В одному із попередніх постів я писав про мої роздуми щодо роботи в державних органах з точки зору молодої людини, яка тільки но шукає свого призначення в житті і стає на кар’єрний шлях професійного розвитку.
І так, шукаючи відповіді на запитання що ж саме мотивує більшість моїх однокурсників і випускників інших юридичних вузів йти на держслужбу, я пішов на роботу в Західне представництво Уповноваженого Верховоної Ради з прав людини. Установа начебто серйозна, підзвітна лише власне Омбуцмену, а відтак і Верховній Раді напряму. Тут не має бюрьократичної вертикалі і головне завдання цього органу насправді благородне – захищати права людини. Я хотів побачити систему з середини. Мені було цікаво хоча б трішки зрозуміти як все працює, а також і відчути себе у якості моїх багатьох колег.
Що ж з того всього вийшло? Читайте далі.
Буде цікаво 🙂 Особливо корисно для тих, хто ще вагається.
Не скажу, що складно було пробитися. Навпаки. За збігом обставин там якраз «звільнилося місце» (Ой, як не люблю цієї фрази. Таке враження, що місця праці – це суцільні лотки, для яєць. В одну лунку поміщається лише одне). Потім інфа якимось чином поширилася, я її підхопив і вже доволі скоро з’явився на Винниченка 12. Не буду вдаватися в деталі процесу, але скажу лише, що про жодну взаємовигоду при моєму прийнятті мови не йшло. Все обійшолося без рєшалова, як це буває в багатьох подібних випадках.
Про жодну зарплату мови теж не йшло. Все лише на громадських засадах. Зате неповний робочий день, тож після 14:00-15:00 я продовжував займатися своїми справами та іншими проектами.
Yes. Я так загорівся. Робота в сфері прав людини. Якраз те, про що я мріяв. Після мого приїзду з Індії, фактично більше ніж пів року перед цим моментом, я невпинно подавався на різноманітні проекти, роботи чи стажування в ООН та інших міжнародних правозахисних інституціях (на жаль безрезультатно). Нагадую, що я прожив у Індії з кітня по вересень 2010 року, працюючи на міжнародну юридичну неурядову організацію International Council of Jurists, а також мандруючи по крахні у вільний час, якого було вдосталь 🙂
Багато постів про Індійський досвід.
Початок роботи в представництві Омбуцмена виглядав для мене своєрідним кроком назад. Але нехай. Попрацюю деякий час, наб’ю руку, запишу в CV і потім перейду в ООН. Крім того сам подивлюся, як воно працювати в українських органах, від чого я попередньо реально відхрещувався і оминав десятою дорогою. Це теж був своєрідний крок через самого себе, що додав мені +1 експи у прокачці мого героя.Я приступив до діла в кінці липня 2011 року..
На першій зустрічі зі стафом (коллективом, від англ. staff) при відповіді чому я хочу з ними працювати, я заявив, що вірю в правосуддя і хочу допомагати людям. Ну як у фільмах про молодих амбіційних зелених випускників. В нас люблять говорити – молодий спеціаліст. Часто вживається у трудовому законодавстві, як мені підказує пам’ять. Хе-хе. Такі слова теж викликали легкий сміх у інших. Та й мені зараз смішно, але насправді я вірю в це…
Додам – реально прикольні люди. Від керівника до секретаря всі до мене чудово ставилися, ми щодня разом обідали, я відчував підтримку і завжди отримував відповіді на мої запитання. Люди досвідчені, які прокрутилися вже не один рік у цій системі. В принципі нескладно уявити себе за декілька років, якщо подивитися на осіб, які варяться в тому ж казані довше. Це явно не мій тип. Я не кажу, що поганий чи мені не подобалося. Просто себе я уявляю в майбутньому зовсім іншим. Придивіться і Ви, коли йдете переходите у нове середовище. Можна відразу намалювати собі перспективу.
