Як добре ми знаємо країну, в якій живемо? Зазвичай люди мріють про далекі заморські береги і їдуть шукати щось невловиме. Всі ми знаємо приказку: “На потилежному березі річки трава зеленіша” або “Добре там, де нас нема”.

Друзі, але як часто Ви замислювалися над тим, що є у нас? Яка безцінна спадщина залишилася поряд з попередніх поколінь, на яку більшість “забили болт”, але тільки не вона…

Ірина Пустинніковафото взяте з kampot.org.ua

Ірина Пустиннікова, в народі відома як Блека, здійснила революцію у свідомості багатьох українців і не тільки. Своєю титанічною працею, великою любов’ю до власного краю і безмежним натхненням вона вдихнула нове життя у тисячі унікальних місцин в Україні.

На сторінках її сайту Castles.com.ua – Замки і Храми України знайшли своє місце тисячі стародавніх пам’яток архітектури (церки, костели, ратуші, палаци, замки…), сотні Богом забутих сіл і десятки до того нікому не цікавих містечок нашої держави. Це ціла онлайн екциклопедія.

Завдяки Блеці на карту України лягли нові туристичні маршрути, даючи роботу як турфірмам, так і місцевим жителям поряд з цікавинками, а численні туристи і шукачі пригод отримали змогу подивитися на НАШЕ РІДНЕ по-іншому.

Окрім того, Блека (і її дітище), є одним із моїх натхненників і яскравим прикладом того, що одна людина насправді може зробити зміни. Я давно мріяв про зустріч з “українською замковою принцесою” (так охресили її автори путівника Lonely Planet Ukraine), але вловити Іру виявилося не так вже й просто.

Під час моєї недавньої автомандрівки Західною Україною я дуже сподівався нашу зустріч у рідному для Блеки Кам’янці. На жаль вживу ми так і не пересіклися. Тим не менше, поспілкуватися вдалося (хоча листуванням) і трішки з’ясувати хто ж ця загадкова людина, чим вона дихає, ну і як вдалося створити справжній онлайн шедевр, рівних якому в нашій країні просто не має.

 

У Вас на сайті написано, з чого все починалося. А чи пам’ятаєте Ви ось цей конкретний момент, коли Ви чітко відчули, що Ви стоїте на правильному шляху, коли клацнуло у мозку?

Клацати нічого не клацало, а переломним днем було 25 липня 1997 року. Нарешті мій перший чоловік отримав доручення на нашій старенькі жигулі — і ми на честь чергової річниці знайомства поїхали кататися.

Скала-Подільська, Чортків, Бучач. Чортків і Бучач були вперше, в Скалі ж не була на той момент вже кілька років. АААААААААААААААА!!! Це було втіленою мрією (до того сиділа над старими путівниками Тернопіллям, лише мріяла те все побачити).

Коли повернулися, я подивилася на себе в дзеркало випадково — я світилася. Та поїздка дала стільки щастя, що всі інші стали лише питанням часу. В дев’яності я все зароблене витрачала на путівники і бензин. І це був правильний вибір.

решта всі фото з castes.com.ua, якщо не вказане інше
young

 

Чого позбавляють себе люди, які займаються не тим, що їм подобається? Як це так, не працювати по професії? А роки в університеті, а стаж?

А я знаю, чого вони себе позбавляють? Чуже життя — це чуже життя, мені до нього немає справ. Можна погуглити, скільки випускників зараз працюють за спеціальністю, але знову ж таки — що ті цифри змінять?

Я відпрацювала за фахом вісім років. Зараз це видається іншим, якимось дуже далеким життям. В ті роки у мене просто не було альтернативи, треба було якось заробляти — працювала на трьох роботах.

Інтернет змінив все — але він змінив все для мене. Не може все населення країни бути журналістами, письменниками, блогерами і світськими левицями.

 

Для чого сайт на перших парах теж ясно – систематизувати інфу. Так? 
На скільки складно було опанувати технічні аспекти сайтобудування на перших парах.
Чи не бувало моментів, що хотілося забити на все і збирати фотографії у скриню, а не підвішувати на сервер. Скільки часу Вам потребувалося, щоб навчитися створювати веб-сторінки у цю доісторичну еру інтернету?

Не повірите, але я не дурна. Первісно сайт був на narod.ru. Там були готові шаблони сторінок — моя справа лише завантажити текст і картинки. З цим впорається і немовля.

А якісь основи html вчилися попутно. Так всмотуєш іноземну мову в чужій країні: оппа, а, виявляється, я вже розумію, про що говорять у автобусах люди. Все було природньо.

 

Як часто Ви подорожували по країні, щоб збирати новий матеріал? Насільки часто їздите зараз?

По-перше, я не подорожую задля зборів матеріалу. Я їжджу через дромоманистість, через потребу їздити, через те, що хочу. А вже буде матеріал, ні — то настільки другорядне все…

Раніше — як гроші були. Але було в рази простіше — тоді була автівка. З 2004 року довелося перейти на громадський транспорт — і це змінило ВСЕ.

Зараз, коли фінансові питання взагалі не стоять, все впирається власне що в  комфорт. Громадський транспорт накладає на тебе купу обмежень: не можна вирушати кудись після, скажімо, дев’ятої ранку, бо вже того дня нікуди не доїдеш (після 18-00 у райцентрах і приблизно 16-00 по селах автобуси вже не ходять); практично неможливо подорожувати влітку (сільські жительки тебе з’їдять заживо за спробу відкрити люк у 40-градусну спеку в перегрітому пазику). Мені це не підходить — тому літо часто випадає з графіка подорожей.

Те саме можна сказати про зиму, що минула, — в селах дороги не розчищені, що вже казати про стежини до якоїсь всіма забутої руїни. Ми втрачаємо головний сезон подорожей, ми майже поховали весну: кілька квітневих днів зараз знаменують собою перехід від снігів до літньої спеки, і для мене це особиста трагедія. Дуже шкода весну. Дуже.

 

Чи їздили Ви закордон. Якщо так, то коли почали і де були вже? Яка країна найбільше сподобалася і чому? 

Без закордону, на жаль, просто б померла. Стараюся їздити мінімум раз на півтора місяці, як виходить частіше — тільки добре. В середньому 10-12 разів за рік (Росію я зі зрозумілих причин закордоном не вважаю, оскільки мешкаю вже декаду на дві країни).

Бо після однієї подорожі на пазику в Кудринці просто треба повертати собі душевну рівновагу потрібним рівнем комфорту і кількості/якості архітектурних пам’яток. Так, отака я панночка, що зробиш.

main

Була в 31, здається, країні — я не ганяюся за кількістю, у мене є фаворити, куди хочеться завжди. Німеччина — мінімум 3-4 рази на рік. Це найулюбленіша країна після України. Там мені добре, там я як вдома. Італія хоча б раз на рік, Польща. Дуже, дуже люблю Румунію і Іспанію.

Схід цікавить мало: нас з Міком понесло якось на Шрі-Ланку — не наше це. Хоча Вірменія і Туреччина сподобалися. Але власне що вгризатися в Європу — от що найкраще у подорожах.

Загалом мій жж kamienczanka.livejournal.com якраз і наповнений переважно звітами з фестивалів і з закордоння.

Останні дві поїздки (Німеччина, Голандія, Франція, Люксембург, квітень-2013 і травень-2013) навіть не викладала в жж — десь через те саме, через що і це питання вважаю не зовсім коректним. Бо так, я маю змогу їздити за кордон коли і куди захочу. Але переважна більшість співвітчизників такої можливості позбавлені. Навіщо їх дратувати відвертим хизуванням?

 

Ваш сайт castles.com.ua полюбе найкрутіший онлайн ресурс про архітектурні пам’ятки нашої країни і не тільки. Це ціла енциклопедія! Скільки часу Ви приділяли його наповненню і чи продовжуєте це робити?

