Лаос – бідна посткомуністична, зате спокійна і мила країна, яку наразі ще обходять натовпи туристів

Відвідавши Лаос, ми фактично завершили дослідження континентальної частини Пд-Сх Азії, яке розпочалося ще 2,5 роки тому в межах першого польоту у вирій (зимової мандрівки). Чесно кажучи, ще тоді хотілося потрапити в цю державу з романтичною назвою, але ж знаєте як воно завжди виходить. Окрім того Лаос став 59 мною відвіданою країною.

Тим не менше, мрії збуваються. Опинившись у Камбоджі, варіантів багато не було. З сусіднім Тайландом вже все ясно (ось звіт з Таю), а от Лаос, що опинився подорозі у Китай – якраз в сам раз.

Особисто я люблю грунтовно досліджувати країну, тому ми вирішили приділити достатньо часу на Лаос, відідавши при цьому основні точки цілої держави. Відразу скажу наперед, що це був один із найкращих тревел досвідів у маленькій багатогранній країні.

 ***

Потрапили ми до країни зовсім нетиповим шляхом – з півдня, автобусним переїздом з-під самих храмів Анкору, що у сусідній Камбоджі. На кордоні нам швиденько вліпили місячні туристичні візи і пригоди почалися…

Вже традиційно з самого початку подаю карту тамтешнього пересування.

***

Сі Пан Дон (Si Pan Don) – район 4000 островів

Це найширше місце в середній течії мати ріки Меконг. Взагалі для Пд-Сх Азії Меконг є таким собі аналогом Дунаю для Європи чи Нілу для Африки. Витоки починаються високо у Гімалаях, а бурні води епічної водної артерії стрімко несуться через Китай, М’янму, Тайланд, Лаос, Камбоджу і В’єтнам, завершуючись велизезною дельтою, впадаючи у Південно-Китайське море.

На самому півдні Лаосу (фактично на кордоні з Камбоджею) ріка розливається, утворюючи численні заплави та острови. Це одне і небагатьох місць у світі, де ще можна у дикій природі зустріти прісноводних дельфінів. Ну хіба ж ми могли таке пропустити?

Окрім прісноводних дельфінів, регіон Сі Пан Дон не більше десятиліття тому облюбували бекпекери (бюджетні туристи), тим самим притягнувши сюди цивілізацію. До слова, електроенергію тут провели всього пару років тому, але 3G інтернет вже працює як має бути.

Більшість місцевих мешканців швиденько переорієнтувалися із землеробства чи риболовлі на туризм, а їхні колоритні помешкання на “курячих ніжках” перетворилися у гестхауси або ресторани.

Більшість туристів приїздить сюди покурити травки і просто вбити час, нічим не займаючись або зависнути з якимось тритомним романом на гамаку.

 ***

Дон Дет (Don Det)

Найпопулярнішим із тамтешніх островів є Дон Дет. Сюди, як і на всі решта острови, добратися можна лише човном.

Забронювавши гест наперед, власник залюбки організує приватний трансфер, але розібратися на місці теж жодних проблем не складе.

Без водного транспорту тут просто нікуди! Всі місцеві і туристи пересуваються лише так. Ну, майже, як Керала у Індії або ж наше Вилкове. Поряд ще є  водоспади і трохи місцевої живності. Місцеві мешканці дуже розслаблені та дружні. Абсолютно протилежна ситуація до сусідньої Камбоджі, де всі, як на голках.

***

Тхакхек (Thakhek)

На островах Сі Пан Дон можна не на жарт втратити відчуття часу, тому після трьох днів тамтешнього перебування ми поїхали далі на північ вздовж мати ріки і кордону з Тайландом, прибувши у колоніальне містечко Тхакхек.

Це щось подібне до Кампоту у Камбоджі. Французьке минуле цілого регіону добре дається взнаки. В кількох кварталах естакад просто приємно проводти час, насолоджуючись заходами сонця і виглядом на Тайланд, що по той бік величного Меконгу.

 ***

The Loop

Але лише цей колорит не є основною причиною прибуття у Тхакхек. Місто є відправною точкою популярного авто-; мото- маршруту The Loop (Кільце). Тут береться на прокат байк, щоб проїхатися 500 км неймовірними пейзажами поміж стрімких вапнякових гір.

Кульмінацією такої мандрівки є візит у печеру Конглор (Konglor cave), по якій тече ріка прямо в середині гори.  На жаль там настільки темно, а простір такий великий, що жоден спалах просто не витягував, щоб зробити фото. 

Це насправді один із найкращих роудтріпів, які мені доводилося робити. Навіть дослідження Гімалаїв на легендарному Royal Enfield не так вже й далеко відірвалися від цієї мандрівки за сукупністю отриманих вражень.

Але про саму печеру просто не можу не згадати трохи більше:

Уявіть собі півкілометрову по висоті скелю, з отвора якої біля її підніжжя витікає доволі широка ріка, а по ній у свою чергу ходять моторизовані човни, без проблем між собою розминаючись, на немалій швидкості. Ви сідаєте на човна і протягом години пливете підземним цартвом Аіда – наче Одісей зі всім нам відомої оповіді.

Випливши з протилежного боку гори, потрапляєте у селище, куди до недавнього часу можна було потрапити лише цим підзменим каналом, а електроенергії там і досі не має. Ну, просто ВАУ! Лише ця місцина варта цілої окремої поїздки у Лаос. Тому щиро рекомендую! Не пошкодуєте 🙂

***

Віентіане (Vientiane)

Зазвичай столиці азіатських країн є гучними, брудними і загалом переносяться непросто після розслаблених віддалених районів. Але Віентіане інший (принаймні центр міста). Тут збереглася симпатична колоніальна забудова, є купа кафешок зі смачними круасанами й багетами з нормального хліба, що нетипово для Азії вцілому (дякюу тобі, Франціє),

… а також велика концентрація буддиських храмів.

Загалом цілком непогане містечко. У зв’язку з виробленням китайської візи, довелося провести у столиці країни аж цілий тиждень, що було зовсім не в напряг.

До слова, як виявилося, виробити китайську візу у сусідніх країнах до Китаю значно простіше, ніж займатися тим всім у нас в Україні. Всього 5 днів, 30 доларів, фейкові броні авіаквитків/готелів і матимете туристичну візу в Піднебесну на місяць.

Якщо задумуєтеся над тим, щоб поїхати або перебратися у Китай, обов’язково перегляньте пост Бізнес і робота в Китаї або Які можливості відкриваються для українців у Піднебесній.

 ***

Луанг Прабанг (Luang Prabang)

Якщо ви можете вибрати лише одне місце, що збираєтеся відвідати у Лаосі, то це мабуть буде Луанг Прабанг. Власне так і думає більшість туристів та пишеться в путівниках. І цьому є своя причина.

Колись столиця королівства і основне місце відпочинку французької знаті, Луанг Прабанг просто зачаровує своєю архітектурою та атмосферою. Колишні вілли перетворилися в бутік готелі, в яких доживають свого віку заможні літні європейські пари, а будиські монахи у своєму оранжевому одязі і досі складають левову частку населення.

Якби Джулія Робертс у фільмі “Їж, молися, кохай” передумала їхати в Убуд на Балі (де і ми свого часу теж проживали), то у пошуках тої душевної гармонії її вибір припав би швидше за все саме на Луанг Прабанг.

Ось типова картина з одного дня життя туриста у Луанг Прабанг: 

Прокидаєтеся на зорі і йдете на вулицю, спостерігати, як місцеве населення подає їжу будиським ченцям. При поверненні у ваш гестхаус (зазвичай сімейний mansion зі столітньою історією) вже готовий сніданок зі свіжих фруктів.

 

Далі можна приєднатися до одного із численних курсів йоги чи інших гуртків, яких там вдосталь, або ж просто прогулятися вздовж річки. До обіду стає вже спекотно і власне у сам раз зависнути у гамаку з якоюсь приємною книгою, закемаривши в результаті на годинку чи дві.

 

Після здорового обіднього сну легенька перекуска і візит до місцевого храму для спілкування з монахами, які залюбки попрактикують свою англійську. Ну, а ввечері чудова нагода приєднатися до сотень інших туристів, які збираються на нічному ринку, у пошуках їжі, співрозмовників, романтики і пригод.

Кількаденне перебування в Луанг Прабангу стало чудовим завершенням майже місячної подорожі Лаосом. Справді цікава і приємна країна для мандрів. Шкода, що так багато людей, які приїздять у Пд-Сх Азію, її оминають.

***

Більшісь потрапляють у Луанг Прабанг (або їдуть звідси  далі) у сусідній Тайланд, до кордону котрого плисти два дні човнем вверх по течії Меконгу, але наша подорож нетипова. Ми ж взяли курс на Північ – у Китай. Ну дуже вже хотілося відчути смак цивілізації і пошвендятися вулицями великих розвинених міст після трьох місяців у “сільських країнах” (В’єтнам, Камбоджа, Лаос).

Щоб добратися до Китаю довелося взяти найгірший у відношенні ціна/якість автобусний переїзд за весь час наших подорожей взагалі. 60$ і 24 години у дорозі (12 з яких майже по бездоріжжю високогірними серпантинами) з пилюкою, спекою і смородом. Це вам не Мексика її “літаками на колесах”. Альтернатив просто не було, але це вже інша історія, про що зовсім скоро 🙂

  ***

Підсумую трохи по фінансах…

… і скажу, що ціни тут десь такі, як і в решті сусідніх країн. Співідношення ціна-якість мабуть найнижча, у зв’язку з економічною відсталістю в порівннянні особливо до Тайланду чи В’єтнаму.

Якщо ж порівнювати з Камбоджею, то різноманіття бізнесів, продуктів і послуг у країні кхмерів значно більше, але там бардак. Лаос спокійніший, бідніший, але і доглянутіший.

Типові ціни: 

• Дабл у простому гестхаусі 12-20$
• 5 км на приватному тук-тук 5$
• Нічний переїзд у спальному автобусі 20-25$
• Вулична їжа (обід на одного) 3-5$
• Фреш 2$

Особисто у нас на двох за 28 днів перебування у країні пішло порядка 1300 $ при тому, що ми ніде не затримувалися на довгий час, майже постійно пересуваючись з місця на місце, що неабияк втомлююче і не сприяє подуктивності.

Резюме! Щиро рекомендую Лаос, якщо хочете застати теперішній колорит та easy going стиль мандрівки. Ще пару років і китайці прокладуть швидкісну залізничну колію прямо через історичний Луанг Прабанг, зробивши таким чином фінальне рельсове з’єднання між між Сінгапуром і Пекіном. Після цього країна сильно зміниться, тому спішіться вже зараз, адже Лаос неповторний…

***

А що ви думаєте про цю країну? Можливо хочете поділитися
якимись власними враженнями або сподіваннями про Лаос?

ua.igotoworld.com – мій тверел партнер рубрики Подорожі