Після чудових двох тижнів на Кубі і пекельних двох днів добирання туди, ми потрапили у Мексику, де наперед запланували осісти, щоб познайомитися з місцевою культурою, підівчити іспанську, а також просто гарно провести час.

Для цього вибрали типове мексиканське місто Леон. Цікавий збіг, адже Леон, як і мій рідний Львів, є містом лева, а кольори місцевої футбольної команди, яка до речі недавно виграла чемпіонат країни, теж зелено-білі, як і у Карпат.

Річ у тім, що в Леоні проживає мій давній товариш, з котрим я познайомився у 2010 році в Хорватії. Дієго допоміг нам з орендою житла, познайомив зі своєю компанією, запрошував на сімейні свята і загалом бавив нас, як тільки міг, а також пояснював яким чином влаштовано місцеве життя.

У Мексиці, як і в більшості країн Латинської Америки, є такий феномен, як погані райони і хороші. Очевидно в поганому районі нарватися на проблеми є набагато шансів більше ніж у хорошому при тому, що їх може розділяти просто вулиця на дві смуги.

райони у Мексиці

Але, я ніяк не міг це второпати. Часом, коли ми їздимо на авто по місту, Дієго каже закрити вікна, бо ми у поганому районі. Переїжджаємо перехресток і все в порядку. Це була якась загадка, яку скоро мені довелося зрозуміти :-)

***

Також у Мексиці рівень безпеки і насильства залежить від штатів, місцевого управління і взаємодії влади, правоохоронних органів і кримінальних угрупувань. Скажімо в одному штаті все може бути гаразд, місцеві підприємці вільно торгують на вулицях і народ відпочиває у кафе, а буквально за десять кілометрів поряд це вже ідеальні умови для викрадення у заручники. Наприклад, таким чином, пару років тому викрали Алехандро, який нещодавно нас чудово прийняв у Мехіко, а минулого року постраждав його дідусь. Хоча обох сім’я відкупила за пів мільнона зелених.

Найцікавіше, що дифузії практично не відбувається. Погані хлопці не лізуть до добрих, а якщо добрий поліз до поганих, то вже нехай пиняє сам на себе, якщо щось трапиться. Відповідно всі знають, куди не варто ступати, але чужинці, типу нас, самостійно розрізнити ситуацію на перших парах не можуть.

***

Ну давайте повернемося до нашого кейсу. Ви вже мабуть здогадуєтеся, що трапилося, але на все свій час.

Саме місто, де ми поселилися, знаходиться у економічно розвинутій макроекономічній зоні Бахійо (Bajio), що є величезною долиною в центрі Мексики, яка розташована на висоті майже 2000 метрів над рівнем моря. Тут найкраща економічна ситуація в країні, багато міжнародних компаній заснували свої філії і загалом вважається одним із найбезпечніших регіонів у стереотипно кримінальній Мексиці.

Леон найбільше місто цієї економічно розвиненої зони а рівень розвитку інфраструктури тут десь між Малайзією і Польщею. В північній частині міста виростають посушливі прекрасні гори, чиї хребти жодного разу не залишали мене байдужим, коли я прогулювався гучними вулицями міста.  

Леон, Гуанахуато

Мартусі туди дертися було влом, а Дієго щодня працює у офісі. Тож я дочекався, поки до нас у гості приїхав Саша Індія, який залюбки погодився піти на прогулянку :-)

Ми сіли у автобус і доїхали до району, звідки за моїми підрахунками і проекцією на карті, мав би починатися підйом вверх. Так і виявилося. Заїжджаючи все далі у околиці, дрібні будиночки встелялися під горою густою хаотичною забудовою.

бідний район

Район виглядав бідним, але нічим сильно не відрізнявся від тих, де я неодноразово тусувався в Індії, Палестині або Туреччині. Люди вітаються і зацікавлено спостерігають за двома диваками в шортах з наплічниками і фотоапаратами. Не думаю, що там до нас побувало багато «білих» людей. Тим не менше, все, як завжди, під час подорожей у нетуристичні типові локальні місця.

Після майже місяця у Мексиці і жодних ексцесів я почувався дуже безпечно (аж занадто) і навіть й гадки не мав, що може бути біда. Ми продовжували усміхнено підніматися між коробкоподібними будинками вузенькими брудними вуличками, поки ті не почали переходити у стежки. Десь за стіною тусувалися місцеві гопніки (cholos), а навпроти дівчинка розвішувала попраний одяг. Класика…

кактус-мексика

Будинки змінилися кактусами такої ж величини, стежки практично зникли, а кут підйому збільшився. Ми дерлися вгору і я (не знаю як там Сашко) страшенно насолоджувався всім, що відбувалося під яскравим, але зовсім непекучим сонцем.

Леон, Гуанахуато, Мексика

Щоразу зупиняючись перепочити, я обертався і дивився на півторамільйонне місто згори. Однозначно, це був найкращий день з моменту прибуття у Мексику. Мандрівники мене розуміють.

donkeys

Згоди ми вийшли на гірську дорогу, по котрій з інтервалом у пару хвилин проїжджали авто і навіть зустріли групу осликів, які паслися обабіч. Одним словом – Кайф :-)

Ззійшовши так метрів 200 з битого шляху ми вибрали гарне місце, щоб записати інтерв’ю з Сашком, для рубрики OpenMind – TV ось з таким краєвидом.

