“Золота Підкова”, один із найпопулярніших туристичних маршрутів України і беззаперечно номер один серед одноденних мандрівок Львівщиною. Свого часу дану статтю я написав для Autotravel.ua (ось оригінал) ще три роки, але дана інфа постійно залишається актуальною, адже самі замки нікуди не ділися. Принаймні наразі 🙂
Зазвичай у світі маршрути такого типу називають “золотими кільцями”, в силу того, що відвідування об’єктів відбувається по-черзі без повторювання пройденої дороги в зворотньому напрямку. Тут же маємо підкову, що можна пояснити географічним розташуванням п’яти замків та одного монастиря по півколу на схід від Львова. Платиновою вона від цього на жаль не стала і залишилася золотою.
Головними об’єктами “Золотої Підкови”, що варті уваги є п’ять замків в Олеську, Підгірцях, Золочеві, Свіржі та Старому Селі, а також монастир в Уневі. Теоретично все це можливо охопити за один день, що перетворить пізнавальну подорож у справжню гонку і лише золотими підковами тут не обійтись. Я рекомендую розділити підкову навпіл і приділити достатньо часу для дослідження найяскравіших пам’яток Львівщини, ну і звичайно для самого себе.
Почнемо з класичного маршруту замками Львівщини (Золота Підкова sensu stricto).
***
На даній карті найцікавіших одноденних
маршрутів Львівщиною, це номери 12, 13, 14.
Саме Олеський, Підгорецький і Золочівський замки є найбільш відвідуваними об’єктами одноденного маршруту, тоді як решта пам’яток залишаються поза масовою увагою. На те є і своє пояснення, оскільки їхнє близьке між собою розташування безпосередньо на головних магістралях притягує мандрівників.
Більшість починають з мабуть найбільш відомого та розкрученого Олеського замку, але ми з Вами зробимо з точністю до навпаки. Річ в тому, що двері замку для відвідувачів відкривають лише об 11 годині, коли його вже в облозі тримають кілька автобусів туристів. Хіба Ви хочете відчути себе яничаром, який поряд з іншими завойовниками штурмує замок під команду «атака»?
Я ж пропоную розпочати із Золочівського замку, який відкривається о 10 годині ранку. Таким чином буде достатньо часу на оглядини численних експозицій в королівських палатах, а туристичні потоки не будуть Вас переслідувати протягом цілого дня.
***
Дорога до Золочева
Виїжджаємо з центру Львова по вулиці Личаківській на Схід. Позаду залишається величний оборонний мур з Глинянською вежею та брамою. Протягом 2,5 км гуркотлива бруківка вестиме Вас догори, тоді, як на піку рухаємося далі прямо за вказівниками на Золочів або Тернопіль. До речі, дане Т-подібне перехрестя є мабуть найвищим місцем у Львові (не рахуючи гори Високий Замок), куди можна заїхати на автомобілі. Гляньте у дзеркало заднього бачення і перед Вами місто розкинеться, як на долоні. Заради такого навіть варто пригальмувати і вийти з авто, щоб помилуватися панорамою древнього Львова. Найвищі будівлі з цієї частини міста пильнуватимуть Вас навіть, коли від’їдете на відстань 25-30 км. Звідси до Золочева 66 км по Тернопільській трасі.
Виїжджаємо з міста і відразу попадаємо, наче у передгір’я Карпат. Дорога спритно петляє між крутими горбами по вузенькій долині. Невдовзі з лівого боку бачимо постать кам’яного лева, який проводжає нас в путь і купу попереджувальних знаків, оскільки наступний п’ятикілометровий відрізок шляху вимагає найбільшої пильності.
За 5-10 хвилин дорога різко звертає вліво крутим серпантином вниз до містечка Винники. По праву сторону можна зиркнути на чудову панораму міста, що розкинулося на початку безкрайої рівнини. З назви населеного пункту розуміємо, що тут в давнину виробляли вино, а зовсім недавно Винники було приєднано до Львова. Після закінчення містечка дорога проходить під кільцевою трасою і веде нас прямо на Схід.
За деякий час справа від дороги виростають досить високі горби. Це Гологори, низькогірне пасмо, висоти якого сягають більше 450 метрів над рівнем моря. Після повороту праворуч на Перемишляни та Івано-Франківськ (ми їдемо прямо) Гологори фактично впритул підступають до ожвавленої траси і ми продовжуємо рухатися їх північними схилами.
При під’їзді до Золочева краще продовжити шлях об’їздною по головній, не заїжджаючи до містечка відразу. Замок знаходиться в протилежній його частині, куди краще потрапити напряму з траси, повернувши приблизно через 4 км ліворуч в місто. Коли дорога почне спускатися вниз слідкуйте по правій стороні. Біля добре доглянутого джерела зверніть направо і виїдьте крутяком під самі ворота древньої фортеці.
***
Золочівський замок
Не дивуйтеся, що Ви не побачите високих кам’яних стін з ровом навколо та відкидним мостом. Це замок так званого бастіонного типу. Тобто роль стін тут відігравали величезні земляні вали, укріплені цеглою та камінням, а випуклі з оборонного ряду п’ятигранні бастіони давали можливість обстрілювати ворога незалежно від його місця розташування.
Річ в тому, що в 17 столітті, коли закладався даний замок, рівень розвитку артилерії дозволяв трощити будь-яку стіну, як тепер гіпсо-картонову ламають перед ремонтом. Земляні вали в свою чергу парирують будь-який снаряд. Саме цей Золочівський замок будувався за всіма зразками та новинками європейської твердині того часу.
Купивши вхідний квиток* заходимо в замкове подвір’я. Відразу навпроти головного входу симпатична тендітна будівля Китайського палацу. Як виявляється східна тематика була доволі популярною серед знаті тих часів і кожен мабуть намагався самовиразитися перед своїми колегами.
В китайському плацику діє експозиція східних культур, показ якої відбувається у визначені години в супроводі гіда, тож поцікавтеся коли наступний «заїзд» перед тим, як продовжувати оглядати навколишню територію. Для цієї екскурсії необхідно прибдати додатковий квиточок у касі.
Чудовий ракурс для фото можна зробити з бастіону, що правіше від входу, якщо дивитися з замкового двору. Тут теж є кілька гармат, направлених в сторону міста.
Варто також навідатися до відреставрованої в 2009 році будівлі житлового палацу, де представлені експозиції великою кількістю артефактів різних епох. Спробуйте відчути атмосферу, в якій жили наші знатні попередники. Цікаво, що з єдиної незабудованої сторони внутрішнього замкового двору теж знаходилася будівля. В ній жила прислуга, а сама споруда була зроблена з дерева, тому і не збереглася до наших днів.
***
Замок у Підгірцях
Якщо Вам цього всього досить, то поїхали далі, оскільки на нас ще чекають два замки-красені.
Спустившись вниз до міста повертаємо праворуч. В центрі на роздоріжжі повертаємо ще раз направо і, нікуди не звертаючи, мчимося в Підгірці. Майже абсолютно п’ятнадцятикілометрова пряма дорога веде нас крутими підйомами та спусками Вороняків (ще одна назва тутешніх горбів). Біля села Сасів зліва в око кинуться величезні радари, наче летючі тарілки. Це шедеври Радянських часів, що виконували одні із функцій сектора «А». Якщо у цьому ж селі Сасів звернути вправо, то можна виїхати до витоків ріки Західний Буг. Так-так, саме тієї річки, що згодом впадає у Віслу в Польщі.
В Підгірцях автомобільна дорога безпосередньо проходить по палацовому комплексу. З однієї сторони чудовий, але недоглянутий костел Св. Йосипа з 18 століття, фасад якого прикрашений вражаючою колонадою.
Від нього колись тягнувся мальовничий бульвар до перлини замково-палацової архітектури, Підгорецького замку. Будівля знаходиться в жахливому технічному стані, але все одно нею не можна не захоплюватися. Обійдіть замок і зацініть його звідти. ВАУ!
Тут знаходився доглянутий парк з фонтанами та вимощеними доріжками. Прикро, що в радянські часи будівля виконувала функцію лікарні для хворих на туберкульоз. Також, купивши квиточок, можна потрапити в середину на внутрішнє подвір’я через постійно замкнуті двері. Постукайте і Вам відчинять.
Цей об’єкт окремо заслуговує на багато постів. Вітер з навколишніх долин доволі сильно продуває це місце, тож рекомендую зігрітися натуральним «цілющим» чаєм, трави до якого зібрав місцевий козак. Його лоток зазвичай стоїть біля кіосків, а ще він варить на відкритому вогні справжній куліш.
Цю частину села з легкістю можна назвати «Гірцями», враховуючи домінуюче розташування замку над навколишніми полями. Дорога далі веде нас крутим серпантином вниз і за пару хвилин ми виїжджаємо на мою улюблену дорогу Львівщини, трасу Київ-Чоп (просто це єдина, що без ям та вибоїн).
***
Олеський замок
Тут ми повертаємо вліво, рухаючись в напрямку Львова та Олеського замку, останнього на сьогодні . До нього менш як 10 кілометрів. В одному місці подорозі буде величезне скупчення фур-далекобійників, які блокуватимуть кавалок проїжджої частини. Це означає, лише одне: Тутешнє кафе, користується популярністю, а значить і вартує зголоднілому автомобілісту тут зупинитися, якщо він шукає хорошого місця. Далекобійники не брешуть і знають, що роблять.
Трішки далі зліва від дороги наче з-під землі вискакуватиме перша кінна армія Будьонього (до речі один із небагатьох досить вдалих пам’ятників епохи Совєтів), а за ними на горбочку посеред абсольотно рівної низовини гордо стоїть Олеський замок. Під’їжджаємо до замку, звернувши з траси.
Олеський замок є одним з найстаріших твердинь в Україні, що збереглися до наших днів. Будучи відомим ще з 14го століття, замок кілька разів перебудовувався та зазнавав руйнувань. Тут народився найвизначніший польський король Ян ІІІ Собєський і саме з реставрації Олеського замку почалося відродження Львівської картинної галереї, у відданні якої перебуває ця перлина.
Тутешню експозицію в переважній більшості складають оригінальні витвори мистецтва, а їх цінність складно перебільшити. Спробуйте встигнути приїхати сюди до 16:00, коли закриваэться каса. Відвідувачів “просять на вихід” о 18:00 в літній сезон і о 17:00 в зимовий.
Олеський замок – це чудове місце, щоб завершити насичений день, але пам’ятайте, що крапку можна поставити лише по приїзді до Львова. Звідси ще година спокійної їзди…
А от наступною у цій рубриці буде розповідь про другу частину “Золотої Підкови”, котра мені подобається навіть більше 🙂
