Нещодавно я повернувся з шаленої поїздочки Румунією, де трапилося дуже багато приємних, і не зовсім, пригод.
Ця подорож видалася напрочуд повчальною і змусила добре переглянути політику моїх мандрів.
В цьому пості про хороше. Про те, що, маючи вибір, людина завжди здатна керувати своїми окремими діями, а також налаштувати своє ціле життя, як цього забажає.
А почалося все з того, що мій хороший товариш Сашко Лапшин, він же відомий мега-тревел-блогер Puerrtto, написав пост у своєму ЖЖ, з публічною пропозицією приєднатися до нього на 5 днів мандрівкою по Румунії.
Він ще той перець! Замість того, щоб напряму полетіли з Тель-Авіву в Алмати, вирішив відвідати старого друга по армії, який наразі піднімає Трансільванську туристичну індустрію зі свого пансіонатику в містечку Предеал.
На момент прочитання посту я був десь між Маріуполем і Горлівкою, тобто в Донецьку. І, довго не думаючи, задзвонив Сашкові, щоб узгодити всі деталі.
До мене приєдналася моя дівчина Марта, яка заявила босу, що не піде на роботу в той тиждень. Загалом у Марти теж бурхливо розвиваються події на фронті найманої праці, але на все свій час.
*** всі наступні (окрім двох останніх) фото не мої, а з посту Puerrtto, оскільки з нами тралилася одна пригода, про яку я розповім згодом.
Ноам зліва
І ось вже за якихось два тижні ми всі затусили в Предеалі на віллі у Наома.
***Кілька слів про нього. Хлопчина служив у війську, потім працював високооплачуваним інженером на якійсь ІТ-компанії в Ізраїлі. Але згодом плюнув на все, купив будиночок в Трансільванських Альпах і кайфує від життя.
Ось його готельчик, в якому Ноам приймає гостей ==>> http://vilavitalis.com/. Дуже рекомендую 😉
Їздить на джипі по бездоріжжю, рибалить на форель, здійснює сходження на скелясті піки. Єдине, що його не влаштовує, це самотність. Наом мріє про дружину з України, тож вже найближчим часом ми чекаємо його в гостях.
На жаль, погода нам не посприяла. Протягом одного похмурого і дощового дня ми об’їздили декілька трансільванських замків.
Ось деякі з них…
Сіная
Бран
Далі планували виїхати з гір через Трансфегерашський перевал (2034 м), що є однією з найвисокогірніших і найбільш мальовничих доріг Європи. Але не тут-то було. Перевал, як виявилося, ще досі був заблокований снігом. Хмммм. Прямо як у Гімалаях в Індії.
Ну що ж, тоді їдемо іншою дорогою. Поїхали через всю Валахію, територію з найбільшою концентрацією циганського населення у світі. Бричка з конем там є типовим видом транспорту. Зрештою, як і у наших селах…
Валахія
Наступного дня добралися до мого давно омріяного місця – Iron Gate. Просто унікальна геополітична місцина. Тут величний Дунай протинає Карпати (так, ці самі Карпати, що і у нас). Його течія вже звужується до небаченої ширини – всього 220 метрів. Течія річки пришвидшується, а навколишні скелясті височезні обриви просто затамовують подих.
В цій частині, русло найбільшої річки Центральної Європи формує природній кордон між Румунією та Сербією, куди власне ми планували потрапити, щоб пробити паспорти, оскільки перебували в Румунії транзитом.
***До слова, власники Шенгенських віз можуть транзитом відвідувати Румунію з часом перебування не довше, як 5 днів. Тому нам потрібно було просто перейти на сербську сторону, поцілувати клямку митного посту і вернутися назад, щоб продовжити подорож…
Власне кордон знаходиться на вражаючій дамбі, яка сполучає два береги. На жаль, нас не пустили у Сербію, пояснюючи це тим, що ми виїжджаємо із Євросоюзу на орендованій машині, з метою збуту її у сусідньому Косово.
Хмммм… Ну що ж. Тоді поїхали в Болгарію на поромну переправу неподалік.
Далі буде…
*оригінал мого посту на Autotravel.ua
