Гамбія – усміхнене узбережжя Чорного континенту або Африка для початківців

Я вже давно мріяв потрапити у Африку і нарешті цей момент настав. Гамбія стала першою відвіданою країною Чорного континенту і, до речі, вже 78 по загальному рахунку. Скажімо, Єгипет до Африки не відношу, оскільки культурно і геополітично – це Близький Схід.

Єдиним невідвіданим для мене континентом, де проживають люди, залишається Австралія, хоча це лише питання часу. Руки тільки зараз дійшли до Африки через те, що це відносно складний континент для самостійних подорожей. Тим не менше, зиму 2016-2017 я акцентую саме на Африці.

Зрештою, недавній візит на Сейшели, це теж своєрідна подорож у Африку, але по-справжньому Чорний континент відчувся лише зараз.

Чому саме Гамбія? Річ у тому, що сюди літають зручні і дешеві чартери з Варшави. Скажімо, свій рейс у дві сторони в Банджул я придбав всього за 250 $. Небачена сума, як на восьмигодинний переліт, та ще й у Африку, куди ціни з Європи зазвичай сягають тисячі баксів.

А ще Гамбія вже два десятки років є напрямком пакетного туризму для західноєвропейців. Великі готелі тонкою смужкою встелилися вздовж узбережжя Атлантичного океану і можуть нагадувати щось подібне до інших типових для нас курортів у Єгипті або Туреччині.

А ще, на відміну від більшості африканських країн сюди не потрібно візи. Тому всі ці факти вказують на те, що Гамбія є класною відправною точкою та й загалом непоганим місцем, щоб спробувати всі принади Чорної Африки, маючи шлях на відступ до цивілізації.

***

Для початку ось відео з цієї поїздки!

А тепер все по черзі…

***

Так склалося, що мій колега Стас (автор LowCostAvia.com.ua) і його товариш Юрій придбали квитки на той самий рейс, тому ми полетіли разом. До Варшави добиралися дуже зручним і цікавим способом.

Спочатку карликовим літачком Львів – Радом (місто 100 км на південь від Варшави) на SprintAir, а звідти вже автобусом до Польської столиці. На все про все заледве 40 $ і всього три години в сумі. Це вам не півдоби товктися у машині і вистоювати у довжелезних чергах на кордоні. Беріть на замітку, як можна зручно, швидко і дешево добратися до Варшави.

Наступного ранку свіженькими йдемо в аеропорт. На момент нашого прибуття вже сформувалася величенька черга чомусь саме на наш рейс. Видно, що всі місця розкуплені.

Реєстрація, проходження паспортного контролю і посадка на літак. Все було практично в притик. Це не те, що окрема швидкісна смуга бізнес класом, тому ряд справ, які планувалося зробити, очікуючи на рейс, залишилися незавершеними. Стас, прямо у черзі стоячи, дописує новину про те, що з нового року WizAir відкриває з України ряд нових рейсів, адже саме в той момент проходила прес-конференція компанії. Ось така вона важка доля тревел блогера.

Ну, все! Сідаємо на літак і гайда у Гамбію. Сам рейс видався напрочуд складним. Спочатку ми летіли на Канари (5 годин), де робили технічну зупинку, звідки ще 3 години у Гамбію. Харчування не було включено у ціну квитка, сидіння такі собі й пасажири – пакетники постійно товклися. Коротше кажучи, це вам не бізнес клас від Turkish Arlines, яким я недавно літав на Сейшели.

В результаті, у мене страшенно розболілася голова і сам момент, як ми прилетіли у Гамбію та подалися в готель, я якось упустив, думаючи лише про ліжко.

***

Традиційно для початку ось карта відвіданих місць у країні.

***

Гамбія – усміхнене узбережжя Африки

Першим прокинувшись наступного ранку, я приємно здивувався місцем, де ми зупинилися. Готель Palm Beach знаходиться на першій береговій лінії і має всі принади для спокійного пляжного відпочинку, хоча ціна нашого номера складала всього 50 $ за ніч на трьох.  

І це ще й зі сніданком. Підкріпившись, ми першим ділом пішли на пляж. Вважається, що Гамбія має одні із найкращих пляжів у Західній Африці. Ну, що я можу сказати? Пляж, як пляж. Все в порядку, але відносно сильні хвилі й підступні підводні течії далеко в море зайти не дадуть.

Характерною рисою Гамбії та й зрештою більшості подібних туристичних точок є місцеві приставали, так звані “beach boys”. Не встигли ми навіть вийти з готельної зони, як до нас відразу підбігли місцеві молодики й почали пропонувати різні тури, супровід, дівчат або принаймні сік з баобаба.

Вони зовсім не агресивні, якщо не звертати увагу, то після кількох хвилин монологу відстають. Проблема у тому, що пройшовшись по пляжу, це трапляється кожних пару десятків метрів, а отже нормально прогулятися не вдасться.

Тим не менше, один з таких приставал упіймав мою увагу і я вирішив дати йому шанс. Алекс запросив нас до свого пляжного бару і зробив баобабовий коктейль. Ми розговорилися і він виявився непоганим хлопцем, який просто намагається заробляти на життя. До речі, Гамбія – англомовна країна, тому жодних проблем з комунікаціями тут немає.

Він запропонував нам ряд турів по країні, які можна здійснити з ним. Ми обрали поїздку до James Island. Домовилися на наступний день і повернулися у готель.

Ввечері за нами заїхали Марчін та Момо, з котрими ми зустріли попередньої ночі в аеропорту. Він поляк, а вона голландка. Разом вже більше року проживають у Гамбії, піднімаючи місцеву музичну індустрію, про що також згодом.

Вони провезли нас навколишньою територією, щоб можна було зорієнтуватися на місцевості, а потім ми всі дружно засіли у одному із місцевих пляжних барів.

По вечорах у нашому готелі зазвичай якесь дійство. Тому, після повернення ми ще послухали кавери відомих пісень у виконанні місцевого гурту.

Наступного ранку ми зустрілися з Алексом і наша подорож розпочалася. Ми не замовляли окремого авто і вирішили добиратися попутним транспортом так, як би це робили місцеві. Роль Алекса була у тому, що б пришвидшити і спростити даний процес, а також пояснювати тонкі нюанси місцевого побуту, які не мають нічого спільного з атмосферою у стінах нашого готелю.

Першим ділом ми доїхали до поромної переправи, що з’єднує північ і півень країни. Зрештою, всі, хто подорожують західним узбережжям Африки, повинні пройти даним шляхом. Тому, навіть цю годину, що йде на посадку, переправу і висадку, можна сміло прирівняти до справжньої подорожі в Африку. Колорит аж пре.

(старий жирний європеєць годує бідну жінку з руки – піпєЦЦЦ)

Переправлятися можна ще на таких човниках, але ми обрали великий стабільний пором. Надзвичайний досвід подорожі на човні я мав у іншій країні, але про це в одному із наступних постів.

На протилежному безері, у містечку Барра, ловимо таксі, й по грунтових дорогах рухаємося у напрямку James Island. Час від часу компанію нам складає місцева худоба, а також діти у селах, що біжать на авто щось там сильно вигукуючи.

***

James Island

James Island є найважливішим історичним об’єктом країни. На ньому сортували й утримували чорношкірих рабів перед тим, як відправити їх у Новий Світ. До речі, приблизно лише 500 тисяч рабів було перевезено у США за весь час. Більшість, а це порядка 5 мільйонів, потрапили на цукрові плантації Бразилії й Карибських островів, включаючи Кубу.

Щонайменше третина відправлених помирали у дорозі посеред океану. Це вам не наш люксичний круїз через Атлантику. Таким чином рабство, залишається невід’ємною частиною історії, як Гамбії, так і цілої Африки.

Для того, щоб відвідати острів потрібно до нього добратися на човні. Маємо окремого гіда, охоронця і капітана. Всі дружно виряджаємося на воду.

Сам острів дуже маленький. З тих часів на ньому залишилися руїни форту, а також купа баобабів.

Наш гід чудово розповідає, вказуючи на різні деталі місця, де зараз знаходимося. Виявляється, що одночасно на острові перебувало не більше 32 європейських колонізаторів й кількасот рабів.

***

Реальність життя у Гамбії

По дорозі назад ми все ж таки вирішили зупинитися у одному селі, що в результаті призвело до неймовірного досвіду. Я думав, що таке показують лише у фільмах, але, як і багато у чому, помилявся. Мені складно передати відчуття, які тоді отримав.

Отже, їдемо по африканській периферії в Гамбії, повертаючись з острову. Жінки набирають воду з колонки і потім несуть двадцятилітрові каністри на головах. Ми зупинилися біля дітей, які бавилися напівспущеним м’ячем. Малеча оточила авто і було навіть якось страшно виходити, але водій сказав, що все в порядку.

