Славна Македонія чи просто FYROM (Former Yugoslav Republic of Macedonia)?

Македонія стала 49 країною у моєму списку. Я завжди хотів сюди потрапити, але якось завжди всі дороги обходили її боком зі всіх сторін. То з Болгарії у Грецію прямо вздовж кордон, то в Албанії (але ще у 2008 році), то знову з Болгарії, де нас вже пограбували того разу, але цю крихітну майже незнайому нам державу з античною назвою відвідати так і не міг.

(Церква Св. Йована на березі озера Охрід – символ країни)

І ось нарешті сприятливо стали планети в межах експедиції Балканами. Македонія стала невід’ємною частиною маршруту, а я просто не міг натішитися від цього. Отже, на враженнях після просто чудового досвіду у Албанії (що описано у даному пості) перед нами постала дилема про те, як дістатися Македонії. Варіантів було два:

1. 200 км Албанією через перевал висотою 1700+ метрів, де швидше за все ще лежав сніг.
2. 350 км через Грецію по нормальних дорогах (з припущенням).

Вибрали другий варіант, бо Мартусі серпантинів вже було досить, та і мені зрештою теж. Окрім того, я дізнався, що практично по дорозі в Греції знаходиться найглибша у світі ущелина. Тож очка загорілися, а пригод покликав в дорогу, про що я потім ледь не пошкодував.

Для початку зацініть карту цілого маршруту. Як бачите за півдня у Греції ми проїхали майже так само, як за 4 дні по Македонії.

Хронологія пересування:

27.06 – Гірокастер (Албанія), шматок Греції – Бітола (Македонія)
28.06  – Бітола – Охрід
29.06  – Охрід
30.06  – Охрід
01.07 – Охрід – Тетово – Скоп’є
02.07 – Скоп’є – Прізрен (Косово)

Не зважаючи на те, що ми в’їжджали у ЄС, черги на кордоні не було. Взагалі то на жодному із численних міжнародних перепусків, де ми проїжджали не було черг. Ба більше. Жодного разу навіть не довелося виходити з авто. Під’їжджаєш до віконечка, простягаєш документи, прикордонник дивиться що українські паспорти, крутить головою (очевидно жаліє), далі усміхається і бажає щасливої дороги.

Національний парк Піндоу зі своєю другою найвищою горою країни після величного Олімпу і найглибшою у світі ущелиною якихось 20 хв. їзди від албанського кордону. Зате, щоб виїхати на плато довелося вгамовувати ще так само. На карті воно наче близько, але за рахунок постійних серпантинів і численних перепадів висот відвідини парку затягнулися на пару годин.

Здавалося б наче, ось воно вже тут, видно. Але доїжджати доводиться обхідними дорогами. Зрештою знайшли ми цю ущелину Вікос, яка вважається найглибшою у світі.

Це звичайно як рахувати, але у книзі рекордів Гінеса зафіксовано. Вражає, але так собі. Після того, що довелося спостерігати у Гімалаях, не знаю чи ще якісь гори вразять. До слова, попереду ще нас чекав найглибший каньйон Європи – ріки Тара, що у Чорногорії.

Стрілки мого неіснуючого годинник вже добігають шостої вечора, а ми ще досі крутимося між тими горами, хоча на що тут скаржитися. Пейзажі пречудові.

***

Ну ок. Беремо курс на Македонію. Попереду ще добрих 300 км шляху. Надія на спокійну розслаблену вечерю стає все менш примарною і вона зовсім зникає, коли я розумію, що прямо перед заходом сонця ми в’їжджаємо у найгористішу, найменш заселену і найменш розвинуту частину Греції – до речі теж Македонію, але про ці перипетії з іменами трішки далі.

Вже зайшло сонце, кафу від водіння суцільними серпантинами нуль, але фігачити треба. Починає падати дощ і вже мережиться у очах. Кордон повинен бути біля озера, а звідти вже рукою подати до місця призначення – славного Охріду. Тим не менше, приїжджаємо і впираємося у кущі. Дорога просто закінчується. WTF!!!! Googlemapsпоказав, навігатор теж показує, а дороги проcо нема. На вулиці ні душі. Ось як це виглядає на карті.

Довелося їхати назад і ще раз перетинати гірський хребет, а звідти рушати далі на Схід через ще одні гори Флорінас. Дощ з туманом заповільнюють наш рух до 30 км./год. Це вже неприкольно. З горем пополам доїхали Македонського кордону і гайда до першого міста Бітола. Там же десь опівночі завалилися у перший же готель, що вдалося знайти поміж вузенькх темних вулиць, і відрубались.

***

А тепер власне Македонія
або
FYROM (Former Yugoslav Republic of Macedonia)

Звідки така дурнувата друга назва, скажете Ви. Так ось, Греція не визнає назви Македонія за цією незалежною державою і називає її просто – Колишня Югославська Республіка Македонія. Абсурд! Саме так, але це створює купу проблем для даної маленької країни. При більшості міжнародних ініціативах сусідній сильніший сусід просто накладає своє вето і хоч вбий.

Річ у тім, що Македонія присвоїла собі славу колишньої древньої Македонії античних часів, що практично не має нічого спільного з сучасною державою, окрім географічного положення, кордони якого намалювалися лише після Другої Світової війни в результаті численних перетрубацій.

