Оренда мотоциклів у мандрівках…

Беззаперечно, власний транспорт повністю розв’язує руки. Можна побачити більше місць. Можна поїхати туди, куди зазвичай всіх не возять. З рештою керування транспортним засобом це новий досвід, який залишиться з Вами навічно.

Раніше, коли я ще подорожував лише по Європі, то по можливості брав авто на прокат. Скажу Вам по секрету, що у більшості західноєвропейських країнах винайм автомобіля економічно вигідний, якщо Вас є хоча б троє осіб. Середня ціна за одноразовий проїзд у міському транспорті приблизно 2 Євро, а міжрегіональні мандрівки поїздом виносять зазвичай, як бюджетні літаки.

Прокатні пункти авто є практично у кожному місті, то чому б не скористатися такою чудовою послугою.

Але мова піде не про авто. Останнім часом я намагаюся тестувати різних двоколісних коней у своїх мандріках, про що піде мова далі.

Отож, поїхали….Перш за все озвучую що я ніякий не байкер і в мотиках взагалі не шарю. Я мандрівник, який користується різними засобами пересування. Деякі з яких мені приносять море задоволення, новий досвід та навички, що стануть в пригоді у подальшому житті.

А почалося все епохальної частинки мого життя у Індії, де я провів майже пів року. Якось ми поїхали у високогірний Ладах, якого ще називають Малим Тібетом. Додам лише одне. Щоб туди потрапити потрібно перетнути Гімалаї.

І уявіть що там твориться? Всі туристи розсікають на здоровезних мотоциклах-красенях. Вони ревуть, наче воли, гордо поволі, але впевнено піднімаючись на гірські хребти. Це легендарні мотоцикли британської марки Royal Enfield. Їхнє виробництво в Об’єднаному Королівстві вже припинилося, але Індія, як колишня колонія, продовжує їх випускати і до нині. Тож багато вуйків за сорок роблять собі такі ностальгічні тури, щоб «тряхнути стариною».

Я захотів так само. Я теж захотів поважно розсікати гімалайські хребти на цьому мотоциклі. Але до того, я ще жодного разу не сидів на чомусь подібному. Ну, доволі серйозно катався на даунхільному байку. Але велосипед важить 20 кг, а Royal Enfield десь під 200. Гииии!!!

Тим не менше кров у жилах закипіла і нічого не залишалося, як спробувати. Якось ми затягли його на майданчик для гри у поло (чи не єдине місце з рівною горизонтальною поверхнею у Ле), де цілий день вчилися приборкувати коника.

Все, герої готові підкорювати високогірні перевали. Більшість покрутили пальцем біля виска, оскільки рекомендується намотати хоча б 10 000 км перед тим, як пертися в серйозні гори. Це зосім не аргумент для для бравих козаків, тож наступного дня ми поїхали на озеро Панконг Тсо.

Все пройшло гладко. Звичайно було кілька неприємних падінь, але ніщо у порівнянні з тим, як ми прокачали свого героя.

Набільша проблема – це вага. Можете глянути , як ми затягували такого коня, коли він разок видохнувся днсь на висоті 4-5 тис. метрів посеред гір в чорта на кулічка.

Саме з цього моменту все почалося. Я пересів і в подальшому зазвичай беру мотик на прокат. Це дешевше, менше документації і суцільний фан.

В інших місцях ми почали пробувати різні види мотоциклів, щоб відчути тонкощі їзди на двох колесах.

Ось такий універсальний байк Pulsar, який використовували для дослідження Південного Гоа.

В принципі на Гоа майже всі їздять на скутерах. Звичайно з півночі на південь може бути закруто, але на пляж чи за пивком він Вас звозить.

Більшість людей їх зовсім не дооцінюють, хоча скутери доволі непогано справляються і з пересічною місцевістю

….і навіть попливуть, якщо життя заставить.

Ось під час останньої поїзди на Близький Схід, зокрема в Дахабі,  я спробував Honda XLR250.

Що Вам скажу? Круто!!!

Кращого для дослідження пустелі не знайти.

Друзі, а які Ви порекомендуєте ще спробувати?

*мій оригінал на Autotravel.com.ua