Нарешті розпочалася давно запланована подорож Центральною Америкою. Зрештою, почалася вона, ще перед прибуттям у Відень та Маямі, а сам відлік sensu stricto варто починати з Сальвадору, адже лише тут ми ступили на центральноамериканську землю.
Всього 2,5 години польоту з Маямі і ми прибуваємо в абсолютно іншу місцевість. Центральна Америка (і Сальвадор зокрема) відомі своєю жорстокою злочинністю, дивовижною природою, колоритною культурою та цікавими людьми.
Якщо говорити про Сальвадор, то це, мабуть, найменш відома країна цього регіону, вона ж найменша. Розмір цілої країни такий же, як у Львівської області. І, якщо запитаєте чим саме в туристичному плані відомий Сальвадор найбільше, то абсолютно всі дадуть однозначну відповідь – СЕРФІНГ!
Серйозно! Як виявилося згодом, тут найкращі хвилі у порівнянні з іншими місцями, де я пробував серфити. А це Балі, Шрі-Ланка і Мексика. Іншими словами, було багато сподівань класно задати ритму цілій подорожі, тому давайте глянемо що собою являє Сальвадор.
***
Ось відео з поїздки для початку. Рекомендую переглянути!
,,, а це карта відвіданих місць. Зовсім небагато. Всього два 🙂
***
Ель Тунко
Відразу по прибуттю в аеропорт ми взяли таксі і поїхали до океану. Віза українцям не потрібна, а таксисти спокійно чекають у черзі свого клієнта. Ціни фіксовані. 35$, приблизно, за 40 км їзди. До речі, місцевою валютою є американські долари.
Перші враження від країни, що можна було побачити з вікна авто, такі ж, мабуть, як від Камбоджі. Все доволі бідно й неорганізовано.
Ми добре знали куди треба їхати і взяли прямий курс до серферського селища Ель Тунко. По приїзді відразу завалилися у місцеву кафешку, щоб перекусити і тут настає найкращий момент дня.
Я вичитав у меню «ceviche»! Хто не в курсі, це салат зі свіжих морепродуктів чи риби, приправлений пікантним соусом, лимонним соком, цибулькою та ще деякою зеленню. Під час подорожі Південною Америкою я лише на цьому і жив у Чилі та Перу.
Ну, все! Коли шлунок наповнений, можна йти шукати житло і роздивлятися місцевість. Загалом, Ель Тунко дуже нагадало мені Пуерто Ескондідо в Мексиці. Такі ж гестхауси і така ж розслаблена атмосфера, де всім заправляють хвилі.
Наше око відразу припало на колоритний хостел La Sombra.
Побачивши біля рецепції таку картину, ми просто не могли звідти піти.
Далі зачекінилися і розповзлися по гамаках відпочивати й пристосовуватися до зміни часових поясів. До речі, після кількох тестів виявилося, що у цій точці найкращий інтернет у цілому селищі.
Ввечері хотіли трішки затусити одному із численних місцевих барів, але страшна злива просто все залила. Хтось у свою чергу навіть не зміг вийти з готелю, а інші на 2 години залишились заручниками тої локації, де перебували на час початку дощу.
***
Серфінг
Ми приїхали в Ель Тунко з чіткою метою – зайнятися серфінгом. Тому наступного ранку добряче поснідали…
… і пішли у серферську школу, що знаходиться якраз навпроти найкращого брейк поінту.
Першого дня, для того щоб зорієнтуватися на місцевості, найняли інструкторів. Це варто робити, коли вперше приходиш на новий спот або лише починаєш серфити. Інструктор все пояснить і покаже де найкращий брейк поінт, куди не варто плисти і чого треба остерігатися. Повірте, серфінг значно складніше заняття, ніж виглядає зі сторони.
“Ось відео трирічної давності з Балі про паралелі серфінгу з життям.”
Я звичайно не претендую на експертну точку зору та й серфером є нікудишнім, але скажу, що це поки що був найкращий досвід. Тутешні хвилі виявилися найкращими для катання. Першого дня мені вдалося зловити пару штук за допомогою інструктора, але й наступного дня, аж двічі в межах години, проїхався кілька десятків метрів на гребні. Хто пробував серфити, той знає, що це вже успіх.
Навіть Сашко, який взагалі вперше став на дошку, має чим похвалитися. Іншими словами, Ель Тунко, Сальвадор є класним місцем для серфінгу, якщо ви початківець. Рекомендую.
Але, окрім підкорювання хвиль, тут сильно немає чим займатися. Пляжі тут з гальки (значно крупнішої ніж у Криму чи Хорватії), а через бурхливий Тихий океан сильно не покупаєшся.
Тому залишається лише пити у численних місцевих барах.
Подібна альтернатива нас не дуже привабила і ми поїхали у столицю країни місто Сан Сальвадор.
***
Сан Сальвадор
Увага! Не плутати з Сальвадором, що є у Бразилії, куди ми минулого року прибули трансатлантичним круїзним лайнером. Хоча між цими містами є дещо спільне. Обидва із них вважаються просто гіпер небезпечними. Сан Сальвадор входить у трійку найнебезпечніших міст у світі. До речі, Сан Педро Сула, найбільше місто Гондурасу, куди нам ще доведеться потрапити, також на цій дошці пошани серед топ-3.
З однієї сторони я розумів, що великий рівень смертності є спричиненим ворожнечею між наркокартелями і на туристів їм все одно. Пакуночок кокаїну вартує значно більше ніж iphone чи Mac. Хоча все одно якось ніяково їхати у таке пекло. Мабуть, зараз так більшість думає про Україну.
Сан Сальвадор зустрів шаленим трафіком. Ми пропустили нашу зупинку, тому довелося виходити трішки далі і повертатися назад. Заскочили у перший автобус, що рухався у приблизно тому напрямку і якраз вгадали.
Згодом у салон зайшов чувак з пістолетом, що стирчав з-за пояса, і я засумнівався. В результаті нічого не трапилося, і як згодом виявилося, левова частка цивільного населення міста щодня носить із собою зброю.
Далі ми вийшли на необхідній зупинці і спокійно пішли до нашого хостелу, що знаходився у районі Зона Роса. Це таке собі елітне місто у місті, що додатково охороняється зі всіх сторін, має всього пару в’їздів. А крім того тут же знаходяться більшість готелів, посольств, ресторанів та інших закладів для багатих сальвадорців.
Ввечері ми зустрілися на пиво з Карлосом, знайомим Сашка, з котрим вони свого часу перетиналися на програмі міжнародного обміну у США. Карлос ввів нас в курс справи і розповів багато чого цікавого про свою країну.
***
Санта Текла і сходження на вулкан
Над містом височіє здоровезний вулкан. Ну, не настільки великий, як Тенеріфе на Канарах, але все одно вражає. Перше, що спадає на думку, це пошвидше піднятися на нього, щоб подивитися на панораму Сан Сальвадору.
Але прямої дороги на верх не має. Спочатку потрібно поїхати у містечко сателіт Санта Текла, що саме по собі заслуговує на окремий візит. Тут гарно збережена історична колоніальна забудова…
… , а також є колоритний базарчик
Практично кожен магазинчик або дрібний бізнес має свою охорону зі стволом. Цікаво яким має бути рівень злочинності, якщо охороняються навіть кіоски.
Ну, менше з тим. Беремо автобус і їдемо догори.
Десь після півгодини їзди довелося ще трішки пройтися не зовсім привабливою дорогою, щоб потрапити до входу в заповідник Ель Бокерон.
Схили вулкану вкриті так званим cloud forest, але на самому вершечку кратера нічого не видно через надмірний туман чи то хмару, що нависла над горою.
Зневірившись побачити кратер ми зійшли до входу у заповідник і сіли їсти разом із місцевими туристами, що теж ховалися від дощу. Виявилося, що наш співрозмовник читає Гоголя і дуже любить Тараса Бульбу.
Далі спустилися до зупинки автобуса і Саша почав знайомитися з місцевими дівчатами.
В принципі мені цього було досить, але Саша наполягав, щоб ще катнутися у центр міста, щоб подивитися як все виглядає там. Ну, добре! Беремо ще один автобус і поїхали.
***
Центр Сан Сальвадору
Центр столиці країни являє собою один величезний базар, що втиснувся поміж занедбаної колоніальної забудови.
Масивні церкви і площі вказують на колишню велич міста.
Люди з масками і стволами вказують на те, що тут може бути небезпечно, і краще триматися у їх полі зору.
Давайте зупинимося на фруктовий смузі за 1$.
Ще одна церква. Щось подібне бачив у Ріо-де-Жанейро
А це найгарніша площа міста – Liberdad
На час нашого візиту там було дуже людно і мирно. Виглядало, що люди зібралися обмінятися між собою старим антикваром і просто потусуватися.
Почало темніти і це був знак, що варто рухатися у сторону нашого хостелу. Наступного дня ми взяли автобус і поїхали у Гватемалу, щоб далі продовжити дослідження цього регіону.
***
Резюме
Сальвадор став ювілейним. Це вже 70 відвідана мною країна. Серед усіх країн Центральної Америки саме Сальвадор користується найменшою популярністю. Воно й не дивно. Країна доволі бідна й неорганізована. Окрім добрих для серфінгу хвиль та декількох мальовничих вулканів тут небагато що є з розряду типових туристичних атракцій.
Практично у кожній сім’ї є член, котрий працює у США і передає гроші назад. Прямо, як у нас на Закарпатті. Свого часу тут було повністю знищене корінне населення індіанців, тому якоюсь культурою теж сильно нема як похвалитися. Країна потопає у політичних чварах і розривається поміж кримінальних банд, що формуються депортованими нелегалами чи ув’язненими з США.
Можливо я недостатньо привідкрив хорошу сторону країни, але, якщо ви не серфите чи не маєте якогось спеціального інтересу, то робити тут більше ніж тиждень не має чого. А загалом все ок, і враження у мене лишилися позитивні.
***
Бюджет
Тут ходять долари, тому все просто.
94$ – Харчування
42$ – Транспорт
44$ – Два дні серфінгу (1 день був з інструктором)
41$ – Проживання у хостелах (4 ночі)
Разом 221$ за п’ять днів проведених у Сальвадорі.
***
Не думаю, що колись повернуся у Сальвадор без спеціальної потреби і радий, що заскочив сюди саме зараз. Наступною країною цієї мандрівки стала Гватемала, яка виявилася принципово іншою й настільки крутою у плані подорожей та різноманітності досвідів, що на підготовку статті у мене може піти декілька днів. Справді. Але це вже інша історія, про що теж зовсім скоро.
Круті фото та спогади!)
Дуже цікава подорож 😉
ще б пак 🙂