Життя в Бразилії: 10 речей, які Вам можуть сподобатися

Цей гостьовий пост є третім у циклі статей про “справжню” Бразилію, написаних Віктором Беженаром, що провів у цій країні близько трьох місяців.

Попереджую, мій хіт-парад в більшій мірі відображає мою суб’єктивну думку, можливо, якби Вам довелося його складати, Ви привели б інші пункти. Тим не менше, я впевнений, що серія постів “Життя в Бразилії: 10 речей, які мені сподобались; 10 речей, які мені НЕ сподобались, та 10 речей речей, які мене здивували” відкриє Вам очі на побут та життєвий устрій цієї величезної та цікавої країни, адже в моїй статті бочка меду суттєво розбавлена чесним дьогтем. Тим цікавіше для Вас! 🙂

Усі приведені фотографії – мої, декілька мого товариша, я не спускав свого телефона з рук, коли справа йшла про чудові краєвиди, але фотографувати людей мені не зручно, а якісь побутові деталі тоді не приходило в голову, бо я не знав, що буду писати цей пост. Тому всі приведені фото і картинки, які були зроблені не мною помічені червоним хрестиком зліва угорі.

Бразилія: 10 речей, які мені сподобалися!

1. Ріо-де-Жанейро

Так, в Ріо мені дуже сподобалось. Упевнений сподобається і Вам:)

Звісно, першу сходинку в хіт-параді позитиву займає Ріо, це місто чудесне, з цим важко посперечатися. Я провів тут приблизно півтора тижні в два заїзди і мушу сказати, що тут я дістав одні з найяскравіших вражень. Тут є багато проблем, спільних для всієї Бразилії, але загалом це місто виділяється, як найбільш щасливе і життєрадісне. В місто вкладено купу грошей, особливо в прибережну зону (а це десятки багатокілометрових пляжів) та центр. При цьому фавел і бідноти тут теж повно, але про це в негативному хіт-параді:)

Ми жили на Копакабані, за 3 квартали до відомого на увесь світ пляжу. Довжина цього пляжу приблизно 10 км, як і інших його сусідів – Іпанема, Ботафого, Фламенго… Вони всі чудові, але 2 перші місця, все-таки ділять між собою Копакабана та Іпанема – вони розташовані на найбільш живописних ділянках, та є найкращими для відпочиваючих. Взагалі ці райони, які виходять на пляж, виглядають ледве не найкращими місцями для життя у всьому світі (звісно, якщо ти урбаніст та любиш жити у містах).

Пляж Копакабана

Ще одне фото шикарної Копакабани з території однойменного форту

Панорама, з пляжем Іпанема праворуч

Пляж Іпанема – вид з іншого берега

Озеро в районі Лагоа, а за ним район та пляж Іпанема. Вид з гори Корковадо, де стоїть Христос

Пляж Фламенго знаходиться найближче до центру міста, хоча готелів тут мало, тож туристів теж не знайдеш – а нам це було на руку:)

Пляж Ботафого, та щаслива людина, що пускає повітряного змія. Позаду гора SugarLoaf – це було перше, що побачили португальці на під’їзді до прекрасних земель, які згодом перетворилися в Ріо. До речі у підніжжя цієї гори теж є пляж і район з не дуже звичним для слуху україномовного мандрівника – Урка:)

Пляж Гавеа. Один з найкращих пляжів Ріо, шкода, що нам сюди було не добиратися:( До речі за кілометр від берега починається найбільша фавела Ріо – Росінья, яка вміщує в собі 150000 чоловік. Ну про фавели потім..:)

Ріо оточений скелями та всіяний тропічною рослинністю. Декілька фото, які це наглядно демонструють:

Вхід у цей, однозначно елітний житловий комплекс неподалік від пляжу Ботафого знаходиться у скелі, звідки жителі потрапляють до своїх домівок

Район пляжу Фламенго – дуже класне місце і зовсім поруч з центром

Пляжне життя Ріо

Пляжне кафе на Іпанемі

Тут справді заохочується здоровий спосіб життя (особливо це стосується берегової лінії та озера в районі Лагоа) – скрізь є бігові та велосипедні доріжки, які заповнені людьми. Справді, бігати тут одне задоволення, я в цьому теж приймав участь і 3 ранки пробігав що-найменше 10 кілометрів. Якщо ти живеш в Ріо недалеко від океану, не бігати – це злочин!

Я, після 13 км по пляжам Копакабана та Іпанема. Дві дорожки по мою ліву руку призначені тільки для велосипедистів та бігунів. І тих і інших на берегових лініях Ріо повно

В Бразилії зазвичай все організовано не так (про це у частині про мої подиви), але в Ріо по-справжньому величний та цікавий центр.

Центр Ріо в виглядає в десятки разів краще ніж аналог у Сан-Паоло чи будь-де ще у Бразилії.

