Покатушки східним узбрежжям Іспанії, або Дороги назад немає

Це була моя перша справжня незалежна мандрівка в Західній Європі.

Мені було 19 років. В той момент я щоденно катався на велосипеді, а в голові крутилися думки як вправніше виконати table-top. Або яким чином закрутити 360 градусів і без проблем ввійти у приземлення після зависання у повітрі на двометровій висоті.

Моє життя оберталося навколо велосипеда, трамплінів, і я спав лише у проміжках часу між покатушками на дьортах або крутих спусках.

Я й уявлення не мав, що одного гарного літнього ранку до мене передзвонить хлопчина з Рівного і запропонує купити в мене байк за 1000 баксів. Небачені гроші на той час для такого молодика, як я. На кілька секунд я застиг, а потім сказав: «Приїжджай!».

Продано!!!

Звісно, я міг виставляти друзям пиво ціле літо в парку за виручені кошти, я міг купити цілих два класних велосипеда, а ще міг інвестувати їх певним чином. Варіантів, як завжди, море… Але в мене була зовсім інша мета…

Я чітко знав, для чого вони мені були потрібні. Я пожертвував найціннішим, що у мене було на той момент: найдорожча річ і найулюбленіше заняття.

Наступного дня я вперше у своєму житті самостійно купив авіаквиток – на рейс Вроцлав – Барселона (Жірона) від РаянЕйру і подався шукати пригод у незвіданий до того для мене світ.

Це був початок більш як двомісячної самостійної подорожі Європою, фактично з якої і почалося моє справжнє мандрівне життя.

Цей досвід і ті враження, отримані під час першої поїздки я б не проміняв на жодні гроші, жодну кар’єрну пропозицію чи навіть прохання найвродливішої дівчини залишитися.

Я погнав за мрією. Мені було цікаво що ж робиться там «за бугром», як люблять у нас говорити.

Звичайно, одного посту не вистачить, щоб розповісти про все, але частинку з цієї мега-мандрівки я все-таки передам.

А саме про різні цікаві місця Іспанської Рів’єри або частинки східного узбережжя Апенінського півострову і те, наскільки круто досліджувати все на автомобілі.

Поїхали….

Прибувши в Барселону, я зустрівся зі своїм пен-френдом Маріо, з котрим до того спілкувався лише по скайпу. Сам Маріо – хорват, який в свої молоді роки був змушений покинути країну, у зв’язку з війною на Балканах, і оселився в Іспанії. Саме він вперше пояснив мені що означає «open mind» і йому я завдячую величезною мірою за те, ким я є зараз.

Сама столиця Каталонії вартує десятків постів, тож не буду розпорошуватися і виділю для неї якось окрему статтю. А наразі лише фоточка для звітності.

***Вибачайте за якість фоток. Тоді я ще не міг дозволити собі дзеркальну камеру і фотографував все за допомогою мега-крутого телефону на той час – Sony Ericsson 810i В-)

Після відвідин самої Барселони ми винайняли авто на прокат і подалися на південь вздовж Середземноморського узбережжя.

Ось схема маршруту:

Перше, що кидається в очі, це страшнюща гора Монцерат (Montserrat), праворуч або на захід від траси. Хоча ми не під’їжджали до її підніжжя, шпилясті, наче чешуя дракона, гребні, ще довго слідкували за нами.

Доволі скоро, за якихось сто кілометрів, дорога приводить нас до симпатичного прибережного містечка – Таррагона.

В центрі міста знаходиться доволі цікавий пам’ятник кастельєрам.

Хто вони? Це професійні спортсмени і типові місцеві мешканці. Будування ось таких кастелів (людських веж) є улюбленим заняттям каталонців на свята, а також предметом гордості і проявом неабиякої відваги, мужності, сили, вправності.

Кастелі можуть досягати більш як 12 метрів у висоту і складатися навіть з 8-9 рівнів. Більше про цей спорт можете прочитати у Вікі – http://en.wikipedia.org/wiki/Castell

Цікавим теж є і принцип побудови самого міста. Набережна, що знаходиться на високій скелі, а відтак і центр є однією з найвищих точок у місті, на відміну від більшості інших, де всі дороги ведуть вниз до моря.

