Як потрапити у Великобританію без візи

Майже, як у всім на відомій пісні Братів Гадюкіних, розпочиналася наша зимова подорож у Центральну Америку. Різниця була лише у тому, що автобусом ми їхали не у Лондон, а у Варшаву. Крім того кінцевою точкою призначення були не США, а Куба. А як щодо цьоці у Англії? Так-так, тут все, як у Пісні Емігранта.

От лише проблема – візи у Об’єднане Королівтво у нас не було. Тим не менше ми все таки ступили на Британську землю, хоча це коштувало неабияких зусиль. Я б навіть сказав, що це була однією із найскладніших для розрулювання тревел-ситуацій у моєму житті на даний момент.

Для початку варто сказати, що власне відвідання Британії не було першочерговою метою, хоча, при плануванні перельоту на Кубу і до Центральної Америки в цілому, виник суто спортивний інтерес:

1. Скористатися з доволі дешевого чартерного перельоту Манчестер – Кая-Коко (Куба), за ціною всього 2900 грн. з особи;
2. Відвідати мою хресну маму в Манчестері, котра виїхала у Англію і завела сім’ю ще у дев’яностих при тому, що у гостях у неї я ще жодного разу не був;
3. Перевірити на дієздатність спеціальний інститут, так званий «transit without visa concession», чим передбачається право громадян України (і ще ряду інших держав), не маючи візи, перебувати на території Об’єднаного Королівства строком не більше 24 годин у випадку транзиту.

Дана стаття більшою мірою стосуватиметься саме третього пункту, навколо якого крутиться неабиякий інтерес, як добросовісних, так і не добросовісних мандрівників всіх мастей.

З однієї сторони, це чудова можливість зробити зручну стиковочку при перельоті, оскільки з Британії літаки літають у всі кінці світу і ціни зазвичай дешевші ніж з інших європейських країн чи України. Тоді, як з іншої сторони, це можливість незаконно залишитися у країні, лише загострюючи проблему нелегальної міграції.

Ну, а тепер давайте все по поличках 🙂

В Британському законодавстві є правило «transit without visa concession».
Цим передбачається, що громадяни ряду країн (включно з Україною), котрим зазвичай потрібна віза для відвідин Британії, у випадку авіатранзиту мають право пройти через імміграційний контроль і перебувати на території Об’єднаного Короліства (Англія, Шотландія, Уельс, Північна Ірландія) до 24 годин, не маючи візи, за умови, що їхній виліт з країни відбудеться в межах цього часу.

Що це означає? Тобто, прилетів, вийшов погуляти у місто чи переспатися у готелі, повернувся в аеропорт і полетів далі.

Які для цього існують вимоги?

• Прибуття у країну лише повітряним шляхом;
• Наступний виліт у третю країну повинен відбуватися в межах 24 годин по прибуттю;
• Наявність всіх необхідних документів для в’їзду у третю країну.

Добре ознайомившись з цими нормами, я подбав про всі формальності:

• Придбав квиток Варшава – Манчестер на 31.10, прибуття о 16:20
• Придбав квиток Манчестер – Кая-Коко (Куба) на 01.11, виліт о 10:40
• Відтак вклався у добовий ліміт між прибуття і вильотом
• Попередньо отримав кубинську візу.

Окрім того у мене, як у завзятого мандрівника і борця за справедливість, був непереборний азарт перевірити на практиці як працює «transit without visa concession», а також відвідати мою хресну маму у Манчестері.

Це не гарантія – це можливість!
Тобто за візовим офіцером зберігається право відмовити у в’їзді і відправити людину назад, звідки прилетіла. Чомусь, коли купував квитки і планував поїздку, я не приділив цьому достатньої уваги, адже наміри у мене цілком добросовісні і з документами все гаразд.

Згодом, почитавши форуми і послухавши знайомих, з’ясувалося, що більшість людей просто завертають на імміграційному контролі. Внаслідок цього авіакомпанії, на яких падає обов’язок власним коштом перевозити людину назад, взагалі дуже неохоче садять на рейс і часто просто відмовляють у посадці ще у першій країні, навіть за наявності квитків далі по маршруту і решта документів.

