Інша Чорногорія або Класна альтернатива стандартному пляжному відпочинку у Монтенегро

Все більше і більше українців при виборі місця для літнього відпочинку схиляються до адріатичних берегів. Тут є відносно близька, але відчутно дорога Хорватія (наш маршрут, ціни etc.); потроху набирає обертів дешева і різнопланова Албанія (окремий звіт), котра все ще залишається поза радарами українського туриста; але таким добрим середняком є Чорногорія, куди щоденно з нашої країни відправляються на відпочинок тисячі людей.

(острів Святого Штефана)

Окремо варто зазначити, що власне моє знайомство з цілим південнослов’янським регіоном почалося саме з цієї країни, куди ще у далекому 2008 році я потрапив у якості типового туриста. Проте вдруге, ми вже приїхали, як справжні мандрівники, фактично двічі відвідавши Чорногорію під час Балканської експедиції.

Більшість людей приїздять у Монтенегро на море і навіть не здогадуються, що ось там за бугром знаходяться справжні перлини природи. Назва країни (Чорна Гора) говорить сама за себе, а історично чорногірці є горянами і аж ніяк не морською нацією, як от сусідні Хорвати. Вихід до моря вони отримали всього 100 років назад, тому серце країни – це її гірська частина в середині континенту.

Власне на це і робилася ставка, адже пляжами чи історичними прибережними містами, як це було у Хорватії, вразити нас було вже складно.

***

Як я вже писав вище, цього разу у Чорногорії ми побували двічі. Спочатку при переїзді з Хорватії у Албанію і по дорозі назад з Косово у Боснію та Герцеговину. Обидва маршрути між собою не перетиналися, що чітко видно на карті.

Хронологія пересування

Прибережна Чорногорія (синім)

• 19.06 – Герцег Нові – Будва – Цетин’є – Котор – Будва
  (*** приклад класної одноденної мандрівки для відпочиваючих на узбережжі)
• 20.06 – Будва – Бар – Шкодер (Албанія)

Пінічна гірська Чорногорія (червоним)

• 05.07 – Пея (Албанія) – Колашин
• 06.07 – Колашин – каньйон ріки Тара – гори Дурмітор – Сараєво (Боснія і Г.)

***

Отож, приїхавши пізно ввечері із сусідньої Хорватії ми загостили у Анжеліки Романченко, котра проживає у містечку Герцег Нові зі своєю сім’єю. Наступного дня зазняли класне інтерв’ю про те, як подорожувати сім’єю з дитиною, працюючи онлайн, і відразу подалися в Будву, основне місто на узбережжі.

Саме місто Герцег Нові так собі трішки відірвано від решти країни в силу того, що знаходиться на західному березі Которської затоки (найпівденнішого фьорда Європи). В хорватський Дубровнік звідти всього 40 км, а для того, щоб потрапити у більшість інших місць Чорногорії, потрібно користатися поромною переправою, якщо влом об’їждати 60+ км по периметру затоки.

***

Чудова одноденна мандрівка, якщо Ви
базуєтеся в Будві чи десь на узбережжі

***Для чогось подібного потрібно бути на авто.

В Будві нас вже чекала фітнес-блогер Дарія Кареліна, тож ми не гаючи часу підібрали ще одного пасажира і виїхали з гамірного міста. Першою точкою призначення став всім відомий острів Святого Штефана – візитна картка сучасної країни. Ви точно десь бачили подібну фотку, якщо навіть не в курсі про що йде мова. Зараз тут супер-дупер модний дорогий готель, а на острів можна потрапити, лише знявши номер.

Далі пару кілометрів вздовж узбережя на схід і в селищі Пертовац звертаємо крутою дорого вверх по старій трасі у столицю країни Подгоріцу. Пару серпантинів і перед Вами відкривається чудовий вид на Будвинську рів’єру.

Далі занурюємося в глиб континенту і буквально перед тим, як дорога торкається берега Шкодерського озера звертаємо наліво (назва походить від міста Шкодер, що поряд у Албанії). Не переживайте, це правильний шлях, хоча подекуди ширина «асфальтованої стежки» звужується до відстані між колесами авто. В різноманітних мальовничих місцях можна зупинитися, щоб насолодитися чарівною природою і різноманітними ракурсами на вищевказане озеро.

Де не де трапляються поодинокі будинки і закинуті села. Зокрема пригадав це місце, яке випадково відвідав ще тоді у 2008, коли вперше побував у Чорногорії. Спускалися в низ, а там дідусь розмовляв італійською. Видно ще залишився з тих довоєнних часів. Ех, яка ностальгія.

Ось так годинку-дві вузесеньким шляхом і дорога приведе Вас у село Rijeka Crnojevica. Тут старовинний міст  і пару ресторанів. Якраз класне місце для традиційного обіду з рибкою, місцевим сиром і вином.

Далі беремо курс на Цетин’є (Cetinje), але намагаємося рухатися вздовж заплави озера, котра виглядає, наче ріка. В окремому місці, що просто неможливо пропустити, у Вас швидше за все відбудеться оргазм від побаченого. Це поправу один зі найгарніших природніх пейзажів, корі мені доводилося спостерігати у житті.