Їдемо далі…

Чудернацький прояв націоналізму.

Якщо хтось думає, що проблеми між сходом і заходом в Україні – це унікальне у світі явище, дозвольте Вас виправити.

В Іспанії локальний націоналізм проявляється чи не у кожному регіоні. Каталонці спеціально не відповідають іспанською, андалусійці з півдня вже давно не вважають себе частиною решти країни, а баски взагалі теракти влаштовують.

«Якісь вони дивні», подумаєте Ви. Яка тут різниця? Саме так виглядає зі сторони, коли чубляться наші.

Зізнаюся, що я в той момент був малим дурним націоналістом. Я принципово не говорив російською мовою і взагалі навіть гадки не мав дивитися на схід.

Зацініть, що я побачив на іспанських дорогах

Перепрошую за якісь. На номерному знаку в букві „E”, який ідентифікує Іспанію згідно міжнародних норм («Espana»), стертий середній язичок. Таким чином утворилося неіснуюче позначення «С» – Catalunia. Більше того! Замість іспанського символу, бика, зухвалий власник авто, прікаліст, вчепив силует віслюка.

Хе-хе. І сміх і гріх. А за таке можуть і по голові там надавати.

А тепер проведіть паралелі у нас. Є над чим задуматися, правда? Open Your Mind 😉

Їдемо далі…

Валенсія

Ще одне круте місто, до речі третє за кількістю населення в країні після Мадриду і Барселони.

Гарний центр з пишними бароковими будинками. Чомусь асоціюється у мене з великими колоніальними містами Латинськими Америки, хоча я там не був. Хе-хе.

Уточнення!!! Наразі не був (березень 2012 року)

Крім того у Валенсії є футуристичний архітектурний комплекс – Місто Науки та Мистецтва. Реально ще один ВАУ-ефект. Масштаби будівель вражають і нагадують цілу зоряну флотилію прибульців із майбутнього.

Тут сила силенна музеїв, а також аквакомплекс, в яких можна застрягти на кілька днів.

Просуваємося далі на південь.

В якийсь момент невідомо звідкись починають виростати величезні будинки, зовсім нетипові для Іспанії та Європи в цілому. Що за…?

Це Бенідорм. Ще 40 років тому тут знаходилося маленьке рибацьке містечко. Згодом воно почало розбудовуватися і перетворилося на один з найбільших туристично-відпочинкових курортів Середземномор’я.

За таку кількість високих будівель його ще називають Іспанським Манхетеном або Бенійорком. Насправді ставлення до цього міста в Європі доволі неординарне. Одні заявляють, що Іспанська Рів’єра втратила свій шарм, а інші, навпаки, підтримують подальший розвиток цього прибережного гіганта.

Особливою популярністю Бенідорм користується серед білих, наче сметана, і грубих, як ****, пакетних туристів з Британії та Німеччини.

Щось цей пост вже затягнувся, а ще стільки всього хочеться розказати.

Ехххх….

Закінчилася моя тижнева поїздочка недалеко від Аліканте, столиці середньовічних піратів Середземного моря і домівки для вражаючого замку, що височіє понад містом.

Ми залишили машину в Аліканте, звідки я чкурнув на літаку назад у Барселону, а далі пересів на Мюнхен. Але це вже зовсім інша історія 😉

Як добратися?

Улюблений лоукостер всіх українців WizzAir літає з Києва у Жирону (Girona), що поряд з Барселоною, тричі на тиждень. Ціни від 661 грн в одну сторону.

Автобус від аеропорту в Жироні до автовокзалу в Барселоні курсує регулярно і займає десь півтори години їзди.

Для мешканців Західної України є різноманітні пропозиції із сусідніх Кракова або Варшави з більшим вибором авіаперевізників та цін.

 ***мій оригінал на Autotravel.ua