Марта posted:

Гора Сінай або «Джабал-Муса», що означає «гора Мойсея», Сінайський півострів, Єгипет. Висота – 2285 м. (для порівняння Говерла – 2061 м).  Святе місце для багатьох людей різних віросповідань. За легендами і переказами саме на цій горі Бог дав Мойсею 10 заповідей.

Коли Орест запропонував полізти на цю вершину, я вже була морально готовою. Ще перебуваючи у Львові і плануючи подорож, я вирішила, що було б дуже добре «розбавити» пірнання в Червоному морі і вивчання околиць, чимось екстримально-протилежним. Всім відома святиня,  здалася мені чудовою альтернативою пляжу.

Виселившись з хостелу (щоб не платити зайві гроші за ніч), ми  дочекалися доки нас погрузять в маленький автобус на зразок наших старих маршруток, які ще недавно курсували Львовом. Була приблизно 23:30 вечора, темно,  а сонце ми мали побачити вже на знаменитій горі.

Дорога до підніжжя з Дахабу зайняла приблизно півтори години. Нічого не було видно, шлях не освітлювалася, аж доки ми не в’їхали на територію заповідної частини гір, опіку над якими на себе взяло ЮНЕСКО. Також при в’їзді ми купували квитки, які потім ніхто так і не перевіряв (студентські знижки діють!).

Як тільки  відкрилися двері мікроавтобуса, нас оточили зі всіх боків бедуїни-торгаші. Вони пропонували купити у них теплі речі,  запевняючи, що ми точно замерзнемо, бо на горі надзвичайний, феноменальний холод. З цієї зграї швидко виділився один маленький, сухенький бедуїн невизначеного віку і сказав, що він наш гід.

Групою в десять людей, тихими кроками ми пішли вслід нашому проводирю. В половини були ліхтарики, в нас з Орестом був один на двох, який витримав тільки першу частину шляху. Пройшовши метрів 200, ми потрапили на територію табору бедуїнів. Вони сиділи в тишині кутаючись в лахміття між верблюдами. Кожен третій пропонував в оренду свого горбатого. Та наша група, напевно, виявилася затятими любителями ходити на власних двох, тож  ми відмовлялися від допомоги і йшли далі.

Гора має два шляхи до вершини. Один більш пологий і його ще називають «Верблюжа стежка» (ним зазвичай піднімаються вгору) і витесаний зі скелі у вигляді сходів (3750 сходинок), що веде прямісінько до монастиря Св. Катерини. Ще 50 років тому, на другому шляху, у спеціальних місцях (зараз там залишилися арки), стояла охорона і вимагала письмові свідоцтва того, що ви  сповідалися у монастирі. Зараз схему спростили. Щоб привабити туристів, пустили чутки, що кожен, хто зійде на священну вершину, автоматично позбавляється всіх гріхів. Цікаво, правда?

Вам на майбутнє, якщо будете планувати сходження на святу гору, уточняйте час приїзду до підніжжя. Приблизна довжина шляху в одну сторону – 7км. Двох, двох з половиною годин здоровій людині мало б вистачити, щоб піднятися. Якщо ви маєте труднощі із здоров’ям, чи просто хочете підніматися на верблюдах,  швидше за все, вам доведеться потратити більше часу (до самої вершини вам все рівно доведеться пройти по сходах пішки приблизно 300м ).  Ми приїхали надто швидко, надто швидко вийшли на гору. Було дуже холодно, а нам потрібно було якось вбити час. Ми вирішили відпочити і хоч трішки поспати. В неймовірних позах, на тоненькій лавочці, кутаючись в орендований «кусючий» коцик з верблюжої шерсті – ось як ми намагалися заснути.  А намагатися і не потрібно було, ми були такі стомлені, що заснули миттєво. Тільки згадуючи зараз я дивуюся як взагалі в такій позі і в таких умовах можна було спати. Тож плануйте ретельно, щоб вам не довелося ось так проводити час.

Прокинувшись від метушні  і взявши наші покривала, ми почали фінальне сходження. На вершині, на маленьких оглядових майданчиках, топталися люди. Хтось співав, хтось намагався фотографувати пречудові хмари над вершинами червоних гір. Ми вибрали вигідну для обзору місцину і стояли, деколи висовуючи з-під коцика об’єктив фотоапарату. Орест наді мною дуже голосно клацав зубами, аж страшно було за його зуби. А в мене було непереборне бажання швиденько побачити сонце і  переміститися кудись де тепло.

Схід сонця був дуже красивим, так само як і схід у низ по сходах, що ведуть до монастиря. Орест, як завжди, мусів знайти собі компанію, цього разу нам попався аргентинець (з яким ми потім ще не раз пересікалися). Чим вище підіймалося сонце, тим насиченішого кольору набували гори. Хтось збудував пірамідки з каміння, де-не-де росла якась пахуча трава, кипариси і церква також попалися нам на шляху вниз.

А далі – монастир. Красивий, старий, серед гір. В середині монастиря є столова і там для груп, які їдуть здалека, роблять обіди. Ви можете схитрити і «стати» членом такої групи на час обіду ;-)

По приїзді в хостел, наш номер ще не був готовий. Тож ми покупалися в загальному душі і пішли спати коло моря на другому поверсі ресторанчика від нашого хостелу. Ввечері ми ще прогулялися вуличками Дахабу, повечеряли і знову пішли спати. Орієнтуйтеся, що подорож на гору де відпускаються всі гріхи, дуже енергозатратна і вам доведеться майже цілий день відновлювати сили.

Ні в якому разі не пропустіть можливості побувати на Мойсеєвій горі. Ті хто любить фантастику – зацінять червоні ніби марсіанські ландшафти. Ті хто релігійний – відмолять гріхи. Хто любить полазити по горах – непогано розімнуться. Всі знайдуть і почерпнуть багато від цієї подорожі!

  ГАЛЕРЕЯ ФОТОГРАФІЙ

Далі буде….

Марта ;-)

_________________________________________________________________________________________________________________

Share Button