Мабуть у більшості людей у нашій країні Індія асоціюється з біднотою, хворобами, брудом і бардаком.
Як ви вже побачили з попередніх постів не все так погано, як кажуть або здається, зате і ця доля правди є, а допоможе нам роз’яснити це питання черговий пост.
Отож, побувавши у найбагатшому районі Мумбаю, а то і цілої країни, ми подалися в передмістя мегаполісу, щоб з’ясувати все ж таки що там діється і де цей замурзаний Мумбай, якого туристи ніколи не бачать. До речі саме це місце є центром подій у фільмі “Мільйонер із трущоб”
Тож ми пішли прямісінько в ценр одного з найбільших міських нетрів світу – район Дараві.
Тут на площі лише 175 гектарів проживає більше мільйона людей. Місце заселене переважно робочим класом переселенців з інших регіонів країни. Орендувати житлову площу у дорогому Мумбаю тут можна, починаючи від 5 доларів на місяць.
Я аж пищав, так хотілося побачити оспівуване місце після десятків сторінок прочитаної літератури та ще більше фото, але все одно був насторожі. Тим не менше відступати було нікуди.
Найзручніше добратися туди звичайною міською електричкою.
Якихось пів години їзди від центру виходимо на одній із численних станцій, переходимо колію і перші будинки з їхніми мешканцями вітають нас.
трохи стало ніяково, але йдемо далі
На думці: “А якщо щось станеться чи нас колись знайдуть?”
Жодних комунікацій чи каналізації тут нема, зате телебачення – це обов’язковий атрибут кожної буди.
Якоїсь вулиці до району нема. Потрібно пробиратися через джунглі хаотичної некапітальної забудови.
За пару хвилин виходимо на площу, де хлопчики бавляться м’яча, підходимо, один з них в’яже слова англійською і пропонуємо зіграти матч.
багно страшне
козаки звичайно перемагають навіть на чужому полі
ми люб’язно виставили хлопакам кілька літрів фрешу за чудову гру і почимчикували в серце району
А там доволі цікаво. В Дараві є своя власна візитна картка. Окрім найбільшого сламу в Індії він ще відомий як центр гончарства. Тут просто посеред вузесеньких провулків виробляють глечики, кружки та інші принади. Завжди димно і нам частенько доводилося втікати від хмар, щоб не закоптитися там.
Уряд Індії вже багато років намагається модернізувати тутешнє становище, навіть надаючи мешканцям безкоштовні квартири у власність в інших районах міста, але більшість продають їх і повертаються у рідний слам, щоб вкласти гроші у бізнес і просто до життя, що їм підходить.
Саме посеред цих міських хащів ми натрапили на наймиліших дітей
Вдалося зайти у один з будинків і попроситися додому однієї родини, щоб роздивитися згори де ж це ми так круги намотували пару годин. Складно віриться, що навколо в межа кількох кварталів розбудовані сучасні вишки та вирує нормальне життя. Це місце наче відірвано від світу.
Всі люди дуже привітні, толерантні та люб’язні. Навіть і мови нема про якусь неприязнь, що вирує у закомерціалізованому Мумбаю.
І на завершення незабутнього дня ми ще попали у найбільшу пралку міста. Тут щодня випирається більш як 200 000 комплектів одягу.
Ми повернулися назад у наш номер на набережній в Колабі планувати наступні дії, але Дараві залишилися у моїй свідомості назавжди. Це один з найколоритніших походів до екзотичних місцин, куди тільки можливо попасти.
