Цікаві дві повчальні історії трапилися зі мною на днях.
Перша.
Хто був у Львові, той знає що означає їздити по його вузеньких бруківкових вуличках на авто. Це така суміш між Неаполем, Стамбулом і провінційним польським містом якого обійшли гроші різноманітних Європейських фондів реконструкції та розвитку.
Найкраще пересуватися в Галицькій столиці беззаперечно пішки, якщо не потрібно виходити за межі доволі великої центральної частини. Я взагалі рідко користуюся авто у місті, але все ж таки в загружений час Євро, коли купа роботи, треба було мати машину під рукою.
***До слова. Трішки більше ніж за тиждень євродвіжухи у Львові вдалося непогано заробити – 1039 Євро, після підведення всіх балансів. Ось корисні поради друзям з Донецька і Києва на замітку, де ще відбуваються матчі. Але наразі не про це….
Так, ось! Амія ДАІшників пильно охороняла проспект Свободи і середньовічну частину Львова від постійних наїздів водії, а також решти бажаючих проникнути на колесах в пішохідну зону.
На такий випадок у мене була перепустка, яка дає право заїжджати в центральну частину міста поряд з фан-зоною, де в одному із дворів швартував залізного коня, а далі пересувався тросцою на своїх двох. І хоча стражам доріг щоразу доводилося пояснювати по 3-4 хвилини що це у мене за папірчик, жодного разу я не зумів проникнути в серце міста Лева.
В день матчу Португалія-Данія я збирався зробити те саме: поїхати в центр, запаркувати автомобіль, пересісти на шатл-бас до стадіону, повернутися на ньому після матчу і далі на авто домів. А на випадок, щоб раптом не загубити гаманця і решти карток і документів, виклав все вдома.
І що Ви думаєте? Водійське посвідчення теж залишилося. Про це я збагнув вже по дорозі в центр, але знехтував, мотивуючи це тим, що в мене є перепустка і жодному ДАІшнику в голову не прийде ідея перевіряти в мене наявність документів, якщо навколо стільки роботи. Принаймні з більш як 20 разів до того, жодного разу ніхто про таке не згадував.
Переконаний, Ви вже здогадалися що відбулося далі 🙂 Сержант Петренко окрім перепустки попросив у мене і права. Знаю, я дурень :-/
Потім, стандартна процедура. Сідайте в авто; ну що, пишем протокол; а, Вас ще й у міліцію треба для встановлення особи; ким працюєте??? І тут почалося найцікавіше… Я сказав, що допомагаю людям перетворити іхнє хобі у роботу або ж перевести вже існуючу роботу в он-лайн, щоб вони могли цим займатися незалежно від свого місця перебування.
***Ось тут більше інформації по моєму ціленапрямленому проекту – https://openmind.com.ua/travelearning-3-months-journey/
Мабуть така відповідь трішки оконфузила працівника ДАІ. В голові почали утворюватися нові звивини і генеруватися ідеї. «Це, типу я можу відкрити автомобільні курси он-лайн?», – сказав він. Звичайно!!! Між нами розгорілася цікава і натхненна розмова. За декілька хвилин я з усмішкою і гордим відчуттям допомоги сів у своє авто, заїхав в центр і далі класно провів вечір, спостерігаючи чудовий матч, де 4 голи було забито у ворота, що знаходилися всього 10-15 метрів від мене.
Отже, якщо десь скоро побачите оголошення про набір на дистанційні автомобільні курси по підготовці водіїв, пригадайте цю ситуацію. Можливо ідея зародилася завдяки ось такому моєму дурнуватому вчинкові.
Друга історія.
Ще два роки тому я виграв по одному квитку на два різні матчі у Львові. На останній матч вже у останній день я купив ще два квитки для мене і коханої, тож треба було спекатися одного зайвого, що залишився.
Я нічого кращого не придумав, як роздрукувати оглошення і вийти з ним у народні маси, тримаючи в руках.
Виглядало це приблизно ось так 🙂
Покружлявши так 10-15 хвилин по фан-зоні, поторгувавшись трішки, квиточок все ж таки не знайшов свого нового щасливого власника. Ще за 5 хвилин мене перестрів наряд «наших друзів» і повідомив, що таким займатися заборонено.
Хммммм. Не знаю, як Ви, а я про таке і гадки не мав, оскільки не дивлюся телебачення, не слухаю радіо і не читаю новин. Ну добре. Більше не буду. Я пішов на вихід, щоб продовжити місію за межами офіційної території.
І буквально за 10 метрів по дорозі до виходу знову підняв свій рекламний постер, як відразу знайшовся щасливий покупець. Ми успішно провели операцію і, коли я вже перераховував кошти (квиток другої категорії за 70 Євро), то компанію знову склали «наші друзі». Цього разу вони вже не були настільки люб’язними і повели мене попід руки на вихід…
Еххххх. Невже мій квиток так бездарно пропаде? Ні! Спрацювали добрі сили всесвіту і закономірності. В момент, коли ми наблизилися до турнікетів, на нас налетіла хвиля шалених датських вболівальників, яка чудом засмоктала мене у море, тоді як решта залишилися на берегу….
Ось так, друзі 🙂
Які висновки можна вивести з цих двох історій?
- Коли Ваша совість чиста, то нічого поганого не трапиться. А коли Ви свідомо йдете проти очевидних факторів, то всесвіт за таке карає.
- Тим не менше з кожної життєвої ситуації можна витягнути позитив і в кінцевому все таки добро перемагає.
- Ну, а решта Ви вже можете визначити самостійно…
Цікаво, правда?
