Мої герої, або Люди, які змінили моє життя.

***Обережно!!! Багато мотиваційного тексту. Небезпечно для нитиків і ледарів.

Всі ми народжуємося і починаємо життя з чистого листа, куди щоденно вписується наша історія. Біографія невпинно формується, і жоден наш крок не залишиться непоміченим. Більшість тексту звичайно можна приховати від інших людей, але від себе самого нічого не приховаєш.

З чого ж складається наше життя? Це величезна кількість подій, пов’язаних з нашими діями і діями інших людей, які нас оточують. Великою мірою наші дії напряму залежать від впливу навколишнього світу, а саме від інших людей. Незалежно від того, звідки Ви вийшли, занурившись в певне середовище, Ви починаєте до нього пристосовуватися, хочете Ви цього чи ні…

Саме соціум, інші люди навколо Вас, найбільше впливають на Ваші вчинки і формування тієї людини, яку Ви щоранку бачите у дзеркалі.

Переконаний, у житті кожного є ті герої, які безпосередньо вплинули на Ваш розвиток, як в позитивному плані, так і в негативному.

Я хочу поділитися власним досвідом і розказати про тих моїх героїв, яким завдячую практично кожною хвилинкою свого життя. Вони надихають мене і я ні за що на світі не проміняв би періоду, коли наші життєві стежки перетиналися.

Давайте поглянемо, хто вони і яким чином знайомство з ними вплинуло на молодого Ореста 🙂

Впевнений, Ви зможете провести і для себе багато паралелей. Це ж життя.

Маріо Перрі (Mario Perri)

Одного вечора я сидів у своїх батьків вдома і бездумно серфив по нету. Це було десь років 6 назад. Мені було близько 18 років, хоча тоді я вже мешкав окремо. Раптом до мене в скайп додався невідомий чувак з Іспанії і почав наярювати, типу: «Привіт! Як справи? Що робиш?». Нічого особливого наче. Ще один дивак з нету. Я проігнорував…

Наступного дня знову та сама історія. Він вислав мені відео про Вуковар (хорватське містечко на березі Дунаю), в якому показувалися кадри спустошеного міста-руїни після себро-хорватської війни. Це була його домівка. Маріо пояснив, що був змушений покинути Хорватію в якості біженця, хоча вся його сім’я залишилася там. Будучи юнаком, він подався у Іспанію, де почав нове життя. Він дуже відкрито і щиро писав у чаті, що зацікавило мене і ми почали переписуватися. Такий собі „pen friend”.

Згодом наші чати перейшли у розмови і вже за деякий час ми висіли на лінії по кілька годин щоденно. Маріо заснував свою власну архітектурну фірму, він багато подорожував і ділився зі мною різними аспектами дорослого життя. Ми спілкувалися на різні теми. Від приколів, що сталися попереднього дня, до високих матерій людського буття. Він почав вчити мене основам філософії і бізнесу. За 6-7 місяців після нашої першої зустрічі у скайпі я вже не міг уявити собі і дня без його голосу.

Але для чого сорокарічному дядьку все це? Тоді я не міг уявити, що людині просто приємно робити добро. Моя свідомість була занадто обмежена, я мислив вузько. Саме від Маріо я вперше почув фразу – Open Mind.

Як виявилося, крім мене Маріо товаришував онлайн і з іншими. З декотрими я мав нагоду познайомитися, серед яких навіть досі підтримую міцні дружні зв’язки. Як от зі Степаном з Харкова, наприклад. Я їздив в гості до Кубека у Прагу і ще інколи виходжу на зв’язок з рештою свідомих хлопців. Крім того, Маріо займався меценатством і матеріально підтримував кількох дітей у Індії.

За рік він став для мене наче другим батьком. Настав час нарешті познайомитися вживу, хоча ми і так знали одне одного, як своїх п’ять пальців. Моя романтична історія з продажем велосипеду і купленим квитом, щоб полетіти за мрією якраз описує цю першу мандрівку.

