Болівія – Тібет Південної Америки, найменш розвинута і найбільш колоритна країна цілого континенту

Разом із Парагваєм, Болівія це одна із двох найбідніших країн Південної Америки і обидві за іронією долі єдині на континенті, що не мають безпосереднього виходу до моря, зазнавши територіальних втрат після численних війн з сусідами у 19 ст. 

А ще 60% населення складають прямі потомки індіанців, які й досі ведуть доволі традиційний спосіб життя. Левова частка країни і власне та, яку вдалося побачити знаходиться на високогірному плато Алтіплано, середня висота якого 3500-4000 метрів.Тут же проживає більшість населення країни, а також знаходяться основні і найцікавіші міста. 

Місцева культура вражає і це одна із небагатьох країн сучасного світу, де ще можна спостерігати такий колорит. Недарма Болівію ще називають Тібетом Південної Америки, адже, як і багато мешканців Даху Світу, болівійці не сильно йдуть на поводу сучасним глобальним правилам гри (принаймні покищо)…  

*** 

Для затравки відео з подорожі країною.

А тут власне карта пересування і відвідані місця під час цілої подорожі Болівією. 

Практично вся ця територія знаходиться на Алтіплано (високогірне плато в центральній частині Анд). Єдиним місцем, де ми спустилися нижче 3300 м.н.м. було місто Сукре, всього на 2 дні. Тож ви можете уявити наш фізичний та емоційний стан, пов’язаний з високогірною хворобою. Як виявилося ще при сходженні на вулкан Тейде на Канарах, подібні речі я переношу непросто, але про все по порядку. 

*** 

Салар де Уюні і дикий Пд-Сх країни

Варто зазначити, що це вже друга стаття про цю країну. У першій йшлося про несамовиті три дні, проведені у дикій місцевості на висоті 4000+ метрів, досліджуючи стрімкі вулкани, високогірні озера і просторі солончаки. Ось детальніше про ці три дні між землею і небом – побачити і вмерти (читати).

Всі нереальні фотки посеред білого простору чи поряд з рожевими озерами, які ви могли бачити в інтернеті, зняті саме тут. Просто незабутні місця. Читати і дивитися детальніше. 

*** 

Уюні 

Мале високогірне містечко поряд з відомими на весь світ солончаком. Сотні туристів зупиняються тут щодня на шляху з/до решти Болівії, Чилі і Аргентини. Для когось це перше місто у країні, а для когось останнє. 

У нашому випадку перше, що відразу починає вражати наскільки тут все інше у порівнянні з рештою країн континенту. Традиційно вдягнені люди, в рази дешевша їжа та послуги, практино відсутній інтернет, а також інше відношення до іноземців. Якби там не було, а свіжо вичавлений сік у кульочках неабияк радує. 

Бекпекерів також хоч відбавляй…

Там же, в Уюні, ми познайомилися з Тором і Петрою. Він з Німеччини, а вона з Австрії. Так скалолося, що нам було по дорозі, тож ми разом вирушили у настуне місто. За іронією долі, з того часу постійно подорожували разом. Фактично вчотирьох ми проїхали цілу країну і зараз разом поселилися у готелі в Куско, Перу, де я пишу ці рядки. Подібне трапляється доволі часто, коли ви знаходите людей зі спільними цінностями на шляху. 

При виїзді з міста ми потрапили в піщану бюрю.

*** 

Потосі

Пару сотень років тому це було найбагатшим і одним з найбільших міст у світі. Іспанські конкістадори не знайшли Ельдорадо, зате вони знайшли Потосі. Зважаючи на його теперішній вигляд і масштаб, у це нескладно повірити.   

Місто знаходиться на висоті 4000+ метрів над півнем моря. Кажуть, що з цієї гори, було видобуто стільки срібла, що з нього можна збудувати міст аж до Іспанії. 

Але також там загинуло стільки людей, що з їх кісток можна збудувати такий же самий міст назад. Сотні шахтарів і досі працюють у майже таких же умовах, як це здійснювалося сотні років тому. Скориставшись послугами туристичної агенції, яку заснував колишній шахтар, ми замовили екскурсію в середину шахти. 

Спочатку закуповуємо дрібні подарунки для шахтарів, серед яких справжній динаміт, який в Потосі вільно продається у кожному другому магазині. 

Переодягаємося і приїжджаємо до входу в шахту, де вже повним ходом кипить робота. 

Заходимо в середину і “гуськом” біжимо по вузькому низькому і мокрому тунелі, щоб встигнути зайти в рукав, поки нас не зіб’є черговий возик з породою. Вхід і вихід тут лише один. Рукавом виявилася капличка, присвячена не Христу, а богу зла і темряви Тіу. Це його володіння і шахтарі регулярно віддають йому шану, щоб щодня виходити звідси живими і неушкодженими. 

Возик, проїхав. Супер. Можна рухатися далі.

Збільшується кількість тунелів і поворотів. По мірі занурення у шахту стає гарячіше і дихається все важче. Час від часу зустрічаємо шахтарів, які на диво виглядають життєрадісними і залюбки спілкуються з нами про все на світі. 

Рухаємо далі. Ми вже 1,5 км. в середині гори. Тут вже передова. У черговому рукаві зустрічаємо ще одну групку шахтарів. Вони власне встановили динаміт за 200 метрів звідти і чекають на вибух. Чувак якраз досипав якоїсь субстанції у газету. 

Вибух? Аж раптом: Фєєєєєєєєєх. Повіртяний удар нас неабияк налякав. Шахтарі спокійно слідкують за нашою реакцією. Ми нервого сидимо і очікуємо що буде далі. 

Буквально за пару секунд вони зірвалися і миттю побігли у сторону виходу. Наш гід каже рухатися за ним і не зупинятися. Незовсім розумію, що відбувається, але вже хочеться вийти на поверхню. Виявляється, що після вибуху в шахті здіймається пилюка з породи і варто швидше вибиратися на зовні, щоб не задихнутися. 

Побачивши світло стає вже тепліше на душі, а вибравшись на поверхню взагалі радієш, побачивши сонячні промені, хоч на них практично не можливо дивитися. 

На завершення варто подякувати місцевим духам за те, що дозволили вийти живими з шахти. Для цього запалюємо свічечку і випиваємо гранчак місцевої браги. Ура, місію виконано. 

*** 

Сукре 

Культурна столиця країни, що знаходиться в долині – висота 2800 метрів. Тут вже значно тепліше. 

Сюди приїздить багато іноземців вивчати іспанську і просто зависати у численних богемних кафешках, оскільки місто знаходиться нижче решти цікавинок і тим самим слугує чудовим перевалочним пунктом для акліматизації. 

Тут просто мило і приємно, а ще безпосередній доступ до різноманітних фруктів, що на Алтіплано вважаються імпортними. 

Сукре є конституційною столицею країни, хоча більшість адмін об’єктів знаходяться у Ла-Пасі. 

*** 

Ла-Пас 

Справжній урбаністичний монстр. Мартуся сказала, що це найогидніше місто, яке їй довелося бачити, хоча мене подібні речі навпаки захоплюють. Лише уявіть, півторамільйонне місто, розташоване у величезному каньйоні, райони якого стрімко піднімаються навколишніми схилами з висоти 3600 до 4100 метрів над рівнем моря. Це найвищий мегаполіс у світі, де знаходиться найвищий аеропорт. 

Наче одна суцільна величезна фавелла (Ріо де Жанейро нервого курить в сторонці). Спочатку піднімаємося канатною дорогою, яка слугує публічним транспортом, з’єднуючи два основні райони міста.

А тепер спускаємося до низу…

Прогулявшись внутрішніми вулицями міста, здається що воно ще жорсткіше ніж  з гори. Більша частина центру являє собою величезний базар. Мені дуже пригадався час, який я проводив у Делі, Індія більше 5 років тому. Лише тут ніхто до тебе не пристає. Кожен занятий своїми справами. 

Мартуся, Петра і Тор не були готові до такого і відразу взяли автобус до озера Тітікака, а я залишився ще на півдня гуляти містом, щоб примкнути до них ввечері. 

Болівійці доволі забобонний народ і шаманізм тут процвітає. Ось засушені дитинчата лам.

А це очевидно цвинтар…

*** 

Озеро Тітікака

Пригадуєте з шкільної програми географії про найвисокогірніше велике озеро з романтичною назвою – Тітікака? Так ось воно знаходиться на кордоні Болівії і Перу, а також згідно місцевих вірувань являє собою пуп Землі – тут народилося Сонце і ще ряд інших метафізичних інститутів. Це майже цілий океан на висоті 3700 м.н.м. 

Нависаючі позаду засніжені Кольдир’єри додають небаченого драматизму. 

Щоб доїхати до основного прибережного міста Копакабана (це зовсім не та Копакабана, що у Ріо), потрібно перетинати невеличку протоку, а вся «двіжуха» з переправою нагадує те, як ми форсували Меконг з В’єтнаму у Камбоджу. 

Саме місто Копакабана являє собою розкручений туристичний центр, оскільки є єдиною точкою Болівії з доступом до великої води. Вихід до Тихого океану країна програла у 19 ст. в збройному протистоянні з Чилі. 

Зате поряд височіє гора, що слугує культовим місцем для багатьох болівійців, куди місцеві мешканці здійснюють паломництво, щоб віддати шану богам. Загалом католицизм тут сильно переплітається з язичництвом, аж настільки, що справжні радикали віддають в жертву бомжів (або самотніх туристів), коли будують будинок, заливаючи бетоном їх у фундмент живцем. 

Ось там з протилежного боку вже Перу.

Власне тут на озері Тіткака і завершується наша короткотривала мандрівка Болівією, тож варто підбити фінансові підсумки. 

*** 

Бюджет 

Не зважаючи на те, що Болівія вважається однією із найдешевших країн континенту та й загалом дуже бюджетним напрямком для мандрівників, у нашому випадку вийшло зовсім не так. Це пов’язано перш за все з інтенсивним пересуванням країною.

Ось по статтях бюджету на двох осіб: 

• 332 $ – триденний тур на джипі високогірним національним парком
• 56 $ – вхідні квитки під час триденного туру (детальніше про це…)
  Разом за тур = 388 USD
• 105 $ – проживання (5 ночей по країні)
• 123 $ – транспорт (по містах і між ними)
• 162 $ – харчування (зазвичай у ресторанах)
• 37 $ – екскурсії і вхідні квитки
• 54 $ – дрібні покупки і сувеніри
  Разом за 6 днів у країні = 481 USD 

Разом за 9 днів подорожі Болівією на двох = 869 USD (майже по 100$/день)

Зовсім немало, як на бюджетний напрямок. Але можна сказати, що ми взагалі ні в чому собі не відмовляли. Харчувалися виключно в ресторанах, купували найкомфортніші місця у автобусах і користали з основних екскурсій. Мабуть це і є пастка дешевих країн – тут розслабляєшся і перестаєш слідкувати за бюджетом. 

Фактично по грошах найдешевша Болівія вийшла на рівні з найдорожчим Уругваєм. Винесла навіть більше ніж Чилі, Аргентина і Бразилія. Вже не кажу про дешевий Парагвай. Клацніть по посиланнях, щоб перейти до опису кожної країни окремо. 

Також важливим є візове питання! Болівійську візу можна отримати на кордоні заплативши 50-100$ в залежності від настрою прикордонника, а можна зробити наперед у одному із консульств безкоштовно. Власне ми без жодних проблем і протягом двох годин отримали болівійську візу в Буенос Айресі. 

*** 

Тим не менше, це просто надзвчайний край, який не можна пропускати, якщо вже будете у Південній Америці. Болівія значно відрізняється від решти країн континенту і подорож туди може стати основним хайлайтом цілої вашої мандрівки або навіть життя. Щиро рекомендую. ? 

Ну, а я тим часом вже прибув у Куско, Перу, древню столицю інків, а також відвідану мною країну №68. Можливо в той час, коли ви читаєте ці рядки ми вже піднімаємося на заховане високо в горах місто Мачу-Пікчу. Але про це згодом в окремому описі про Перу – останню країну, яку нам доведеться відвідати у Південній Америці (принаймні пртягом цього польоту у вирій).