Вірменія! Незапланована випадкова подорож у визначні місця завжди бажаної країни

Вірменія! Скільки інформації я про неї чув і як давно хотів потрапити. Але не думав, що це станеться так швидко і несподівано. Річ у тому, що мені не вдалося отримати візу в Туркменістан, а відтак і реалізувати весь план задуманого маршруту навколо Каспійського моря. Лише Баку (Азербайджан), а також Іран (частина 1, частина 2), звідки я власне і поїхав у Вірменію, щоб полетіти назад в Україну.

Але вийшло все зовсім непогано. Мабуть так і повинно було статися. Добре, що з Єревану, столиці країни, літає МАУ і потрапити до дому не склало жодних проблем, а ціна тримається відносно низькою навіть за пару днів до рейсу. Отже, після фіаско з туркменською візою, зваживши всі «за» і «проти» я вирішив взяти курс на Кавказ. Республіка Вірменія щиро прийняла мене і все вийшло дуже класно.

Найбільше мене тішило те, що врешті зможу нормально випити. Іран – це ісламська держава, де вживання алкоголю карається законом, а Вірменію характеризує те, що, за деякою інформацією, це мабуть одна із найпитущіших країн у світі, що славиться своїми винами і коньяком. І вони насправді там смачні – клімат дозволяє.

Окрім того, мені завжди був цікавий даний напрямок. І хоча я без проблем міг туди поїхати, оскільки збираюся відвідати всі країни у світі, свідомо цього не робив, тримаючи країну про запас. От власне, настав час з цього скористатися.

***    

Зазвичай більшість туристів прилітають у столицю країни Єреван, звідки вже починають досліджувати все навколо, але у мене ситуація була іншою. Я рухався з півдня, де перетнув кордон з Іранським Азербайджаном.

Ось яку географію мало моє пересування по Вірменії.

***

Вірменія, перші враження

Ірано-Вірменський кордон приємно вразив наявністю електоромобілів, що підвозять людей з одного пропускного пункту до іншого. Потім звичайно водії просять грошей. 

Там я зустрів трьох іранських хлопців, котрі їхали у Єреван побухати і розважитися з дівчатами. Ще б пак, в Ірані такого не можна. Ми разом взяли таксі і поїхали в глибину країни.

Перше враження про країну – «такоє». Особливо після неочікувано розвинутого Ірану (частина 1, частина 2). Сьогодні там ще характерні пострадянські, колись індустріальні міста просто ріжуть око, а бідосю видно на кожному кроці. З часів здобуття незалежності від СРСР змін відбулося мало. Як згодом сказав мені водій – населення таксує, ніхто нічого не виробляє, промисловість стоїть. Ось така вона, провінційна Вірменія.

Пару годин такої депресухи розбавляють вражаючі гірські пейзажі. Це найбільш ізольована частина і без того відносно відрізаної від світу малої країни. Вірменія майже повністю знаходиться у горах.

***

Горіс і навколо

За деякий час ми приїхали у містечко Горіс, де я і висів. Не міг більше терпіти покручених серпантинів, а крім того хотів дослідити навколишню територію. Як пише Lonely Planet, Горіс – є найприємнішим зі всіх невеличких вірменських міст. А, й справді, тут доволі мило.

У мене було ще трохи часу до темряви, тож я смачненько пообідав найкращими стравами із місцевої кухні і придбав місцеву сім-карту з 3G зв’язком, щоб мати інтернет на телефоні. Особливо круто було спілкуватися з місцевим населенням. Всі розуміють російську, а відчуття такі, що я потрапив у Левандівку в дев’яностих. Хто зі Львова, той знає про що йде мова.

На обід звичайно шашлик і пиво. Класика!

Завдяки доступу до інтернету я знайшов єдиний хостел у місті, власником якого виявився приємний молодий хлопчина, який пару років провчився у Європі і зараз розвиває місцеву туристичну галузь. Хостел класний – Eden Hostel.

Загалом Горіс є чудовою базою на півдні країни, звідки можна виряджатися по навколишніх цікавинках. Окрім того, це останній відносно великий населений пункт перед кордоном з Нагорно-Карабахом, куди на жаль цього разу, в силу браку часу, я не потрапив.

***

Татев

Окрім мене у хостелі жив лише один німець, подорожуючий велосипедом з Європи у Азію. Наступного дня ми взяли таксі і поїхали до найдовшої у світі канатної дороги, що веде до відомого монастирського комплексу в селищі Татев.

Все виглядає дуже професійно. Сьогодні це найбільша інвестиція, що покликана відродити і розвинути туристичне господарство у регіоні. В інформаційному центрі все зроблено на совість. Симпатичні дівчатка продають білети і сувеніри, а численні лайтбокси розподівають про принади навколишньої території.

Кабінка курсує доволі часто, тому довго чекати не довелося. Ми застрибнули у небесний вагончик і полетіли у гори. Навколишні краєвиди звичайно вражають. Все видно, як на карті. Довжина цього мосту 5 км замість 25 кілометрів покрученої дороги, а тривалість мандрівки всього 10 хв замість більш ніж години. Раджу спробувати

Майже на вершині, під засніженими схилами, знаходиться високогірне селище Татев. 

Окрасою якого є надзвичайний храмовий комплекс. До речі, республіка Вірменія – це перша країна в історії, що визнала християнську віру державною релігією. Відбулося це ще у 4 столітті нашої ери, і вплинуло на культуру країни і подальшу її історію та стосунки із сусідами. І з Туреччиною зокрема.

Вниз ми вирішили спускатися пішки. Приємна стежина веде до ще одного монастиря, який знаходиться у глибокому каньйоні.

Звідти рукою подати до так званого Мосту Диявола – природньої арки під якою тече ріка. На спуск цілком достатньо двох годин. Це, якщо ви не звичайно збираєтеся молитися у храмі знизу.

А там вже чекав наш водій та ще пару казахів, які відразу пригостили вином і канапкою. Загалом Вірменія є популярним туристичним напрямком, який розвивається, для багатьох незалежних пострадянських країн. Тут завжди можна когось зустріти.

***   

Кхндзореск

В принципі, мені було досить вражень за день і хотілося відпочити, але таксист порадив поїхати ще у Кхндзореск, опираючись на те, що з наступного дня обіцяють дощ. Я підхопив ідею і ми поїхали.

Навіть не пробуйте вимовити це слово. Кхндзореск є невеличким селищем з населенням ледь більше 2000 громадян за 20 км в протилежну сторону від Горіса. Найважливішою його характеристикою є стародавнє поселення троглодитів, яке ще збереглося. Щось подібне я буквально два дні перед тим бачив у Кандовані (Іран).

Радянська влада виселила «печерних» людей у новозбудовані хрущовки поряд, а пусті домівки так і лишилися стояти. Пару років тому якийсь багатий вірмен з діаспори, що походить звідси родом, збудував міст через провалля, тим самим полегшивши доступ до цієї культурної пам’ятки. А тут і туристи підтягнулися. Все правильно. Так і повинно бути.

Під вечір почало холодати і ми вернулися у Горіс, щоб наступного дня з новими силами продовжити рух далі.

***

Єреван

З Горіса у Єреван порядка чотирьох годин їзди на авто. Публічного транспорту майже не має, тому подорожуючі їздять на таксі по чотири людини. Дорога практично весь час виляє поміж гір.

З першого погляду, Єреван – це суцільний радянський союз у кращих традиціях совка. Заморожена історія.

Зважаючи на культуру водіння місцевих таксистів, після прибуття у місто найкращою порадою було просто залишитися пити вино у своєму хостелі і вже більше нікуди не виходити. До речі, Kantar є найкращим хостелом у місті. Принаймні так радить HostelWorld, де рейтинг закладу скдадає 9,5/10. Це навіть хостелом складно назвати. Такі собі апартаменти на сьомому поверсі сучасного будинку в центрі Єревану

Наступний день у мене був суто розвантажуючим. Я записав другу частину відповідей на популярні бізнес-запитання, перебрав усі фотки з Ірану (частина 1, частина 2) і трохи прогулявся містом ввечері, що виявилося доволі симпатичним.

Не заважаючи на те, що Вірменія є однією з найстаріших християнських спільнот у світі, населення ісламського віросповідання теж себе тут непогано почуває.

Окрасою Єревану є Каскад – величні сходи у центрі міста. Впевнений, що Рокі Бальбоа зацінив би такі сходи.

З верху відкривається надзвичайна панорама на центр, а також священну вірменську гору Арарат. Наприкінці дня, зазвичай, її погано видно, оскільки якраз за нею заходить сонце.

Ввечері я напхався шашлику в непоганому ресторані вірменської кухні Кавказька Полонянка і завис у барі Хемінгвей, де допізна відпочивав з місцевими громадянами

***

Арарат

Про цю визначну епічну гору можна говорити дуже і дуже багато. Чого лише вартий сам факт, що Ноїв Ковчег примкнув сюди після Великого Потопу. А ще її зазвичай видно, якщо летіти літаком з Дубаю (ОАЕ) в Україну. Одного разу мені довелося її побачити. Це було коли я повертався з Індії.

Крім того, десь у цьому місці, за 10 000 метрів над землею я освідчився Мартусі в коханні (дивитися відео). 

Зазвичай, Арарат добре видно навіть з міста, але, щоб краще роздивитися гору, краще поїхати до монастиря Хор Вірап всього за 40 км від центру Єревану. На вокзалі я зустрів двох старших росіян, які теж шукали маршрутку, тож ми вирішили не мудрувати і просто взяли таксі, розділивши витрати.

Місце просто колосальне. Найцікавіше те, що всього за кількасот метрів проходить турецький кордон і Арарат, найбільший скарб вірменів, знаходиться поза межами їхньої країни.

