Майже три тижні у Японії і найцікавіше з «Країни Вранішнього Сонця» + бюджет

Якщо зі всіх 193 країн світу (які я до речі збираюся відвідати), виділити одну, що є найбільш унікальною серед всіх решти, то це мабуть Японія. Принаймні так говорять більшість мандрівників, які побачили вже півсвіту. Це справжній “культурний Галапагос», де вдалося зберегти традиційну ідентичність і розвинути суспільство, яке задає ритму всесвіту. 

Я знав, що колись поїду в Японію, але не думав, що це відбудеться настільки швидко й несподівано. Це було на початку грудня 2015 року. Буквально пару днів до цього ми приїхали в Буенос Айрес, винайняли квартиру і почали обживати приміщення після майже місячного активного пересування Бразилією і Парагваєм. 

Тієї ночі я чомусь прокинувся під ранок і залип у телефоні, оскільки не міг заснути, хоча зазвичай такого з самого рання не роблю. Потайки перевірив пошту і переглянув розсилку сайту з дешевими квитками. А там рейс Будапешт – Токіо – Будапешт пропонується всього за 386 $. 

Довго не думаючи я витягнув картку і придбав два квиточки. За пару годин прокинулася Мартуся і спочатку не повірила моїм словам про те, що у травні ми летимо у Японію.   

Тоді воно здавалося ще дуже далеко і ось я зараз пишу ці рядки вже після повернення в Україну. На цю подорож вже давно вказувало багато речей. Перш за все, відколи зустрічаюся з Мартусею, знаю що вона марить Країною Вранішнього Сонця. Практично щодня протягом років вона переглядає японські аніме, а час від часу навіть готує місо суп або рамен. 

Кульмінація настала тоді, коли ми їздили по Балканах на авто. Замість музики Бреговича в машині звучали аудіоуроки японської. Крім того у мене є добрий давній приятель Шо,  який вже 7-8 років проживає в Україні і говорить «солов’їною» краще ніж третина населення нашої країни. Ось до речі інтерв’ю з ним (переглянути). 

Ми товаришуємо сім’ями і обоє знали, що спільна поїздка у Японію є лише питанням часу. Тож цей час настав швидше ніж ми очікували… 

*** 

Це я мабуть вперше не готувався до такої важливої поїздки, оскільки всю логістику і програму на себе взяла Мартуся (так вона забажала), тому до останнього не знав чим ми там будемо займатися. Чесно кажучи, ще не встиг відійти від польоту у вирій №4 (5 місяців у Південній Америці і США), а тут вже знову чергова мандрівка. Тому навіть був радий, що Марта взялася за планування. Зрештою вона так цього хотіла. 

Основним, на чому ми зійшлися, це те, що цього разу не будемо гнати і щодня змінювати локації, а сконцентруємося на окремих регіонах, щоб проникнути у місцеве життя. Таким чином обрали дві основні точки Токіо й Кіото-Осака – по тижню в кожній локації. 

Ось карта відвіданих місць:  

Відразу скажу, що програма вийшла доволі наповненою і нам вдалося проникнутися Японією сповна. От власне про це і зараз поговоримо детальніше. 

*** 

Добирання

Тут все доволі просто. Як знаєте ми придбали переліт від Turkish Airlines Будапешт – Токіо з пересадкою в Стамбулі. Трансфер у Турецькій столиці тривав всього 2 години туди і 7 годин назад. Turkish є однією з найкращих авіакомпаній у світі, тому подорожувати з ними одне задоволення. Годують смачно, наливають безлімітно, фільми гарні, а персонал приємний. Окрім того Стамбульський аеропорт імені Ататюрка один моїх улюблених через мабуть найбільший мікс людей з усього світу. 

Щоб добратися зі Львова до Будапешту є пару різних варіантів, але останнім часом я полюбив БлаБлаКар. На жаль зі Львова прямих переїздів не було, тому ми проїхали до Мукачева однойменною електричкою (всього 4 години через Карпати), де пересіли на авто і вже після обіду прибули в угорську столицю. 

Щоб зустрітися з місцевими друзями і не гнати коней на вечірній рейс ми вирішили переночувати одну ніч та зустрілися з Пітером і Ноемі, у яких недавно народилася донька. 

До слова, Пітер мій давній приятель і один з тих, хто ще пару років назад надихнув мене на підприємницькі ініціативи. Ви можете краще познайомитися з ним статті Молоді Підприємці або Люди, які змінили моє життя 2 чи переглянути окреме інтерв’ю, яке ми записали у Мексиці ще 2,5 років тому. 

