…ця стаття не про гарні мальовничі міста, неймовірні ландшафти чи заморські курорти. Ця стаття про реальність. Про ту реальність, в якій наразі перебуває наша країна, а відтак і більшість її пам’яток.

«Україна – країна – руїна», Олесь Бердник

Далеко їхати не треба. Для прикладу візьмемо одну з найбагатших і найбільш туристично-розвинутих областей неньки – Львівську. І проїдемося її Північно-Західними теренами, що далеко від зелених Карпат на півдні, могутніх замків на сході і власне розбещеного численними кав’ярнями Львова.

Дорога поведе нас вздовж теперішнього Україно-Польського кордону, а колись центру Белзького князівства, на що вистачить одного дня їзди автомобілем. Відправною точкою беремо Львів, з поверненням туди ж.

Ось карта для навігації.

Отже виїжджаємо з міста Лева на північ у напрямку на Варшаву і Люблін, що в же у сусідній державі. Минаємо селище Куликів, де народився до речі Богдан Ступка (земля йому пухом), і далі по трасі.

Починають виднітися величезні куполи кількох соборів понад одноповерховими хатками. Це королівське місто Жовква, де зі мною трапилася чудернацька історія. Але зараз не про це.

Огинаємо Жовкву по об’їзній і за пару кілометрів після закінчення містечка з лівої сторони виростає 45-метровий пам’ятник у формі літака, що виходить із мертвої петлі. Десь тут, ввійшовши у таран, загинув російський льотчик Петро Нестеров, засновник вищого пілотажу. У 1913 році в Києві Нестеров вперше в історії зроби мертву петлю.

Пам'ятник Нестерову

Дорога, хоч вузька зате рівна і з розмітками, що не типово для Львівської області. Пощастило, що недавно проходило Євро2012.

За 60 кілометрів від обласного центру справжнє містечко контрабандистів – Рава-Руська. Річ у тім, що буквально на його межі проходить кордон з Польщею. Місцеве населення фактично живе з того, що по кілька разів на день їздить туди-сюди, продаючи на польській стороні сигарети і алкоголь, а на українській м’ясо та деякі інші продукти.

Рава-Руська

Ситуація подібна до тої, що на кордоні Шегині-Медика, але тут не має пішого переходу і всі «тягають» на машинах. Треба же  якось виживати :-/ До речі, зацініть, як можна швидше перейти кордон в Шегині 😉

В Раві звертаємо праворуч у напрямку до Угнева та Белза і просуваємося вздовж кордону. Тут дорога закінчується і залишається лише напрямок.

Поряд тягнеться залізнична колія, по якій раз на день (в одну і другу сторону) ходить поїзд Рава-Руська – Сокаль, сполучаючи богом забуті села.

Першим, на що натрапляємо, є містечко Угнів, колись жвавий торгівельний пункт, а тепер повне забуття.

Він відомий (або невідомий) як найменше місто України (населення 999 мешканців), а ще про славну минувшину можуть сказати вражаючі руїни Успенського костелу (1642 р).

Угнів

Оскільки Угнів вже у Сокальському районі, то з’являється дорога, яка, як бачите на карті, проходить в кількох ста метрах від кордону.

дорога Угнів-Белз

кордон Польща-Україна

Сіл у цьому регіоні доволі мало, у порівнянні з іншими місяцями густозаселеної Львівської області. Річ у тім, що ця територія увійшла до складу УРСР лише в 1951 році.

Ситуація наступна. Після Другої Світової війни вже утворилися нові кордони. В рамках операції «Вісла» у 1947 році місцеве українське населення виселене на західні терени Польщі, а територія, про які йде мова, залишається польською.

І тут за кілька років з’ясовується, що дана місцевість багата на поклади кам’яного вугілля. За ініціативою СРСР дві братські держави обмінюються територіями після чого УСРС отримує безцінні ресурси а Польща гірські райони верхнього Сяну. Як наслідок, місцеве тепер вже польське населення знову виселяється.

Ну, поїхали далі…

Белз міг би стати симпатичним туристичним містечком завдяки своїй багатій історії і ще не зовсім втраченій історичній забудові.

Ратуша, Белз

У місті навіть є карта зі всіма цікавинками, яка підпирає один із старих будинків.

Туристична схема, Белз

Це місто з маже тисячолітньою історією, яке було столицею цілого однойменного князівства за руських часів. Згодом перейшло під владу Польщі і вже на початку ІІ ст. 60% його мешканців були євреї, з котрих нікого не залишилося через усім нам відомі причини.

Туристична схема (зум), Белз

Як бачите на схемі, простежується чітко виділений центр. В західній частині розташовані два цвинтарі, український з чудовою дерев’яною церквою і єврейський, що використовується під пасовисько для кіз.

Християнський цвинтар, Белз

Єврейський цвинтар, Белз

Ну, а на сході, в передмісті Замочок, стояло руське городище, а тепер доглянута каплиця.

Замочок, Белз

З Белзом теж пов’язана історія, однієї з навідоміших ікон у християнському світі. Ченстоховська ікона Божої Матері, написана Євангелістом Лукою в Єрусалимі потрапила на руські землі завдяки Кирилу і Мефодію. Під час облоги монголо-татар вона пустила кров і згодом була перевезена до Ченстохови у Польщі.

І це далеко не все, чим має поділитися з Вами маленький невідомий широкому загалу Белз.

Їдемо далі вздовж кордону і потрапляємо у маленьке село Варяж. Тут ще один вражаючій пам’ятник минулим літам – костел Св. Марка (1688-1693 рр.)

Костел Св. Марка, Варяж

Єдину шану йому віддає хіба сімейство лелек, які звели там гніздечко. Кажуть, що вони селяться лише на мертвих деревах і тих, які вже не ростуть.

Костел Св. Марка1, Варяж

Зацініть розміри споруди, порівнюючи з ЗІЛом поруч.  Ось відяшка краще передає дух, що там панує…

 

Сокаль, типовий райцентр, де попахує вже більше Волинню, а ніж Галичиною, розташований на крайньому півночі області на правому березі Західнного Бугу.

А навпроти руїни Бернардинського монастиря, на території якого зараз знаходиться  виправна колонія.

Бернардинський монастир, Сокаль

Всього 10 км на схід від райцентру є село Тартаків, де вже ледве стоїть один із колись чудових маєтків Потоцьких.

Палац Потоцьких, Тартаків

Сил і бажання дивитися на руїни мабуть вже не буде, але по дорозі до Львова ще можна заскочити у Червоноград – західну шахтарську столицю, навколо якого височіють терикони.

Крім того навіть зберігся обшарпаний палацик, тих же Потоцьких, з часів, коли місто носило ще назву – Кристинопіль.

Палац Потоцьких, Червоноград

Мрію про незвичайну празоряну дію…
Де, і для кого і з ким?
Вітер повіє, мрію розвіє,
ніби легесенький дим…
Все таки маю, маю надію…
Ой та надія, мрія пташина,
В небо навіки, навіки полине…

Мріє Олесь Бердник і я теж…..

*оригінал моєї статті на  Autotravel.ua

Якщо Ви знаєте ще якісь невідомі широкому загалу місця в Україні з такою концентрацією цікавинок, напишіть їх, плз. Цікаво буде імені та іншим читачам дослідити непротоптані тропи нашої країни…

#ОМБІЗ Картельbeta-версія

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: