Зберігайте спокій і мандруйте у Варанасі!

Цією статею розпочинається висвітлення трьох публікацій, які набрали найбільшу кількість лайків під час невеличкого контесту тревел-історій в межах гучної онлайн події самостійних мандрівників itravel.

Учасники публікували свої розповіді на Time2Go.com.ua – сайті мого друга і кльового мандрівника Богдана Скасківа.

Автор даної публікації, Надія Бражник, одноосібно перемогла у конкурсі, набравши більше 100 лайків. Отже ось її досвід подорожі у Варанасі – найсвятіше і одночасно мабут найнеординарніше місце у Індії, де мене до речі теж пощастило побувати.

Бенарес старший від історії, старший від традиції,
навіть старший від легенди –а на вигляд вдвічі
старший,ніж все це, разом узяте!
Марк Твен

За легендою, Варанасі (Бенарес, Каші) був заснований особисто Шівою, за археологічними даними – невідомо ким, але приблизно у 14 ст. до н.е., і відтоді місто було заселене безперервно. Це – святиня індуїзму, «найіндійськіше місто Індії», ключ до звільнення душі від тіла (індуси вірять: хто помирає у Варанасі, звільнюється від циклу подальших перевтілень). Але не буду переказувати вікіпедію, а поділюсь власним досвідом і спостереженнями.

Чи варто туди їхати?

Скажу чесно, концентрація усіх індійських траблів – сміття, корів і собак, приставал, а головне – шуму! – тут, певно, більша, ніж будь-де. Тому, якщо це ваша перша обережна вилазка до Індії, якщо ви – тендітна дівчинка або хлопчик, що не виносить безладу, якщо у вас проблеми з шлунком чи особистим простором, можливо, поки що варто утриматись.
Але! Якщо ви хочете побачити таке, чого ще ніколи не бачили і інакше не побачите, побувати ніби на іншій планеті, відчути дотик вічності, відкрити собі очі на різноманітні прояви людського життя, а можливо, десь і кинути собі новий виклик, а потім видати собі ж уявну медаль – вперед і без вагань!

Виснажливо? Трохи так.
Безпечно? Абсолютно (так само як і решта Індії).
Чи захочете повернутись? Хто як.
Чи пошкодуєте? Точно ні!

Коли їхати?

Варанасі південніший від Делі, клімат там спекотніший і вологіший, тому краще не планувати поїздку з квітня по вересень включно. Ми були там в кінці лютого, денна температура сягала +28. В січні іноді буває холоднувато. Щодо тривалості подорожі, на огляд міста і основних туристичних місцин треба щонайменше 3-4 дні. Верхній поріг – за вами.
+ цікаво: багато простих індусів взагалі не знають, що таке Варанасі. Іноді навіть ті, хто там мешкає. Краще розпитуйте про Каші (народний варіант) або Бенарес (усталений колоніальний).

Як дістатися?

Варанасі знаходиться приблизно у 800 км на південний схід від Делі, в інший бік, ніж більшість індійських принад, тому найкраще буде поїхати з Делі потягом. Розклад зручний: ніч в дорозі, на ранок (о 10-12 годині) – на місці.
Ми купували квитки через прекрасний і функціональний сайт індійської залізниці, розраховувались карткою – жодних проблем. Щодо класу вагона, рекомендую АС2 або АС3 (щось середнє між нашими плацкартом і купе), і хай вас не введе в оману назва трохи нижчого класу «sleeper» – це ті самі вагони з решітками замість вікон і без обмеження кількості пасажирів, які ми часто бачимо в кіно. АС2 і АС3 натомість цілком комфортні, точно не гірше українських потягів.

+ зверніть увагу! Квитки бажано купляти значно наперед, в ідеалі за 1,5-2 місяці.
+ маленький секрет: на всіх великих станціях обов’язково є два заклади, які врятують вам багато нервів – каса для іноземних туристів і зал очікування для пасажирів привілейованих класів (вхід за квитком у АС2 або АС3). Це оази спокою серед вокзального оточення, яке буває доволі стрьомним.

Де жити?