Там же ми і записали класне інтерв’ю з Дарою Кареліною про те, як вона почала займатися фітнесом і вивела дану справу у онлайн, що зрештою стало її професією. Рекомендую всім, хто наразі шукає натхнення до розвитку власної справи чи просто призначення у житті. Переглянути інтерв’ю.

Цікаво і те, що в той момент вона разом з Анжелікою проходили мій курс по розвитку власної справи в інтернеті TraveLEarning Pro. Що вийшло у неї в результаті, читачі блогу дізнаються найближчим часом. Скажу лише, що наразі у неї найкращий результат серед всіх моїх учнів. Молодець 🙂

***

Їдемо далі…

Історична столиця країни, маленьке містечко Цетин’є (Cetinje), це вже зовсім інший світ у порівнянні з тим, що знаходиться на узбережжі. Зимою тут все завалює снігом і саме місто легко потягне на типовий український райцентр. Тут є пару музеїв, але основною атракцією навколишньої території є гора Ловчен (Lovcen), котра здіймається на 1500+ метрів над рівнем моря. Саме з даною горою пов’язується вся історія цієї дрібненької нації.

(фото взяв з Вікіпедії)

Назва країни походить від словосполучення, котрим венеціанські мореплавці охарактеризували внутрішній регіон на континенті, де компактно проживали нечисленні, зате войовничі племена – MonteNegro (Чорна Гора). На вершині гори знаходиться мавзолей одного із найвизнчніших політичних діячів в історії країни Петара Нєгоша.

На жаль на сам вершечок ми не поїхали, але кажуть, що звідти у хорошу погоду видно Італію, тому рекомендую спробувати.

***

Котор і однойменна затока

З цього високогірного плато йде хороша дорога напряму у Будву, але нам так нецікаво. Тож беремо курс на Котор, древнє місто, що добре заховане між стрімкими скелями в глибині континенту на березі однойменної затоки.

Щоб спуститися з плато на узбережжя, доведеться проїхатися мега-покрученою старою, але у хорошом  стані, дорогою. Це шлях не для людей зі слабким вестибюлярним апаратом, оскільки на Вас чекає аж 22 серпантина з 180-градусними поворотами. Тим не менше навколишні краєвиди вартують цих потуг.

(це фото ще з моєї першої поїздки у 2008)

Доїхали до Котору вже напівметрві і власне час прогулятися вузенькими вуличками старого міста. На скелі возвишається замок, але туди ми вже не пішли.

Далі через парочку стареньких колоритних сіл їдемо по внурішньому периметру фьорду і у найвужчій його частині востаннє зупиняємося, щоб погледіти на два крихітних острова, з церквою і монастирем відповідно.

(це теж з моєї колишньої поїздки у 2008)

Зовсмі неподалік знаходиться поромна переправа, через яку ми ще зранку дісталися з Герцег Нові. Там зсаджуємо Анжеліку з чоловіком Максом, котрі відправляються домів, а ми вертаємося в Будву.

Резюме даної одноденної мандрівки

Друзі, якщо будете десь у Чорногорії на морі, не полінуйтеся взяти на прокат авто і проїхатися даним маршрутом. Це чудова розрядка під час пляжного відпочинку, а побачивши все, описане вище, власними очима у Вас залишаться враження до кінця життя.

По грошах це винесе десь 40-50 Євро за оренду авто + 20-25 Євро за спалене пальне після майже 200 кілометрів гірськими покрученими дорогами, якщо не заблудитеся, хоча схибити там складно J

***

Отже пізно ввечері вже у Будві прощаємося з Дарою і у гайда гості до ще нашої одної колеги Олександри Цецхладзе, котра там вже проживає більше трьох років. Саша веде популярний блог про Чорногорію, також працює онлайн, а крім того нещодавно почала надавати різноманітні туристичні послуги відпочиваючим. Зацініть історію про те, як Саша перебиралася в Чорногорію і чим вона  займається.

Ми класно провели вечір, але наступного ранку наші шляхи розійшлися. Саша поїхала зустрічати маму в аеропорт, ну а ми далі на Схід в сторону Албанії.

 ***

Старий Бар

Чим далі відїжджаєте від Будви, тим менш комерціаліованим стає узбережжя. Подекуди вся обстановка навіть починає нагадувати прибережні міста України і мова навіть не йде про Крим. Тут всюди є де зупинитися, а кімнати здаються, починаючи від 10 Євро за ніч. Поактично вся берегова лінія щільно забудована, тому про «приватний пляж лише для себе», як от в сусідній Хорватії, можна навіть і не мріяти.

Але цього разу нас цікавить дещо інше. Неподалік найбільшого міста чорногоріськго узбережжя – Бар, збереглися руїни древнього поселення, закладеного ще у візантійські часи – Старий Бар. Цілий коплекс непогано збереженої старої твердині височіє під скелями над сучасним містом. Велика кількість мінаретів вказує на присутність тут албанського населення, яке домінує у східній частині країни.

Годинку-дві і цього висачить, щоб оглянути древні руїни. Надворі вже обід, тож ми беремо курс у сусідню  Албанію, а саме місто Шкодер, куди потрапляємо щедесь за годину їзди. Всі неземні красоти і цікавинки Албанії викладені у окремому пості (клацніть, щоб перейти).

На цьому власне і завершується перший блок мандрівки Чорногорією, оскільки друга фаза проходила північем країни,  що з’єднює Косово з Боснеією та Герцеговиною.

***

Північ Чорногорії

У північну Чорногорію ми потрапили з Косово, про що теж є окрема розповідь, два тижні після поїздки узбережжям. Це дуже гористий і малозаселений регіон, який часом нагадує Карпати за винятком окремих  монолітних скелястих вершин. Ріки, зелень і хатки з бляхою на даху у селах.

Я так задивися на ту красу, що аж не зауважив знаку обмеження швидкості до 50 км/год. За всім законами підлості саме в той момент мене зупинив місцевий міліціонер, котрий оштрафував мене на 70 Євро. Зважаючи на те, що під час цілої 40-денної мандрівки Балканами, за які проїхали майже 7200 км, нас зупинили всього один раз, сприйму це належним чином, як таке, що повинно було все одно рано чи пізно відбутися.

Окрім того, маючи гіркий досвід подорозі в Македонію, вирішили взяти собі за принцип не проїжджати за день більше ніж 250 км гірською місцевістю, коли також треба зупинятися для відвідин цікавих місцин. Таким чином розбили собі шлях і зупинилися всього на ніч у маленькому нічим не особливому містечку Колашин, яке слугує базою для відпочиваючих у північно-східній частині країни.

***

Каньйон ріки Тара

Наступного дня вирушили в путь з самого раненька, адже попереду знаходився один із найцікавіших для мене відрізків цілої мандрівки на Балкани.

Спочатку ми проїхалися долиною річки Тара, що є найглибшим каньйоном Європи, висота скель якого сягає 1200 метрів, а колір води просто не дає відвести погляд.

Це основне місце для рафтингу, куди щодня сотнями возять туристів з узбережжя. Власне саме тут у 2008 я вперше у житті спробував підкорювати бурхливі холоднючі води гірських річок і відтоді користаю з подібних нагод, якщо випадає можливість порафтити і у інших місцях.

 ***

Гори Дурмітор

Далі піднімаємося ще вище на плато біля підніжжя драматичних гір альпійського типу Дурмітор, що поправу вважається дахом всіх Балкан. Пейзажі тут вже зовсім інші. Навколишня природа чітко вказує на те, що знаходимося на чималій висоті – десь 1200 м.н.м. Навколо є пару розкиданих сіл, хоча основним центром зі всією необхідною інфраструктурою є Жабляк (Zabljak), куди також і їде більшість народу.

Навколо купа чудових місцин для воз’єднання з природою.

Все чудово, але хочеться підступитися до гір ближче. Тому направляємося в саме серце Дурмітору по високогірній трасі, котра піднімається аж на 1900 метрів над рівнем моря. Тут вже майже, як на Марсі.

Аж голова йде обертом від того всього…

Спустившись з Дурмітору у західній частині країни рухаємося у Боснію та Герцеговину, адже до вечора ще треба дістатися Сараєва. Дорога мальовничо встелилася вздовж водосховища і просто пронизує стрімкі скелі через велику кількість тунелів. Десь на двадцять другому я просто збився з рахунку.

Під кінець для дістаємося північно-західного краєчка Чорногорії, а саме прикордонного пункту Степан Полє, звідки вже починається наступна частина нашої мандрівки. На черзі невідома для більшості туристів (та і для нас теж) Боснія і Герцеговина. Але про це вже наступного разу.

***

По бюджету Чорногорія вийшла дуже добре в силу того, що двічі ми ночували у знайомих, а відстані для переїздів там зовсім невеликі. Хоча не варто забувати про штраф за перевищення швидкості. Отже…

Транспорт – 112 Євро

• 42 Євро – пальне
• 70 Євро – штраф

Проживання – 26 Євро (одна ніч зі сніданками у Колашині)

Харчування – 22 Євро (якось так складалося, що більше
закидалися хавкою у сусідніх країнах перед/після переїздів)

Інше – 4 Євро (вхідні квитки на руїни Старого Бару)

В результаті виходить всього 164 Євро за неповних чотири дні подорожі Чорногорією,
при тому, що сам штраф потягнув майже на половину того всього.

***

Загалом Чорногорія просто чудова країна для українського туриста чи мандрівника. Туди відносно просто добратися, оскільки з більшості великих міст щодня літають чартери, а купа тур фірм продають пакети. Окрім того, в Чорногорії проживає братський слов’янський народ, помірні ціни і країна прикольна, хоча практично по всіх параметрах (море, пляжі, міста, організація дозвілля etc.) програє сусідній Хорватії, зате гори тут неперевершені.

Друзі, а Ви були в Чорногорії? Що скажате на рахунок цих місць?
Куди ще варто поїхати, окрім висвітленого у даній статті? 🙂