Йдемо далі…
Кращого місця для реалізації таких благородних цілей годі і знайти, тож я приступив до роботи. На жаль комп був стареньким і повільно працював. Мій леп-топ не вийшло залучити, оскільки жодного вай-фай, а кабель ethernet чомусь подавав сигнал лише до стаціонарного робочого компа. Знаю, що в судах, одним із вимог при прийнятті на роботу є наявність власного комп’ютера взагалі. Мій же офіс знаходився на першому поверсі в самому центрі поряд з Облдержадміністрацією. Вхід відразу з вулиці. Всередині просторо, чисто і охайно. В керівника на бек-вокалі постійно грає джаз чи інша спокійна високо інлетектуальна музика. Рай, а не робота, для державного службовця.
Для ознайомлення я перечитав всю законодавчу базу, що регулює нашу діяльність. Крім того мені дали переглянути щорічні звіти пані Карпачової перед Парламентом про стан достимання законності в нашій державі. Там було багато цікавих кейсів, але ж хотілося практики. Саме для цього я прийшов туди волонтером.
Спочатку відвідувачів було зовсім небагато. Скажімо по 4-7 в першій половині дня, поки я займав пост. Мені пояснили що це час, коли більшість людей пораються на дачах, а справжній двіж почнеться з вересня. Крім того окремі напливи, беззахисних відбуваються під час повного місяця. Еееееееееее. Ок. Подивимося.
Абсолютна більшість відвідувачів це пенсіонери, які приходили до нас, як до останньої інстанції після ЖЕКів, місцевих рад, міліції, прокуратур, судів і т.д. Принамні в половини з них дрібні проблеми з сусідами. Типу: «він мені перекрив прохід до спільної кладовки чи туалету колишньої комуналки». Було кілька психічно хворих, котрі регулярно оббивають пороги численних інстанцій, не забуваючи і про нас. Всюди їх вітфутболюють і найкраще, що ми могли зробити, це кивати головою і вислуховувати 2 години монологу. За деякий час вони поверталися і розказували цю саму історію або трішки модифіковану з новими фактами. Цим всім людям потрібна допомога, але не від Омбуцмена…
Були і справжні серйозні справи, де представництво Уповноваженого реально робило цілеспрямованих кроків до вирішення проблеми. Про одну з них я коротко писав тут.
Згодом я зрозумів і це було підтверджено співробітниками, що відсоток осіб, яким реально потрібна допомога і наше представнцтво може їм у цьому допомогти, дуже малий у порівнянні з рештою водички. Лише 15% справ це ті, за які варто братися. А уявіть скільки з них зависнуть у повітрі і нічим не закінчаться. Такий коефіцієнт корисної дії мене реально не задовільняв…
Я задав собі запитання: «Що я молодий, прогресивний випускних одного з найкращих університетів країни, володіючий п’ятьма мовами, маючи досвід роботи в чотирьох країнах, відвідавши при цьому більше тридцяти інших, роблю тут?». Звучить доволі егоїстично, але без конкретно поставленого запитання, не буде конкретної відповіді. До речі відповідь досить швидко пролунала в моїй голові: «Займаюся ,***ньою». Ну ви зрозуміли. Включіть трішки фантазії. Не будьте такими прямолінійними. Я доволі стриманий і вихований у своїх висловлюваннях 😉
З того моменту я почав активно шукати шляхів виходу з цієї ситуації. Інакше наступила б ментальна криза, а у гіршому випадку депресія. Я це добре розумів і за короткий час прочитав масу мотивувальної літератури, кілька книжок, написаних успішними людьми і в моїй голові почали формуватися креативні ідеї.
