Одним з найчарівніших місць в Ладаху є озеро Пангонг Тсо.
Ми багато про нього наслухалися від туристів, що траплялися нам на шляху і тут настав час перевірити і цей напрямок. Знаходиться це високогірне озеро на висоті 4250 метрів приблизно 150 кілометрів на Схід від Ле прямісінько на кордоні між Індією та Китаєм. Саме озеро подовгастої форми і 130 водяною кілометровою лінією розсікає Тібетське нагір’я.

Добиратися туди не зовсім просто, місце доволі ізольоване і жодного публічного транспорту туди ходить. Тому варіантів є лише два: 1) їхати самому; 2) або замовляти тур на джипах. Звичайно, що другий варіант явно програє, тому ми вирішили прориватися самим.
Для цього ми орендували байк Royal Enfield 350cc. Найцікаівіше те, що жоден з нас поняття не мав як керувати не те що цим 250 кілограмовим гігантом, а й взагалі двоколісним моторизованим транспортним засобом.
Орендувати мотоцикл в Індії дуже просто. Лише плати і їдь. Жодних прав, а часто і навіть завдатку не просять. У нашому випадку ми обійшлися 600 рупіями на день, а завдатком виступив мій тимчасовий талон на право водіння автомобілем, який вже давно втратив цінність. Ха-ха 🙂

Ну добре, байк для нас викотили і що далі? Я наважився першим. Кілька разів заглох при страрті, потім з ривками дьорнув по дорозі, за кутом впав (добре, що власник не бачив), впевнено скотився вниз і наче я досвідчені байкери ми поїхали практикуватися на стадіон для поло.
Кілька пробних заїздів і ми королі дороги 🙂

Наступного дня ми вирушаємо о 6 ранку, наші знайомі вже прощаються, наче востаннє. Ми ж ними разом мали їхати, але ті відмовились, пояснюючи недостатнім досвідом водіння 🙂
Все виглядало досить непогано. Я обережно їхав і  навіть не стискав мене колінами.

Перших 35 км їдеться дорогою на Маналі, як в містечку Кару (Karu) на роздоріжжі потрібно їхати просто на крутий підйом, що відходить від головної траси. Ми в’їжджаємо на регіональну дорогу, де маже не має руху і відкриваються чудові краєвиди.

Чемрейський монастир

за ним дорога стрімко підіймається догори і ми видавлюємо стрімко мчимо на шляху до підкорення перевалу Чанг-Ла, що є третім найвищим моторизованим перевалом у світі. Висота 5,360 метрів.

Там на горі досить холодно, навіть починало трошки присипати снігом, але індійські військові на диво безкоштовно частують подорожуючих чаєм, щоб ті не замерзли.

Ну, тепер вже простіше і спускаємось вниз. Попереду ще 80-90 км дороги. За перевалом виступило сонечко, потеплішало.

наш металевий красень

і красень із плоті

Дуже гарно все виглядає і абсолютно сухо, майже жодної рослинності нема

Згодом виїжджаємо на саме озеро. Спочатку трохи заніяковіли від тої краси

За цими горами вже Китай

але згодом звикли і просто насолоджувалися катаючись по береговій лінії

завітали в гості до бельгійської пари, що уєдинилися ось так вже на протязі кількох днів (про них ще буде далі)

Трохи далі по узбережжю знаходяться гест-хауси. Ми взяли собі намет на відстані 30 метрів від озера, щоб не потрібно було далеко йти на світанку зустрічати сонце, що виглядав фактично так:

було холодно, приблизно нуль за цельцієм

і вода, і гори постійно динамічно міняють свій відтінок в залежності від кута, під яким падає сонце

ех, це було файно, але потрібно вертатися назад. Дорога виявилася складнішою через велику кількість машин одноденних неділівських тріперів

і треба було їх всіх обганяти ось по такій дорозі

на кінець ми ще й смачно впали у воду, перетинаючи одну річку на нашому шляху і домів вже поверталися мокрі. Доїхали до речі на одному повному баку (13 літрів)

В загальному озеро Пангонг Тсо є одним з найгарніших місць, де мені коли-небудь доводилося побувати.
Всім щиро рекомендую.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: