Албанія – цікава країна, що найшвидше розвивається у Європі

Триває наша тревел експедиція Балканами. Після Хорватії, де ми провели трішки більше тижня (логістика, місця і ціни тут…) дорога повела нас у сусідню Чорногорію. Там ми зустріли багато українців (зокрема сім’ю Романенків, Дарію Кареліну і Сашу Цхекладзе – скоро ще одне інтерв’ю) і протягом двох тижнів вихром пронеслися по основних місцях прибережної зони або як ї називають Будвінської рів’єри.

Чесно кажучи, руки вже чухаються запостити інфу по Чорногорії, але річ у тім, що це буде друга частина подорожі її північною частиною. Власне цей гірський місток ми використаємо, щоб добратися з Косово у Боснію та Герцеговину, крім того заїдемо у найглибший у Європі каньйон ріки Тара, а також гірський масив з толкініською назвою – Дурмітор. Тому на черзі Албанія…

Скажу наперед, що раніше я вже відвідував цю країну ще у 2008 році, будучи молодим пацаном студентського віку. Із замилених спогадів залишилися хіба розбиті дороги, сумнозвісні бункери, єдиний на цілу країну світлофор, який мені вдалося побачити і купа димучих мерседесів 70-80 рр. випуску, зазвичай вкрадених у десь Німеччині і транспортованих паромом з сусідньої Італії.

А що про Албанію знаєте Ви? Які стереотипи засіли в голові багатьох завдяки фільмам і медіа? Зазвичай це основне конопляне поле Європи, плацдарм для нелегальної міграції на захід з країн Близького Сходу, мафія, що проникла у більшість Європейських столиць і так далі…

Але ж якою ця країна є насправді зараз. Власне це і довелося нам з’ясувати. Подекуди траплялися випадки, від котрих просто відвисала щелепа.

***

Традиційно для початку детальна карта тамтешнього пересування.

Загалом у Албанії ми провели рівно тиждень (7 днів). Приїхали у Шкодер 21го червня, далі з півночі на південь прокотилися по основних місцях і виїхали у Грецію, звідки вже досягли македонського містечка Бітола.

Ось весь план пересування (червень):

• 21 – Будва, Чорногорія – Шкодер
• 22 – Шкодер – Тірана
• 23 – Тірана
• 24 – Тірана – Берат – Албанська рів’єра (осіли у Хімаре)
• 25 – Хімаре,  Албанська рівє’ра
• 26 – Хімаре,  Албанська рівє’ра
• 27 – Хімаре – Гірокастер – виїхали у Грецію

Як на мене, то власне Албанія була найцікавішою частиною маршруту, який ми подолали на даний момент, коли пишу ці рядки з Косовської столиці – Пріштіни.

Ну давайте про все по порядку….

***

Шкодер (Shkoder)

Основне і найбільше місто північної частини країни. Історично важливий населений пункт, хоча історичної забудови там збереглося зовсім небагато. Таке враження, що дивлюся на якийсь «райцентр Індії» (населення міста 100 000 осіб).

Річ у тім, що у другій половині двадцятого століття Албанія була однією із найбільш закритих держав у світі. Комуністично-диктаторський лідер країни Енвер Ходжа пересварився зі всіма своїми побратимами з Югославії, Радянського Союзу та Китаю, чим поставив країну у повну ізоляцію.

За цей час траплятися страшні речі. Мабуть ви чули про тисячі бункерів, набудованих по всій країні для того, щоб вмістити все населення на випадок війни. Про вічні переслідування і знищення мечетей, церков та інших важливих будівель я вже мовчу. Один бункер з самого верху посту Ви вже бачили. А це ще один в самому центрі столиці, який слугує пам’яткої про ті темні часи.

Перше, що кидається в очі у Шкодері, це прапори Німеччини. Де ми? Ага, якраз проходить чемпіонат світу з футболу. Тут всі вболівають за Bundesteam так сильно, що складається враження ніби ми у одній величезній фан-зоні.

Навколо товпи охайних доглянутих людей. Наді мною навіть посміювалися, бачачи іноземця-бугая в коротеньких шорах і тапках, котрий ще пару годин тому був на морі. Люди сидять у кафе, спокійно потягуючи пивко або каву чи прогулюються напрочуд приємним містом.

Якщо у Вас в свідомості албанська жінка постає із закритим обличчям в паранджі, то Ви глибоко помиляєтеся. За тиждень у Албанії я побачив подібну картину не більше  4-5 разів. Зате випуклих бюстів і струнких ніжок, хоч відбавляй. Тепер сумніваюся де найгарніші дівчата у світі, в Україні чи у Албанії 🙂

Ну, чесно кажучи Шкодер мене вразив, хоча без сліду радянського минулого не обійтися, але воно все одно таке прекрасне.

Мій обов’язковий ритуал гоління “апасою” бритвою при відвідуванні країн, де ще дане мистецтво не забуте.

Завершився наш перший албанський день майже святковою вечерею з сім’єю Флоріана у однойменному гестхаусі.

Тірана (Tirana)

Наступного дня ми добре поснідали в місцевій піцерії і подалися на південь до столиці країни – Тірани. Половина стокілометрового відрізку шляху проходить автобаном. Ще половина у процесі будівництва такої ж автостради.

Обабіч автосервіси, торгові центри і автозаправки. Це вже явно не та Албанія, що була всього 6 років тому.

Місцеве ДАІ зазвичай пиняє лише грузові авто. Нас не зупинили жодного разу (принаймні у Албанії, хоча потім були пригоди у Чорногорії).

У столиці подібні відчуття, але помножені в рази, як це зазвичай є. Ще продвінутіший народ і більше гарних дівчат. Колись зачахлі радянські будинки перетворюються у різнокольорові хатинки і спостерігається багато нового будівництва.

Звичайно, всі дивляться футбол, а вуличне життя просто бурлить. Який кайф.

Ми зупинилися у самому центрі міста в готелі Лондон за ціною 24 Євро/ніч за номер люкс. Власники – чудова албанська сім’я. Діти мого віку, що займаються операційною діяльністю і батько, котрий наглядає за всім.

В Албанії практично всі розмовляють італійською, а  молодь непогано дає собі раду і англійською. Майже кожен любить США, про що також говорять назви деяких вулиць. Скажімо наш готель знаходиться на вулиці імені Джорджа Буша старшого.

Не хотілося покидати Тірану, але дорога кликала далі…

***

Взяли курс далі на південь. Їдемо по новозбудованому автобану і тут раптом до нас впритул притискається чорний здоровезний Мерс. Починає сигналити і блимати. Йде на обгін. Я думаю: «Ну все, приїхали. От тобі і Албанія, про яку всі говорять». А тут з вікна вилазить дядько з тризубом на кепці і кричить: «Слава Україні!».

З’їжджаємо у бік на каву. Після тривалої розмови і хвилі позитивних емоцій з його сторони виявляється, що чувак, будучи на заробітках у Італії закохався в українську дівчину. Неодноразово був в Україні і зараз вони разом виховують сина. Він дав номери телефонів всіх його друзів, що проживали по нашому маршруту і попередив кожного, про нашу присутність у країні.

Сам чувак не міг повірити своїм очам, що вперше за роки побачив у Албанії авто з українськими номерами, а мені до кінця не зрозуміло як він, живучи у Албанії, практично щоденно носить кепку з тризубом і чіпляє на свій Мерс український прапорець. У всякому разі, історія вражаюча.

Їдемо далі. Автобан змінюється сільською дорогою. Видно, що все будується навіть у віддалених районах.

Крім того тут оброблений майже кожен, придатний до вирощування культур, клаптик землі, що багато про що говорить.

***

Берат (Berat)

Ось так за годинку-дві приїжджаємо у Берат, найкраще збережене історичне місто країни. Османська забудова чудом вбереглася у часи режиму, а нещодавно місто було внесено у список ЮНЕСКО.

На горі височіє замок, звідки відкриваються захоплюючі краєвиди.

Можна було б тут зависнути, але вже дуже хочеться назад до моря. Тому обідаємо і прямуємо до узбережжя далі на південь. Албанська їжа – це взагалі окрема історія. Порції тут просто нереальні і все так смачно. Скажімо, це типова порція Шопського салату на одного. Ціна 20 грн на наші гроші. До кінця двоє з’їсти не могли.

По дорозі проїжджаємо основний морський курорт країни – місто Влоре, який починає все більше нагадувати бетонний мішок біля води.