Другим колегою, без зустрічі з яким я просто не міг вилетіли є венесуелець Алехандро Дуке, з яким я три місяці ділив квартиру, коли ми обоє проходили стажування в Хорватії ще у далекому 2010 році. Там Алехандро познайомився з Анною і вони разом перебралися в Будапешт. Йому теж було приємно з нами зустрітися, що він аж підвіз нас в аеропорт. 

Ну все, полетіли в Японію. Ось як виглядало наше добирання у одному відео. 

*** 

Прилетівши у Токіо, нас вже чекала власниця будинку, у якому ми винайняли традиційну японську кімнату з татамі і футонами. Татамі – це японський солом’яний мат для покриття підлоги, а футон – традиційний матрац, який використовується лише для сну. Окрім шаф для зберігання речей в кімнаті більше нічого не було. Обожнюю такий мінімалізм. Нічого зайвого. Все, згідно Digital Nomad принципів. 

Втомлені і щасливі ми відкоркували плящину класного хорватського вина, яке нам подарував Роберт (ще один «мій герой»), на наше шалене костюмоване весілля. До речі, це вино ми спеціально тримали для настання спеціального моменту. Для Мартусі візит в Японію – це просто мегаподія, а відтак і для мене теж. 

Отже, лягаємо спати і готуємося до дослідження нової країни. 

*** 

Токіо (6 днів +1)

Для затравки ось відео про перші враження після двох днів перебування у столиці Японії.

Так склалося, що наші друзі Шо і його дружина Юко спеціально підлаштували їхні плани під наш графік та прибули у Токіо наступного ранку, аби показати нам все найкраще, що їхня столиця може запропонувати. Тому наступні блоки я поділю на окремі активності, якими ми там займалися, протягом цілого тижня. 

Але перш за все скажу, що агломерація японської столиці є найбільшою урбаністичною одиницею у світі. У самому Токіо з околицями проживає порядка 36 мільйонів людей. Це майже вдвічі більше ніж у Делі, Індія і у чотири рази більше ніж у Нью-Йорку. І лише це одне місто продукує ВВП, що дорівнює всій економіці Іспанії чи Мексики. Можете собі лише уявити цього монстра. 

Відповідно за день можна зробити одну-дві справи через тривалість добирання, а відвідини цікавих місць краще розбивати порайонно. Ну що ж, поїхали… 

Онсен, традиційне японське СПА

Наступного дня ми зустрілися з Шо та Юко і пішли в онсен, традиційне японське СПА. Це було в сам раз під час джет-легу, який зазвичай у мене проходить доволі болісно під час далеких тривалих перельотів у східному напрямку. 

Сам по собі комплекс складається з розважальної частини, де є купа наїдків, напитків чи інших прибамбасів, щоб вбити час, та релаксової, де відвідувачі паряться у сауні і відмочуються у гарячій мінеральній воді. В релаксовій частині чоловіки і жінки тусять окремо, всі наголяка. Тому фото у мене лише з розважального блоку. 

Півдня в онсені і ми у повній бойовій готовності пізнавати Токіо. 

***

Шибуя 

Ви точно бачили це шалене перехрестя у якомусь з фільмів чи в одному із випусків Discovery. Це район Шибуя, епіцентр молодіжньої тусовки Токіо, різних субкультур, а також маси розваг. 

Прогулявшись трішки вулицями цього району ми заскочили в суші бар, де по колу їздять різні страви. Головне не промахнутися і взяти саме те, що ви хочете. 

Рухаючись на північ заскочили у основну телерадіокомпанію в країні і неабияк відтягнулися. 

Навіть на гору Фуджі встиг заскочити :-Р

Між двома найпопулярнішими районами міста знаходиться величезний парк, посеред якого гарний храм. 

Шінджуку 

А це вже Шінджуку, улюблене місце тусовок японських офісних працівників після роботи. Вся молодь залишилася на Шибуї, тоді як середній клас по вечорах зависає у численних барах. 

Перед тим, як заходити в бар, піднімаємося на оглядовий майданчик міської адміністрації і оглядаємо Токіо з висоти. 

Ось і закінчується робочий день. Зустрічаємо друзів Шо у барі і починається свято. 

Взагалі це може здатися трішки дивним, але таке враження, що японці «квасять» ще більше ніж українці. На це навіть спеціально відводиться час в побутовому графіку кожної людини, про що пише в офіційні книжці про культуру Японії. 

Саке і пиво ллються рікою, а їжа ніколи не закінчується. Я ледве виніс ноги з того бару, але це був ще не кінець, друзі. Як правило, ніч продовжується у караоке-барах, де вже кожен відтягується на повну, адже ніхто не бачить, окрім найближчих собутильників. 

Тієї ночі я не пам’ятав, як потрапив додому, але ні про що не шкодую. Це було справжнє занурення у місцеву культуру. 

Сумо

Іншого дня наше пізнавання японських традицій продовжилося. Сезон змагань найпопулярнішого єдиноборства країни триває всього 15 днів у рік. Борці сумо є своєрідною окремою кастою суспільства, користуються винятковою повагою і захопленням зі сторони інших.

Сам бій триває секунди, хоча цьому передують багато традиційних ритуалів, гри на публіку і звернень до духів. Загалом це надзвичайне шоу, а кожен поєдинок непередбачуваний. 

Обід з японською сім’єю 

Їх ввічливість просто вражає. Ми мали за щастя пообідати з сім’єю нашого друга Шо. Це було суцільне задоволення, сповнене приємного спілкування і смачної (інколи дивної) їжі. Насправді складно передати тамтешню атмосферу, але те, як кожен дбає про іншого за столом просто вражає. Не дай Бог, келих сусіда по столу буде пустим… 

Асакуза

Ще однією цікавинкою Токіо є історичний район Асакуза. І хоча ми збиралися потім поїхати в культурну столицю країни Кіото, пропускати фестиваль в Асакузі було б недоречним. 

Загалом це щось подібне на залюднені фестивалі у Львові, з великою давкою людей, купою сувенірних лавок і традиційними процесіями. Як мені сказав Шо, організатори фестивалю планують такі речі далеко наперед і узгоджують все до найменших деталей, включаючи скільки будуть коштувати напитки й наїдки, щоб не допустити демпінгу цін. 

В якийсь момент я вже втомився від сайтсінгу і просто хотів посидіти вдома або ж пошвендятися у нашому не туристичному районі. Для цього виділив один день і просто розслабився. Ось як виглядає периферія японської столиці. 

Щоб збалансувати між ціною проживання і локацією ми обрали квартиру через Airbnb неподалік станції Ікебукуро, що всього за 10-15 хв їзди метро від Шінджуку. Іншими словами, зовсім непогана точка. 

Натомість замість капсули або переоціненого готельного номеру у нашому розпорядженні була ціла традиційна кімната з доступом до спільного простору і кухні, що зазвичай перебували у нашому розпорядженні, де я собі спокійно працював, коли Мартуся ще спала. 

Акіхабара 

Ну і звичайно ми не могли поїхати з Токіо, не відвідавши Акіхабару. Це той район, де милі намальовані дівчатка в коротеньких спідницях запрошують вас у кафе, підстаркуваті японці в масках читають порнографічні комікси, а молоді хлопці безупину бавляться на запаморочливих гральних автоматах. 

В придачу ми ще й зустріли Дрейка, американця китайського походження, з котрим я познайомився ще минулого року в Ісландії. Хлопчина ще відтоді не появлявся вдома і весь час подорожує. 

Ну все, Токіо мене трішки втомив своїм темпом, блискучими неоновими вогнями і безмежними потоками людей. Ми сіли у на нічний автобус і поїхати в серце країни, регіон Кансай, де знаходиться культурна столиця країни Кіото, а також другий найважливіший урбаністичний центр Осака. 

І щоб закріпити ось ще одне відео про наш час у Токіо.

*** 

Осака (3 дні)

Навряд чи Осака могла нас вразити після Токіо, але все ж таки ми вирішили зупинитися у цьому місті на два дні, щоб відвідати місцевий океанаріум та загалом подивитися на місто.  

А океанаріум видався на славу. 

Вперше я побував в чомусь подібному у Валенсії, коли катався Східним узбережжям Іспанії. Для Мартусі це був перший досвід. Тут кожен знайде щось для себе. 

Значно більше кадрів з підводного світу ви побачите ось у цьому відео про Осаку. 

Саме по собі місто є центром урбаністичної зони з населенням більше 20 мільйонів людей. Тому тут завжди людно і гамірно. Особливо це стосується центральних районів, куди вечорами збігається молодь. 

А ще ми зустрілися з Мариною (так, це ім’я японки), яка свого часу проживала у Пекіні і зустрічалася з одним із наших друзів, яких ми зустріли у В’єтнамі ще минулої зими. Ось такий маленький світ. 

