На початку квітня якраз перед поїздкою до Бельгії мені поталанило заскочити в білоруську столицю на два дні, взявши участь в черговій туристичній виставці.
Очікувань особливих в мене не було, а отже розум був відкритим для вражень.
Цікаво, що громадяни України можуть в’їжджати до північного сусіда навіть без закордонного паспорта, тож телепи, котрі не виробили собі основного документу, все одно мають шанс виїхати за кордон. Візьміть на замітку.
Перше враження по приїзду мегапозитивне. Недавно відремонтований мінський вокзал виглядає наче мультифункціональний транспортний вузол німецького міста мільйонника – ВАУ. Тут все на вищому рівні, навіть нема до чого придертися, от лише насторожували кільканадцяти метрові черги перед канторами. Річ у тім, що буквально за пару днів до того в Білорусії оголосили про майбутнє підвищення мита за ввезені автомобілі (до слова: до того білоруси розмитнювали привезені з Німеччини машини за 500-600 євро). В результаті пів країни інвесторів кинулися на Захід за поки що дешевим транспортом і як наслідок валюти не стало. Мої 15 доларів розібрали, наче манну небесну прямо з рук.
Вийшовши з вокзалу Вас зустрічають ворота у місто. Надворі чистесенько, хоч бордюр облизуй, ніхто не пхається через дороги, оскільки для цього існують підземні переходи. Загалом порядок.
Людина-країна, все тримає під контролем, а якщо травичка виросте понад 8 см, то місцевого відповідального за благоустрій територій звільняють з роботи.
Побувши кілька годин на повністю безнадійній виставці, подався гуляти містом і реально прозрів. В Мінську є велосипедні доріжки і не просто доріжки, для велосипедистів тут ще й мости будують та спеціально прокладають траси окремим маршрутом. А все завдяки спортивному Бацьку, який щодня має чотири різних видів тренувань: від хокею та бігу на лижах до велоспорту та єдиноборств.
Те саме і з автомобільним транспортом. Порушив правила – відповідай.
Тут справді панує верховенство права, де кожен виконує свою роботу належним чином і скажу чесно, що більшість осіб, яких мені довелося зустріти задоволені ситуацією в країні та своїм особистим положенням.
Тим не менше це таке собі відлуння Рядянського Союзу, де не має місця яскравій рекламі, гучній музиці під час промоцій та численним кафешкам, забитих різнобарвною молоддю. Тут все по плану, щоб не розмінювати себе на дрібниці і чітко прямувати в напрямку благополуччя народу країни.
Чотири дні після мого виїзду в мінському метро пролунав вибух, що забрав життя багатьох людей..
