Як я вже вище казав за два коротких дні ми повністю освоїлися у Ле і настав час щось робити далі.

Вибрали пробігтися одним з популярних серед туристів коротеньким трекінговим маршрутом через перевал Сток Ла (4,900м), що височіє в горах якраз навпроти через долину Інду від ладаської столиці.

Згідно путівничків цей трек розрахований на 4-5 днів. Мало того, туристичні фірми щей підключають віслюків та гідів, щоб десь по дорозі на туристів не напав гімалайський єтті. А все це символічних 1500-1800 рупів за день з голови. Дивно, але бажаючих отримати ці послуги як виявилося досить є багато.

Ми запланували пробігтися за 2 дні, плюс ще й з підкоренням вершини Сток Кангрі, яка по ідеї повинна була бути близько до самого перевалу.

Тим не менше одного чудово ранку ми встали о 7 ранку і подалися на автовокзал.
Там ми зловили автобус до селища Спітук. Відправляється щодня о 8 ранку. Вийти треба якраз на повороті до мальовничого монастиря справа приблизно кілометр за аеропортом.

З того моменту почали крокувати в сторону гір. Спочатку перейшли через гарненький, але не зовсім надійний місток через Інд. До речі 10 метрів поряд є новий нормальний міст, по якому їздять машини і ходять всі люди. Здається, навіть осел сміявся з нас, коли побачив який ми вибрали шлях.

Після цього потрібно пройти добрих 15 кілометрів нудним битим шляхом вздовж річки по абсолютній пустелі, аж поки дорога круто звертає в гори і стає цікавіше. На щастя для нас після перших 20 хвилин нам по дорозі їхав якийсь автобус і люб’язні водії підкинули нас до першого перевалочного пункту – Зінгчен (Zingchen). Це останнє місце куди можна доїхати машиною. Тут кілька ладаських сімей розкинули шатра, пропонують чай та обіди, а також ночівлю. Ми навіть не затримувалися, перетерли з кількома людьми і чкурнули далі.

Звідти дорога вужчає і переходить у стежку, що частенько переривається численними потоками річки вздовж ущелини.

По дорозі ми обігнали кілька груп, а декому допомагали форсувати гірські потоки. Я просто перестрибував, оскільки був практично без багажу.

Після 2-3 годин активного підйому та змагань по стрибках в довжину ми вийшли на мальовничу високогірну галявину, де потрібна звернути вліво. Дорога направо веде на інший перевал.

Потім ще хвилин 20 і ми дісталися нашого першого привалу на ніч. Поселення Румбак (Rumbak), висота 4,400 м. Таке собі доглянуте ладаське скопичення гарненьких хаток посеред гір, що розвинулося за рахунок туристів, що ходять по цьому маршруту. Тут все налагоджено. Фіксована ціна 350 рупій з людини і вам пропонують дах на головою (ковдри з хутра яка – це був шедевр), вечерю та сніданок. В придачу ще дають пайок в дорогу наступного дня.

Ми чудово відіспалися, підірвалися о 7 ранку наступного дня і побігли далі. Якраз проходили групку туристів, що тільки-но порозллющували очі і повилазили із своїх наметів. Штат цієї експедиції складав приблизно 15 людей і на одного туриста припадало по два гіда і два віслюка. І що ж такою бригадою можна робити?

Ми йдемо далі… бачимо цілий караван, що спускається незрозумілою дорогою невідомо звідки

За цими скелями вже перевал. Ще годинка і ми видерлись. Ха 🙂 4,900 метрів є.

Вийшовши на верх без великого ажіотажу подивилися назад вниз, усміхнулися і, якщо всі подорожні починають спускатися на другу сторону, то ми взяли гребінь хребта і полізли на Сток Кангрі…

І тут якраз почалося цікавіше.
Перший крутяк є. Невеличке плато і камінчики гарно викладені у формі кола. Кому це було не лінь…

Піднялися ще от трохи… Дихати стає важче, а сил все менше. Посідали і знову милуємося краєвидами 🙂

Але ж мета поставлена і треба йти далі. А далі жарти вже зовсім закінчуються, особливо, коли наш підйом перейшов у суцільний крутяк такого кута

…а трекінг був замінений справжнім альпінізмом і два придурка, що абсолютно без підготовки і спорядження поперлися на шеститисячник. Ха-ха 🙂

Ну все. Кожні десять метрів ми зупиняємося і віддихуємося. Здається, що сила земного тяжіння зросла в десять разів і сходження на наш пік накривається мідним тазом. Сток Кангрі єхидно усміхається і каже: “Ранувато ще вам, вискочки.”

Але все ж таки спроба була і ми, вважаю, подали досить серйозну заявку. Дісталися десь 5,700 метрів, що є абсолютним рекордом для мене. Переконаний, що в майбутньому ми будемо лише розвивати цей чудовий навик гірського туризму.
Пам’ятні фото:

… і біжимо назад, оскільки попереду ще довгий 15 кілометровий шлях вниз.

ось так виглядає перевал Сток Ла, на який ми піднялися з іншої сторони. Спускалися по сусідньому хребту, тому гарно його було видно

Йшли вниз доволі швидко, щоб встигнути до темноти, а подорозі милувалися ось таким скельним садочком

За якихось 2-3 години від перевалу ми дісталися містечка Сток (Stok), де вже публічним транспортом доїхали до Ле і повернулися в наш гестхаус.

Ех, о це гарно розвіялися…

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: