Іран (частина 1) перші враження про начебто країну зла (Тегеран, Ісфахан, Язд)

Ой скільки років я марив поїздкою в Іран! Ще з дитинства древня Персія (яка зараз є Іраном) навіювала у наших головах романтичні ідеї. Мультик про Алладіна, уроки географії в школі, двобітна гра середини дев’яностих Принц Персії, фільми про Античну Грецію та інше. 

УВАГА! Подорож виявилися настільки цікавою і насиченою, що мені довелося розбити розповідь на дві статті, хоча зазвичай я виділяю по статті на одну країну. Це перша частина, а друга ось тут. 

На жаль у сучасному світі Іран чомусь вважається країною зла. Це все добра пропагандиська робота західних медіа, чиї слова не мають абсолютно нічого спільного з реальністю того, як  живуть люди у цій надзвичайній країні. Новин взагалі не варто читати – ось чому. Поганий хлопчик у геополітиці сьогодення є дехто інший, але тільки не Іран. І, прочитавши дану статтю у ви у цьому переконаєтеся.

Після того, як я придбав квитки зі Львова у Тегеран з трансфером у Баку (ось окремий пост про Азербайджанську столицю), багато хто із моїх знайомих покивав головою з думкою, що цьому хлопцеві вже нічого не допоможе. Але ж я збираюся відвідати всі країни у світі, а Іран виявився вже номером 75 у списку.

На хвилі емоцій я пишу ці рядки, поки ще тут знаходжуся і навіть не знаю як краще показати все, що відбувається. Стаття і фото це звичайно класно, але по-справжньому відчути перський колорит, можливо лише, приїхавши сюди особисто.

Для затравки скажу, що маючи за спиною майже півсвіту, можу з впевненістю стверджувати, що тут найпривітніші люди, яких мені доводилося зустрічати. Навіть дружній Тайвань знаходиться на щабель нижче. Та й загалом це одна з найцікавіших і найкомфортніших країн для самостійних подорожей.

Готові зануритися у невідоме? Тоді поїхали…

***

Для початку вже традиційно карта відвіданих місць та схема мого пересування по всій країні.

***

А це відео з цілої поїздки.

***

Віза в Іран і прибуття у країну

Мій рейс з Баку, яке я досліджував цілий день, прибув приблизно опівночі. До речі, до Баку я летів прямо зі Львова на Azal Air, що є просто чудовим напрямком для мешканців Західної України. З Києва теж літає. 

Українці, як і громадяни більшості інших країн, без проблем можуть отримати візу по прильоту. Єдине, що для цього потрібно, це місцева адреса з телефоном та ім’ям особи, куди ви прямуєте. Тобто готель/хостел чи адреса людини, котра вас приймає.

УВАГА! Це повинні бути реальні (не липові) координати, оскільки прикордонники можуть передзвонити туди, щоб перевірити чи насправді вас чекають. При купівлі страхового поліса ОБОВ’ЯЗКОВО попросіть агента чітко окремо написати “Iran”. У мене була страхівка All World і реально придерлися. Ціна візи – 80 Євро (або 90 доларів США).

В Тегерані є купа готелів і хостелів, які приймають реєстрацію просто по мейлу. Також у Ірані дуже добре працює CouchSurfing.org. Відразу після мого Public Request я почав отримувати купу запрошень і не лише зі столиці, але й з інших регіонів країні. Людей писало стільки, що я був просто змушений скасувати запит, або встигати всім відповідати. Моїм хостом виявився Мохамед. В результаті це був один із найкращих CS досвідів, що у мене були, але про це трішки пізніше.

Дана візова політика була впроваджена лише пару років тому що в десятки разів збільшився потік туристів у країну. Тому, не зволікайте, якщо хочете застати Іран таким, як описано далі.

При виході у arrival зону, мене зустрічало багато людей під супровід традиційної тріумфальної музики. Іран мені вже подобається. 

Жартую, це зустрічали спортсменів, які прилетіли з якихось змагань.

Аеропорт знаходиться за 50 км від міста і єдиним способом доїхати є таксі. Мене зустрів ще один Мохамед (таксист) і всього за 15$ довіз у Тегеран. Ось, до речі, його номер +989304909519. Контактує через What’s Up. Офіційні таксі зі стенду коштують 22$. Чувак класний і перевірений. Просто заробляє на життя і шукає перспективи. 

Окрім того, що він мене зустрів, Мохамед ще й допоміг придбати місцеву сім карту і розміняти гроші, що я і вам щиро рекомендую зробити відразу по прибуттю. До речі, для придбання сімки у вас візьмуть відбитки пальців. Відразу поповніть собі рахунок і активуйте 4G. Мобільний інтернет у Ірані просто відмінний і не раз мене виручав. Сімка карта, 5 ГБ/міс інтернету + ще десь 200 хв. розмов коштуватимуть порядка 15$.

Година їзди і мене підвозять до будинку, де вже чекає мій хост, який сам проживає в сучасній трикімнатній квартирі на Заході Тегерану. Ми випили чаю і полягали спати, оскільки це вже третя ночі.

***

Тегеран (Tehran)

Наступного дня я добре виспався і пішов гуляти містом, не знаючи що очікувати. З першого погляду виглядає все доволі цивільно і навіть розвинуто. 

Поспіхом я забіг у автобус і зауважив, що навколо мене лише жінки в чорному. Вони сміялися і прикривали обличчя. Далі я зрозумів, що зайшов не у ті двері і перейшов на наступній зупинці в чоловічу частину, де так само з мене сміялися і вони, хоча подумки кожен мабуть про таке мріяв. Але не можна.

Першим ділом на запрошення ще одного каучсерфера я подався до Azadi Tower, однієї з найвизначніших місць у Терегані, де Хамед працює інженером. Він запросив мене у свій офіс, напоїв чаєм, познайомив з колегами і провів екскурсію по будівлі. 

Вигляд звідти нічогенький. Як бачите, Тегеран – величезне місто. Його населення з передмістями сягає 14 млн осіб і в майбутньому може догнати Нью Йорк, Шанхай, Мумбай чи навіть Токіо.

Я розпрощався з нашим другом і поїхав на метро у історичний центр міста. Через хаотичну забудову якоїсь чітко виділеної старої частини немає (про це далі у інших містах). Історичний центр знаходиться у південній частині міста, що вважається біднішим і більш традиційним. Просто обожнюю такі місця. 

Все життя тут обертається навколо базару. Тут ще крутіше ніж у Стамбулі.

Ну і звичайно окрасою будь-якого іранського базару є відділи з килимами. Власники магазинів охоче запрошують до себе, поять чаєм, розповідаючи про різні види килимів і як їх було зроблено, звичайно намагаючись щось продати. Але тут це якось настільки невимушено, без жодного тиску, що хочеться подовше там залишатися і роздивлятися все. От би собі щось таке на стіну вліпити, як у старі добрі часи. 

Під вечір торговці почали прикривати свої лавочки, а мені теж настав час повертатися домів.

Більшість мешканців багатомільйонного мегаполісу якраз закінчили свою роботу і всі дружно спустилися у метро, що само собою спровокувало надзвичайну давку. З метро я вийшов трішки пом’ятим, але вже з трьома візитками. Люди просото підходять, починають спілкуватися і дають свої контакти про всяк випадок. Такого ще ніде не зустрічав.

Ввечері з моїм хостом Мохамедом ми пішли в сучаснй торговий центр неподалік. Я скинув Мартусі ці фотки і прикольнувся, що полетів у Дубай. Повірила! Хоча це простий типовий іранський мол, як всюди у світі. Та й взагалі Іран мені видався значно більш розвиненим ніж Україна. 

Наступного разу ми взяли щось на зразок місцевого убера і поїхали у північну частину міста, що знаходиться в передгір’ях хребта Алборз. Десь там зовсім неподалік знаходиться найвища гора цілого Близького Сходу – Дамаванд (5671 м.).

Переїзд по місту в 20-30 км цілком нормальна справа для типового мешканця Терегану. Дороги і розв’язки мене приємно вразили.

Основною причиною візиту сюди стало моє подання на Туркменістанську транзитну візу. Річ у тому, що отримання транзиту з Ірану до Узбекістану чи навпаки є єдиним нормальним способом відвідати цю закриту країну. Інакше, до простого туристичного візиту потрібно готуватися роками і викуповувати всі готелі й послуги турфірм наперед.

Я заповнив усі необхідні дані і сказали передзвонити за тиждень, коли буде відомий результат. Скажімо зовсім недавно Арсену з Наталею (proidysvity.com) й Анвару Азізову відмовили, хоча трішки раніше Мандрувакам дали цю візу.

По правді скажу, що дана ціла подорож навколо Каспійського моря в першу чергу була заточена під те, щоб відвідати Туркменістан. Давайте збережемо інтригу і подивимося що було далі.

Це, як і багато інших посольств знаходять у багатій північній частині міста. Тут проживає більше сучасної молоді, просунутий середній клас і місцеві багатії. Навколо купа бутіків, дороги ресторанів, банків та інших потіх сучасного світу.

Хоча в публічних точках виглядає все доволі подібним до інших районів.

Повз цього я не міг просто так пройтися. Всі мої сподівання запустити бороду в мандрівці, звелись на нівець, коли я побачив традиційну перукарню.

Хто не в курсі, гоління лезом одне з моїх улюблених занять у подорожах тими країнами, де ще практикується даний спосіб. Зазвичай це південно-азіатські країни, типу Індії, Шрі-Ланки. Так само я голився і в Албанії і от знову в Ірані. Просто божественне задоволення.

А ось і перша мечеть! До речі, їх якось небагато навколо , зважаючи на густоту населення.

А ще я заскочив до колеги мого знайомого, який працює у одній з найбільших туристичних фірм країни, щоб перетерти про деякі справи. Класний в них штат!

Зрештою, ми сіли в shared taxi (маршрутне таксі) і поїхали домів. До речі для таких таксі, що прямують по чіткому маршруту і оплачуються за місце, є спеціальні станції, звідки вони відправляються, як тільки сяде чотири пасажира.

Ввечері мені випала нагода подивитися як тусуються просунуті іранці у колі друзів Мохамеда. Ми зібралися у одному із кафе, де все виглядає абсолютно, як у нас чи інших країнах світу. Єдина відмінність – немає алкоголю. Люди п’ють чай, каву або інші напої.

Загалом перші враження про місто й країну лише позитивні! Настав час їхати далі. Я сів у нічний автобус і взяв курс на південь у центр країни. До речі, зацініть, як виглядають їх автобуси з середини. В подібних умовах я їздив лише у Мексиці та Чилі.

***

Ісфахан (Esfahan)

Це найпопулярніший туристичний напрямок у країні, а також одне із найбільших міст. В минулому Ісфахан протягом деякого часу був столицею Персії, де збереглася історичний колорит і чудова архітектура того часу. 

Основним важковаговиком є центральна площа міста, яку місцеві вважають другою найбільшою міською площею у світі після тої, що знаходиться у Пекіні. А як тобі бути з Харковом? Хто тут правий?

Масштаб і краса звичайно вражають! Тут можна побачити весь Іран у різних його проявах.

Окрасою цього всього є Голуба Мечеть, яка сама лише варта далекої поїздки сюди.

По периметру площі тягнуться торгові ряди, де знаходяться купа магазинів і кафе, в яких можна закупитися, прекусити, ну і звичайно попрацювати. 

На вечір весь народ перетусовується до висохлого гирла річки, яке перетинають декілька історичних мостів. Найгарнішим з них є Хаджу. Не завжди можна побачити таку красу.

Люди збираються у нішах і співають народні пісні, аж поки їх не розжене міліція через порушення громадського спокою. 

Того вечора я зупинився в гостях у Аміна, андроїд девелопера і просто класного чувака. Він би легко скосив на американця або австралійця. Його друзі теж дуже сучасні і ми класно провели час того вечора.

Наступного ранку я зустрівся з двома дівчатами-туристками, яких облюбували місцеві хлопці. Останні повезли нас у класний парк на півдні міста, звідки відкривається чудова панорама на Ісфахан. Загалом південь міста вважається більш сучасним і розкутішим за консервативний північ. 

Так здається, що приходити в парк на пікнік, є улюбленим заняттям іранців. Практично всюди у кожному місці на зеленій траві можна побачити розстелене покривало і людей, які постійно щось топчуть.

Автовокзал виявився зовсім поряд, тож я побіг туди, щоб продовжити мою мандрівку Іраном.

***

Язд (Yazd)

Далі я взяв курс в глибину країни і поїхав древнім трактом, яким споконвіків ходили каравани з Європи у Індію.

Посеред пустелі знаходиться місто-оазис Язд, що завжди слугувало зупинкою для мандрівників. Це одне із найстаріших поселень у світі, де безперервно проживають люди. Окрасою міста є чудово збережена історична частина, що складається із лабіринтів вузесеньких вулиць поміж глиняними будиночками.

У багатьох місцях ці вулички заходять в тунелі, які мають отвори у даху, щоб запускати повітря, яке б циркулювало містом і охолоджувало його, вберігаючи мешканців від несамовитої спеки, що місяцями може триматися тут на рівні 40-50 градусів цельсія.

Більшість туристів, як і торговці древніх, часів зупиняються у традиційних заїжджих домах, що зазвичай мають велике внутрішнє подвір’я, де можна перепочити і поспілкуватись з іншими гостями, а у моєму випадку ще й попрацювати. 

Там же є виділив час і провів огляд класних речей українських брендів, що були зі мною (переглянути).

Багато де можна піднятися на дах, щоб подивитися на місто з висока і провести захід сонця.

Мечеті і площі перед ними там особливо гарні. Іран у всій своїй красі. 

\

І люди приємні, як зрештою всюди у Ірані. Одного вечора до мене підійшли два хлопці, які попросили сфотографуватися. Вони явно відрізнялися від персів. У ході розмови виявилося, що вони з Афганістану, і приїхали у Іран на заробітки. Загалом в Ірані проживає більше мільйона афганців.

А ще просто у кафе зав’язалася розмова з іншим чуваком, після чого він запросив нас у свій університет на урок англійської мови, після чого ми поїхали до нього додому дивитися фільм з Кіану Рівсом.

Язд знаходиться прямо посеред пустелі і є центром тутешнього регіону. Навколо є ряд цікавих сіл та інших об’єктів, які також варто відвідати. Одним з таких місць виявилися Вежі Тишини (Towers of SIlence) в південній окраїні міста, звідки відкривається чудовий краєвид.

На цьому закінчується перша половина розповіді про подорож у Іран. Згодом я поїхав ще далі на південь у місто Шираз і далі у ряд інших цікавих місць під час чого зі мною трапилися неочікувані (приємні і не дуже) пригоди. Але про це вже у наступній статті зовсім скоро.

==> Переглянути другу частину розповіді і підсумки подорожі у Іран.