Мені навіть страшно собі уявити наскільки складно щодня дивитися на гору, не маючи можливості до неї доторкнутися. А, заважаючи на відносити обох держав і їхню зовнішню політику, кордон просто закритий й немає жодної інформації, що існуючий конфлікт скоро врегулюється.

Стародавній монастир Хор Вірап є одним із найпопулярніших паломницьких місць у Вірменії, адже збудований над печерою, де свого часу був ув’язнений один із духовних наставників нації Григорій Просвітитель.

Після відвідин пам’ятки Хор Вірапу таксист запропонував нам поїхати у ще одну місцину за невелику доплату. Ми з радістю підписалися на ініціативу і взяли курс у напрямку села Гарні, який географічно розташований на північний схід від Єревану. Для цього потрібно було знову повернутися у столицю, звідки дорога повела у гори.

А там звичайно відкриваються чудові вигляди на той же Арарат.

Гарні – таке собі просте вірменське село. Основною місцевою цікавинкою є однойменний язичницький храм, що нагадує акрополіс. Оскільки я був у Греції і мені хотілося відпочити, то було влом було дивитися на подібну релігійну святиню у меншому розмірі, тому в той час, коли мої колеги пішли досліджувати пам’ятку, я прогулявся вуличками села. Ну так, нічого особливого.

Справжньою окрасою регіону є Гехадський монастир, що притаївся в кінці тупікової дороги глибокого каньйону.

Сама локація пам’ятки не настільки вражаюча, як Хор Вірап, зате в середині тут значно цікавіше.

І хоча споглядати на це все було дуже цікаво, подумки я вже знаходився вдома. День підходив до кінця, а я все не міг намилуватися видами на Арарат. Таке враження, куди б ви не поїхали у Вірменії, велична гора постійно спостерігатиме за вами.

***

Наступного дня я добре виспався, ще трохи попрацював, зібрав пакунки і поїхав у аеропорт.

Затарився у duty free вірменським коньяком і вином, та сів у літак. А все той же Арарат продовжував за мною слідкувати.

Круто, коли є можливість настільки швидко і просто повернутися додому. Рейс МАУ вилітає з Єревану до Києва щодня, а переліт триває всього три години. Літом навіть є прямі перельоти в Одесу.

Особисто я вилетів о 16:40. Далі, у мене була коротка пересадка в столиці і о 21:00 (за рахунок зміщення часових поясів) після повернення я вже вечеряв з сім’єю у рідному Львові. До речі, ціни тримаються на межі розумних. Навіть, якщо брати за три дні до вильоту (через несподіванку з Туркменською візою у Ірані і зміну планів), то можна придбати квиток в межах 4000 грн. (150$) до самого Львова.

Це пов’язано з тим, що МАУ потроху переходить з стандартної авіалінії в бюджетний сегмент, і останнім часом відкрили купу рейсів з різних міст України по смішних цінах. Чого лише варті наші недавні подорожі у Вільнюс або Палангу в Литві. А мій друг Стас (автор lowcostavia.com.ua) мало не щодня публікує шалені пропозиції, типу Львів-Болонія-Львів за 66 Євро чи Київ-Стокгольм-Київ за 75 Євро.

Як наслідок, багато стандартних послуг врізані і тепер є додатковими. Скажімо, на тригодинному рейсі Єреван-Київ не включено харчування і безкоштовно подається лише вода. Тому перекуску я вже собі докупив. Канапочка з лососиком і львівське пиво – що може бути приємнішим при повернення додому.

***

Резюме

Вірменія – добре відомий і відносно популярний напрямок серед українців, адже туди легко потрапити, не потрібно візи, люди розмовляють російською та й загалом – це така собі братська душа. Не настільки братська, як сусідня Грузія (читати звіт), але все одно, через спільне радянське минуле, народ доволі близький ментально.

Тут дешево, є багато визначних місць, на які варто подивитися. Є чим зайнятися, та й клімат чудовий – можна відвідувати цілий рік. Навіть не знаю, що ще додати. Вірменія просто класна і є чудовим окремим напрямком для незабутньої подорожі чи в поєднанні з іншими країнами регіону. Коротше кажучи, щиро рекомендую.

***

Бюджет!

Я пробув у Вірменії всього шість днів і потратив – 283 $. Додайте ще переліт!

Ось детальніше: 

• 49 $ – Проживання
• 123 $ – Харчування
• 105 $ – Транспорт
• 6 $ – Відвідини

***

Цим постом завершується серія публікацій про подорож навколо Каспійського моря. Власне навколо Каспійського моря мені організувати її не вийшло, оскільки виникли труднощі з Туркменською візою і довелося міняти плани.

Але загалом пройшло все дуже добре. Чого лише варті пригоди у Баку (Азербайджан) та Ірані (частина 1, частина 2). Добре, коли розв’язані руки і завжди є місце для маневру.