Центр нагадує справжній американський даунтаун – офісні багатоповерхівки розташовані одна на одній, але це не викликає дискомфорту – вони в чудовому стані і виглядають дуже солідно

Станція метро Carioca в серці даунтауну. До речі Carioca’ми себе називають корінні жителі Ріо:)

В центрі міста також розташований дивний архітектурний об’єкт, який виявився… Церквою. Так, в Бразилії церкви – не те що в нас, можуть виглядати і сховище інопланетян, і як бізнес-центр і як сарай. Нижче приведена побудована в 70-х величезна церква у вигляді конуса з обрізаним верхом.

Вона насправді величезна. Також відчуваєш себе трохи дивно усередині, 100% через форму:)

В Ріо є що робити, це місто наповнене розвагами та пам’ятками. Особливо в культурному плані – тут десятки музеїв, в яких відверто не нудно, особливо сучасні музеї – МАМ i MAR(Museum Arte do Moderna та Мuseum Аrte do Rio) – вони величезні та всередині чудесні експозиції!

MAR – Музей мистецтв Ріо-де-Жанейро

Також в природознавчому музеї ми бачили людину-краба

Ботанічний сад в Ріо – це взагалі щось-з-чимось! Тропічна рослинність дивує жителя Східної Європи, так само, як бразильця здивував би сніг. Нафоткав цілу колекцію дерев та рослин для моєї племінниці, яка цікавиться ботанікою:)

Новий центр перетікає в старий центр, який є також дуже цікавим місцем для прогулянок і споглядання колоніальної архітектури

Вид на старий Ріо, з останнього поверху музею МАR

Ми побачили більшість цікавих пам’яток та районів міста, та залишилися в захваті від духу цього магічного місця, якому вдалося розміститися в одному з найживописніших місць нашої планети.

Позаду мене сходи Селарона – також знамените в Ріо місце. Селарон – це художник, який помер всього декілька років тому, він власне і обклав різнокольоровою плиткою довжелезні сходи, які ведуть з району Лапа до високогірного району Санта-Тереза

Само-собою я побував на Маракані і мушу сказати, що стадіон дуже крутий, вид і акустика – надзвичайні. Ну і вболівають тут по-серйозніше ніж у нас, але про це теж окремо:)

Як і безліч інших туристів, я побував біля постаменту символа Ріо – Ісуса Христа. Він величезний, вид з гори Корковадо, на якій він розташований, просто надзвичайний, а в мене є селфі з Ісусом, що само-собою успіх:)

Захід сонця в Ріо. Вид з гори SugarLoaf. Хто знайшов Христа той уважний і взагалі молодець:)

2. Белу-Орізонті та Штат Мінас Жерайс

Белу-Орізонті

Белу-Орізонті – в дослівному перекладі Прекрасний Горизонт

Саме в Белу-Орізонті ми провели більшу частину відпустки у Бразилії – більше 5 тижнів. Тому це місто я по-справжньому полюбив і орієнтуюся в ньому не гірше місцевих жителів. Белу-Орізонті – столиця штату Мінас-Жерайс, який разом зі штатами Ріо-де-Жанейро і Сан-Паоло є найбільш розвиненим і багатим у Бразилії. Ця столиця досить молода (першу цеглину тут заклали в 1905, чи щось біля цього, році) і цікава тим, що була повністю спланована перед забудовою. Зараз звичайно місто розрослося до 5 мільйонів жителів, чого на початку 20-ого століття мало хто міг передбачити, тож спланована забудова стосується лише невеликої ділянки в центрі міста. Перенесли столицю з міста Оуро-Прето, але про нього далі.

Вид на місто з вьюпоінта Mirante. Справді, вид звідси захоплює подих

Місто заповнене архітектурою знаменитого Німеєра та його послідовників тож гуляти між будинками, задираючи голову наверх дуже цікаво. Архітектурі присвячений окремий пункт, але нові багатоповерхівки, та висотки з 70-х дуже відрізняються від наших і саме в Белу-Орізонті багато по-справжньому творчих споруд.

Вид з муніціпального парку

Район Luxemburgo

Недалеко від автовокзалу

Незважаючи на вище-приведені фотографії місто Белу-Орізонті важко назвати зеленим. Дерева є, але всі вони вбиті в бетон, не знаю, можливо за рахунок багатства штату в камені, тут так . Трави та газонів, окрім як в декількох парках по місту не побачиш. Але я не можу при цьому сказати, що в цьому місті немає чим дихати, але факт лишається фактом. Ріо значно більш зелений, а наш коханий Київ взагалі зеленіший за усі бразильські мегаполіси разом узяті. Не повірите, але по поверненню з Бразилії не можу нарадуватися чистоті Київського повітря. Так, Ви не очулися, чистоті Київського повітря:)

Ні для кого не секрет в Бразилії, що Белу-Орізонті є столицею штату, без якого економіка цієї величезної держави могла б мати суттєві проблеми. Мінас-Жерайс, що в перекладі “Головні копальні” – це суцільні залежі камню, вугілля, золота, діамантів та різноманітних мінералів. На експорті усього цього добра штат і його столиця непогано заробляють і рівень життя в цьому місті досить високий. Так, бідноти повно, але середнього класу значно більше ніж в тому ж Ріо, в процентному співвідношенні.

Белу-Орізонті одне з найкращих міст для роботи і життя в Бразилії

Белу-Орізонті також цікавий ось чим – місто розташоване на горбах, між високими в середині кола високих гір (причому на горбах значно серйозніших ніж Київські) і прогулючись між районами дуже просто натрапити на пагорб, з якого відкривається чудовий вид на місто кожен раз з нового ракурсу! Це я дуже полюбив в Белу-Орізонті, або Беага, як її називають місцеві.

Вид на Белу-Орізонті з вікон школи, в якій ми працювали

Вид на Беагу з плямами фавел, від яких не дітися нікуди в Бразилії

Насправді тут жилося значно комфортніше ніж в Ріо і, тим-більше, Сан-Паоло. Я люблю це місто.

Ще один ракурс, з району вулиці Raja Gabalho

Новий ракурс на Белу-Орізонті, з вулиці Антоніо Карлос

Тут практично немає бігунів (бігати можна хіба, що по берегу озера Пампулья – єдине рівне місце у всьому місті), по причині цих схилів – як би я не любив бігати, але постійні досить круті підйоми і спуски не дозволяли мені хоча б раз вийти на пробіжку. Тож за здоровим образом життя – тут хіба що на спорт-площадку, або в тренажерний зал:)

Ось власне і саме озеро Пампулья. Симпатичне, дуже велике, але купатися в ньому – погана ідея, вода тут дуже брудна:(

В Белу-Орізонті ми також забрели в кампус університету UFMG (Universidade Federal de Minas Gerais). Там класно, але цікаво не це:) Цікаво, що в приміщенні кожного факультету університету (це відноситься до всіх університетів країни) є кімната, так би мовити, відпочинку, в якій можна вживати алкоголь, наркотики та займатися іншими подібними речами. А що, доступ поліції на територію кампусу виключений, їм не можна туди заходити, а професура це діло схоже дозволяє. Чорт-забирай, якби така кімната була на моєму факультеті, я б точно не отримав диплом:)

Величезна територія кампусу UFMG відрізняється від території міста гарною плиткою та брущаткою на дорозі

Приміщення центральної бібліотеки університету

Багато будівель кампусу родом з 60-х, 70-х, що нагадує мені корпуси КНУ Шевченка

Вищезгадана кімнатка в приміщенні географічного факультету, в якій можна “розслаблятися після пар”:)

В Бразилії люди дуже люблять вечірки і нічні розваги. Мабуть більше ніж будь-де у світі, причому ця любов проходить через багато поколінь тут. Цікаво, що в кожному великому місті є свій “паті-район”. В Ріо – це Лапа, в Белу-Орізонті – це Савассі. Савассі – чудовий, дуже гарний та затишний район, з чудовими вуличними кафе та торговими центрами, тут вирує життя день і ніч. Наприклад, неподалік від Praca do Savassi, центральної площі району є вулиця, яка просто повністю заповнена компаніями друзів по четвергам. Кожен четвер Ви можете прийти туди і тусуватися до ранку безкоштовно, потрібно лише витратитися на пиво:)

Фото не моє, але залишити Вас без зображення одного з моїх улюблених місць в Белу-Орізонті, я не міг. Praca de Savassi – площа Савассі, серце великого паті-району:)

Дуже вдало описати зовнішність Белу-Орізонті вдалося художникам, які розмальовували стіни навколо якоїсь поліцейської будівлі. В цілому так і є – кругом гори, на горах будиночки і церкви, всередині висотки.

Це намальований Белу-Орізонті минувших часів, авторства художниці Ініми де Паули. Картина дуже гарно передає ландшафти міста. Це ми в музеї її імені.

Я на справжніх околицях Белу-Орізонті. До-речі цей район складно було назвати безпечним… На щастя я вже вдома:)

Ех, сумую за чудовим Белу-Орізонті

Оуро-Прето

Дуже красиве місто

День ми провели в першій столиці штату Мінас Жерайс, старовинному
місті Оуро Прето (дослівно – Чорне Золото). Місто з населенням 70000
людей, включене в список пам’яток ЮНЕСКО. Справді – тут немає місця
жодній архітектурі, окрім колоніальної 17 століття.

Ось так забудовували португальські колонізатори нові міста на у 17 столітті

Оуро-Прето, до
середини 19 століття називали Vila Rica, або “багате село”. Багатим це
село було, в першу чергу, через величезні поклади золота і діамантів в
гірських породах, що оточують місто. Тому середній устрій життя трьох
століть до відміни рабства був простий: білі португальці сидять під
пальмами, а чорні раби трудяться на золотих і діамантових шахтах. Час
від часу білий португалець йде на головну площу міста, на базар рабів,
щоб прикупити собі нового, або позбавитись від старого раба. Так і жили.
Потім рабство відмінили і добувати золото і діаманти стало економічно
не вигідно, безкоштовної робочої сили не стало. Мене дуже це дивує,
оскільки всі стверджують, що і зараз навколо в горах купа золота – а до
нього вже довгий час ніхто не торкається!

Ми зайшли в золоту шахту 18 століття і залишилися глибоко враженими умовами праці рабів того часу. Це страшно, це жорстоко, це боляче собі уявити. Але така історія, у всіх народів вона жорстока.

От і перетворився
Оуро-Прето на туристичне містечко, схоже мені чимось на Прагу. Місцеві
жителі задоволені, адже туристів багато, а камінь вони до цих пір
успішно видобувають у великих кількостях. Як не дивно видобуток каміння
не є економічно не вигідним.

Вид на південь, Оуро Прето

Взагалі ми наслухались тут історій про рабство, що звичайно радості нам не додало, але світогляд розширило. Наприклад, цікаво, що в часи рабства, для білих вельмож і для рабів були різні церкви – відповідно в церкву для вельмож не міг зайти ні один раб і навпаки. Для багатьох не секрет, що католицька церква не скупиться на жорстокість у своїх сюжетах, але того що ми бачили в церквах колоніальних міст ми не могли собі уявити ніяк – ріки крові, демони, чорти, якійсь чудовиська, страшні обличчя, горе і біль – ось що ви побачити зайшовши в церкви Оуро-Прето або Конгоньяса. Фото не дам – всередині музеїв і церков фотографувати було заборонено. В ті часи християнську віру на переселенців впроваджували через страх і містику. Це дуже цікаво і стрьомно водночас, ми були вражені.

Круті підйоми і спуски – звичайна справа для всіх міст величезного штату Мінас Жерайс (територія штату – трохи менша території України з Кримом!)

Ось я показую на ту саму головну площу міста, де в свій час був базар рабів

До речі, логічне питання приходить на
думку: чому столицю штату перенесли з Оуро-Прето в Белу-Орізонті на
початку 20 століття? Відповідь проста. Оуро-Прето оточений крутими
скелями, що не дозволяє йому розширятися територіально. Отож населення в
70000 – це межа для міста, яке місто не буде перетинати ще довгий час.

Навіть Subway підлаштувався під колоніальний стиль міста!

Місто древнє, архітектуру ніхто не чіпає.. Але відблиск сучасності можна побачити по сонячних батареях на дахах місцевих жителів:)

Всяких містичних символів, типу подібних бюветиків в Оуро-Прето можна зустріти на кожному кроці

Місто розташоване на схилах не гірших ніж Белу-Орізонті. Тут десятки Андріївських узвозів, едине що на них торгівля так не процвітає

А це Оуро-Прето, виліз з-під пензля Ініми де Паули. Так, Оуро-Прето саме такий, тут на відміну від Белу-Орізонті нічого особливо не змінилось:)

Було дуже цікаво, нам сподобалося, тому на наступний день ми вирішили поїхати в менш розкручене, але теж дуже цікаве історичне містечко – Конгоньяс.

Конгоньяс

Конгоньяс у картині авторства тої самої бразильської художниці Ініми де Паула. Побачивши цю картину в музеї в Белу-Орізонті, ми твердо вирішили, що мусимо туди поїхати!:)

До горбів штату Мінас-Жерайс Ви вже мабуть звикли:) Остання порція з Конгоньясу:)

Так, насправді Конгоньяс схожий на картину Ініми де Паули, у всякому разі її основна площа. Місто нам дуже сподобалось, воно нам здалося більш розслабленим і м’яким, завдяки засиллю пальм навколо і чудового парку відпочинку з водоспадами на околиці міста. Чудовий був день!

Одна з найкрасивіших церков з усіх, що мені приходилось бачити. Колоніальне бароко – чудовий стиль і перед нами витвір його родоначальника Алежадіньо. Ця церква теж в списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Конгоньяс запам’ятався як дуже сонячне і щасливе містечко

Панорамне фото містечка

Скульптури дванадцяти святих, авторства того ж Алежадіньо нас дуже вразили

І взагалі, знаходитися на подвір’ї такої церкви, в оточенні таких скульптур, маючи перед очима такий вид та в такий прекрасну погоду… Повторюсь, день був просто чудесний.