Дуже добре пам’ятаю одну фразу з сайту www.stevepavlina.com. В перекладі на українську вона приблизно звучить так: «Якщо те, чим ти займаєшся на даний момент, тебе не мотивує, не доповнює, не надихає, не стимулює до росту; Якщо, прокидаючись зранку, ти бідкаєшся від небажання йти на роботу; Бий на сполох і змінюй цю ситуацію як можна швидше. Інакше ти просто марнуєш своє життя». Шукай спочатку шляхів до відступу, а потім і до контратаки. Останні слова я вже десь попередньо писав, але не пригадую 😉
Це не означає, що варто от вже все кидати, стригни голову і йти у монахи, щоб, медитуючи, знайти істину. Просто починайте шукати свого призначення. Найголовніше соб усвідомити, що так далі бути не може і робити поетапні кроки на шляху до змін…
Після цього переломного моменту я ще мабуть місяць просидів у кріслі правозахисного офісу. Зате з першого дня я почав шукати на що мені варто переключитися, щоб нова діяльність відображала мою суть, надихала мене і приносила гроші.
Перебравши багато варіантів я зупинився на створенні англомовного туристичного веб-сайту по Україні. В ньому я поєднав те чим виділяюся серед більшості. Адже, якщо ти щось робиш краще за інших, то у тебе більше шансів досягти успіху. Це одна із закономірностей всесвіту. Я добре знаю англійську, перечитав десятки путівників, чудово знаю свій край і сам я є затятим туристом. До мене чи не щодня звертаються за порадами що? куди? як? Моя сім’я великою мірою живе з туризму. До цього додайте туристичний бум в Україні і перехід більшості можливої аудиторії в он-лайн. Варіант чудовий. Тепер залишається лише його розвивати.
Десь на початку жовтня 2010, я побажав успіху співробітникам і пішов реалізовувати свої мрії.
Це було щось зовсім нове для мене. Я і програмування, веб-сайти? Гиииииииии. Тим не менше, щодня я вчуся нового і щодня я прокидаюся з бажанням приділяти час своєму сайтові. Згадую як складно давалися перші кроки ще у вересні. Найскладнішим було технічно оволодіти азами, щоб запустити сторінку. Наразі в мене є більше шістдесяти сторінок і я пищу від радості кожному позитивному відгуку. Коштів з сайту наразі надходить зовсім мало, але ж це лише початок…
Є дуже багато технічних моментів, в які я не вдаватимуся на даний момент, а залишу це на інший пост про те, як людина, далека від програмування і IT, може сама створити сайт, що генерує прибуток.
А, до речі, ось він: ww.ukraine-travel-secrets.com
Хоча такий сайт має класне практичне призначення для іноземців, ним я мало допомагаю в першу чергу таким самим, як я. Таким чином зародилася ідея і цього сайту, яку я почав потроху реалізовувати буквально в кінці 2011 року.
Але це вже я занадто далеко забіг…
Повертаємося до теми цього посту – Робота в державних органах з точки зору молодої сучасної людини. Я частково відкрив як це виглядало в мене у предстваництві Уповноважено Верховної Ради з прав людини.
Якщо когось трішки зачіпила дана коротенька розповідь і він/вона зуміли дочитати до кінця, поділіться зі мною та іншими як ситуація в органах виглядає у Вас. Для наших молодших друзів буде простіше зробити вибір, якщо більш-менш орієнтуватимуться на що розраховувати. Комусь це сподобається, а комусь і ні…
Чи є насправді що робити молодій прогресивній людині на державній службі? Хтось зумів знайшли своє призначення у комерційних структурах високого професійного рівня. Комусь можливо краще підходить бути вільним художником, непідвладному вказівкам зверху? А за когось можливо домовилися, щоб “зайняти місце”? Хтось робить те, що хоче і прагне до цього, а інший пливе за течією з опущеними вниз очима? Хтось працює за ідею, а хтось заради грошей. Давайте з’ясовувати.
Написав це з легкістю на одному диханні, їдучи у поїзді зі Славська, де відкатав класний день на борді. Тростян так не заметало снігом вже кілька років.
