А пам’ятаєте що розказували Вам бабці і дідусі про їхнє життя під час Другої Світової.

Особисто у мої власні уявленнях про військовий стан зазвичай не вкладалися речі, сумісні з побутовим життям. Тим не менше навіть протягом найкривавішої за історію людства війни ходили поїзди, працювала поштова служба, люди закохувалися, одружувалися, народжували дітей, відкривали та розвивали бізнеси і так далі. Життя все одно рухалося вперед.

Під час майже піврічного перебування у Індії в 2010 року мені поталанило потрапити у північний вічно-диспутний з Пакістаном регіон Кашмір, де протягом десятиліть постійно скаче напруга, що забирає сотні людських життів і заповнює шпальки міжнаровних новинних видань.

Окрім того, чи не щодня ми чули, зо десь у світі спалахує черговий військовий конфлікт. Зазвичай це щось далеке і таке, що зовсім не відноситься до нашого життя. До слова зараз паралельно у Венесуелі відбуваються антиурядові повтання і ситуація дуже нагадує другу половину лютого у Києві, тільки от там більше жертв і виглядає, що справа значно затягнеться.

Але цього разу все інакше. Тепер це трапилося у нас…

***

Що конкретно відбувається і де правда?

Особисто я зараз у Мексиці і не має жодного морального права давати оцінку, а тим більше констатувати наявність фактів про всі події. Тим не менше, в загальному більшості зрозуміло…

Протягом двох років я не читав новин і врешті зірвався у кінці листопада, про що сильно пошкодував. Ось чому не варто їх читати. На два місяці перестав і нещодавно повернувся знову, про що знову ж таки пошкодував. Наразі будь які новинні сайти для мене табу.

Ви мабуть в курсі того, що різні видання подають обсолютно різну інфу стосовно тих же самих подій та фактів, в залежності від бажання бачити реальністю саме даний розвиток подій.

Я абсолютно підтримую Євромайдан, серце розколюється від втрати Небесної Сотні і страшенно щасливий бачити нове діюче керівництво і з середини виходить лють через вторгнення Росії.

В той же момент намагаюся глянути на ситуацію очима інших. Яким би партріотом чи націоналістом я не виступав і наскільки би не хотілося позбуватися Криму, розумію, що півострів і більшість його населення є значно “російськішим” ніж схильним до українського.

(Статті про Крим на цьому сайті: Перлини Східного Криму,
Дикі пляжі Криму, Крим vs Кіпр, Похід Кримськими горами зі спуском до моря)

Так, звичайно не можна вторгатися на суверенну територію, так діють міжнародні норми. З точки зору України це вторгнення є явним порушенням суверенітету країни. Але з точки зору більшості місцевого населення Криму – це швидше за все “визволення”, а може і ні.

Ми думаємо про те, що нам хочеться думати. Преса пише про те, про що хоче писати. Ще зовсім недавно нас називали екстремістами, а тепер ми називаємо сепаратистами інших. Росії влом відпускати Україну на Захід, а Україні влом відпускати Крим на Схід.

Уявіть наскільки ще зовсім недавно Сербії не хотілося відпускати Чорногорію та Косово. Так, нам хочеться вирішити що краще для них, але пригадайте як буквально пару тижнів тому не хотілося, щоб вирішували за нас.

Коли чоловік із жінкою не можуть знайти спільної згоди, вони розводяться, щоб далі не гризтися і йдуть кожен своєю стежиною. Можливо це і не найкращий варіант для когось з них, але попередній стан речей точно був поганим. Як одна сторона може знати, що є краще для іншої?

Тож перше питання до Вас, друзі. Чого саме хочуть люди у Криму?

 

Як нормально продовжувати жити у такий час?

Глянувши медіа, жити взагалі не хочеться або просто страшно, бо воно все поряд. Таких думок не виникає, коли читаємо про подібні речі у інших країнах, оскільки воно ніяк нас не стосується.

Абсолютно у всіх випадках рівень сприйняття інформації і глибину її проникнення у нашу свідомість визначаємо лише ми і ніхто інший. Багато хто в шоці і не може зібратися, щоб почати адекватно мислити і зібратися докупи, тоді як інший продовжує жити так саме, як і жив до цього.

Беззаперечно криза в Україні торкнулася асолютно кожного. В першу чергу це стосується сімей героїв з Небесної Сотні чиє горе просто неможливо виміряти. Багато хто занурився у глибоку депресію і мільйони затягнули паски у зв’язку з фінансовими трудощами і обмеженнями банків. Це також напряму торкнулося і мене.

Але ж потрібно жити далі. Поїзди рухаються, інтернет працює, людям треба їсти, а підприємствам розвиватися. Це не кінець, а лише початок нового етапу життя нашої країни і кожного з нас.

Тож питання до Вас друге, друзі.
Що Ви вважаєте зараз найкраще робити, щоб допомогти собі і Україні?

Стосовно мене і цих двох ідей даної статті, то я вважаю наступне:

1) Дати можливість населенню Криму в порядку референдуму виразити власну волю чого саме вони хочуть: бути частиною України чи Росії, а може незалежності.

Можливо це звучить посепаратистьки, але ж імперський симптом Україні не притаманний.

2) Сфокусуватися на побудові громадського суспільства в Україні, піднімати з колін економіку і спільними зусиллями за рахунок взаємоповаги, співпраці, толерантності боротьби з корупцією і підтримки прозахідних реформ йти у Європу.

Мабуть варто перестати нервото читати новини, сфокусувася на тому, що можете зробити для покращення самостійно, але і не забувати про свою участь у державотворенні і громадському контролі, виховувати у собі риси європейців і з OpenMind дивитися у світле майбутнє.

Вже занадто довго, друзі, ми тут зависли у чварах і невагомості. Настав врешті час.

А Ви що скажете? 1) Як вирішити Кримське питання?
2) Що вважаєте зараз варто робити на побутовуму рівні?

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: