Як вдало вибрати професію і не йти на компроміс з собою, батьками й дітьми

Одного разу ще до того, як я почав вести цей блог, я потрапив на роботу. В принципі вона була норм і багато хто би скакав від щастя на моєму місці, хоча це було не до кінця саме те, чого я хотів. В результаті тішив себе думкою, що все в порядку, але в душі розумів, що це не те, чого хочу.

Згодомо зустрівся з одним товаришем, який мене дуже надихав своїм власним прикладом та й загалом слугував таким собі неформальним наставником, хоча може й сам цього не знав. Почувши на що я згодився Роберт запитався: “Really (спарвді)?”.

І тоді мій внутрішній конфлікт розгорівся. Я більше не зміг собі брехати і йти на компроміс із вланою жагою до яскравого життя. Десь так починаються зміни і от як я почав розвиватися в інтернеті і заробляти перші кошти онлайн (мій шлях у деталях).

***

Ця стаття є гостьовим постом психолога Ірини Бобровської, автора сайту Life-Psy.com.

Отже, далі прямим текстом від Ірини…

Сьогодні в тренді бути в пошуку себе, проходити різноманітні тренінги та коуч-сесії в пошуках свого призначення. Скільки останнім часом такої інформації! Ви помітили?

Водночас, батьки продовжують використовувати для своїх дітей ті самі підходи, завдяки яким вони самі опинилися в такій ситуації пошуку себе. Тобто, колись наступивши на ці «граблі», ми допомагаємо дітям на них наступити, щоб  потім так само років близько 30-ти вони теж витрачали кошти на зміну своєї професії або кваліфікації. Чи не є нашим завданням спробувати допомогти підлітку, знявши будь-який пресинг своїх комплексів і помилок?

Як допомогти дитині обрати саме ту «справу життя», саме ту «сродну працю» (за Г.Сковородою – справа, до якої людина має потяг і схильність)?

***

Трохи теорії з цього питання я вже розглядала на своєму онлайн-семінарі та коротко представила у інфографіці:

А зараз хотілося б зупинитися більше на практичних аспектах цієї проблеми.

Обираючи професію, ми іноді точно не знаємо, що доведеться робити і як нам в ній буде почуватися. В моїй практиці були випадки, коли, наприклад, дівчина дуже мріяла бути лікарем (під впливом серіалів), а доклавши масу зусиль для підготовки і вступу, батьки – багато грошей, виявилося, що вона боїться крові і дуже гидує всім, що пов’язано з людським тілом. А це, як ви розумієте, для лікаря просто неприпустимо.

Або інший випадок, коли хлопець думав, що професія льотчика буде йому пасувати і зробить його образ серед дівчат «романтичним», а в нього виявився елементарних страх висоти.

У мене не великий досвід викладання у вишах (1 рік в медичному, 5 в одному з приватних, 2 в провідному університеті країни) але всюди спостерігала одну й ту ж картину: 25 % студентів взагалі не розуміють, що вони тут роблять, 45% не впевнені, що будуть працювати за спеціальністю, 15% пішли сюди, бо не треба було здавати математику/фізику/хімію… ну і 15% – це саме ті, хто докладає зусилля до навчання і бачить себе у майбутньому спеціалістом у вибраній галузі.

Усвідомлення помилки вибору спеціальності приходить десь під кінець 2, початку 3 курсу

Знову ж таки з моїх власних спостережень і звернень до мене самих студентів з проханням порадити щось.

Трохи розберемося, чому ж так відбувається, чому все-таки буває розчарування:

• зміна системи цінностей самого студента (майбутній економіст може раптом усвідомити, що для нього має сенс реальна допомога комусь, а не оперування цифрами);
• захоплення якоюсь іншою сферою діяльності (вчилася на філолога, але після лекцій з психології зрозуміла, що саме це її цікавить більше);
• невеликі успіхи у навчанні (що , як правило, більше тривожить батьків, ніж самих студентів);
• розчарування від безпосереднього зіткнення з професійною сферою (це часто перевіряється під час проходження практики).

Звичайно, можуть бути й інші причини, але ці можна назвати основними.

Як і причин, варіантів виходу з цієї ситуації  може бути кілька:

• кинути все і почати знову, але там, де цікаво; довчитися, але без ентузіазму (тим більше, що батьки вже стільки грошей витратили на навчання – не зрозуміють),
• якось закінчити, отримати диплом, а далі йти працювати не за спеціальністю.

***

Для прикладу, розкажу історію навчання моєї доньки…, 

…оскільки використовувати чиюсь конкретну історію з моєї психологічної практики, не дозволяє професійна етика. А повірте, таких історій дуже багато!

Отже, зі школи ми пішли після 9-го класу, бо вчитися далі вже не було сенсу – повторення одного й того ж, натомість завдань купа. Вступили до коледжу, щоб потім отримати спеціальність і до університету вже йти на заочне, оскільки в нашій країні без диплому вишу ти взагалі і не спеціаліст, і нічого не знаєш.

Але з часом ми трохи змінили стратегію, під впливом здібностей та бажань доньки, і вирішили забрати атестат та вчитися безпосередньо спеціальності – відео, режисура та монтаж. Цілеспрямоване навчання тільки на опанування цих навичок протягом року дало прекрасні результати. Без «води» без непотрібних предметів, вона захистила диплом і вийшла як спеціаліст зі своїм портфоліо.

Які результати? Витрати на навчання на цьому курсі повернулися до нас вже через кілька місяців, оскільки наразі вона заробляє в 3,5 рази більше, ніж ми платили за це саме навчання.

Але наша батьківська совість, загартована «дипломами» вимагала все-таки вищої освіти. Вмовили вступити на заочне, звідки вона через 2 роки (прямо як за моєю статистикою) забрала документи. Оскільки, якщо на стаціонарі є ще якийсь рух, то заочники самі по собі, і фактично виплачують за диплом.

***

З цього приводу дуже влучною є фраза українського філософа і викладача Тараса Лютого

«Студенти не мають отримувати знання так, ніби купують продукти в магазині. Знання – не такого роду продукт, воно вимагає особистого зацікавлення та зусиль».

До речі, ось дуже цікава стаття, «в тему».  А тим більше, що на сьогодні кожен намагається спростити собі життя і скачує в інтернеті. То чи варто платити за таке «навчання»? Але шкода не грошей, вони рано чи пізно повернуться, шкода витраченого часу.

Мені дуже імпонує думка Б.Шер в її новій книзі «Відмовляюся обирати». Процитую:

«Не дуже розумно вкладати гроші в професійну освіту, допоки ви не знаєте двох речей: 1) яку роботу в реальності ви будете виконувати; 2) чи дійсно для неї необхідна освіта.

Як правило, до вишів вступають, не знаючи відповідей. Багато хто обирають цей шлях, оскільки він простий і зрозумілий».

Може скластися враження, що я проти вищої освіти. Зовсім ні!

Є спеціальності, де вона вкрай необхідна. Або, якщо ви плануєте, наприклад, продовжити навчання за кордоном (до речі, є дуже корисний сайт для влаштування свого академічного майбутнього – unistudy.org.ua), то рівень хоча б бакалавра для цього потрібно отримати.

Тоді за що я?

• Я за індивідуальний підхід до кожної людини і її ситуації.
• Я за право вибору підлітка, і хоча в нього, можливо не так багато досвіду як у його батьків, але іноді буває так, що батьки не знають (не тому, що не хочуть, а тому що ніколи) чим насправді живе їх дитина, про що мріє, ким себе бачить.
• Я за можливість врахувати всі «за» та «проти» перш ніж прийняти остаточне рішення.
• Я за альтернативу вищій освіті у певних ситуаціях.

На мій погляд, сьогодні в професійному світи вижити та досягти результатів допомагають в основному дві речі: талант або кмітливість. А якщо вони в тандемі – це прекрасно. Тому потрібно обов’язково зважати на особливості кожної окремої людини.

Тепер щодо того, що можна зробити, аби полегшити і собі, і своїй дитині вибір професії та не змушувати її йти на компроміс із своїми внутрішніми бажаннями. Майбутньому студенту дуже важливо якомога раніше  «зустрітися» з омріяною професією, аби мати реальне уявлення, що і як відбувається.

***

Якщо цікавить робота з людьми, варто спробувати себе, наприклад, у волонтерській програмі, на базі дитячого чи соціального центру.

Якщо хочеться бути лікарем, завжди можна запропонувати добровільну допомогу в якості санітара, щоб зрозуміти, як відчуваєш себе у лікарні, побачити будні лікарів насправді, а не в кіно.

Якщо цікавлять фінансові спеціальності, практику можна отримати в ігровій формі, відвідуючи різноманітні бізнес-школи для молоді (інформації про них в Інтернеті дуже багато).

Якщо є інтерес до творчих професій, то тут взагалі все просто. Є багато гуртків, мистецьких шкіл, навіть з перших класів можна пробувати себе в шкільних постановках, грати чи співати на концертах.

Якщо є знайомі або родичі, які працюють за обраною вами спеціальністю, варто звернутися до них з проханням розповісти всі «підводні камені» та позитивні сторони професії; якщо це можливо, побувати на їх місці роботи, попросити спробувати себе в якійсь діяльності.

Ну і звичайно, можна звернутися до спеціаліста з профконсультування, який об’єктивно розгляне ситуацію і допоможе рекомендаціями.

Найближчим часом я запускаю індивідуальний онлайн-тренінг «Як обрати професію свого майбутнього?», який буде проходити у вигляді онлайн-занять та консультацій для батьків і підлітків. Приєднуйтесь!