Знедолена Камбоджа, храми Анкору, будиські монастирі та пляж

Частково це була вимушена поїздка. Річ у тім, що у комфортному і приємному В’єтнамі (ось розповідь про країну) фактично пропав інтернет. Для онлайн підприємця це те саме, що таксист би залишився без авто чи перукар без ножиців. Тому довелося терміново змінювати локацію. І хоча ми й так планували відвідати країну кхмерів, дана мандрівка значно наблизилася у часі.

Багаття у вогонь підкидував також і той факт, що я повинен був провести онлайн тренінг по тайм менеджменту Формула Продуктивності, формат якого передбачав щоденні включення протягом більш ніж тижня і активну тісну роботу з учасниками. Ось розповідь про ту химерну ситуацію, коли мені довелося оперативно покидати країну. Ну раз Камбоджа, значить Камбоджа – 56 відвідана мною країна.

Зазвичай більшість мандрівників, котрі подорожують країнами Пд-Сх Азії, не оминають цю державу. Якщо у Камбоджі ви ще не були, то швидше за все чули наступне: Храми Анкор, Tomb Raider, бідність, проституція, режим Червоних Кхмерів, ну і може трішки про пляжі. Загалом в туристичному плані тут все доволі добре організовано, але життя місцевих залишає бажати кращого. Ну, давайте подивимося крізь нашу OpenMind призму.

***

Як ви вже знаєте, вирішили ми навідатися у Камбоджу (принаймні саме в той час) доволі спонтанно. Тому все робилося практично навмання. Спочатку автобус з Сайгону (південний В’єтнам) у столицю Камбоджі Пном Пен, де відразу пересіли на інший, що доправив нас на узбережжя Сіамської затоки (тоої самої, посередині якої знаходяться чудові Тайські пляжі Самуї, Панган и Тао) у містечко Сіануквіль. Це основний пляжний курорт країни, звідки власне і варто почати розповідь про нашу подорож країною кхмерів.

Але перед тим, вже традиційно показую карту відвіданих місць і тамтешнього пересування.

***

Сіануквіль (Sihanoukville)

Сіануквіль є великим містом за камбоджійськими мірками. Проживає тут десь аж 100 000 осіб. В місті кишить туристами всіх мастей і вдачі, нарваними міліціонерами і знедоленими місцевими мешканцями, котрі приїздять сюди у пошуках заробітків на туристах. Основна частина міста виглядає приблизно так, що нагадує типову Індію у всій своїй красі: шум, гам, бардак і сморід.

Тут явно не варто зупинятися, хоча більшість туристів потрапляють в це пекло. Практично всі знають про те, що 10 км на південь від центру знаходиться «баунті» пляж Отрес (Otres), що протягом чотирьох кілометрів білосніжного пісочку тягнеться вздовж лазурних вод Сіамської затоки.

Тим не менше багато сюди просто не доїжджає. А дарма, оскільки це одне із небагатьох місць у світі, де можна за відносно невеликі гроші зняти бунгало буквально за пару метрів від води і почуватися, як Робінзон Крузо: засинати під звуки хвиль і прокидатися з першими промінями сонця.

Власне це і було моєю романтичною мрією, тому ми відразу взяли курс туди. У плані було просто зависнути на 10 днів, відстріляти тренінг Формула Продуктивності (який до речі можна придбати у записі) і продовжити далі досліджувати країну.

Атмосфера навколо була такою 🙂

Тим не менше після двох днів подібної автентики (пісок, комарі, щілини у бунгало), ми перебралися за двісті метрів від пляжу, зате у пристойний котедж зі всіма зручностями, кондюком, швидкісним інтернетом і рештою всіх благ цивілізації. Це було дуже правильним рішенням. Той хто працює, віддалено знає, наскільки важливим є відповідний робочий простір.

***

Протягом нашого тамтешнього перебування всі пляжі Камбоджі окупували українці. Практично щодня ми зустрічалися з моїми давніми колегами зі Львова.

Віталій Подоба (а ось також інтерв’ю з ним), який вперше вибрався зимою у літо.

Андрій Процик, який вже пару років проживає на Балі зі своєю дівчиною та вибрався у Камбоджу на відпочинок.

Дзвінка, котра проживає у Німеччині, але саме в даний момент навчається у Шанхаї. До речі, згодомо ми ще пересіклися у Піднебесній.

Володя і Антон, хлопаки зі Львова, якті вже більше року проживають і навчаються у Китаї. Ось власне інтерв’ю з ними про можливості, що відкриває Піднебесна.

П’ять років тому ще зовсім зелений Володя приїхав до на з Ружиком у Індію. Разом ми відвідали Гоа, Хампі, Кералу, а також покаталися по Дубаю та навіть потрапили без візи у Оман. А зовсім недавно Володя завів блог – vromaniak.com. Заходьте і не соромтеся.

Та й загалом там суцільний двіж…

***

Окрім українців і одного з найгарніших пляжів, які мені доводилося бачити, навколо Сіануквілю ще є мальовничі острови. До речі, з протилежного боку Сіамської затоки знаходяться Тайські острови Саумі, Панган і Тао, де я побував два роки тому.

Є й інша сторона медалі. Буквально за стінами нашого котеджного містечка вимальовується наступна картина.

Власне такою є справжня Камбоджа. Більшість населення країни проживає саме у таких умовах.

***

Кампот ( Kampot)

Відпрацювавши з людьми по тренінгу Формула Продуктивності, ми подалися далі досліджувати країну. Неподалік є чудове колоніальне містечко Кампот. Мабуть 4 проведених там дні були найприємнішими для мене у Камбоджі. Просто люблю таку атмосферу от і все.

З міста можна виїхати у гори на орендованому скутері і відвідати рештки старого готелю, зведеного французами століття тому.

Трішки далі на схід в сторону кордону з В’єтнамом є ще одне пляжне містечко Пей (Pey). В колоніальні часи це було основне місце відпочинку французької знаті. Тут навіть зберігся цілий квартал з руїнами старих вілл, що іменується містом-привидом.

Там ще знаходиться широко відомий у місцевих колах крабний базар, на котрому явно переважає риба 🙂

***

Пном Пен (Phom Phen)

Брудний, галасливий, смердючий і цілком на любителя. Таке враження, що знову опинився у одному із районів Делі.

Хоча десь між тим всім хаосом є парочка умиротворених буддистських комплексів.

А ще чудовий королівський палац з тими ж таки надзвичайно фотогенічними храмами.

***

Трішки історії

З історичної точки зору, Камбоджа найбільше відома світові двома ознаками:
1) Кривавий режим Червоних Кхмерів у 70-х рр. двадцятого століття
2) Золота ера Камбоджі – середньовічна держава Анкор.

Спочатку про перше

Не знаю в курсі ви чи ні, але у пропорційному відношенні, ті злочини проти людства, що здійснювалися всього протягом 4 років панування режиму Червоних Кмерів у Камбоджі (1975-79 рр), є страшнішими ніж скажімо політика Нацистської Німеччини і Радянського Союзу 1930-1940 рр.

Всього протягом чотирьох років було знижено 25-30% населення країни, що просто не вкладається у будь-які рамки уяви. Ультра ліві комуністи настільки захопилися своєю ідеєю, що вирішили перетворити цілу країну в один суцільний колгосп, в результаті чого у лічені дні мільйони людей були виселені з урбанізованих центрів в поля, щоб копати городи, довбати скелю, однаково вдягатися і харчуватися рисом з водою.

Всіх, хто не погоджувався з даним станом речей, безцеремонно страчували. Окрім того, було вирізано практично всю інтелігенцію (лікарі, науковці, викладачі etc.) або тих, хто хоч трішки міг думати (для цього достатньо було носити окуляри).

Нагадують про ті страшні часи різноманітні меморіальні комплекси і музеї, котрі можна знайти у всіх частинах країни. Зокрема, у столиці, щоб краще ознайомитися з цим періодом історії, варто відвідати школу, що була перетворена у в’язницю…

, а також поля смерті за містом, де страчували всіх «інакомислячих». Після відвідин цих моторошних місцин Мартуся аж заслабла на пару днів.

***

Сіем Ріп (Siem Riep) і храми Анкор (Angkor)

Ну, а для того, щоб пізнати іншу Камбожу, мільйони туристів зі всього світу щороку летять у містечко Сіем Ріп, біля якого збереглися мабуть найвражаючі сакральні сподури у світі – храми древнього мегаполісу Анкор.

Саме місто є таким собі карнавалом для туристів з неоновими вогнями нічних вулиць, переоціненими ресторанами західної кухні, готелями на всі смаки і гаманці. Воно не має нічого спільного з типовою Камбоджею і загалом життя тут розвивається у зовсім іншому ритмі, завдяки вічно відкритим туристичним потокам.

Середньовічна кхмерська держава є таким собі аналогом Римської імперії у Пд-Сх Азії. Місцеві правителі прокладали дороги, розвивали культуру і мистецтво, увіковічнюючи пам’ять про ті славні часи будівництвом сотень надзвичайних споруд, багато з яких збереглися і досі.

Це те місце, де за життя варто побувати кожному хоча б один раз. Весь комплекс розкинувся на величезній території, де раніше знаходилися пару різних міст. Все пересування здійснюється моторизованим транспортом, хоча дехто педалить спекою десятки кілометрів на велосипеді.

Найвідомішим звичайно є Анкор Ват, найбільша сакральна споруда у всьому світі.

Іншим, не менш прекрасним, є так званий
Байон (Bayon) або храм сотень облич 🙂

Роз’їжджаючи по території колись мільйонного міста практично всюди видно залишки древньої цивілізації.

Чесно кажучи, після кількох зупинок око трохи замилюється, але гігантські корені дерев, що ростуть на кам’яних руїнах забути складно.

Для багатьох туристів Сіем Ріп з храмами Анкор є єдиним місцем, що вони відвідуть у Камбоджі. Багато хто далі верається у сусідній Тайланд, але там ми вже були два роки до того. Тому взяли курс на північ у Лаос, щоб далі досліджувати незвідане.

***

Резюме

Загалом у Камбоджі ми провели 28 днів. Скажу, що у туристичному плані країна непогана. Все, що потрібно туристу для життя (транспорт, проживання, харчування, екскурсії, інтернет etc.) тут добре налагоджене. Комфортно і самостійно мандрувати проблем жодних не виникає, але не думаю, що це добра країна для довготривалого перебування, як наприклад той же Тайланд чи В’єтнам.

За весь час перебування бюджет на двох склав всього 1188 USD.

Тож, щиро рекомендую з’їздити подивитися, а ми тим часом поїхали у сусідній Лаос. На черзі ще півтори сотні інших цікавих держав, які хочеться побачити 🙂