Парагвай, мила країна у центрі Південної Америки, де проживає багато українців

Чесно кажучи, навряд чи навіть подумав колись їхати у Парагвай, якби не вирішив відвідати всі країни світу. Жодного разу не зустрічав людини з Парагваю та й взагалі нічого не знав про цю країну в самому центрі Південної Америки. Єдина прив’язка – легендарний воротар Чілаверт. Все!

Тим не менше, перебуваючи зовсім поряд, у Бразильському місті Фоз поряд з чарівними водоспадами Ігуасу (ось публікація про Бразилію), гріх було не заїхати. І ми не прогадали. Парагвай виявився просто чудової країною, яка подарувала купу різних незабутніх досвідів, серед яких цікаві знайомства, а також відвідини тамтешніх українських земель. 

З опису Максима Кідрука у його книзі “Любов та Піраньї” Парагвай постає у образі кримінальної країни, звідки автор ледве виніс ноги. Натомість у нашому випадку все склалося якнайкраще, а у порівянні з Бразилією, це просто Швейцарія. Тут мило, безпечно і просто “tranquillo” – не просто спокійно, а як спосіб життя й відношення до справ. Про це ще далі…

***

Для тих, хто у географії не дуже, важливо не сплутати Парагвай з Уругваєм. Це принципопо різні країни, хоча переконатися у цьому мені ще доведеться, адже у останній також збираємося. А наразі про Парагвай. Країна знаходиться в центрі Південної Америки, відвідали ми лише її південно-східну частину, де проживає порядка 95% населення та знаходяться основні міста. 

Ось схема пересування на карті.

*** 

Суідад дель Есте 

Знайомство з країною почалося ще на Бразильській стороні. Суідад дель Есте з’єднується з Фоз ду Ігуасу великим мостом, на якому завжди людно та гамірно. Ще б пак! Місто є вільною економічною зоною і половина Бразилії та ще багато підприємців цілого континенту закуповуються там різною технікою і всім можливим барахлом. 

Наш новспечений товариш Ілля щодня їздить на роботу з Бразилії у Парагвай і залюбки підвіз нас на іншу сторону ріки. 

Суідад дель Есте ще називають “супермаркетом Південної Америки”. Тут можна знайти абсолютно все. Наразі місто перебуває у фазі дикого розвитку і це мабуть добре для такої країни, як Парагвай, що є однією з найшвидше розвиваючихся економік у світі на даний момент. Тим не менше й досі залишається однією з найбідніших. 

З протилежного берега ріки видніється Фоз ду Ігуасу, Бразилія.

У багатьох точках місто нагадує ожвавлені квартали Камбоджі та Шрі-Ланки… 

… або ж сучасні магазини Гонконгу чи Сінгапуру. 

Пару годин на дрібні закупи, обмін валюти, перекуску і сідаємо на автобус в Асунціон, столицю країни. 

Як і у більшості країн Південної Америки, тут дуже багато компаній змагаються за свого пасажира, а якість перевезеня від цього лише виграє.

Менеджери весь час жваво закликають клієнтів.

Навіть у Парагваї автобуси зручні і кофортні. Тому 7 годин їзди промайнкло, як одна мить.

*** 

Асунціон

З першого погляду добрих слів про столицю країни Асунціон не скажеш. 

(вгадайте походження цих дірок на стовбі)

Там нас вже чекав пан Георгій, українець, котрий по власній волі імігрував у Парагвай 8 років тому, обравши цю країну, як одну із найбільш прийнятних для нього.

За його словами тут все завжди “tranquillo” – в перекладі з іспанської “спокійно”. Мова йде не лише про швидкість і темперамент. “Tranquillo” – це ціла філософія і спосіб життя, відчути що можливо, лише потрапивши сюди. 

Георгій провів нас центром, розповідаючи цікаві факти з життя Парагваю і його столиці. До речі, він веде класний блог про Парагвай. Рекомендю для перегляду – unamarmota.blogspot.com. 

Незважаючи на типову для Латиноамериканських країн класову нерівність, люди тут не відгороджуються одне від одного, як це є наприклад у Бразилії чи Мексиці. Відразу поряд з урядовими будівлями знаходяться справжні нетрі.

Це звичайно не фавели у Ріо де Жанейро, але все одно вражає. 

Там же припарковані авта парламентаріїв та урядовців.

А зовсім поряд під стінами парламенту проходить перманентний мітинг. Мало хто може пояснити що це і для чого. Кажуть, що окремі політичні сили просто привозять індіанців з віддаленх районів країни, селять їх на площі, дають в руки прапор і під цією егідою провертають свої темні штучки. 

Не зважаючи на “незрозумілу” атмосферу тут безпечно і можна вільно ходити серед демонстрантів через велику присутність поліції. 

Поряд ще кмітливі підприємці продають форму, палки, наручники і можливо навіть зброю. Коли ми підішли і поцікавилися що є у наявності, прилавок закрили, і сказали, що це подарунок, хоча на автомобілі пише “commercial” і є реквізити продаця. 

Загалом місто є занедбане, але доволі приємне. Тут багато колоніалної архітектури. 

Одним із феноменів, який довелося спостерігати це те, що абсолютно кожен, завжди і всюди носить з собою величезні термоси, потягуючи якийсь напій зі склянки через трубочку. Ним виявилося терере – холодне мате. Це єдине, що рятує парагвайців у несамовиту спеку. 

Кожен має свій власний набір, що є предметом стилю і просто невід’ємною частиною побуту. 

Але, якщо ні, то завжди можна замовити графін з кружкою відразу на вулиці. Численні бабусі підберуть компоненти на будь-який смак і вичавлять вам чарівне зілля відразу в горнятко. 

Я знав, що у Парагваї повинно бути багато українців, але не думав, що аж настільки. Менеджером хостелу La Casita de Abuela, де ми поселилися, виявився Оскар, хлопчина, котрий пройшов декілька стажувань від АЙСЕК у Бразилії, а наразі перебрався у Парагвай. А ще Оскар вже не перший рік читає OpenMind.com.ua, тому ця зустріч виявилася для нас обох приємною несподіванкою.

Він показав мені іншу сторону Асунціону, колоритний райончик San Jeronimo, який місцеві жителі намагаються прикрасити і перетворити у богемне місце. Зважаючи на невелику кількість туристичного трафіку в країні і тамтешній стан речей, у них ще багато роботи, хоча прогулятися колоритними вуличками було приємно. 

*** 

Еркарнаціон

В Парагваї проживає порядка 20 000 етнічних українців. Більшість їх предків приїхали сюди у 30х роках 20 ст, коли місцевий уряд дарував землю новоприбулим іммігрантам. Виділяли певні квоти вздовж річок, а далі в глибину джунглів бери стільки, скільки зможеш обробити. 

Більшість українського наслення розселилося у південно-східній провінції Ітапуа, центром якої є Еркарнаціон, мабуть найприємніше парагвайське місто. Про тутешню присутність українців говорять назви численних магазинів…, 

… парочка церков… 

… і пам’ятники.

Познайомитися із нашими співвітчизнками теж не склало жоднх проблем. Річ у тому, що 95% населення країни складають метиси (люди змішаної європейської та індіанської крові). Тому знайти українців не склало жодних проблем. Просто підходили до того, хто виглядав більш-менш по-європейськи і розпочинали розмову. Конверсія склала 100%. Всі спроби увінчувалися успіхом попадання прямо у яблучко. Прикольно правда? 🙂 

Щоб більше дізнатися про те, що привело наших співвітчизнків у Парагвай і глянути як вони там обжилися, рекомендую подивитися один із випусків програми “Наші”. 

Еркарнаціон знаходиться на березі ріки, по той бік якої вже аргентинське місто Посадас, куди багато хто їздить щодня на роботу. У Аргентину ми ще поїдемо, а наразі потрібно було вертатися у Фоз ду Ігуасу, Бразилія, щоб забрати залишену там сумку та сісти на літак в Буенос Айрес. 

***

Трінідад

По дорозі ми ще швиденько заскочили глянути руїни єзуітських місій, що слугували інструментом для пацифікації індіанського населення іспанською короною. У двох словах, ченці приходили у індіанські поселення, давали їм знання землеробства, організовували певного роду “кооперативи” і просували християнство під покровом захитсу і взаємо допомоги. 

Це одні із найменш відвідуваних об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО у світі, але все одно цікаво. 

Хоч Мартуся і не фанат традиціного сайтсінгу, атмосфера їй сподобалася.

*** 

Кінцем нашого п’ятого дня у Парагваї і цілої мандрівки, став приємний традиційни вечір смаження у колі Іллі та його парагвайської дівчин з батьками у передмісті Суідад дель Есте.

Загалом села Парагваю виглядають напрочуд доглянутими, а люди приємними. 

Поза межами основних автомагістралей мало де є тверде покриття.

Хіба ось така симпатична бруківочка…

*** 

Бюджет 

Парагвай є відносно дешевою країною. Незважаючи на активне пересування і обмеженй час, витратили ми не більше ніж зазвичай йде у довготривалих подорожах. 

• 89 $ – Проживання  
• 89 $ – Транспорт
• 98 $ – Харчування
• 15 $ – Дрібні витрати

Разом 291 $ за повних п’ять днів активного пересування. 

***

Просто чудова видалася мандрівка у чергову країну на шляху до пізнання цілого світу. Парагвай став 63 відвіданою мною державою у світі. Тут все просто “tranquillo” ? 

Щиро рекомендую заскочити сюди, якщо будете неподалік. Не пошкодуєте ?