Також в Осаці є доволі симпатичний замок, який неабияк розбудив мій голод до історичних пам’яток. 

Попрощавшись з Осакою, ми поїхали у Кіото, що всього за півгодини їзди поїздом звідти. 

*** 

Кіото (5 днів)

Це найтуристичніше місто й без того багатовідвідуваної країни, тому, щоб відчути місцевий колорит, хоча б частково, ми вирішили спробувати наші сили по каучсерфінгу. Зважаючи на мій прокачаний профіль шукати хоста довго не довелося. 

До слова, завдяки каучсерфінгу я познайомився з надзвичайними людьми, з котрими і досі підтримую тісні дружні відносини. Наприклад з: недавно у Чилі заїжджав до Феліпе, з Аміром ми перетиналися у Тайвані, Мексиці і Берліні, не кажучи вже про Івана з Австралії, з котрим час від часу зустрічаємося на пиво у різних континентах. 

Першим нашим хостом на три ночі виявилася Азуса, молода мама, котра виховує двох хлопчиків. 

Це були вихідні і ми чудово провели час. Азуса всіляко допомагала пізнавати нам японську культуру через їжу, ігри, пояснення багатьох явищ, а також відвідини цікавих місцин. 

Одним із найцікавіших храмів був Fushimi Inari з тисячами торі (традиційними японськими воротами). 

Не зважаючи на велику кількість людей, інколи вдавалося зловити «чистий кадр». 

А ось і ще парочка храмів, які нам вдалося побачити. 

Як і у багатьох країнах Азії, тут дуже популярні ставочки з кольоровими рибками. Особливо такого багато у Малайзії та Сінгапурі.

Особливо цікаво було бути присутнім на ще одному фестивалі (вже не знаю чому присвячений – здається родючості). Річ у тому, що в Кіото за рік проходить порядка 100 фестивалів. Це більше ніж у моєму рідному Львові, де протягом року відбувається порядка 60 фестивалів. 

Щовечора вдома ми готували традиційну японську їжу і пили саке. Де б ще ми могли отримати подібний досвід. Річ у тому, що японці доволі закриті люди і так просто до хати нікого не пускають. Але каучсерфінг порєшав. Як нам сказала Азуса, щодня вона отримує порядка 30 запитів, але найцікавіше їй було поспілкуватися з нами. 

Другим нашим хостом у Кіото став Тора, молодий індонезійський хлопчина, який приїхав у Японію на роботу. Спершу він потрапив туди по обміну через AIESEC, а згодом і залишився. Свого часу я проходив подібне AIESEC стажування у Індії, де прожив аж 5 місяців.

Не зважаючи на те, що з цілої величезної Індонезії я був лише на Балі (яке багато хто не вважає Індонезією в принципі), нам було багато про що спілкуватися. Відразу після зустрічі Тора повів нас у традиційний локальний онсен (краще сказати місцеву баньку), де атмосфера була зовсім іншою в порівнянні до тої, яка була в Токіо. 

Наступного дня Тора пішов на роботу, я залишився у квартирі працювати, оскільки вже заробив певну оскому від храмів, а Мартуся поїхала в сусіднє місто Нара, щоб добити туристичну програму до кінця. 

У Нарі знаходиться ще один древній храм, який є однією із найбільших дерев’яних споруд у світі. 

А навколо нього бігають сотні оленів, які постійно вимагають у відвідувачів печиво, яке у свою чергу можна придбати лише у спеціальних точках і є єдиною їжою, якою можна годувати тварин. 

Останній день у Кіото ми провели в традиційному районі Gion, з яким зазвичай асоціюються більшість фільмів про гейш і традиційну японську культуру. 

Щось подібне доводилося лише спостерігати у маленьких містечках Тайваню. 

А ось так виглядають типові житлові райони цього історичного міста.

І ледь не забув про бамбуковий ліс, в якому теж приємно прогулятися.

Ось ще підсумкове відео з культурної столиці Японії.

***

Ну все, Кіото і Японії мені було достатньо. Вже хотілося повертатися до України, щоб приступити до підготовки онлайн конференції ebiz, а також Digital Nomad форуму, які проходитимуть невдовзі.

Але перед нами простягалася довга і непроста дорога. Фактично три наступні ночі ми провели у транспорті. Спочатку нічний автобусний переїзд з Кіото у Токіо. Мартуся ще забула свій наплечник у автобусі, тому мені довелося витратити ще півдня, їдучи за 30 км, щоб забрати його на станції. Далі ми заскочили у Старбакс і нормально попрацювали (дякую тобі, Старбакс). Також люблю працювати в аеропортах, очікуючи на рейс. 

Згодом нас чекав нічний переліт з Токіо в Будапешт через Стамбул з 7-годинним трансфером, в межах якого я також постійно щось робив на компі. Ну і в результаті з аеропорта в Будапешті нас підібрали хлопці на авто, доправивши в Мукачево, звідки ми вже доїхали до Львова поїздом.  

Поїздочка виявилася на славу, а стаття напрочуд довгою при тому, що я взагалі не вдавався у деталі. Окремо хочеться сказати про культуру і поведінку японців, але для цього я виділю окремий пост, а наразі пропоную підрахувати скільки  може коштувати така мандрівка. 

*** 

Бюджет

Загалом Японія вважається дорогою країною, але насправді все не так страшно, як може здаватися. Винятком є хіба що транспорт, який там на поряд дорожчий ніж у більшості країн світу. Скажімо простий переїзд у токійському метро в межах центру може легко коштувати більше 3$. А це у свою чергу означає, що лише для доїзду до кількох цікавинок протягом дня вам може легко піти 15 $ на одного. 

Те саме стосується і міжміських перевезень. Якщо користуватися швидкісним поїздом Shinkansen, то маршрут з Токіо у Кіото і назад виніс нам би десь так само, як і переліт з Будапешту у дві сторони. Свій досвід користування швидкісними поїздами ми вже отримали у Китаї, а тут без проблем скористалися автобусами. До речі, міжміські авіарейси теж класний варіант, але потрібно підлаштовуватися до графіку. 

Їжа в Японії, відносно недорога. Повна страва у локальному кафе коштуватиме від 7 до 15 $, а класні зіставлені набори з суші або морепродуктів у магазинах по 5-8 $. Ресторани звичайно значно дорожче. Ось типовий набір з супермаркету за 5-7 баксів. 

Дабли у готелях починаються від 70$, а койко місця у хостелах від 25$, хоча нам чудом вдалося знайти класні помешкання на AirBnB всього за 32$/ніч, маючи у своєму розпорядженні окрему кімнату, а також кухню і спільний простір, де ніколи взагалі нікого не було. Плюс ще за рахунок каучсерфінгу взагалі вдалося круто зекономити на проживанні загалом. 

Отже, по статтях витрат на двох майже за три тижні, включно з дорогою:  

• 272$ – Проживання (6 ночей у Токіо і 2 ночі в Осаці) 
• 247$ – Громадський транспорт у містах
• 138$ – Автобус Токіо-Осака і Кіото-Токіо
• 437$ – Харчування у кафе і ресторанах
• 160$ – Їжа, придбана у магазинах
• 93$ – Дрібні покупки і подарунки додому
• 148$ – Розваги, типу сумо і онсенів
• 70$ – вхідні квитки в музеї та інше
• 772$ – Переліт Будапешт-Токіо з пересадкою в Стамбулі
• 88$ – Львів-Будапешт-Львів, включно з харчуванням по дорозі
• 28$ – Ніч в Будапешті
• 22$ – Страхівка

Разом 2 475$ + ще докинемо 10% на похибку = 2 722 $

Виглядає зовсім немало, АЛЕ це за більш ніж двотижневу (9-27 травня) поїздку в Японію на двох  осіб. Не в Туреччину і навіть не в Італію. В Японію, друзі. 

Розіб’ємо цю суму навпіл у нас вийде всього 1 361$ за людину, що у свою чергу виносить 71$/день. Not bad! 

*** 

Віза 

Ще одне болюче, але просто технічне питання. Вичерпний перелік документів ось тут, а сама віза безкоштовна. На щастя у нас є хороші друзі і проблем із запрошуючою стороною не виникало. Якщо ж у вас не має знайомих у Японії, які б вислали запрошення і решта супровідних документів, то можна скористатися послугами туристичних агенств, що потягне на 150-300$. 

*** 

Резюме

Японія – це унікальна країна і малоподібна на щось інше у світі. Місцева культура просто виняткова і її варто побачити кожному. У даній статті я практично не торкнувся питання побуту, але обіцяю написати про це у одній із наступних публікації, а наразі було лише про наш досвід. 

У всякому разі Японія стала моєю 69 відвіданою країною, на шляху підкорення всього всесвіту без насильства. Цей 2016 рік буде напрочуд активним, тому заокругляємося і давайте рухатися далі. САЙОНАРА! ?