Наразі…
Дуже цікава та актуальна для мене стаття!) Все 3-й місяць працюю на держ службі, перші два місяці обожнював свою роботу, робимо добрі справи, розвиваємо рідний край, здобуваю різноманітні користні навички, відвідую цікаві семінари та вважаю роботу перспективною…
але останнім часом так набридла рутина і щоденні походи на роботу з 8 до 5 години. є бажання змінити життя на краще, але розуміння як це зробити немає.. чи може я взагалі не готовий до змін
Переходя по ссылке “Багато постів про Індійський досвід” пишет На жаль цієї сторінки не існує 🙁
Мабуть вона застаріла або ви просто помилилися.
Спробуйте перейти на Головну і пошукати звідти.
Привіт! я також попав у цю пастку державної роботи, бе ) Робота офісного планктонна не для мене. У нас кажуть, що з нашою зарплатою потрібно приходити на роботу з усіма вітатися і йти додому), я так ще не пробував, але планую ) Попав на твій сайт, де багато корисної і практичної інформації, дякую! І почав подумувати, ну його цю роботу..але далі що робити, ще не придумав. Я розумію, що роблю не те, в середині прямо ураган, пора щось міняти!!!!
Цей ураган є доброю ознакою, Сергію. Раніше я теж борсався, але тепер розумію, що це одна з найкращих ситуацій, які зі мною трапилися, і я почав рухатися і не загнивати.
За іронією долі я таки попала і в ТПП (але мене там до “справжньої” роботи не допустили), і тепер в наше представництво. І от в перерві між написанням запитів згадала за цей пост, бо теж сьогодні дещо зрозуміла… тут добре і справа ця благородна, і звертаються сюди ті, кому справді більше немає, куди піти. але це все дуже нагадує юридичну консультацію в нас на факультеті, навіть деякі люди ті самі :)) менше з тим… дуже багато речей просто не від нас залежить, а справді від системи, яка гнила від самої голови. і розвитку тут ніякого бути не може, бо він… Показати більше »
Дякую за комент, Яно
Ні, я вважаю, що їхати нікуди не треба.
Найкраще, що власне я і зробив, це знайти діяльність, в якій почуватимешся, як риба у воді. Діяльність, яка надихає і є прибутковою, адже на голому ентузіазмі далеко не заїдеш. Діяльність, в які ти вирішуватимеш що і як робити.
Особисто я знайшов інший і набагато більш ефективний спосіб допомагати людям ніж Представництво Омбуцмена. Це онайн бізнес.
Бажаю і тобі знайти улюблену справу…
Успіхів…
Натрапила на цей пост якраз коли шукала представництво Омбудсмена у Львові :))) Дуууже в мене схожа ситуація 🙂 я теж хворію на “громадянське суспільство” і хочу захищати права людини, але паралельно цікавлюся арбітражем і інтелектуальною власністю. Тож сьогодні спробувала влаштуватися на практику в ТПП у Львові… дуже мене розчарувало все, що я там побачила – ніякого арбітражу і міжнародних угод там нема, структура ледве дихає з дрібних замовлень своїх членів… Словом, вирішила я піти стажуватися в секретаріат Омбудсмена, але от тепер думаю, чи варто…
Сподіваюся у Вас все буде ок.
У всякому разі я знайшов шлях більше ефективно допомагати люям.
І поза межами системи це мені вдається набагато краще 🙂
Успіхів, Вам.
Дайте знати, як там все піде…
Щойно прочитав пост. Сподобався. Мав можливість “працювати” (реалізувати свої ідеї та допомогти іншим) в Львівській міській раді. Я не був там офіційним працівником чи щось типу цього, не отримував зп і не сидів від і до. Але мені якось так повезло що проводив свій час у відділі кадрів. Допомагав координувати один цікавий проект “Перший кар’єрний крок”, ідея кльова а от з реалізацією і з наслідками то я б вніс туди дуже багато поправок. Менше з тим, питання було в тому що файного я там побачив і що корисного можуть знайти для себе читачі цього посту та мого коменту. Отже: –… Показати більше »
Дякую за обмін досвідом, Михайле
Класно спробувати різні варіанти і вибрати із них найкращі.
Зараз вже не достатньо просто піти на роботу і сподіватися мати з того хороший дохід.