Самі македонці – це слов’яни, яких навіть сусідні Болгари не визнають окремою нацією. Македонська граматика була зіставлена у 1952 році, а місцеві люди вперше за всю історію отримали власну державу лише у 1991. Майже, як у нас. Різниця ще у тому, що 25% населення країни етнічні албанці-мусульмани. А ще є турки, цигани і серби. Завбільшки вона, як Вінницька область, а населення цілої країни всього 2 мільйони. Ось так…

***

Бітола

Власне наше дослідження Македонії розпочалося з Бітоли, куди ми ледве доїхали ніч перед тим. Містечко вважається найбільш європейським центром в країні і є другим по величині після столиці, хоча за своїм духом нагадує райцентр України – дуже провінційне. Щось типу нашого Самбора чи Дрогобича на Львівщині.

Ну а наступною фотографією центральної площі міста можна охарактеризувати суть цілої країни. Історія сягає ще царя Філіпа Другого (батька Олександра Македонського), мечеть символізує майже тисячолітнє турецьке панування, будинок російського консульства з триколором – вічну тяготінь до могутнього православного старшого брата, а дядечко на велосипеді – старе покоління, якого навколо валом, бо більшість молоді виїхали на заробітки переважно у Британію чи Нідерланди.

***

Охрід

Пару годин на Бітолу і рушаємо у величний Охрід, символ країни. Але перед тим не можемо пропусти, щоб не проїхатися мальовничою дорогою, котра з’єднує два найбільші озера країни.

От десь там з протилежного боку озера Преспа день перед тим ми намагалися знайти короткий неіснуючий шлях з Греції у Македонію.

Пару кілометрів далі і відкривається надзвичайна панорама на озеро Охрід, найглибше (300 метрів) і найстаріше озеро Європи, а по сумісницту основний туристичний об’єкт і предмет гордості всіх македонців.

Назву озеро перейняло від однойменного міста, яке протягом століть слугувало культурним центром південних слов’ян – Охрід. Саме тут була розроблена Кирилиця, звідси почалася епічна мандрівка Кирила і Методія, в результаті якої народи ценральної Європи стали писемними, саме тут ще у 9 століті почав функціонувати перший слов’янський університет.

Незважаючи на славу і чисенні хороші слова про місто від інших мандрівнків, я трішки розчарувався. Колоритне середньовічне у моїй уяві містечко виявилося такою собі місцевою Ялтою. Є звичайно пару пам’яток архітектури і навіть цілий замок, але це далеко не, скажімо, Трогір чи Шибеник у Хорватії, де ми буди всього два тижні перед тим. Ну а чого ж можна було очікувати від чи не єдиного прибережного міста нормального розміру в країні, що не має виходу до моря.

Практично кожна сім’я у місті здає кімнати, тож ми зупинилися в Охріді на три ночі, як і було заплановано. А ось і наш гест. Господарі хоч до рани прикладай.

(вигляд з нашого балкону)

***

Через три дні ми знову здійснили марш-стрибок через півкраїни. Це типова картина в сільській місцевості.

Дороги постійно виляють горами, але при під’їзді до столиці Скоп’є з’являються автобани «македонського зразка».

Лише заради цікавості заїжджаємо у Тетово, найбільше албанське місто, країни. Нічого особливого. В Албанії значно «покручє» (зацініть самі).

***

Скоп’є

Ну, а Скоп’є звичайно вразило. Таке враження, що місто будують заново.

Між тими всіма пам’ятниками відчуваєш сеье пішаком на шаховій дошці з фігурами.

Мабуть з Лондона утилізовуються сюди відпрацьовані автобуси, як з Цюріха – трамваї у Вінницю.

Купа новобудов і причесані радянські висотки балканського типу.

…і практично всюди ведеться будова. Цікаво буде потрапити сюди так за років 5-7.

(частка циганського населення в країна складає більше 3%)

Відразу через річку від сучасного центру знаходиться історичний турецький квартал, що чітко показує поділ основного міста країни на християнське і мусульманське.

Ми зупинилися на ніч у столиці. Ввечері ще зустріли Жерома, хлопчину із Франції, котрий також подорожував Балканами, і затусили з кількома місцевими. Власне це була наша третя зустріч, протягом однієї поїздки при тому, що подорожували ми окремо. Спочатку зустрілися у Спліті (Хорватія), потім у Тірані (столиці Албанії) і зрештою розпрощалися у Скоп’є.

(Жером біля мене справа)

Приємно ось так зустрічати людей на шляху і обмінюватися історіями про те, що трапилося у кожного. А трапилося дофіга, оскільки Жером щойно приїхав з Косово, куди ми тримали курс з самого раня наступного дня, але це вже у іншому пості…

***

Отже, ось бюджет з Македонії за неповних 5 днів:

Транспорт – 4500 Динарів (75 Євро), один бак пального

Проживання – 5550 Динарів (91 Євро)

• 1 ніч у Бітолі – 2450 Динарів (40 Євро)
• 3 ночі в Охріді – 1900 Динарів (31 Євро)
• 1 ніч у Скоп’є – 1200 Динарів (20 Євро)

Харчування – 2440 Динарів (40 Євро)

Інші дрібні витрати – 370 Динарів (7 Євро)

Разом – 213 Євро за повних чотири дні у маленькій провінційній Македонії

***

Загалом країна така собі. Явно поступається всім своїм балканським сусідам в багатьох параметрах. Мандруючи Македонією, я почувався, наче розсікаю десь по Буковині. Мабуть найменш розвинена держава регіону і найменш вражаюча. А може ми просто вже так наситилися мандрами, що просто було пофіг і хотілося чогось особливого або ж просто недостатньо провели часу.  У всякому разі чогось аж мега найдзвичайного в Македонії я не побачив, хоча країна в цілому приємна.

Друзі,а Ви? Бували в тамтешніх краях? Що бачили і чого наслухалися?
Яке ваше враження про Македонію чи македонців?