Я прилетів у Іспанію, де ми класно відвисли і нарешті зустрілися вживу. Зустріч тисячоліття. Далі я погнав по своїх всіх мандрах і ми продовжували триматися на зв’язку, як і до того. Але вже як брати…

Одного разу, коли я лише повернувся з роуд-тріпу Туреччиною, до мене написав наш спільний знайомий з Білорусії: «Маріо умер! Инфаркт». Всі знають ті відчуття, коли дізнаєшся таку новину. Еххххх. Його прах розвіяли по хвилях Середземного моря. Могили, до якої можна приїхати, немає, але Маріо завжди залишатиметься у моєму серці і спогадах. Саме він дав можливість молодому зеленому Оресту насправді широко подивитися на світ і показав як насправді все може бути.

Я чи не щодня з усмішкою і приємністю згадую Маріо. Значить, він живий…

Марек Пожицкі (Marek Porzycki)

Я навчався на юрфаку ЛНУ імені Івана Франка. Нібито класний факультет, престижний, як кажуть. Я радий, що мав можливість там навчатися, хоча на багато речей в мене є неординарні погляди.

Чудовим подарунком долі став новий факультативний курс польського і європейського права. Я добре пам’ятаю той день, коли до нас вперше приїхало кілька викладачів з Ягеллонського університету у Кракові для проведення заняття по цивільному праву…

Серед них був і Марек Пожицкі, молодий польський викладач фінансового права і по сумісництву на той момент консультант в Європейському банку, що у Франкфурті. Якимось чином ми зійшлися з ним душами. Крім викладача і наставника Марек став мені і другом.

Саме йому мають завдячувати сотні українських студентів, які мали нагоду слухати лекції найвизначніших польських професорів. На перших парах школа польського і європейського права трималася на його голому ентузіазмі і реальних діях. Завдяки Мареку і команді десятки наших студентів щорічно проходять стажування у Польщі, а деякі навіть отримують стипендії на довготривале навчання. Перших два роки існування «школи» мені з однокурсницею Наталею Галецькою пощастило координувати її діяльність. Наразі курс стрімко розвивається і його відвідують все більше і більше студентів. Приємно все-таки бачити, як росте таке дітище.

Я часто зустрічаюся з Мареком, ми постійно листуємося і ділимося останніми подіями з нашого життя. Якось він мені сказав: «Orest, musimy rozpieprzyć tą granicę!» Він насправді хоче, щоб у людей було більше можливостей і щодня працює над цим. Він багато мандрує і сам, тож знає, як виглядає світ навколо.

Від Марека Пожицкого я набрався того запалу допомагати людям. Якщо це насправді допоможе хоч одній людині, значить всі зусилля були зроблені недарма…

Річард Джеймс Хенлі (Richard James Henley)

Ще будучи студентом, я підробляв на одній британській фірмі, яка займалася торгівлею нерухомості по Західній Україні. Я готував документи, перекладав на зустрічах і переговорах, оскільки всі клієнти були із заходу, і т.д. Згодом під час кризи 2008-2009 фірма занепала, але то вже інша історія.

Якось мене приставили асистентом до одного зрілого англійського підприємця Річарда, який приїхав в Україну у пошуках нових бізнесових можливостей. Я робив для нього все: супроводжував на ділових зустрічах, займався логістикою, купував їсти додому і говорив від його імені з людьми. Згодом Річард почав довіряти мені і серйозні фінансові питання.

Взагалі він дуже цікава людина. Вже при своїх шістдесяти – це справжній двигун. У нього є купа бізнесів по світу. Серед відомих мені: кондомініуми у Бірмінгемі, доставка вживаних фур у Нігерію, готель десь на Атлантичному узбережжі Британії, імпорт мотоциклів з Китаю і ще мабуть ряд інших. Загалом його стиль нагадує Карла Великого, який все життя мандрував по різних частинках своєї величезної імперії, щоб підтримувати її на плаву. У Річада десь так само от лише він мандрує у своєму трейлері, а не на коні.

За деякий час ми зареєстрували фірму, поставивши мене директором. Почали пробувати робити бізнес в Україні, серед яких був прокат автомобілів і свиноферма. З цим періодом пов’язано дуже багато серйозних повчальних і дуже сміхотворних саркастичних історій. Можна писати комедійну книжку «Пригоди Річарда Левине Серце в Україні або Дикий-Дикий Схід».