Це нормальна щоденна робота. Останній місяць вона перервалася через мою хворобу (нічого заразного, смертельного і незворотнього, але більшість часу я зараз змушена лежати — і так буде ще кілька місяців).

На жаль, зараз на сайті пауза з поновленнями, яка абсолютно точно закінчиться як тільки самопочуття прийде до норми і я зможу довше сидіти за компом (поки що це ще досить важко).

 

Беззаперечно Ваша діяльність дала вплив на зміну ставлення багатьох українців до їхньої історичної спадщини «на місцях». Коли прийшло перше визнання? Інтерв’ю, номінації, запрошення на події і т.д.? Як це проявлялося?

Вже десь у 2002 році якісь туристи підсовували роздруківки сторінок сайту для автографів. На той час мені було шалено приємно. Зверталися телекомпанії і газети.

fameфото взяте з granti-t.com.ua

В 2004 році я з’явилася в “Новому репортері” Ганни  Гомонай на Новому каналі — це було якесь шаленство, реально. Мене просто завалили листами (тоді мене було приблизно вдвічі менше, ніж зараз — і та невелика Блека ходила в мікрошортах і з голим пузом.

cutr

Чоловіків це чомусь зацікавило значно більше за всі оті мої руїни — а в передачі були Кудринці, Скала Поідльська, Кам’янець…). Була ще двосерійна передача для Львівського ТБ, ще якісь зйомки.

Зараз я всім відмовляю, бо не бачу у цьому сенсу. Sapienti Sat — сайт створений за цим принципом, мені не цікаві обміни банерами і вірусні реклами, мені сьогоднішній заважатиме публічність. Кому треба, він знайде все сам. Кому не треба — не треба. Я вкрай закрита особа, мені легше, коли мене не видно і не чути.

 

Чи працюєте в напрямку розвитку і популяризації власного ресурсу, а не лише наповнення класним контентом?  Якщо так, то яким чином це робите?

Ні. Sapienti Sat.

 

Чим ще займаєтеся окрім castles.com.ua?

Путівники пишу, як замовляють (castles.com.ua/bookshelf.html), статті в газети та журнали, брала участь у створенні путівників для смартфонів.

Тут притримуюся принципу нечистої сили: без запрошення не з’являюся. Замовляють матеріал — отримають, а самій ходити і щось комусь пропонувати… Ні. Не вистачає для цього ні честолюбства, ні економічних якихось стимулів.

 

Гроші! Як заробляє на хліб українська замкова принцеса?

В мене є чоловік — і гонорари зі статей 🙂

 

Чи намагалися монетизувати castles.com.ua? Якщо так, то яким чином?

Навіщо?

 

Які плани щодо розвитку на майбутнє Вас, як особистості, і castles.com.ua, як реально кльового онлайн ресурсу?

Чесно? Набратися мужності і попросити хостера сайту, шаленої крутизни львівську програмершу Мар’яну Рожанківську, про те, про що вже років шість як не можу набратися мужності спитати. Сайт не змінювався вже вісім років — і неначе застряг у 2005-му.

На сайті потрібні нормальні карти; обмеження зображень лише форматом .jpg не дуже зручне; мене саму дратують велетенські вотермарки (вони виставляються на все автоматом, я не маю важелів впливу на це) і ще кілька моментів. Мар’яна — молода матуся, і я просто не маю нахабства відривати її від найголовнішої жіночої роботи своїми витрибеньками, але колись цю тему варто ж підняти.

 

Завдяки Вам я побував «на острові» і це стало моїм улюбленим місцем в Україні –openmind.com.ua/2012/02/17/dniester-canyon/. Окрім того пізнав не одну «заховану перлину» (hidden gem). А яке улюблене Ваше? Можна декілька, плз 🙂

Кудринці, Сидорів, Червоногруд (котрий у квітні впав – castles.com.ua/czerwonogrod2013.html) — в Україні. Середня долина Рейну і північна Італія — не в Україні.

 

Ви щаслива людина?

Дуже 🙂

кудринці

#ОМБІЗ Картельbeta-версія

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: