Три тижні у Бразилії і скільки це може коштувати! Мальовничі пляжі, сучасні мегаполіси, колоритні містечка, страшні фавели, місцеві українці і супер природа.

Мабуть кожен мешканеть Землі десь у глибині душі мріє потрапити у Бразилію. Скільки романтичного й цікавого пов’язаного з цією не просто країною, а цілим субконтинентом. Бразилія, як і Мексика, Індія та Китай є дуже багатогранною. Чого лише вартує статус п’ятої держави у світі за населенням та площею. Вона у 14 разів більша за Україну, а населення складає більше 200 млн.

Окрім того, Бразилія, як і США та Канада, є країною мігрантів. Це одна із найбільш мультикультурних держав у світі, а по своїй зовнішності бразильцем може бути кожен. Частка білого населення тут порядка 45%, чорношкірих – 8%, змішаних (пардо) – 45%, азіатів – 1% і зовсім мало корінних індіанців.

Тут добре сформовані діаспори багатьох європейських країн, серед яких і українці, котрих у Бразилії проживає приблизно півмільйона, формуючи таким чином четверту найбільшу діаспору наших співвітчизників у світі (після Росії, Канади і США).

Ну, а про бразильську культуру, їх різноманітні здобутки та інші цікавинки можна говорити вічно. Це одна із най-най націй у світі, котра на даний момент розвивається по висхідній. Що ж нам довелося осягнути за місяць, мандруючи цим гігантом, я спробую показати у цій статті, хоча розумію, що це лише крапля у морі.

***

Традиційно для всіх тревел статей цього блогу спочатку карта пересування і відвіданих місць…

В цілому відвідані основні туристичні об’єкти, а також різні (хоча і не всі) регіони країни.

Все почалося у центрі афро-бразилької культури Сальвадорі, далі було місто, без якого не проходить жодені візит у Бразилію Ріо де Жанейро (окремий пост), типовий сучасний робочий центр Віторія, найбільший мегаполіс Південної Півкулі Сан Пауло та водоспади Ігуасу в “українському штаті Парана. 

А тепер про все потроху…

*** 

Сальвадор 

Це третє за населенням місто країни стало нашою точкою прибуття, на знак завершення тижневого круїзу через Алтантичний океан після того, як наша мандрівка офіційно розпочалася на Канарських островах.

Пришвартувавшись до доку, що знаходиться поряд з центром міста ми ще пару годин споглядали на ожвавлені вулиці цього мегаполісу з думками про те, як краще все організувати після висадки, адже Сальвадор вважається найнебезпечнішим містом у і так не зовсім безпечній Бразилії. 

Вся наша братія забронювала цілий будинок, що знаходився за 30 км від порту. Тому відразу після проходження митниці всі заскочили у таксі, щоб швидше залишити порт. Перше побачене зза вікон авто навіяло на сумнівні думки: “А чи варто взагалі тут самому виходити на вулицю?” 

У подібному райончику в Мексиці мені приставили ножа до тіла і мало не роздягнули (ось повна історія). Всі ми чули про фавели. Десь так воно виглядає ззовні, а детальніше про житя у нетрях Бразилії я розписав у окремому пості про Ріо де Жанейро. Ну. такоє…

На щастя наша орендована вілла знаходилася абсолютно у іншому світі. В Бразилії просто величезна різниця між бідними й багатими. Останні просто живуть у паралельному всесвіті. Їх доми, наче фортеці, охороняються за високими стінами під напругою з цілодобою службою безпеки і під строгим контролем.

В середині щось на кшталт американської резиденції, де ніхто навіть не закриває двері, коли виходить з хати.

Пляж всього в кількох метрах нас. Типове тропічне узбережжя, яке часто показують у рекламних роликах по телебаченню. Під час відливу на рифах можна натрапити на купу різної живності. 

Враховуючи, що ми перенеслися на кілька часових поясів у західному напрямку, прокидатися рано вранці і зустрічати схід сонця було зовсім не в напряг. 

Але цього зовсім не скажеш про візит у центр Сальвадору.

Від незнання, а також побаченого з вікон таксі, їхати у місто бажання сильного не було. Тим не менше, ми ж мандрівники, а не туристи, чи не так? ? 

З початку 16 ст. до початку 19 ст. Сальвадор був столицею Бразилії, найбільшої, найбагатшої і найважливішої колонії Португальської імперії. Тут збереглася величезна історична частина, яка чимось нагадувала колоніальні містечка Куби. 

Згодом столицю було перенесено у Ріо де Жанейро і місто почало занепадати. Більшість країни збудовано на праці рабів, яких сотнями щодня завозили до берегів Південної Америки з Африки.

Загалом протягом 3,5 століть у Бразилію силою було привезено майже 5 мільйонів чорношкірих людей, що складає 40% від загальної кількості работрафіку у Новий Світ. Більшість з них прибували якраз у Сальвадор і відразу потрапляти ось у цей форт, після чого їх розприділяли кого куди. 

Через це, як я вже писав вище, чорношкірі складають левову частку населення країни. Найбільше їх саме тут у Бахія, провінці Сальвадору. А ще парадокс – Бразилія друга країна у світі за кількістю африканського населення – після Нігерії. 

Коротше кажучи, Сальвадор є центром афро-бразильської культури і я тут почувався більш, як у Африці, а не у Латинській Америці. Звідси походить капоейра, різні типи музики і ще багато унікальних речей.

Абсолютною протилежністю та іншим симпатичним районом Сальвадору є прибережна Бара, де все дуже цивільно. Тут вже починаємо розуміти, що в країні домінує пляжна культура, а безпечно є там, де багато людей і поліції.

Це одне обличчя країни, але давайте подивимося що ж там далі. Після 4 днів у Сальвадорі ми сіли на літак і полетіли у Ріо…

***

Ріо де Жанейро 

Багато для кого Ріо це і є Бразилія. Саме з цим місто пов’язано найбільше, коли ми говоримо про цілу країну. Воно просто унікальне і не подібне ні на що з того, що мені доводилося бачити до того. 5 днів проведених у Ріо просто залишили враження на все життя. 

Там я побачив одні з найпрекрасніших та найогидніших речей. Дещо навіювало на думки, щоб залишитися, а від чогось хотілося швидко втікти. Ріо де Жанейро є точно містом не для всіх, але кожен тут може знайти щось для себе…   

Ось окрема стаття про Ріо де Жанейро. Тут купа фоток і описів тамтешнього перебування (читати). 

*** 

Віторія, штат Еспіріту Санту 

Я б точно сюди не поїхав, якби у Віторії не проживав мій колега Лукас, з котрим ми познайомилися три роки тому у Малайзії, під час мого першого польоту у вирій країнами Південної-Східної Азії. 

(вгадайте де на фото сидить наш бразильський друг)

Також сюди майже не приїздять туристи, оскільки місто заточене зовсім на інший манер. Це типове велике, сучасне, багате, індустріальне бразильське місто. Більшість населення задіяна у нафтовидобувній та -переробній галузі, а також важкій металургії. 

Це була класна нагода подитився на типовий бразильський мегаполіс, більшість з яких виглядають приблизно так. 

Практично у кожному великому місті країни є свої фавели. 

Але з тим, що мені довелося побачити у Ріо, ніщо не зрівняється. 

***

Лукас взяв кілька днів вихідних і організував нам чудову оглядову програму.

Спочатку ми поїхали у колоритне спляче селище Ітаунас, куди практично ніхто не приїздить, окрім бразильських сімей на вихідні з приближених навколишніх міст. 

Власне ще пару десятиліть тому Ітаунас був прибережним селом, але з часом почало надувати все більше і більше піску. Природа відвоювала клаптик землі, поховавши десятки будинків під мальовничими дюнами, а місцеві мешканці змушені були перебратися на інший бік ріки трохи подалі від моря. 

Три сотні кіломертів між Віторією та Ітаунасом це типова бразильська провінція з кількома містечками… 

… десятками пасовищ і ферм, 

… , а також безкраїми просторами дикої природи. 

Також ми заїхали у місцеве селише корінних індіанців.

Їх залишилося зовсім небагато у Бразилії – всього менше мільйона. Потягом століть португальські конкістадори винищували місцеве населення і завертали їх у свою віру.

Зараз продовжується щось подібне, лише у іншій формі. Ми якраз навідалися тоді, коли поліцейські проводили виховну роботу з дітьми в межах якогось навчально-освітнього проекту. 

З кожним роком все більше і більше індіанців покидають свої племена і перебираються у міста в пошуках роботи, адже живуть вони дуже бідно. Займатися полюванням та іншими речима, до чого вони звичкли протягом тисяч років, вже неможливо, адже надворі 21 століття… 

На завершення чудово проведеного тижня у Віторії і навколо Лукас зібрав всю свою сім’ю і ми разом приготували традиційну бразильську вечерю, що все само собою вартувало цілої поїздки. 

Ну, що ж! Полетіли далі…

*** 

Сан Пауло

Це величезний бетонний монстр. Населення міста складає більше 20 мільйонів і є найбільшим мегаполісом Південної Півкулі. Масштаби Сан Пауло вражають, ще дивлячись на нього з повітря. 

… чи з оглядового майданчика на висоті.

Після того, як Бразилія відкрила свої кордони для іноземних мігрантів, місто просто вибухнуло у хорошому значенні цього слова. Воно перетворилося на величезний індустріальний та фінансовий глобальний центр, і практично зрівнялося за своєю значущістю з Ньо Йорком та іншими глобальними містами-лідерами своїх епох (наприклад Гонконг або Шанхай). 

Центром є густа вражаюча забудова початку 20 століття, що цілком могло б бути у Парижі чи Лондоні. 

На жаль з часом справи погіршилися, оскільки таке багатство почало притягувати й недобросовісну публіку. Тож у другій половині 20 ст (як і у випадку з Ріо), центр перетворився на осередок криміналу і загалом небезпечне місце. 

Більшість бізнесів перебралися у інші район, а забезпечені мешканці також повиїжджали подалі у більш приємні райони. Зараз центр Сан Пауло вважається неблагополучним. Тут постійно треба вважати і дуже не рекомендується ходити по вулицяхпісля заходу сонця. Розбійні напади є більше правилом ніж випадковістю, а у багатьох колись розкішних будинках поселилися бомжі чи розбійники. 

Я цього звичайно не знав і за загальним добрим правилом забронював готель у самому центрі. Прибувши, виявилося, що це в самому центрі району “Краколандія”, найнебезпечнішого комплексу кварталів у місті, через те, що левова частка тутешніх наркомани – від слова “крак”. 

Хочете більше дізнатися, що це за місце, просто вбийте у пошуку “Crackland” або “Cracolandia”. Як і у випадку з непацифікованою фавелою у Ріо, власних фотографій з Краколандії у мене не має. На вулиці просто небажано світити фотиком чи телефоном, хоча дійти 400 метрів від метро до готелю вдалося без особливих проблем. 

Дізнавшить про те, де ми поселилися, мої давні клієнти по туризму через Ukraine-Travel-Secrets.com, наполягли на тому, щоб ми забрали речі з готелю і перебралися до них до дому. Тому на жаль (чи на щастя) того, як виглядає Краколандія вночі, мені побачити не вдалося ? 

Натомість чудово провели час в сучасному районі “для відомих і багатих” навколо проспекту Пауліста. Колись це було територією, де селилася місцева знать. На місці їх маєтків повиростали хмарочоси і торгові та бізнес центри, хоча ще залишилося декілька розкішних особняків. 

Ввечері навколишні вулиці перетворюються на суцільні тусовочні місця, повні людей – представників всіх можливих субкультур. 

Також неподалік знаходиться хіпстерський район Віла Магдалена, повен графіті і переоцінених фанкових барів. 

Загалом Сан Пауло виявилося дуже космополітичним містом. На вулицях можна зустріти абсолютно різних людей всіх національностей, поведінки, стилю і характеру. 

Окреме місце серед численних етнічних груп міста займають японці.

Місцева спільнота налічує півмільйона осіб і є найбільшим осередком японського населення у світі поза межами Японії. Більшість з них компактно проживають у районі Лібердаде, куди ми просто не могли не потрапити. 

В Сан Пауло було чудово, але, щоб отримати повний Бразильський ексіпіріенс, у нас ще залишалися незавершені справи…

*** 

Водоспади Ігуасу і “український” штат Парана 

Від’їхавши буквально 100 км на захід від Сан Пауло, ми побачили іншу Бразилію. Відверто кажучи, ландшафти почали нагадувати Україну, а численні містечка набули значно цивільнішого характеру. 

Сусідній штат Парана є дуже європейською провінцією, як і решта теритої на півдні країни зрештою. Кількість білого населення тут значно збільшилася, вулиці здаються безпечнішими і загалом атмосфера якась приємніша.   

Як я вже зазначав вище, в Бразилії проживає порядка півмільйона українців. Абсолютна більшість їх сконцентрувалася у штаті Парана. В окремих містах частка українського населення досягає 75%. 

Центром української культури в Бразилії є місто Прудентополіс. Щосуботи там проходить українсткий ярмарок. На превеликий жаль ми дізналися про це занадто пізно і не зуміли потрапити туди на вихідні.  Тим не менше карти все одно лягли дуже вдало. 

Прибувши у місто Фоз ду Ігаусу, місто на короні з Парагваєм та Аргентиною, що слугує базою для відвідання вражаючих водоспадів, ми познайомилися з надзвичайними людьми… 

Ілля приїхав туди з України три роки і працює на одній корейській фірмі

Інес народилася у Бразилії, вільно спілкується солов’їною, грає на бандурі і мріє про подорож на свою історичну Батьківщину. 

А пан Микола прибув сюди з Білорусії після численних поневірять по різних південноамериканських країнах та  організував для бразильців курси російської мови, хоча особисто для мене візит у садибу цього пана обернувся тренуванням по вичавлюванню соку з цукрової тростини. 

Тут навіть є невеличка українська церква, що було дуже мило побачити так далеко від дому. 

*** 

Тим не менше більшість людей приїздять у Фоз зовсім не для того. Це жваве прикордонне місто, де активно займаються торгівлею і контрабандою.

А ще це відправна точка для одних із найгарніших водоспадів у світі – Ігуасу!

Це одні з найбільших водоспадів у світі. Масштаб приблизно, як у Ніагари (Канада). 

Навколо національний парк і є купа живності. Серед місцевх мешканців зухвалі коаті, які за повадками нагадують щось подібне між мавпою і котом. Не знаю, як ще це описати ? 

А ще на окрему увагу заслуговує просто чудовий парк птахів, де можна впритул наблизитися і добре роздивитися ті види пернатих, яких ви бачили лише по Discovery. 

*** 

Резюме

Візитом на Ігуасу зазвичай починається або завершується подорож Бразилією для багатьох людей. Більшість продовжує рух в Аргентину, куди ми ще поїдемо, але спочатку варто відвідати Парагвай, куди не ступає нога типового мандрівника, щоб сповна дослідити цілу Південну Америку. 

Про незвіданий Парагвай вже зовсім скоро у одній із наступних статей, а наразі варто підсумувати Бразилію, де ми провели рівно три тижні – 21 день. 

Бюджет

Хороші новини для більшості мандрівників, від чого зовсім не в захваті бразильці. За два останні роки місцевий реал подешевів удвічі. Хто-то, а ми їх розуміємо. Тому розповіді ваших знайомих проте, наскільки дорогою є Бразилія вже неактуальні. 

Проїзд у громадському транспорті менше долара, повний обід в буфетах порядка 5$, кімната на двох у простеньких готелях 25-35$, двогодинний переліт між великим містами, заброньований заздалегідь, 40-60$. Іншими словами, загалом країна є відносно бюджетною для подорожей. 

Тим не менше, міжміські автобуси, хоч і комфортні, зате зовсім недешеві. Наприклад нічний переїзд на 500-600 км класу “стандарт” може легко коштувати 40$, а спальні місця удвічі дорожче. Тому краще плануйте наперед і купуйте авіаквитки.

Ще два роки тому це все було вдвічі дорожчими. Країна по цінах стояла у одному рядку із Західною Європою та іншими відносно дорогим напрямками, типу США чи Сінгапуру. 

Ось наші видатки на двох: 

• 437 $ – Проживання 
• 452 $ – Міжміський транспорт (літаки/автобуси)
• 39 $ – Транспорт у містах (таксі/автобуси/метро)
• 425 $ – Харчування (магазини/ресторани/бари)
• 59 $ – Вхідні квитки в туристичні об’єкти
• 48 $ – Інше (телеком, дрібні покупки)

Загалом 1460 USD ($) за три тижні активної подорожі країною,
що зовсім непогано, як на такий екзотичний напрямок, чи не так? 

*** 

Ось така вона Бразилія. Звичайно, ще багато залишилося незвіданого, але на перший раз норм. 

Впевнений, що ще повернуся сюди, коли відвідуватиму країни північної частини континенту, а наразі продовжуємо рухатися, згідно плану мегаподорожі по Південній Америці (ось детальніше).