Наразі ми перебуваємо у дружніх відносинах, хоча деякі незначні міжусобиці і спричинили розкол у минулому. Від Річарда я почерпнув ази бізнесу. Я побачив, як поводяться справжні підприємці; як вони домовляються; як вони ідуть вперед, незважаючи на перешкоди на шляху; яке у них ставлення до грошей і справ.

Роберт Стабіл (Robert Stabile)

Просто чудова людина. Роберт приїхав мешкати у Львів кілька років тому за рекомендацією його друга Мета, з яким я випадково пересікся до того. Я допоміг йому з проживанням і фактично запрезентував його всім моїм друзям, після чого Роберт чудово влився у нашу компанію.

Сам він займається інтернет маркетингом, від чого непогано заробляє і може робити це з будь-якої точки земної кулі. Крім того він дуже смачно готує і по-мистецьки ставиться до кожної страви. Він завжди радий допомогти і зробити корисну пораду, що, я переконаний, підтвердять всі мої львівські приятелі.

Робер зліва. Справа австралієць Рен.

Це просто супер людина, від якої просто сяє позитивом. Зазвичай літо він проводить десь у Середземномор’ї (робить забіги поряд з биками у Іспанії і полює на восьминогів по Грецьких островах). Зимою Роберт засідає вдома біля компа десь коло Нью-Йорка, щоб знову запрограмувати свою грошову машину на літо. Він з легкістю, але чітко, ставиться до коштів і цінує хороші стосунки понад усе.

Роберт є одним з моїх найкращих друзів. Він показав мені, що життя не повинно бути складним; що можна чесно непогано заробляти незалежно від місцезнаходження і при цьому насолоджуватися всіма благами світу. Адже навколо є стільки всього цікавого.

Олександр Лапшин

 Він же Puerrtto, один із найвідоміших тревел-блогерів сучасності на російськомовному просторі. В Пуерртто дуже цікава життєва історія. Він народився в Росії, виріс у Ізраїлі, молодість провів, мандруючи по світу і сформувався як сильна особистість у тій же Росії. Наразі його базою є Ізраїль, але Саша продовжує невпинно подорожувати і можливо вже на цей момент добиває соту країну у списку.

Дуже рекомендую почитати його ЖЖ. Нас Вас зійде багато просвітлень, як свого часу на мене 😉

Він справжній борець за справедливість (виводить на чисту воду корумпованих чиновників та послів) і справжній інженер власного життя. Про нього писали у Форбс і щодня 30 000 читачів гортає сторінки його ЖЖ. Серед них був і я. Два роки я захоплювався розповідями цього віртуоза.

І от нарешті відбулася моя довгоочікувана зустріч. Ми гостювали в Олександра кілька днів під час недавньої мандрівки по Близькому Сходу. Проживає він в такій собі комуні Ізраїльського типу – кібуці. Його кібуц Рош Ханікра знаходиться практично на кордоні з Ліваном на березі Середземного моря. Цікавим фактом є і те, що там в свої юні роки проживав Саша Барон Коен. Він же Борат.

Мене такі люди, як Puerrtto, надихають. Вони стають горою проти системи і відмовляються жити за загальними правилами, створюючи свій власний позитивний світ, допомагаючи при цьому іншим.

Мій найгероїчніший герой.

І от, на кінець, мій тато. Я не буду розписувати про нього. Просто скажу, що без Василя Вікторовича не було би Ореста Васильовича.

Моя улюблена приказка і життєве кредо, «найкращий відпочинок – це зміна діяльності», його слова.

Мій батько – справжній чоловік і взірець для інших. У нього гарне все. І одяг, і тіло, і душа.

От якби я так виглядав у свої п’ятдесят з гаком, якщо доживу…

Що спільного Ви помітили у всіх цих людей?

1) Вони постійно подорожують, щоб вчитися від навколишнього світу і споживають прекрасні життєві плоди.

2) Вони самостійно сформувалися як особистості, і досягли фінансової незалежності власною працею.

3) Вони допомагають іншим, постійно покращують себе, а відтак і вдосконалюють світ навколо.