Треба самому пробивати собі шлях у житті.
Якщо вцілиться у яблучко, то добре, а як ні, то треба пробувати далі, і обов’язково знайдеться заняття до душі.
А гроші? А гроші прийдуть, якщо займатися улюленою справою зі справжньою віддачею.
Успіхів, Вам 🙂
Ось читаю твій блог, Оресте, і з кожним постом переконуюся: недарма я на нього натрапила. Все стається тоді, коли повинно)) Якраз зараз переживаю момент “переоцінки цінностей”. Ситуація схожа до описаних вище: магістр права (юрфак Шевченка), поступила за вимогою батька, працюю за його ж рішенням на державній службі в Адміністрації дуже цікавого ЦОВВ. Ніби і Міжнародно-правовий департамент, і робота різноманітна (інколи), і різні семінари та заняття відвідую… Однак точно знаю: державна служба не для мене. Не задавати лишніх питань, робити так, як скажуть, жодного креативу, паперова дурня, формальність, бюрократія… Намагаюся використовувати всі “плюси” держслужби, яких не так багато, але й тут… Показати більше »
Це вічне болюче питання. Вирішувати лише тобі, але, як розумію, з другого абзацу, ти вже вирішила 🙂
Щойно передивився одне класне мотиваційне відео, де чувак з захопленням розказує про свою роботу.
Його професія звільняти людей з роботи. При чому він не роботодавець і не HR агент. Після такого звільнення всі безробітні починають заробляти більше від їхніх попередніх босів і вільно подорожують по світу.
Ось тут є цікаві думки з того приводу
==> https://openmind.com.ua/2012/04/02/10-reason-never-get-job/
Вже прочитала про 10 причин! Згідна на 1000 %!!!
А що за відео? Можеш кинути лінк? Буду дуже вдячна))
Нам його показували під час одного он-лайн семінару, в якому я брав участь.
Ось ==> http://vimeo.com/40337175
Код: ayvengo 🙂
З дитинства батьки говорили і прививали в мені бажання стати юристом. Підростаючи слухняною, відповідальною дівчинкою, не могла розчарувати своїх батьків, тай сама вірила що хочу цього, хоча ні батько ні мати не мали ніякого відношення до юриспруденції. Поступивши і навчаючись на юр.фаці досить через короткий термін я була розчарована ще не закінчивши 1-го курсу. Потихенько розуміючи що це не моє. Втягнувшись в «систему» привикла і пливла за течією, розвіялися думки про не моє, відчула смак знань того чого не знають інші люди, які не мають юр. освіти. Так і пройшло все навчання, але все ж таки під час цього мене… Показати більше »
Клас.
Оксана, реально душевний відгук. Особливо передостаннє речення мега-актуальне для людей всіх типів, мастей, статусів, незалежно скільки їм років і з якої вони родини…
Хм не знав шо ти маєш такий блог:) досить цікаво читати його!
Я сам переконався що головне в роботі це любов до неіі адже коли ти стаєш зранку і думаєш “знов та клята робота” ти ніколи не булеш щасливим;)
істинно кажеш ти, Романе
Оресте, ми думаємо однаково! 😉 тобі повезло, що ти не отримував зарплати і тобі не пропонували кар’єрного “зростання” 🙂 дуже легко отримати ілюзію росту там де зростання, по суті, нема.. )
держслужба в Україні – це філія державної служби зайнятості де зарплата в розмірі допомоги по безробіттю/прожиткового мінімуму і ілюзія суспільної корисності..
хе-хе
ну як сказати
я знав і так, що там ніц не зароблю взагалі
пішов, оскільки було цікаво побачити як насправді виглядає ця каша.
Побачив і пішов далі 🙂
Щодо суспільної користі, то є набагато ефективніші шляхи допомагати людям. Але комусь все таки цю роботу теж треба робити. Ну, принаймні точно не мені…
Хтось лишається задоволеним. Хммм. Як то кажуть: На кожен товар свій покупець…