Ще одна з багатьох церков у стилі колоніального бароко, Конгоньяс

Також в Конгоньясі є шикарний парк (назву не пам’ятаю) з басейнами, водоспадом, пальмами, горами, футбольними та волейбольними полями. Ми провели там близько 5 годин і не хотіли їхати назад. Це райське містечко, яке я ніколи не забуду

Хіба це не едем? Конгоньяс.

Я та красень-водоспад. Когоньяс

3. Погода

Погода – це та річ, за яку люди люблять Бразилію більше всього. Справді, тут круглий рік тепло, більшість днів – сонячна погода. В Бразилії немає 4 сезонів, у них рік ділиться на 4 частини не тому що восени падає листя, зимою холодно, весною все зеленіє, а літом жара. Ні, у них ніколи не холодно, листя не падає, воно завжди зелене і дуже часто жара протягом року. Що ще означає немає сезонів? Це також означає, що круглий рік, всі 365 днів сонце виходить і заходить в один і той самий час – в 6 ранку і в 6 вечора. Тобто в будь-який день року ти знаєш коли буде темніти, тут не буває темряви в 4 вечора, та сутінок о 10-ій вечора. Тут в пів6 починає темніти, а в 6 вже темрява навколо. Круглий рік. В це спочатку важко було повірити

Сонячний день, яких в Бразилії 80% у рік. Фото з Конгоньясу

Липень і серпень – саме ці 2 місяці я був у Бразилії, це час бразильської зими. Як бачите з фотографій зима тут тепліша, ніж у декого літо. За 2 місяця всього 3 рази йшли дощі. Усі інші дні було сонячно і тепло, температура рідко опускалася нижче 20 градусів, часто підіймалася до 30 градусів. Так, я описую зиму, Ви не помилилися. Бразильстке літо (тобто грудень, січень і лютий) дуже жарке, температура стрибає від +33 до +40. Саме влітку проводяться відомі на весь світ карнавали в Ріо та інших бразильських містах.

Одним словом погода дуже сподобалося і мені сумно подумати, що вже зовсім скоро в Україну прийдуть сніг і морози – бразильці не мають поняття що це.

4. Люди

Як я казав, людей я особливо не фотографував, тому усередненої температури по палаті привести в фотографіях не можу.

Але, можу сказати, що люди в Бразилії, зігріті круглорічним сонцем та звільнені від нервових політичних переживань (Бразильці ніколи ні з ким не воювали, уявляєте?? Прийшли португальці, зайняли територію, пожили так 200 років, потім рабство відмінили і сюди приїхав увесь світ:)) значно добріші ніж в Україні. Сумно це визнавати, але це факт. Я не маю на увазі, що в них серце більше, чи ще щось, просто вони справді завжди усміхнені, а ми, як я бачу по поверненні, завжди похмурі і дивимося вовком. В Бразилії, навіть на саму маленьку провину кажуть тисячу Descupa (пробачте), в той час, як я в Києві пропускаю пішоходів в таких місцях, де більшість їх давить, а на мене навіть не піднімають погляд. Або я з посмішкою на обличчі, дякую людині, яка – а у відповідь ловлю погляд десь між зневагою та ненавистю. Це неприємно, тому я швидко пристосувався до наших законів і готовий оскалити зуби на будь-що навколо. Біда в тому, що бразильці чомусь про це знають. Декілька людей зізналися мені, що вони б і раді приїхати в Україну, тут ніби і справді гарно, але люди, кажуть, холодні. Ось таке сумне словосполучення – холодні люди. Насправді так, зрозумійте, українцям і європейцям загалом важче бути просто щасливою публікою яка живе сьогоднішнім сонцем і океаном, і яка знає, що завтра вона житиме в тих самих умовах. Вони не розуміють, що таке морозні зими, радянське минуле і радянська ментальність в багатьох з нас. Вони не розуміють страшної історії та минулого, чого нам довелось пережити. Вони живуть повільно і розмірено, і, знаєте, це круто.

Звичайно ви скажете рівень злочинності, бруд, інша гидота, які ж це хороші люди. Так це є, про це у другому блоці статті, але погані люди і хороші люди є скрізь, а фактори навколо діють на хороших людей тут більше ніж на нас. Наших хороших людей, щоб взнати, що вони хороші, потрібно входити в довіру і доводити, що ти не скажений, там же це видно відразу.

Одним словом, я тут не претендую на об’єктивізм, не хочу особливо сперечатися на цю тему, але уявіть, Ви, добра людина – чи не були б Ви ще добрішим і щасливішим, якби розвитку Ваших людських якостей допомагало мирне минуле Ваших предків, вічна зелень навколо, завжди не менше ніж +20 і сонце 80% днів у році. Розумієте про що я?

При цьому, розігріта сонцем публіка показує деякі погані звички – це повна відсутність пунктуальності (стосується усієї Південної Америки), та бажання обійти конфлікти і проблеми у всьому. Про це будуть приклади у розділах бруд та бомжі.

З приводу расових речей скажу ось що – бразильцем може бути будь-хто, адже це країна емігрантів, тому ходять історії, що бразильський паспорт є найціннішим на чорному ринку. справді, якщо ти вузькоокий – не проблема, з Китаю чи Японії сюди набігло повно народу. Індіанець – так ти можна сказати корінний, слава твоїм пращурам. Високий блондин – о, так північними європейців не відрізниш від звичайного бразильця. Палючий брюнет – бразильців з італійськими коренями за статистикою тут ледве не 30 мільйонів! Негр, чорніший ночі – очевидно, бразилець. І так далі можна перечисляти до моменту вичерпання усіх зовнішніх відмінностей між людьми. Так це правда, зустріти тут можна кожного, але більшість це все-таки чорні, мулати-метиси, білі – точно європейці. Китайців та японців багато в Сан-Паоло, а арабів трохи є скрізь. Якось так. Але жодної расової нетерпимості тут немає – більш толерантної країни, мабуть у світі не знайти:)

5. Архітектура

За сучасною Бразильською архітектурою
взагалі потрібно їхати в столицю країни Бразиліа, що була побудована за
3.5 років Німеєром та його поплічниками. Там можна взагалі побачити таке, таке і навіть таку церкву, але я там не був, тому покажу лише ті будівлі, які бачили мої очі, а потім об’єктив моєї камери:)

Красива 16-поверхівка неподалік від Praca de Liberdade, або Майдану Незалежності, по-нашому:)

Кам’яний робот під променями сонця, що заходить. Белу-Орізонті

Башта Alta Vila (родич Space Needle з Сіэтлу:)) з оглядовим майданчиком нагорі, Белу-Орізонті

Подібних житлових комплексів в Белу-Орізонті величезна кількість.

Десь в Белу-Орізонті. Знаю як дойти, але не пам’ятаю назву району:)

Один з сотень скляних красенів, Белу-Орізонті

Кам’яний гігант неподалік від центру, Белу-Орізонті

По-моєму дуже класна і яскрава будівля!

Цікаві екземпляри з вулиці Пауліста, Сан-Паоло

Офісна трапеція в Сан-Паоло

Широченна будівля на вулиці Пауліста, Сан-Паоло

Головний офіс банку Itau (місцевий ПриватБанк) в Сан-Паоло

6. Розвинена промисловість та бізнес

Незважаючи на проблеми, більшість з яких буде описана нижче, Бразилія справді має дуже розвинену економіку і немалочисленний середній клас, разом з купою багатіїв почувають себе тут чудово. Цікавий факт – Бразилію ні на йоту не сколихнула і не потревожила фінансова криза 2008 року, ця країна є абсолютно економічно самодостатньою. Бразилія практично нічого не імпортує, її внутрішній ринок наповнений власною продукцією, іноземних гравців тут обмаль. Я шалено цікавлюся бізнесом, особливо в ІТ секторі, тому приготував для топ-менеджменту моєї компанії деякі замальовки з бізнес-життя Бразилії. Нижчеприведені слайди дають цікаву інформаційну картину, але звичайно ці слайди треба проговорити, тому кому цікаві подробиці звертайтесь, а краще позвіть мене на спеціалізовану конференцію де я розкрию суть слайдів докладніше:

Крім того, що описано в слайдах, я був би радий поділитися деякими спостереженнями з приводу місцевих брендів і фірмах в різних індустріях, не фокусуючись на бізнесі розробки програмного забезпечення. Для мене це завжди вкрай цікаво, адже я на 100% згоден з девізом «Кради як художник» – в подорожах я люблю помічати бізнес ідеї, яких просто немає у нас і думаю яким би чином їх застосувати 🙂 Це рідко коли можливо, але сам розумовий процес приводить мене в захват. Отже почнемо – по цікавим для меня і найбільш помітним індустріям я привожу головних гравців і роздумую чому ринок Бразилії влаштований саме таким чином:

Нафта

Ясна річ, що на автозаправки у завзятого автолюбителя очей падає моментально. І знаючи всі українські та світові бензинові бренди стає цікаво, хто ж годує 150 мільйонів бразильських автомобілів. І тут ми стикаємося з першим проявом державних монополій, адже ринок поділений на 3 частини. Сама величезна частина, думаю відсотків 60% у всій Бразилії належить концерну Petrobras. 30% забрала собі жовта автозаправна станція Ipiranga – цих хлопців теж дуже багато навколо. Решта 10% ділять між собою єдиний іноземний гравець Shell (9%) і забуті Богом заправки no–name (1%)

Фастфуд

Бразильська кухня не вражає різноманіттям, хоча народні ласощі штату Мінас Жерайс мені припали до смаку 🙂 Але поговоримо про бренди фастфуду. На кожному кроці ви можете наштовхнутися на Subway – навіть в самих заголустних районах і в маленьких містечках. На кожному другому кроці, вам зустрінеться McDonalds. Особливо розповсюджена місцева фішка Мака з окремими точками з продажу тільки Макфлурі і ріжків (літо круглий рік!). Але ще популярнішим за МакДональдс є місцевий МакФоксі – Bob’s. Це бразильський локальний макдональдс, із жазливою якістю і смаком фастфуда, власне як і МакФоксі. Одного разу мав необережність перекусити там – не побажаю ворогові такого обіду. Такі бренди як Pizza Hut і Domino’s теж зустрічаються, але набагато рідше і тільки в Сан–Паоло і в Ріо. В Белу-Орізонті наприклад немає цих мереж. Бразильці люблять фастфуд, їх вулична їжа (по–суті це різні смажені булочки) теж відносяться до фастфуду не кращої якості, про неї в пості негативу:)

Автомобілі

У Бразилії виготовляється безліч автомобілів, але жодного відомого бразильського бренду ви не знайдете. Найпопулярнішими брендами серед населення є Fiat, Volkswagen, Chevrolet. Всі ці бренди мають свої заводи в Бразилії і насичують своїми машинами ринок, як Бразилії так і інших країн Південної Америки. Що мене здивувало – так це величезна кількість Фіатів навколо. В Україні цей бренд не в пошані, але мені здається, що навіть в Італії вони не настільки популярні. Фіат в Бразилії щось ніби народного бренду – народ його любить і активно купує. Volkswagen’ів тут теж дуже багато, всі бразильські. Відповдно і марки Volkswagen’ів часто викликають посмішку: Gol (НЕ Golf, виглядає інакше), Fox, Saveiro … Так-так, це все Volkswagen’и 🙂 На деяких Fox’ax і Saveiro гордо приклеєно – Brasilvagen. По-суті так воно і є. Найкумедніша ситуація з Chevrolet. Вони тут все теж місцевого виробництва і виглядають не надто примітно. Але головне, що під брендом Chevrolet тут продаються справжні європейські Opel’і. Наприклад, уявіть собі звичний українському оку Opel Astra. Є? А тепер поміняйте значек блискавки на знак Chevy? Все, ви бачили бразильський, дуже популярний автомобіль Chevrolet Astra. Така ж історія з Vectra та іншими марками Opel’я. Також дуже популярна Honda, але подібну марку я бачив вперше – Honda City. Дуже симпатичний автомобіль, класу рівня Accord’a, я б з задоволенням в Києві таку кермував 🙂
Звичайно тут є і привезені з-за кордону автомобілі. В хороших районах Ріо і Белу-Орізонті кидаються в очі шикарні Mercedes’и і BMW..
Машин багато, населення може собі це дозволити. Але 90% це малолітражки з об’ємом не більше 1.6 літрів.

Мобільні телефони

У найбільшій пошані серед населення, що напевно є загальносвітовою тенденцією є Samsung. Він тут у кожного другого. На другому і третьому місці, судячи за спостереженнями розташувалася Motorola і Apple. Особливо цікава популярність Моторолла, оскільки як ви знаєте, в Україні цей бренд практично вимер. Нові смартфони Мото Х виглядають досить цікаво, а масивна рекламна кампанія сприяє продажам. Але телефони в Бразилії до-біса дорогі. Завдяки божевільним, штучно накручені митницею та урядом, податкам. В підсумку остання ціна просто дивує. Наприклад iPhone 5 ви тут не купите дешевше ніж за 1300 американських доларів. За 5S готуйтеся віддати всі 1800. І так з усією технікою, як і з автомобілями та одягом – тут не варто купувати собі нічого, щоб привезти додому, просто погодуєте бразильських товстосумів.

7. Бразилія дуже розвинена країна в плані інфраструктури

Тут справді чудові дороги, розумна система автобусного транспорту, у кожного маленького бізнесу є свій мобільний апп, та навіть вуличні торговці приймають кредитні картки. В плані розвитку технологій та сучасних тенденцій Бразилія є дуже розвиненою країною, шкода, що описані в негативному пості речі затримують цю країну у третьому світі…

В багатьох публічних місцях (звичайно там де є охорона) стоять такі собі залізні айбокси, які насправді є комп’ютерами з безкоштовним, підключеним до інтернету Хромом! Це дуже круто я вважаю!

8. Дівчата:)

Кожна країна вважає своїм обов’язком заявляти про перевагу місцевих жінок в красі, над жінками будь-яких інших народностей. Україна в цьому плані, попереду всієї планети  – твердження про неймовірну красу українських дівчат на устах у кожного, хто бував в нашій країні. Що можна сказати щодо Бразилії? Жінки тут прекрасні. Безліч нереально красивих особ жіночої статі – до того прекрасних і спокусливих, що я втомився тримати підборіддя спостерігаючи за сотнями афродит. Ні, ви не правильно зрозуміли, тут не так, що кожна перша – богиня краси, є дуже страшні екземпляри. Мало того, я навіть упевнений, що якщо рахувати кількість красунь на 100 жінок – цей коефіцієнт буде нижче українського. Але ті красуні які зустрічаються – це діаманти, висічені Мікеланджело. Завдяки літу круглий рік, бразильські дівчата не соромляться оголювати тіло, чим провокують нас на бажання залишитися тут назавжди. За рахунок змішаних європейської, індіанської, азіатської і африканської крові на виході ми маємо жінок на абсолютно будь-який смак і саме жінки – головний стимул для більшості вчити португальську. Як шкода, що вони не говорять англійською або російською – тоді задача була б куди легше, а так доводилося часто грати в “показуху”, що істотно подовжує шлях до сердець неперевершених бразильських красунь.

9. Надзвичайна природа

Ми провели немало часу в міжміських автобусах, що дозволило нам впевнитися в надзвичайній красі бразильської природи. Ви бачили Ріо, можете уявити, яка краса навколо, як виглядала б ця місцевість без будинків. Це побережжя просто надзвичайне, про нього можна говорити вічність. Але континентальна Бразилія теж надзвичайно красива і декілька моїх фото впевнять Вас у цьому:)

Прекрасні види штату Мінас Жерайс, 50 км від Белу-Орізонті

Я на фоні справжньої краси.

Хребти в штаті Мінас Жерайс доступні для будь-якого пішохода

Це був теж хороший день, коли ми просто виїхали з міста на 50 км подивитися, що навколо:)

Якщо ми вже заговорили про чудові дні, то одним з найкращих був день, коли ми гостили у нашої бразильської подруги, разом з її друзями. Люди там дуже багаті, займаються розведенням коней, ціну на кожного я краще тут не буду називати, бо навіщо мені Ваші підвішені щелепи. Так ось, ми близько 2-х годин каталися на конях, в околицях її ферми і види, які нам зустрічалися, особливо на пагорбах по-вище, важко забути. На жаль фото немає – розумієте, сидячи на коні, якось не до телефону, але декілька фото нашої компанії є, з права на ліво – 2 українця, колумбієць, 2 бразильці. Оце був крутецький день!

Також не можна обійти увагою величезний національний парк Serra do Cipo, де ми теж провели увесь день, катаючись на велосипедах.

Serra do Cipo. Без коментарів

Водоспад, Serra do Cipo

Cамо-собою ми добряче налазились по горам, звідки види відкривались ще більш неймовірні види

Це ми ще не були на Ігуасу, в районі Амазонки, ще в десятці національних парків, де можна мабуть побачити безліч чудес світу… Але нічого, ми с друзями чітко усвідомили – якщо в Бразилію і повертатися, то, в першу чергу, заради продовження знайомства з її надзвичайною природою!

10. Фрукти!

Однозначно, для любителя свіжих фруктів та овочів Бразилія буде справжнім раєм. Згадавши, що в Бразилії тільки в липні температура може опуститися до 15 градусів тепла, Вас не повинно здивувати те, що круглий рік у людей є доступ до свіжезірваних плодів. Крім того, завдяки тропічним лісам Амазонії, більшість фруктів, які можна знайти на прилавках Ви не побачите ніде крім Бразилії, оскільки вони ростуть лише тут. Фрукти дуже різні, і деякі з них дуже припали до душі – особливо вершковий смак Купуасу, та вареничний смак Гойяби. Найбільш розкрученим місцевим фруктом є Асаі – крем, або сік з маленьких, схожих на чорницю, ягідок, тут можна скуштувати будь-де. Нам Асаі трохи приївся, та й подають його настільки льодяним, що не заїдаючи стрепсілсом досить важко вберегти горло від простуди. Одним словом, моя рекомендація кожному хто попаде в Бразилію – шукайте Купуасу і Гойабу, Асаї та інші дикості Вас самі знайдуть:)

Фото не найращої якості, тому щось розгледіти завдання не саме просте, але розмах можна собі уявити. Фото зроблене в одній з вуличних кафешок Ріо

Дуже поширеним видом малого бізнесу тут є фреш-бари, де можна замовити лише сік-фреш чи крем з того чи іншого фрукту. Ми були регулярними клієнтами цих кіосків і за чим за чим, а за кремом з Купуасу я сумую мабуть найбільше:(

***

P.S. Тут Ви можете побачити карту і маршрут місць, про які розповідав Віктор.

Сподіваюся Вам було цікаво читати. А якщо Ви не бачили попередні статті Віктора про Бразилію – тоді переходьте до – “10 речей які мені НЕ сподобалися” та “10 дивних речей у Бразилії”