Мексика гори

Поставили фотік на штатив, самі всілися і почали спілкуватися. В один момент невідомо звідки з’явився хлопчина років 20, може трішки більше. Попросив води, чим ми з ним поділилися, а потім просто сів поруч і ще десь хвилин 10 спостерігав за нашою бесідою, допоки ми не завершили інтерв’ю. Поки я спаковував всі прибамбаси, ми дружньо спілкувалися, практикуючи мою іспанську…

 

Грабіж

За мить з’явився ще один чувак і хлопці запиталися чи не маємо ми часом грошей. “No diniero”, – відповів я, і ми почали просуватися у напрямку дороги, що знаходилася  десь 200 метрів вище.

І тут один з них, той, що був поряд зі мною, витягує ніж немаленької величини. Ну от, приїхали. Він не розмахував лезом перед обличчям, а напоготові тримав його у правій руці поряд з поясом, що вказує на те що чувак не ламер. В організм відбувся викид немалої дози адреналіну, але розум зберігав ясність і дурних вчинків я не робив.

Хлопчина явно нервував, кричав щось іспанською і вказував мені на кишені та шию. “No, problemo,  amigo” – я все тобі віддам, тільки не бушуй. Відстань між нами була десь півметра. Я повільно передав йому мій гаманець і телефон, а його товариш прийняв у мене наплічник і ланцюжок після того, як Саша віддав йому всю готівку, але зате залишився з рюкзаком і всім, що було у ньому.

Варто зазначити, що на прохання, Сашка грабіжники залишили 20 песо для нас на автобус. Ох, які джентельмени. А ось і його розповідь про цю подію тут в ЖЖ.

Мабуть виглядало зі сторони це десь так, але ніж хлопчина тримав знизу

mugging4

Фото взяте з ukwingchun.com

Далі хлопці побігли з награбованим у кактусові хащі, а ми до дороги. Проїжджаючі авто на наші прохання не зупинялися, тож ми ще 15-20 хвилин йшли до міста. Коли спускалися вниз, то назустріч вийшли ще два чувака (вже явно старші). Мабуть це були друзяки тих злодіїв (навколо жодної людини пішки), котрі просто шукали нас на іншому терені. Вони щось нам сказали, але ми просто їх пройшли і далі ситуація не розвивалася.

Ми спустилися у місто, сіли на автобус і поспішили додому, щоб заблокувати мою банківську картку, котра залишилася у гаманці. Міліцію відразу вирішили не викликати, оскільки я орендував квартиру без договору, а тому не був в курсі які може це потягнути наслідки для власника, коли міліція з’ясовуватиме що ми і для чого робимо у Леоні, хоча в результаті виявилося, що це цілком нормально.

За пару годин приїхав Дієго і припух від того, що ми вирішили попертися у район, де він жодного разу не був за все своє життя. “Жодному нормальному представнику середнього класу і в голову б не прийшло навіть заїхати туди на авто, а Ви так просто пішли собі”, сказав наш друг. Найцікавіше те, що ніхно прямо мене не попередив, коли я ділився планами про гірську прогулянку. Люди говорили: “Треба брати гіда” або “Там не дуже добре” чи “Нема що робити” в тих місцях. Ось такі вони, міжкультурні різниці.

Далі ми поїхали у райвідділ скласти протокол, хоча мєнти чітко сказали, що не будуть нічого шукати і видали мені копію заяви (фото див. нижче). Ось так…

 

Чого я позбувся?

Лише тоді, коли ми спустилися у місто, я почав свідомо аналізувати те, що трапилося і прокручувати в голові різні варіанти розвитку подій.

Фрагменти з фільмів про Ван-Дамма і Дольфа Лунгрена чи мої навички з Муай-Тай швидко відпали, коли я осмислив, що багато де (а тим більше у таких «ідеальних» умовах) спочатку валять, а потім грабують. Можливо Ви чули історію Марії Буракової і її чоловіка, мандрівників з Донецька, котрі минулого року поїхали у Мексику? Хлопця знайшли мертвим а про Марію ні слуху, ні духу і досі…

Одне насправді важливо – ми залишилися живими і неушкодженими, а втрати, що відбулися, лише матеріальні: фотоапарат Canon 600d з об’єктивом Sigma 18-200 mm (1200 $), мобільний Jiayu g2s (200 $), класний штатив, придбаний у Бангкоку (100 $), гаманець з карткою і 500 песо готівкою, ланцюжок із зіркою Ерцгами, подарований мені батьком, записник і ще якість дрібні речі, що були в наплічнику.

Загалом збіднів трішки більше ніж на півтори тисячі доларів.  Найгірше мабуть було втратити українську сім картку, що була у телефоні, оскільки я ще досі не маю доступу до онлайн банкінгу, поки вироблена копія їде у Мексику.

В Сашка поцупили лише 4000 песо готівки (десь 2 500 грн), оскільки він набагато розумніше повівся, витягнувши в гаманця всі гроші, з чого грабіжник мабуть сильно зрадів і забув про все решта, побачивши купу п’ятисотневих купюр.

Майже, як тоді, коли наше авто обікрали у Болгарії. Але цього разу все значно серйозніше і могло закінчитися насправді плачевно. Тому в загальному я щасливий, що все відбулося саме так.

 

Які можна з цього зробити висновки?

1) Не ходити у «погані райони» навіть вдень. Тепер вже знаю що це означає. Чесно кажучи, це ми у всьому винні, створивши «ідеальні умови» для вчинення злочину. Спочатку засвітилися, а потім самі відійшли у місце, сприятливе для грабежу. Це наче стрибнути у клітку до тигра і дивуватися чому він напав. Знаю, це було дуже не розумно.

Але ж як тоді спостерігати на «справжнє» життя людей і не розгулювати лише по пляжах чи пам’ятниках? Йти в такі місця з місцевими друзями чи гідами, або ж просто не брати з собою нічого цінного, окрім еквіваленту в пару десятків баксів готівки на дрібні покупки або, щоб позбутися лише цього на крайній випадок.

 

2) Не швендятися вночі по місту і повертатися з тусовок на таксі або виключно по добре освітлених і людних вулицях.

 

3) Загалом нема чого носити з собою великі суми готівки, банківські картки чи інші цінні речі. Якщо вже без того ніяк, то рекомендую money belt (напоясний гаманець під одяг), котрий я придбав у аеропорту Манчестера ще на початку мандрівки, але почав використовувати вже після після пограбування. Хе-хе…

 

4) Звісно можна взагалі в такі країни не їздити, а залишатися у межах Європи чи Азії. Але так не цікаво.

Не скажу, що я шукав проблем, хоча підсвідомо знав що може з трапитися, оскільки подібні пограбування у цій частині світу справа звична. Про це мене попереджало багато людей, але чесно кажучи, я хотів і далі open my mind, щоб зрозуміти як люди живуть і там. Це особливість Мексики і цілої Латинської Америки.

 

Невже все так погано?

Тим не менше, згодом з’ясувалося, що 95% моїх мексиканських співрозмовників чи їхніх знайомих в подібні ситуації не потрапляли, бо просто напросто застосовують прості методи безпеки, описані вище. Їм було не зрозуміло чому нас потягнуло в гори на околиці, оскільки нормальні люди такого не роблять.

Зате я зрозумів де тут межа безпеки, що означає «поганий район», отримав неоціненний життєвий досвід і відчув цю тонку грань. Наразі інстинкти загострилися і добре, що це відбулося на початку мандрівки абсолютно новим для мене континентом, де гра відбувається за іншими правилами ніж ті, до котрих я звик.

В результату можу сказати, що пройшов доволі дорогий, але водночас безцінний, інтенсивний одноденний тренінг. Підтвердженням його успішного проходження є копія заяви в міліції, а не шрам чи ще гірше – самі знаєте який сертифікат.

заява

 

Що ж потрібно робити у подібних ситуація?

Спокійно виконати всі просьби грабіжника, якщо це стосується саме матеріальних речей і передати йому те, що він просить. Йому потрібні гроші та цінні речі, а не додаткові проблеми на голову. Коли пряма небезпека зникла, як можна швидше звернутися у міліцію, оскільки по гарячих слідах, ще є шанс затримати винуватців, чого я не зробив.

Геройстувати і чинити опір не варто, оскільки жоден фотоапарат, телефон або грошова сума не вартує дірки в тілі або життя. Хоча дивлячись на ситуацію, можна спробувати віддати частину. Сажімо, як це зробив Сашко, показавши купу готівки, від чого у злодія загорілися очі. Коли на відстані витягнутої руки перед мною поблискувало широке довге лезо, якось сильно не думалося, оскільки я вперше опинився у подібній ситуації. Крім того чуваки добре знати, що у мене в наплечнику.

В принципі можна тікати (бігаю я непогано), але зважаючи на ситуацію, що ми були у безлюдному місці, далеко від міста, на терені в якому ці хлопці орієнтується набагато краще за нас, це був дуже ризикований варіант, адже міг би потягнути набагато гірші наслідки.

Тому вважаю, що все зробив правильно. Практично всі ці дрібні матеріальні втрати вже відновлені, зате отриманий досвід залишиться зі мною до кінця життя, що є невід’ємною частиною мандрівки.

Це трапилося ще в першій половині грудня, але не хотів публікувати до моменту, поки не переберемося у нове місце, щоб мати хоч якусь відмазку для рідних. Наразі знаходимося у прекрасному серферському містечку Пуерто Ескондідо, що на березі Тихого океану, де винайняли гарну хатку і осіли як мінімум на місяць.

пуерто ескондідо

Друзі, а чи потрапляти Ви у подібні ситуації чи може Ваші друзі чи знайомі?
Якщо ні (сподіваюся), то як би поступили у мої ситуації?

Share Button