Безпрєдєл, чи не так?
Можна було би просто зробити транзитну візу, що мені рекомендували батьки та друзі, і без зайвого ризику починати чергову епічну мандрівку. Але я так не можу. Чому ж це якась авіакомпанія або візовий офіцер буде наламувати подорож, якщо у мене є, передбачене законодавством, право?

Жереб кинуто!
На столі квитки на двох осіб Варшава-Манчестер, Манчестер – Кая-Коко (Куба), Гавана – Мехіко Сіті, викуплені готелі на Кубі, зроблена віза і оплачені послуги туроператора, депозит у якості місячної оренди квартири у Мексиці. Загалом прямих фінансових витрат було на майже 20 000 грн.

На випадок наломки сюди добавте ще десь 10 000 грн. на прямі квитки з однієї із країн Європейського Союзу до Куби, скорочене перебування на острові свободи, витрачені нерви і зіпсований день народження Мартусі, котрій якраз має стукнути 25 в день перельоту Манчестер – Кая-Коко (Куба).

І це все проти гордині, азарту і прециденту.

Очікуючи запеклого бою, я добре підготувався (юрист, як не як)
* принаймні про це говорить мій диплом :-Р

• Роздрукував всі квитки по маршруту, бронювання готелів і витяги з сайту Прикордонної служби Об’єднаного Королівства;
• Отримав попередні позитивні відповіді по мейлу від клієнтської служби Ryanair, адміністрації аеропорту в Манчестері і посольства Об’єднаного Королівства у Варшаві;  
• Попросив свою хресну, яка вже є громадянином  Британії, написати лист-підтримки, вказавши що вона виступає гарантом мого вчасного виїзду з країни;
• Прихопив з собою ще два дійсні паспорти, в яких стоять Британські візи, з моїх попередніх відвідувань цієї країни;
• Взяв собою два набори для сноркелінгу і путівники Lonleу Planet по Кубі, Мексиці та Центральній Америці;
• Скопіював свідоцтво про зайняття підприємницькою діяльністю і про сплату податків;
• Варто було би ще зробити довідки з банків про рух або/і наявність коштів на рахунку;
• Загалом чим більше підтверджуючих документів/причин, тим краще…

В атаку!
Приїхали ми у Варшаву за день до вильоту, щоб мати буферний час на розрулювання ситуації. Закинули речі до мого давнього кумпеля Міхала Куліга і відразу погнали в аеропорт Модлін, що знаходиться 35 км за межами міста…

На стійці РайянЕйр глянули квитки і передзвонили кудись. Безцеремонно за 3 хвилини кажуть: «Przepraszamy, ale nie mozemy Panstwa puszczic na rejs!». Причина – є ризик, що нас не пустять у Англію і компанії доведеться власним коштом перевозитити нас назад».

Хммм. Все, як по сценарію 🙂 Тепер, я починаю один за одним викладати підтверджуючі документи, нещадно спростовуючи всі відмазки представниці компанії, яка навіть відмовилася сказати своє ім’я.

Десь між тим я ще паралельно дзвоню у службу підтримки, заходячи з іншого флагну. Варто зазначити, що все відбувається польською мовою, якою я ще, як виявилося, непогано спілкуюся, кілька років по моїх стажуваннях і діяльності в межах Школи Польського і Європейського Права, що на рівні вступаю у виважену дискусію.

Після активної перепалки віч-на-віч з клерком на стійці, дівчина починає дзвонити у вищестоячі органи компанії. В першому кажуть, що нехай ідуть лісом ті українці. В іншому приймають ситуацію на розгляд, але не подають жодних ознак згоди протягом години.

На дворі вже обід. Якраз залишається трішки часу, щоб з’їздити у посольство Британії, аби зловити фортуну там. В середину не пускають і спілкування обмежується по домофону з охоронцем, якому в межах 30 хв. знову подаю всі аргументи, отримуючи у відповідь, що допомогти нічим не можуть.

В результаті він передає слова адміністрації, типу: «Рекомендуємо Вам придбати новий квиток на Кубу з Франкфурта чи Амстердаму!».

«Це що, б**ть, відповідь офіційного органу Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії? Посла сюди!» Я ще тримаюся, але вже готовий бити броньовані куленепробивні стіни/вікна/двері посольства.

«Посол на ланчі, приходьте за годину». О, є поступ. Ми пішли пообідати, вспокоїтися і знову приходимо під могучі стіни амбасади. Посол виходить на вулицю і чітко каже: «Користуючись правом, я відмовляю Вам у в’їзді».

Після цього я знову один за одним наводжу аргументи, на що отримую одну і таку саму відповідь: «Ми вирішили не впускати Вас». Серед причин:

• Молодий вік
• Громадяни ризикованої країни
• Летите у ризиковану країну
• Недавно одна молода пара також летіла на Кубу, вийшла у аеропорту і не повернулася
• Ці всі Ваші докази зовсім непереконливі
• Не маємо часу все перевіряти і так
• Загалом за всіма  ознаками підпадаєте під шаблон потенційних нелегальних мігрантів
• І решта подібної фігні…

По великому рахунку пан посол міг би просто розвернутися і піти, але протягом півгодини пояснював, що у Англію нас не впустить. Мабуть це позитивна ознака його дипломатичної професії. 

Ну що ж, мабуть це кінець. Ми зробили все, що могли. Розчаровані і принижені ми починаємо шукати прямі квитки на Кубу з ЄЄ. Серед варіантів Франкфурт, Відень, Мюнхен, Амстердам та інші.

В глибині душі відчуваю ганебну поразку, але хочу все таки зібратися і наступного дня йти на пролом в аеропорту. Хоча  з іншої сторони розумію, що це безнадійно і може потягнути ще гірші наслідки. Проскакують думки про нерівність і несправедливість у світі. Мене так ще ніколи не попускали.

І тут лунає дзвінок: «Panie, Orescie! To jest Monika z lotniska Modlin. Sprawdzilismy wszystko. Panstwo moze leczic». Ви лише можете уявити рівень щастя, який просто зашкалив в той момент, коли ми їхали у міському автобусі 🙂

Що це, чудо чи справедливість? Хто прийняв рішення: Адміністрація RyanAir, Посольство Британії у Варшаві, інший залучений у суматоху орган, Бог, Аллах, Будда чи так просто стали планети в той момент для нас? Я не знаю…

Але одне знаю точно! Якби протягом того пекельного дня, я б хоч раз засумнівався у власних силах, якби хоч раз погодився із тими десятками заперечуючих тверджень, якби хоч на секунду підігнув хвоста і прийняв те, що перед українцями двері закриті, то точно нікуди б не полетів. За 6 годин фраза типу: “Ви не полетите цим рейсом пролунала разів зо тридцять”.

Всесвіт просто перевіряв наші помідори на міцність і все таки відкрив шлях до бажаного. Чи пройдуть по ньому всі? Навряд чи. Пройдуть лише ті, котрі цього насправді сильно хочуть, у кого добрі чисті наміри, і докладають зусиль до реалізації задуманого, не зважаючи на те, що весь світ вважає по-іншому.

Наступного дня ми успішно сіли на літак у Варшаві, прилетіли у Манчестер і ступили на Британську землю без візи, отримавши ось такий штамп у паспорт.

Також відвідали мою хресну маму, заночувавши у казковому будиночку, і ще й в придачу прогулялися по Манчестеру, де побували вперше.

А наступного ранку вилетіли на сонячні береги острова Кая-Коко на Кубі насолоджуватися цілком заслуженим відпочинком.

Резюме

Чи йшов би я на це все, якби знав, що нас чекає? – Навряд чи!
Чи буду я ще раз робити щось подібне? – Не знаю 🙂
Чи одобрює це Мартуся? – Категорично ні і всі близькі теж!
Чи варто це пробувати Вам? – Не рекомендую. Краще зробіть транзитну візу.

І на кінець, поводьтеся всюди у світі гідно, адже саме Ви є амбасадорами власної країни. Можливо саме, згідно Вашої поведінки або вчинку, будуть в майбутньому судити інших людей, як нас брали за потенційних нелегальних мігрантів.

Друзі, можливо Ви або Ваші колеги чи близькі опинялися у подібних ситуаціях?
Якщо так, то за яких обставин це відбувалося і що трапилося в результаті?