Після всіх пригод в загімалайському Ладаху ми взяли курс назад на велику землю через вже давно заїжджену славнозвісну дорогу Ле-Маналі. про яку є сотні постів та звітів, адже саме це є найпряміший шлях через Гімалаї.
Не бачу сенсу описувати нашу подорож з цього ракурса, а краще спробую передати краєвиди про інший не менш цікавий, набагато екзотичніший та менш відвідуваний шлях з сусіднього Кашміру.
Річ в тому, що небагато людей наважується відвідати нестабільний Кашмір і таким чином позбавляють себе можливості побачити це чудо.
На превеликий жаль всі найрезонансніші фото з цілої поїздки до Індії втрачено – але про це потім.
Наразі ми їдемо високогірно трасою Шрінагар-Каргіл-Ле:
Спочатку ніби нічого особливого: минається кілька військових постів, дивляться, що ми “білі” і пускають далі на виїзд з кривавої зони. Дорога плавно піднімається догори аж поки не впирається у мабуть двокілометрову стіну. Важко було уявити куди ми зараз поїдемо, але підїжджаючи ближче прглядається невеличка, майже стежка (для автомобільного масштабу), що нереальним серпантином піднімається наче повертикалі на гребінь гори, що просто надвисає над нами. Машини рухаються зі швидкістю 10-15 км на годину, ледве втримуючись на сипучому камінні, а дехто навіть умудряється йти на обгін (зверніть увагу на провалля зліва) :-0
Мабуть дві години такої змійки і ми потрапляємо на типу Шотландське плато
не вистачає лише стада овець. Та де там. Хто тут протягне..?
Тут ось ще залишки льодовика, прямо через який проходить дорога
Трохи далі мої твердження щодо проживання в цих умовах спростовуються. Нас вже цього разу зупиняє черговий пост і дають заповнювати деякі форми. Це прикордонна зона. Кордон з Пакистаном тягнеться по вершечку хребта справа вздовж дороги. (на фото прямісінько за нами)
Їдемо далі. При дорозі постіно бачимо купу військових загонів, що в любу мить готові дати відсіч ворогу з півночі.
Перше більш-менш поселення на шляху – Драс (Dras). Місто відоме як друге найхолодніше заселене місце на Землі. В січні 2005 тут було зафіксовано -60 за Цельцієм. Еге 🙁
Сама дорога (влучніше сказати “напрямок”) в дуже поганому стані, її постійно ремонтують. Звичайно, то льодовик з гір зійде, то зсув грунту. Вдень температура +30, а вночі -10. Тим не менше шляховики хоч якось намагаються підтримувати її стан, щоб був доступ до тамтешніх поселень.
І так за цілий світловий день безперервної їзди ми проїхали 204 км і зупинилися на ніч в Каргілі (Kargil).
Саме тут відбувся епіцентр військових подій 1999 року, що заставив цілий світ нервово кусати нігті, очікуючи першого в історії двостороннього ядерного конфлікту. Сам Білл Клінтон охрестив тодішній Кашмір “найнебезпечнішим місцем на планеті”. Тут і досі видно шрами Каргілської війни.
Наступного ранку ще вдосвіта о 5 годині вирушили далі на Схід і тут почалися одні з найпрекрасніших краєвидів у моєму житті.
Без слів, просто дивіться 🙂
1
2
3
4
5
6
За якигось пару годин пейзажів, що аж обертом іде голова, спускаємося з чергового перевалу і потрапляємо до першого буддиського поселення (перед тим всі були мусульманськими) Ламаюру (Lamayuru) , де знаходиться один з найрепрезентабельніших буддиських монастирів Індії, а тому цілком заслуговує на окрему розповідь та і наша з Вами дорога до Ле продовжиться разом з ним 🙂
Дякую Вам, Оресте,за дуже цікаві статті, за позитив, за досвід, який Ви передаєте людям.Я постійно читаю Ваші пости.Вони надихають на творчість, на бажання діяти, працювати.Коли читаєш Ваші статті, то відчуваєш, що відвідав ці країни самостійно.У Вас є талант письменника.Я вчитель російської мови і літератури, зарубіжну літературу викладаю українською мовою. Удосконалюю свою англійську мову.Хочу створити свій сайт. Постійно працюю над собою і своїх учнів цьому вчу.Хочу навчити дітей , щоб вони могли розвиватися самостійно.Я дуже вдячна Вам за Ваші статті і поради.
І вам дякую, Світлано.
Власне такі теплі відгуки мотивують
мене працювати далі у вибраному напрямку.