали ворушитися під час кормьошки і я побачив одного індійця, з яким зустірвся в Києві, що вже пару днів завис на Україні через тож же самий вулкан і до речі не вилетів моїм рейсом з Києва. Невідомо яким чином він зумів добратися до Москви. Підозрюю, що на поїзді.

Я вже почав потроху роздуплятися, як до мене підходить на  вигляд поважний пан і просить позичити йому 120 $ з обіцянкою віддати по приземленні, мотивуючи тим, що на борту не приймають карки для розрахунку. “Хммм???” Ех, я б теж міг бути в такій ситуації… Без проблем, беріть 🙂

Ми приземлилися о 3 ночі, я розпрощався з дівчатками, пан повернув мені все і я впевнено покрокував на зустріч таксисту, що має чекати на мене при виході.

Бачу купу людей, всі щось кричать, на вулиці страшенний галас, почерзі різні чуваки тягнуть мене у різні сторони, десятки прізвищ на таблицях з різними іменами, але свого імені ніде знайти не можу….

WELCOME TO INDIA, BROTHER !!!

***

Звичайно що мене не зустріли в аеропорту Делі і я почав пробувати самоорганізовуватися на місці. Незважаючи на немалий досвід у подорожах процес роздупляння трохи затягнувся, як тут до мене підходить той же пан, котрому я позичав гроші в літаку і пропонує мене підвезти. Класссс!!!!!!!!!

По дорозі під час розмови виявилося, що це працівник вищої ланки Індійського Нафтогазу, а сам чувак росіянин. Ми розговорилися, обмінялися контактами. В нього тут ще й двадцятичотирирічний син навчається, то ж все почалося ніби непогано, як на початок перебування.

Його водій успішно знайшов мою адресу, доставив до місця призначення, де на мене вже чекав, напів-сплячий . Добре мати вже когось на місці перед приїздом. Хей..?

Перші враження? Хмммм. Тяжко описати, бо все одно не то, коли сам перебуваєш у цьому середовищі.

Трохи дикувато, як на перший погляд. Ходиш по вулицях  здається наче на тебе всі дивляться. Постійно озираєшся по сторонах, щоб раптом якась рікша не наїхала. Постійно при купівлі крутиться думка, що кожен хоче тебе надурити.

Але з часом звикається. Починаєш їсти місцеву кухню з вулиць, вливаєшся у місцевий потік людей, як у цілий зал вальсуючих пар, заводиш нові контакти з місцевими, що потім допомагають при вирішенні різних питань. Є багато чого розказувати і чим поділитися, але зараз щось не дуже настрій є. Тільки на це спромігся, сидячи в офісі.
Ось вам чудовий лінк на журнал мого друга Олександра, з яким ми тут разом висимо і він чудово все розписав ще до мого приїзду. Не хочу повторюватися 🙂
Читайте і насолоджуйтесь. Маю надію, що сьогодні нам вийде вирватися з загазованого Делі і ми поїдемо кудись на природу.

А тут пару фото з нашого повсякденного індійського життя 🙂

        

     

     

З туристичних місць фото будуть згодом.

До зустрічі 🙂

 

Support and Follow events in UkraineMore Info