Чилі – найновіша безвізова держава для українців і незнаний далекий край

І так, епічна подорож Південною Америкою продовжується. На черзі Чилі. Далека і невідома для багатьох українців країна десь на краю світу. Донедавна туди нам було зовсім непросто отримати візу, але буквально з листопада 2015 року de facto були скасовані візи, що раніше виносили до 200$ і купу паперової тяганини. 

Чесно кажучи, я б і так туди поїхав, оскільки маю на меті відвідати всі країни у світі. А тут ще й такий порадунок від нашого чи то чилійського міністерства закордонних справ. Ну, Чилі тримайся – 67 відвідана країна. 

Окрім суто технічної потреби потраптии туди, країна дуже цікава й незвідана пересічним українським мандрівником, а ще там проживає мій перший гість по каучсерфінгу, тому причин було достатньо. 

*** 

Ціла країна фактично являє собою вузеньку лінію землі між Андами і Тихим океаном. Найдовші у світі гори щільно закривають Чилі від решти континенту. Також це останні землі, які підкорили пару сотень років тому іспанські конкістадори.

Ось схема відвіданих нами місць:

*** 

Як і більшість мандрівників, що приїздять туди по землі, прибули ми з Аргентини. Кордон між двома державами проходить прямо по Андах. Зраненька ми ще встигли полазити біля підніжжя найвищої гори Південної і Західної півкуль одночасно – Аконкагуи (6968 м.н.м.), а пообіді вже зловили машину в Сантьяго, столицю країни. 

На кордоні виявилася довжелезна черга (1,5 км), яка на диво швидко рухалася, тож за 2 години ми вже перетнули митницю. Західні схили Анд, що сходять до самих вод Тихого океану значно стрімкіші ніж східні, що виходять у аргентинські простори. Були відрізки схилу по 20 і більше серпантинів.

Щось подібне я пригадую лише у Чорногорії та на дорозі з Кашміру в Ладах у Індії. Ще дві годинки і ми у Сантьяго.

***

Сантьяго  

Столиця країни є космополітчним містом. Окрім адміністративної і політичної ролі це великий бізнес центр з купої різноманітних ІТ-інкубаторів. Ми зупинилися в самому центрі і відрубалися, щоб наступного дня з новими силами йти досліджувати місто. 

Чилі – це єдина країна, де місцеве індіанське населення ніколи не було переможене до кінця. Навіть зараз 8% становлять нащадки племен Мапуче, які постійно торгуються з урядом за свої права. А ще тут мало не щодня відбуваються землетруси, про найсильніші з яких ви точно чули з новин. 

Тому через постійну ворожнечу з міцевим населенням та природні катаклізми нічого толкового з точки зору архітектури, як в сусідніх державах, збудувати не вдалося. Тим не менше історичний центр виявився доволі приємним. 

Як і у Мексиці, місцеві базари слугують не лише місцем, щоб закупитися, але й – поїсти. Власне в той же час у Сантьяго перебувала укаїнка Анна Гречішкіна, яка ще 2,5 роки тому самостійно відправилися у навколосвітню подорож на мотоциклі. Минулого року ми розминулися в Нью-Йорку і от нарешті зустрілися вживу у Чилі. 

Щоб детальніше познайомитися з Анною та її проектом, ось сайт – ihaveadreamrtw.com. Дуже смілива і сильна дівчина. 

По вечорах мешкані міста перебираються у численні бари, щоб розслаблено завершити день. Товариш Анни виявився класним саксофоністом і чудово дав жару, імпровізуючи зі штатними музикантами клубу. 

Чилі свого роду дуже унікальна держава, адже у тут одночасно вживалися диктатура Піночета і ринкова економіка, вивішви країну в лідери континенту. Лише Уругвай може похвалитися кращими результатами. 

В Сантьяго навіть є окремий downtown, який місцеві ще називають Санхетен (від Манхетен, що у Нью-Йорку), де панує повністю корпоративна культура, а також знаходиться найвищий будинок на континенті. 

Відразу навпроти пагорб з симпатичними особнячками, за якими у ясний день видно вкриті снігом Анди. 

Власне останні вигляди були зазняті з квартри мого товариша Феліпе. 

Історія про Феліпе

Весною 2008 року (майже 8 років тому) я зареєструвався у КаучСерфінг. Тоді у Львові було не більше 30 профайлів і мабуть 3-4 з них реально примали. Моїм першим гостем виявився чилієць Феліпе (на фото). На той момент мені тількино стукнуло 20 років і про мандри я лише мріяв. Феліпе вже тоді обкатав півсвіту і весь час вражав мене своїми розповідями про пригоди у різних кінцях світу. 

Це запалило у мені іскорку! В його фейсбук профілі у полі «релігійні погляди» стояло – Open Your Mind. Це був мій перший КаучСерфінг досвід, після чого я познайомився з десятками надзвичайних людей, з багатьма з яких і досі підтримую теплі стосунки та зустрічаюся у різних точках світу. 

Ця подорож також змінила і житя Феліпе. Буквально місяць після України у Єстонії він зустрів Івоне, з котрою невдовзі одружився і привіз у Чилі. Зараз у них чудова сім’я. Фактично однією із мети подорожі у Південну Америку для мене було просто зустрітися з цією чудовою людиною, адже його візит назавжди змінив моє життя. 

Влітку 2008 я продав свій велосипед і подався у свою першу справжню самостійну подорож Європою, подорожуючи наскільки мені вистачило грошей. І далі закрутилося. Життя повернуло у інше русло і чим далі, тим цікавіше. Безмежно вдячний долі за такі подарунки і людей на шляху. 

*** 

Валпараісо і узбережжя Тихого океану 

Ми спеціально приїхали на вихідні, щоб побільше часу побути з Феліпе і його сім’єю, які ми провели у їх ще одній квартирі в прибережному пляжному містечку Реньяка. Звідти відкривається просто надзвичайний вигляд на цілу затоку. 

На жаль вода в океані дуже холодна, а сильні хвилі не дають зайти далі ніж на 5-10 метрів у воду. Це, як у багатьох місцях на Шрі-Ланці чи Балі. Тим не менше, на пляжах все одно дуже людно. 

Основними містами регіону є Валпараісо і Вінья дель Мар. Це наче дві протилежності. Перший старий та колоритний, а друга нова та вишукана. Я пробігся вздовж узбережжя, щоб подивитися як живе найбільше куротне місто країни – Вінья дель Мар. Повірте, дуже непогано. 

Натомість, щоб дослідити Валпараісо, ми виділити цілий день. До побудови Панамського каналу більшість кораблів, що прямували через протоку Дрейка з Тихого океану до Атлантичного, зупинялися тут, як наслідок залишали багато грошей. У 19 ст. це було одне із найбагатших міст у світі, у що зовсім нескладно повірити, прогулючись вулицями старого міста. 

Але найцікавіше знаходиться на численних пагорбах, де розселялися тисячі новоприбулих осіб, що приїздили до процвітаючого міста у пошуках мріїі. Власне це надає місту надзвичайної атмосфери, подібної до тої, що я пригадую в Гуанахуато, Мексика або Шимла, Індія. 

Перспектива міста на горбах величезна. Скільки видно стільки воно тягнеться і все з’єднується покрученими вуличками, схолами і традиційними унікальними лише для Валпараісо фунікулерами, що є візитною карткою мальовничого міста.

*** 

Пустеля Атакама 

Повернувшись у Сантьяго, ми сіли у автобус і поїхали 1600 км на північ, поближче до кордону з Болівією, куди далі пролягав наш шлях.  Буквально за пару годин північніше столиці зелені соснові гори замінилися напівпустельними пейзажами. Час від часу дорога притул наближалася до океану, пересікаючи дрібні прибережні містечка.

Їхалося, хоча і довго, зате напрочуд комфортно. Це був мабуть найкомфортніший автобус, в якому мені довелося бувати. Всього три крісла в ряд, що відкидуються майже горизонтально з підтримкою для ніг та ще купою різних прибамбасів. 

Взагалі у Чилі хороша інфраструктура. Незважаючи на невелику густоту населення (половина всіх людей проживає у столиці і навколо), практично всі 1600 ка ми їхали по автобану. 

Чудово виспавшись, наступного ранку ми прокинулися у зовсім інші місцевості ще їдучи. Навколо справжня пустеля. Це Атакама – найсухіше місце на землі. Прибувши о 10:30 в шахтарське місто Калама, яке виявилося доволі симпатичним, враховуючи, що поряд знаходиться найбільший індустріальний об’єкт країни. Багато чим нагадує Мексику. 

Далі ми практично відразу поїхали на екскурсію в шахту видобування міді.

Це найбільша відкрита діра на Землі. Її розміри просто вражають. 5 км (довжина) х 3 км (ширина) х 1 км (глибина).

Великою мірою ціла країна завдячує своєм благополуччям саме цьому об’єкту. Свого часу тут видобувалося 80% міді у Чилі, що в свою чергу відповідало за 60% всього екпорту держави. Щодня лише ця шахта генерує 7 млн. $ США. Відповідно мідь є основним продуктом країни, після чого йде вино і морепродукти. 

Такі самоскиди я бачив хіба у американських екшн фільмах. Радіус колеса – 4 м, а споживання солярки складає 3 л./хв. Вантажопідйомність – біля 300 тон і для того, щоб вивести з самого низу шахти на верх стільки породти, йде трішки більше години. 

Цю шахту обслуговувало ціле місто з населенням 25 тис. осіб. Наразі у Чукікаматі вже ніхто не живе. Всі мешканці перебралися за 10 км у Каламу, оскільки настільки близьке розташування до виробництва перестало відповідати законодавству й різноманітним нормам. 

Зате відвідувачі шахти можуть прогулятися вуличками цього міста-привида. Дуже цікаво – така собі Прип’ять у Чилі. 

*** 

Сан Педро де Атакама 

Під враженням з побаченого в той же день ми сіли на автобус і поїхали у місцевий туристичний центр і оазис посеред пустелі місто Сан Педро де Атакама, що знаходиться поряд з Болівією, що знаходиться ось за тими вулканами.

Переїзд тривав всього 2 години, а навколишні пейзажі просто не давали відлипнути від вікна автобусу. Складалося враження, що заїждаємо на іншу планету. 

Колись Сан Педро був перевалочним торгівельним пунктом на шляху з Тихоокеанського узбережжя в глибину континенту, а зараз являється основним туристичним містом північної частини Чилі. Туристів тут явно більше ніж місцевих мешканців, а кількість агенцій, магазинчиків, кафіе і барів просто зашкалює. 

Те саме й стосується цін. Койкомісця у хостелах починаються від 20 $/ніч, а скромні дабли із загальними вбиральнями від 50 $. Основною принадою міста є наближеність до різноманітних цікавих природніх об’єктів, куди щодня відправляються тисячі туристів. 

Однією із найцікавіших точок є Valle de la Luna (Долина Місяця). Зацініть фото і ви зрозумієте, звідки взялася ця назва. 

Також ми просто не могли покинути Сан Педро, не спробувавши сендбордінг.

Ну, що я можу сказати? Відчуття цікаві, але сноуборд все одно краще. Пісок створює дуже велике тертя. Відповідно для того, щоб хоч якось повертати повинен бути гострий кут схилу, а також велика швидкість. Один неправильний рух і ви мордою в пісок. Зловити кант тут значно простіше ніж на снігу. А ще відсутність підйомників і несамовита спека втомлюють щоразу самотужки підніматися.

На любителя, хоча я вже чекаю того моменту, коли доберемося в Перу, щоб катнути з найбільшої піщаної дюни у світі. Подивимося. 

Таким чином завершилося наше короткотривале перебування у Чилі. Фактично відвідали основні точки її північної половини, а незвіданим залишається південь – Патагонія. Думаю, що поєднаю візит у цей регіон з Патагонією Аргентини, після чого спробую дістатися Антарктиди. Життя покаже. 

*** 

Скільки коштувала подорож в Чилі

Ось наші витрати по окремих статтях: 

• 194 $ – Проживання
• 131 $ – Транспорт
• 196 $ – Харчування
• 125 $ – Екскурсії і туристичні об’єкти
• 90 $ – Дрібні покупки і не зовсім 

Вартість за 9 днів на двох – 736 USD

Як і передбачалося, Чилі виявилася зовсім недешевою. Це одна із найдорожчих держав Південної Америки, що знаходиться приблизно в одному ціновому діапазоні з Аргентиною та Уругваєм.

Натомість це розвнута країна, тут чудова інфраструктура, високий рівень життя і загалом все організовано на високому рівні. Єдиний виняток – якість інтернет зв’язку в Сан Педро де Атакама.

*** 

Беззаперечно вартує відвідати цей клаптик землі на краю світу, тим більше, що віднедавна Чилі безвізова для українців. Країна мила, комфортна, зручна для мандрів і з приємними людьми. 

Однозначно сюди ще повернемося, а тим часом продовжуємо мандрувати Південною Америкою і наразі вже перетнули кордон з Болівією…

Для затравки скажу, що це найменш розвнута країна континенту, 60% населення складають прямі потомки індіанців, які й досі ведуть доволі традиційний спосіб життя. Левова частка країни і власне та, яку відвідуємо знаходиться на високогірному плато Алтіплано, середня висота якого 3500-4000 метрів. Я вже не раз страждав від високогірної хвороби, але про це все і не тільки у наступних статтях…