Кожен з нас професійний мрійник, це точно. Ми мріємо про все і завжди: про хороші оцінки в школі чи універі, про перший поцілунок чи секс з найгарнішою дівчиною чи хлопцем (може і не перший), про отримання класної роботи чи створення власного бізнесу, про подорож у далекі омріяні місця…
Зупиніться зараз на секундочку і пригадайте, якою була Ваша недавня заповітна мрія. Чому недавня? А тому, що абсолютна більшість людей мріє лише тимчасово, перескакуючи з одного на інше, так і не спробувавши справжнього смаку бажаного.
В голові лунає: «Ні, це не для мене. Мені так пощастити не може. Це інші люди щасливчики, а у мене ситуація зовсім інша. Ехххх. Краще я буду більш реалістичним». Ну що ж, будь ласка, але, якщо Ваші нереалізовані мрії все ще жевріють десь у підсвідомості, то дозвольте мені поділитися власним досвідом, оскільки (якось так склалося в житті) доволі багато з них стали реальністю…
Не має різниці між песимістом, який каже: «Нічого робити не треба, у нас і так нічого не вийде», і оптимістом, який каже: «Нічого робити не треба, у нас і так все не вийде»
Нижче подаю деякі окремі випадки з мого життя які в один момент були лише мрією, але згодом перетворилися у реальність. Переконаний у Вашому житті є і були подібні моменти.
Отже….
Ще будучи в універі я мріяв про те, щоб подорожувати різними країнами світу і отримувати міжнародний досвід життя та роботи закордоном. Отже спочатку зареєструвався на Couchsurfing.org і почав приймати у себе в гостях іноземців, які розповідали про свої мандри і різноманітні можливості, які криються там «за бугром».
Згодом вступив у міжнародні студентсько-молодіжні організації (AIESCEC, AEGEE, ELSA…), таким чином отримавши доступ до великої мережі академічних і культурних заходів у Європі і поза її межами. Пізніше почав відвідувати факультатив Школу Польського та Європейського Права, після чого потрапив на професійне стажування до Варшави.
Якось під час нудного робочого дня почав переписуватися у фейсбуку з Мартусею, мріючи про те, що колись ми будемо разом, хоча вона в той момент була у тривалих і стійких відносинах з іншим хлопцем і ситуація виглядала ну дуже безперспективною. Це було кілька років після того, як я її вперше побачив і задовго до того, як ми почали зустрічатися і врешті заручилися в літаку на висоті 10 000 метрів над землею.
Далі поїхав, в рамках AEGEE, зустрічати Новий рік у Словенії. Закохався у Балкани і при поверненні домів заліз в онлайн і буквально за два дні знайшов ще одне професійне стажування у сусідній Хорватії, куди повернувся всього через два тижні.
Згодом Європа почала потроху себе вичерпувати і в голові закрутилися думки про східну екзотику. Пару ночей активного пошуку в інтернеті і я лечу в Індію, де провожу майже півроку. Якраз тоді зрозумів, що самі мандри це не досягнення, хоча це нереально круто.
Тепер вже мрію про започаткування власної справи. Знімаю проморолик і набираю туристичну групу для поїздки у Індію.
Ось він до речі…
Нічого не вдається. Розпач і розчарування. Тоді я ще не розумів, що це був перший крок на довгому шляху і мабуть найважливіший. Згодом пробую різні інші форми підприємницької діяльності, але життя розставляє все по своїх місцях, а я залишаюся ні з чим, окрім досвіду і мрій. Хе-хе. Тоді це так весело для мене не здавалося.
В один момент зрозумів, що полюбе потрібно інтергувати власну діяльність з інтернетом, якщо хочу і далі притримуватися омріяного стилю життя (шалені мандри, постійний розситок і дистанційний заробіток). Значить потрібно занурюватися у IT-середовище. «Там я точно навчуся всім цим онлайн фішкам»,- думав я. Десятки надісланих резюме, купа інтерв’ю, а на роботу не беруть. Хммм. В чому ж причина? Не маю поняття. Багато хто каже: «Over qualified» 🙂
В результаті, забувши про свої мрії і зневірившись у власних силах, з’їжджаю на пси мабуть у сам низ, у державний орган – представництво ОМБУЦМЕНА.
Кажуть, що більшість злетів починаються з найбільших падінь. Десь так мабуть вийшло у мене. Це ще далеко не злет, але підйом все таки пішов. Стів Павліна і його стаття 10 пичин ніколи не йти на роботу просто розірвали мозок. Пригадалися всі зухвалі мрії, всі люди, з котрими ділився планами і кому обіцяв, що обов’язково приїду у гості. Почався зовсім новий етап, про що більше пише на сторінці про мене…
Десь так, я уявляв власне життя пару років тому, коли вперше самостійно робив чудову корисну вправу ідеальний день і креслив на папері колесо життя.
Пам’ятаю, як ми з Мартусею на березі Акабської затоки в Дахабі (наш перший Новий Рік у теплі) мріяли, що наступний зустрінемо у Тайланді. Почали над цим працювати, цікавитися місцевістю, зустрічатися з людьми, котрі там вже побували. Так сталося і з нами – Більше чотирьох місяців провели у Південно-Східній Азії.
Далі ми мріяли, щоб наступну зиму провести десь у Латинській Америці. Для початку почали вивчати іспанську мову, далі пішли на сальсу. Під час однієї із зустрічей Львівського Тревел-Клубу зустрілися із колегами, які порекомендували Мексику. Хммм. За пару днів забронювалися білети на Кубу з продовженням до Мексики. Ну подивимося як далі буде. Життя покаже 🙂
Десь так матеріалізуються думки, а мрії стають реальністю, у моєму житті. А як це відбувається у Вас? Мабуть подібно, але ж цікаві невеличкі деталі, адже досвід у кожного унікальний 🙂
