Ріо де Жанейро, нездійсненна мрія Остапа Бендера. Краса і небезпека, все в одному.

Про Ріо де Жанейро складно розповісти однієїю статею. Якщо навіть ви тут не були, то швидше за все в курсі про те, наскільки багатогранним є “суідад маравелоса” – прекрасне місто. Але я все ж таки спробую передати цю атмосферу, взявши за опору історичні події, на основі яких можна знайти багато пояснень різних облич величного Ріо.

Ми провели тут всього п’ять повних днів і за цей час лише поверхово встигли пробігтися по основних місцях, хоча деяка картина утворилася. Багато людей їдуть лише сюди спеціально, але у нашому випадку Ріо став проміжною точкою під час великої подорожі Південною Америкою.

Отже, прибувши до берегів Бразилії після тижневого круїзу через Атлантику, ми на пару днів заземлилися у афро-бразильському Сальвадорі (про це згодом у окремій статті), звідки прямим літаком подалися у Ріо, наперед забронювавши квартиру поряд одним із найвідоміших пляжів у світі Копакабана.

***

Це дуже велике розтягнуте місто, основні райони якого розділені скелястими горами і з’єднані тунелями. Не дарма кажуть, що Ріо є найгарнішим географічно розташованим містом у світі. Лише зацініть для затравки, як виглядають різні райони міста.  

А це карта основних районів і відвіданих місць у Ріо де Жанейро. 

*** 

Історія і опис районів міста

В січні 1502 року португальські розвідники заходять на кораблях у надзвичайної краси гавань, помилково думаючи, що ще гирло ріки, і називають цю територію Ріо де Жанейро (ріка січня). До кінця 18 ст. Ріо стає третім найбільшим містом португальської колонії і є місцевим центром вирощування цукрової тростини, а також работоргівлі. 

На початку 19 ст. португальський принц тікає з Європи під тиском армії Наполеона і перевозить сюди всю свою адміністрацію, роблячи Ріо столицею не лише колонії, але й цілої імперії. Це до речі єдиний випадок того, коли Європейська імперія адмініструвалася з Нового Світу. 

З того часу настає новий епат у історії розвитку міста і Ріо набуває рис європейського характеру. Навздогін імператору тут швиднько обживається португальська знать, формуючи історичний центр сучасного міста. 

Центр

Найбагатші представники знаті окуповують наближений до центру крутий схил гори і формують елітний район Санта Тереза, куди невдовзі прокладається трамвайна колія. 

Зовсім поряд тусовочнй колоритний район Лапа.

У 1888 в країні офіційно скасовується рабство і тисячі європейських мігрантів приїздять у Бразилію, щоб зайняти звільнені робочі місця. Серед них і українці, нащадків яких тут наразі порядка півмільйона, але про це також у окремій статті про Бразилію загалом. 

Невдовзі населення Ріо швидко зростає, а слава про надзвичайної краси місто в Південній Півкулі розходиться по цілому світі. В першій половині 20 ст. на пляжі Копакабана починають зводитися розкішні готелі і це стає одним із наймодніших для високого суспільства місць у світі. 

Сюди приїздять голівудські зірки, а також мріє потраптити Остап Бендер, хоча останньому це так і не вдається. 

***

Копакабана та Іпанема

Як я вже говорив, щоб краще відчути атмосферу міста, ми оселилися в південій частині Копакабани поряд з початком Іпанеми. Наша квартира всього за один блок від білосніжних пляжів, де постійно вирує життя. 

Складно бути байдужим посеред такої атмосфери. Тут аж хочеться бігати, займатися спортом і бути частиною цього потоку людей. Тим мене менше, не варто розслаблятися. Злодії постійно підстергіають туристів-зівак, а наркодилери підходять з регулярністю в 5 хвилин, постійно пропонуючи траву або кокаін. 

Поки південні пляжі міста наповнювалися багатими і знаменитими зі всіх кінців світу історичний центр почав перетворюватися у типовий американський даунтаун, а сучасні хмарочоси почали виростати на місцях колишніх розкішних маєтків. 

Зараз це бізнес центр міста. 

Як ви вже могли зрозуміти з карти, місто просто посічене скелястими горами, на багато з яких можна піднятися, щоб насолодитися численним пейзажами мегаполісу з різних сторін.

Просто надзвичайно, правда?

*** 

Фавели, злочинність і занепад

Але з 60х років 20 ст. Ріо почало занепадати. Щоб децентралізувати економіку країни, столицю було перенесено в глибину континенту і так з’явилася Бразиліа – сучасне планово збудоване місто. Якраз на своєму піку Ріо втратив власну велич. В результаті масової міграції бізнесів та адміністрації у нову столицю почали скорочуватися робочі місця і, як наслідок, тисячі людей залишилися спочатку без грошей, а згодом і без даху над головою. 

Так, почали формуватися фавели, які хоч й існували до того, але не у таких масштабах. Більшість місцевих пагорбів і необжитих територій позаймали нетрі, часто без добримання мінімальних норм санітарії, електроенергії та інших благ цивілізації другої половини 20 ст. 

Сюди почала стягуватися не лише біднота, але й кримінал. На кінець 20 ст. у фавелах проживало порядка 20% населення Ріо де Жанейро, а жахливі нетрі впритул наблизилися до найдорожчих фешенабельних кварталів цілої Латинської Америки.

Ріо почав потопати у цьому безладі. Щоденні вбивства, грабежі рейсових автобусів чи місцевих магазинчиків стали нормою. “Суідад маравелоса” більше не здавалося таким. 

Фільми “Cuidad de Deus” (2002), а також дві картини “Tropa de Elite” зроблять вам екскурс у життя фавел. Але цього мені було замало, тому вирішив копнути глибше, хоча раніше побував у найбільших нетрях Азії – Дараві, Мумбай, Індія.

Місцевий середній клас боїться фавел, як вогню, і навіть не думає пхати туди свого носа. Натомість фавели бувають пацифіковані (де поліція встановила контроль) і ні. Серед найпростіших для відвідання є мабуть фавела Vidigal, через яку проходить дорога, щоб піднятися на популярний місцевий пік Dos Hermanos, звідки відкривається чудовий краєвид на найбагатші райони міста Леблон та Іпанема. 

Щоб дістатися гори, доведеться подолати круті схили фавели, але тут звикли до чужинців і не все так страшно, як може здаватися з першого погляду (принамні небезпеки я не відчув). Хлопці на мотиках залюбки доставляють на верх фавели, звідки ще годинку топати ось до піку гори.

Спуститися можна самостійно і вже поблукати по темних вуличках справжньої фавели вглибині. Інколи стає моторошно, але, як бачите, все було без пригод, Не так, як у Мексиці два роки тому, коли мені до тіла приставили ножа.

Натомість фавели північної частини міста є значно гіршими. Complexo de Aleman є найбільшою концентрацією нетрів у Ріо. Лише подивіться на це. Не хотілося б опинитися десь там внизу, чи не так? 

Протягом останніх кількох років у Ріо діє спеціальна служба, що займається пацифікацією фавел, а також ряд гуманітарних програм, покликаних повернути життя нетрів у конструктивне русло. Зокрема, до багатьох фавел прокладають підвісні дороги, у якості транспорту, будують нові школи, спортивні майданчики чи по-іншому сприються розвитку інфраструктури. . 

Тим не менше, все одно ще залишається багато об’єктів поза контролем правоохоронних органів. Одним з таких є фавела Parque Uniano, що знаходиться поряд з міжнародним аеропортом. Мені пощастило потрапити туди, завдяки Енріке, вчителю біології, який щовечора зависав у самба барі в нас під вікнами на Копакабана. 

Всі місцеві знають його, як “професора Енріке”, тому я сильно не вагався йти у саме пекло з ним чи ні. І те, що побачив далі просто виходить за будь-які рамки. Енріке заборонив мені робити фото, щоб не створити неприємностей, тому репортажу звідки не має, а от спогади залишаться на все життя. 

Я вперше побачив, як малі хлопці (14-17 років) стоять з автоматами на перехрестях, а вздовж дороги розкладені столи, на яких інші перекладають мішечки з білим порошком. І це все повністю відкрито на ожвавленій вулиці поряд з магазинами госптоварів і дрібної електроніки. 

Все виглядало якось органічно і природньо. Я знаходився, наче у бідних районах Делі, Індія, лише там не було чуваків з автоматами на вулиці і наркоти. Окрім того, атмосфера здавалася безпечнішою ніж на пляжі Копакабана. Чесно ? 

Як пояснив Енріке, тут діють свої правила. Перш за все заборонений будь-який кримінал в межах фавели. Місцеві мешканці поважають наркоділків, а ті у свою чергу забезпечують порядок і дають дрібному бізнесу безперешкодно розвиватися без жодного рекету. Їх бізнес – це наркотики, які продаються у багатих районах міста, а зброя потрібна для того, щоб оборонятися від поліції та інших бандитських груп із сусідніх фавел. 

Більшість бразильців ніколи не заходили у фавели і знають про них те саме, що і решта населення планети через медіа канали. А коли я розповідаю де був і що робив, то більшсть просто крутить пальцем біля виска. Тим не менше, це був просто унікльнй досвід.

Шкода, що не має фоток з найсоковитішого місця, хоча так завжди. Світлин озброєних людей з Кашміру також не вдалося привести. 

*** 

А тим часом у Ріо…

Моделі влаштовують фотосесію на заході сонця…

Діти проводять урок біології у ботанічному саду

Туристи товчуться біля Христа, у безпорадних спробах зробити гарне фото, розставивши руки.

Бомжі далі сплять на гамірних вулицях.

Експати зустрічаються у колоритних пабах.

І нікому не має діла до того, що відбувається, або ж навпаки – у кожного свої клопоти.

А я тим часом продовжую рухатися, досліджуючи Бразилію.

*** 

Бюджет 

Ріо де Жанейро є одним із надорожчих міст у країні. На жаль (чи на щастя) за останні два роки реал впав удвічі по відношенню до долара. Нам від цього звичайно не легше, але у порівнянні до глобальних цін країна реально подешевіла. 

Розповіді про те, що Бразилія є дуже дорогою, розвіялися. Якщо колись ціни у Ріо можна було порівнювати з тими, що у Нью-Йорку, Дубаю чи Сінгапірі, то зараз бюджет тутешнього перебування без проблем втиснеться у рамки “дешевих країн”, тобто порядка 1000$ на особу в місяць. 

Ось коротко витрати на двох осіб за 5 днів/5 ночей перебування у Ріо де Жанейро: 

• 222 $ – Проживання
• 72 $ – Харчування
• 50 $ – Таксі
• 14 $ – Публічний транспорт
• 24 $ – Входи у музеї та екскурсії

Разом – 382 $

Квартиру знімали разом з рештою наших колег прямісінько на Копакабана і зазвичай пересувалися по місту на таксі, у зв’язку з обмеженим часом на відвідини цікавинок. Цікаво буде порівняти з витратами у інших містах країни, але про це вже у окремій статті по цілій Бразилії. 

*** 

Скажу відразу, що 5 днів на Ріо точно замало. Сюди варто приїхати хоча б на місяць, щоб дослідити побільше і відчути місцеву атмосферу сповна. Беззаперечно це місто, де можна було б осідати, щоб перепочити від подорожі, але для цієї мети ми обрали Буенос Айрес у сусідній Аргентині, куди прибуваємо вже зовісм скоро. 

Сподіваюся, що у Ріо де Жанейро ще неодноразово повернуся. 

.