Таке нам зовсім нецікаво, тому робимо ще останній ривок до Албанської рів’єри, тобто узбережжя вже не Адріатичного, а Іонійського моря. Для початку треба подолати кілометрової висоти перевал. Буквально за 20 хвилин з Середземномор’я потрапляємо на альпійські луги.

А при першому же вигляді узбережжя просто завмираємо. Довелося зупинити авто на пару хвилин, щоб не скрутити шию і просто насолодитися побаченим.

Там в далечині видніється грецький острів Корфу, а одну із бухточок ми обрали власною домівкою на наступних три ночі. Якщо конкретніше, то заїхали на пляж Лівадія (Livadia) поряд з містечком Хімаре (Himare) і оселилися у однойменному кемпінгу. Ура! Нарешті випала нагода скористати з намету.

Море за 30 метрів, вай-фай за 10. Що може бути кращим? 🙂 Засіли тут на три дні сконцентруватися на роботі і просто відпочити від переїздів. Час від часу вибиралися подивитися на місцеві цікавинки. Зокрема, древнє грецьке село, що піднімається над нашим пляжем.

Майже всі місцеві мешканці  його покинули або перебралися у більш вигідне місце проживання там у долині або ж назад на батьківщину.

Також вздовж берегової лінії багато цікавих місцин. Узбережжя тут зовсім нерозвинене. Не порівняти з тим, що у Чорногорії, яке практично повністю вже забудоване.

Незважаючи на розслабон, це були чудові умови для активної праці після кількох днів у дорозі, оскільки нарешті вперше після Хорватії більш-менш заповільнилися.

***

Останній день у Албанії виявився насиченим, аж занадто. За півгодини їзди від нашого пляжу згадали, що забули зарядку до фотоапарата з батареєю, тож довелося вертатися, чим намотали додаткових 50 км і 1 годину часу їзди серпантинами. Далі занурилися в глиб континенту, щоб відвідати історичний Гірокастер, котре ще називають містом тисяч сходинок. Можна здогадатися чому 🙂

Нова частина міста…

А попереду ще була довга дорога Македонії. Варіантів добиратися було два:

1. 200 км Албанією через перевал висотою 1700+ метрів
2. 350 км через Грецію по нормальних дорогах (з припущенням)

Вибрали другий варіант, бо Мартусі серпантинів вже було досить, так і мені зрештою теж.

Тому змили місцевий «загар»  (до слова, таке враження, що найпопулярнішим бізнесом Албанії є автомийка (Lavasz). Вони просто є всюди по цілій країні і їх нереально багато різного виду.) і подалися до кордону з ЄС.

Про те, що нас там чекало, я міг лише здогадуватися і потім ледь не пошкодував за прийняте рішення. Але це вже інша пригода котра нас чекала попереду.

***

А наразі пропоную підрахувати витрати на Албанію.

Транспорт – 11 658 Лек (84 Євро) – десь півтора бака пального

Проживання – 8 800 Лек (63 Євро)

• Одна ніч в Шкодері – каучсерфінг безкоштовно
• Дві ночі в готелі у Тірані – 24 х 2 = 48 Євро
• Три ночі на кемпінгу в Хімаре –  5 х 3 = 15 Євро

Харчування – 15 460 Лек (110 Євро) – зазвичай у ресторанах на широку ногу

Інші витрати  та дрібні покупки – 1985 Лек (14 Євро)

Разом – 271 Євро за тиждень насиченої подорожі Албанією

Країна значно дешевша за Хорватію або Чорногорію, а представляє собою класну солянку історичних міст, чудових пляжів і насиченого соціального життя.

Але ж сюди ще варто добратися – саме так. З іншої сторони до Тірани зі Львова всього (1500-1700 км – залежно як їхати). Це трішки більше ніж до Ялти, але по хороших дорогах. Крім того, як варіант, можна приєднатися до пакетного туру в сусідню Чорногорію і звідти рванути у Албанію або скористатися з одного із численних перельотів на грецький острів Корфу і далі до Албанії переправитися паромом.

Варіантів насправді море. Основне – це те, що тої небезпечної та відсталої Албанії, про яку всі говорять вже нема. Як на мене, ця країна вже на кілька кроків попереду нашої держави і їхати у Албанію потрібно зараз, якщо принаймні хочете застати ще осликів обабіч доріг, пусті пляжі і колоритні міста. Тут насправді все змінюється і розвивається колосальними темпами.

А Ви були у Албанії? Що робили і де були? Можливо щось чули від інших?