Нам дуже пощастило – вже у потязі делійські друзі надіслали нам СМС, що знайшли для нас друзів з Варанасі, які зустрінуть нас і про все подбають. Ця родина – індійський чоловік і його дружина з Закарпаття – зробила для нас надзвичайно багато, хоча ми бачили їх вперше у житті. Маноджу і Яні – найщиріша подяка! Завдяки їм ми змогли пожити у справжній індійській оселі, спостерігаючи звичайний плин буденного життя.
Відповідно, ми не маємо досвіду винаймання житла, хоча готувалися робити це, як радять путівники – шукати серед дешевих гестхаусів в районі набережної, вже по приїзді. Кажуть, тут можна знайти кімнати від 300 рупій (~6-7 доларів), але умови будуть відповідні. Заднім числом, думаю, що при можливості буде непогано трохи розкошелитись і пожити в комфортабельному готелі західного типу, доларів за 40-50 за номер на двох – повірте, вам вистачить і іншого стресу.

Як вижити і зберегти розум на вулицях Варанасі?

Якщо ви досі трохи хвилюєтесь, чи не надмірно буде екстриму, наступні поради спростять ваше перебування у Варанасі.

• Обов’язково знаходьте тихі місця для відпочинку, бо без емоційної «підзарядки» ви не протримаєтесь (звідси й порада пожити в комфортному готелі). Серед туристичних атракцій, відвідайте Університет Бенареса, де можна чудово посидіти в тіні дерев; покатайтесь на човні по Ганзі; відпочиньте у християнських соборах, яких ви теж зустрінете парочку (питати «church»). Спокійно також у містечку Сарнатх і торгових центрах західного типу (“shopping mall” – там суворий контроль відвідувачів).

• Відправте приставал у повний, абсолютний, непорушний ігнор. Як не важко це дається вихованій людині, але ви мусите робити вигляд, що їх не існує. Навіть погляд у їхній бік, тим більше слова “no, thanks!” сприймаються як запрошення до розмови. Вступайте в діалоги тільки тоді, коли дійсно зацікавлені щось купити.

• Торгуйтесь, але помірно. Не надто піддавайтесь хворобі торгашества – на це іде багато моральних сил. Прикидайте, скільки ви насправді готові заплатити за таку послугу. Якось, увійшовши в азарт, ми виторгували у велорикші поїздку від гхатів до Сарнатха (10 км) за 1 долар. Спочатку раділи, як діти, але коли він віз нас десь годину під пекучим сонцем, під гірку, встаючи з велосипеда і штовхаючи вручну – чесно, нам стало соромно.

• Поважайте традиції. Повірте, необов’язково встромляти свій об’єктив всередину кремаційних багать – ці фото і так є в інтернеті. Пийте чай біля річки, спускайте квіткові ліхтарики на воду, спілкуйтесь з місцевими – наш 83-річний човняр, наприклад, виявився надзвичайно інтелігентною людиною і чемпіоном Індії з греблі, якщо не збрехав.

Що дивитись?

Дуже коротко про основне.
Гхати – так називаються причали на Ганзі, місце скупчення паломників, йогів, купальщиків, фріків із західного світу і всіх-всіх-всіх. Гуляти, сидіти, спостерігати, писати нотатки.

Прогулянка Гангом – традиційно, це треба зробити на світанку, і це справді незабутньо. Начитавшись про жахливий санітарний стан цієї річки, чекала такої собі заболоченої…хм… «річки-вонючки». А Ганг – прекрасний, широкий, блакитний, спокійний… вражаючий! (Звісно, вигляд не скасовує хімічних аналізів, тому пити з неї не раджу).

Аарті, або Ганга-пуджа – неймовірно красива індуїстська церемонія щовечора на заході сонця біля Дашашвамедх-гхата. Дивитися можна як з берега, так і з човна (місця займати заздалегідь).

Сарнатх – місце, де Будда прочитав свою першу проповідь, з священною ступою, гарним парком, археологічними рештками просто неба і надзвичайним археологічним музеєм.

Університет Бенареса – один з найбільших університетів Азії, з окремим університетським містечком, зеленим, просторим і релаксаційним.

Кожне місто унікальне, але повірте, нема нічого унікальнішого за Варанасі. І майже немає сенсу бажати хоробрим мандрівникам незабутнього часу, бо таке точно не забувається. Звичайно, вкласти всю інформацію про Варанасі в одну статтю неможливо, тому з радістю відповім на запитання. (Ще дещо про Індію можна почитати в моєму блозі за відповідним тегом “Індія”). Фото у статті здебільшого моє, декілька – моєї супутниці Вікторії Захожай.

Оригінал опублікованої статті в Богдана на сайті тут. А ось і підбір жорстких фоток з моєї поїздки туди – старці, трупи, вулиці і Ганг…