Вони явно чогось від нас очікували. Грошей не просили і ми почали розмовляти. Гамбія англомовна країна. Потім один з хлопчиків запитався: “Sir, do you have a pencil or pen?“. Я згадав, що маю набір олівців, який придбав у вуличного торговця, оскільки чув, що це може бути хорошим подарунком у Гамбії. Хлопці вишикувалися у чергу і я почав по одному видавати їм олівці, а Стас робив те саме з цукерками. 

В той момент з села почало підбігати все більше і більше дітей. Всі розуміли, що олівців явно для кожного не вистачить. Напруга зростала. Тоді декілька найсміливіших вчепилися і витягли у мене з рук все, що залишилося. Між ними почалася боротьба за олівець. За грьобаний олівець, який ви бачите на фото справа.

Така сама історія відбулася з цукерками, які роздавали мої колеги. Тому, якщо ще хтось думає, що в Україні погано живеться або щось невдається, пригадайте собі цю ситуацію. Загалом дуже дружні та милі. Люблять позувати на камеру, ввічливо спілкуються та й загалом проявляють позитив. Пригадую, що у подібних ситуаціях в Індії, мені просто лізти у кишені, а тут все культурно і виховано. 

Дорогою назад знову доводиться долати поромну переправу. Випускаємо приїжджих і пакуємося на борт.

***

Банджул, столиця Гамбії

Поки ще світло вирішуємо прогулятися вулицями Банджула, що є столицею країни. Місто занедбане, хоча подекуди чітко проглядається колоніальна архітектура.

Окрасою міста і символом цілої країни вважається арка на виїзді/в’їзді у місто, піднявшись на яку відкривається чудовий краєвид.

Фухххх! Насичений видався день. Повертаємося у готель, а там гриль-вечірка на пляжі. От і супер. Якраз вчасно.

Часто туристи помилково зупиняються у столиці країни, але там нема чого робити. Ночувати варто у нормальних готелях біля моря.

***

Традиційна нетуристична Гамбія

Два дні й три ночі пройшли дуже швидко. За нами приїхав Марчін і ми подалися до нього додому в містечко Брікама (Brikama), що знаходиться по дорозі в Сенегал. А це вже справжня традиційна Гамбія взагалі без туристів.

У Брікамі Марчіна всі знають і поважають.

Виявляється, що він сам збудував цей будинок. Тобто, не власними руками, але з повного нуля.

Марчін приїхав сюди і заснував музичну студію, в якій допомагає записуватися талановитим гамбійським музикантам та й загалом робить свій внесок у розвиток цієї індустрії та й культури в країні вцілому. Ось фейсбук сторінка його студії – Bantaba Creative Arts Centre.

А це моя кімната на піддаші, де я провів декілька ночей. Момо (дівчинка з Нідерландів),власне, полетіла на деякий час домів і запропонувала зупинитися на її місці, тож такі хороми були у моєму повному розпорядженні.

Отриманий досвід у Брікамі принципово відрізняється від того, що ми мали на узбережжі. Їхня покоївка Валу приготувала нам смачнющий традиційний обід,

Практично щодня в будинку тусується купа людей. Багато з них записують музику. Тому, скориставшись моментом я й собі повчився.

Ввечері ми з’їздили на узбережжя подалі від великих готелів у містечко Танджі (Tanji). Щодня місцеві рибалки приходять сюди з виловом риби, яка у свою чергу вже далі сортується, переробляється чи вудиться і далі відправляється на ринки або експорт. Все це також нагадує Африку в мініатюрі.

Скориставшись моментом, ми придбали здоровенну в’ялену рибину, яку потім успішно заточили з пивом.

***

Наступного дня ми зустрілися з ще з одним поляком, Домініком, і його донькою. Домінік є відомим польським знавцем Африки, адже виріс на Чорному континенті. Зазвичай, він організовує нестандартні тури у різні африканські країни, а крім того написав перший путівник по Гамбії польською мовою. Ось його сайт, якщо захочете звернутися – Africa-Point.com.

Разом ми поїхали у крайню південно-західну точку країни у селище Картонг (Kartong), куди нога іноземця ступає вкрай рідко.

Загалом Гамбія мусульманська країна, але у цьому селі є християнська частина, що заснована переселенцями з сусідньої Гвінеї-Бісау, що теж запланована у мене на цю подорож. Єдиною причиною такого розмежування є те, щоб свині не ходили на город до мусульман. А так, решта у всьому живуть дружно.

Ось центр хутору. Якщо хтось щось не поділив, то на площі збирається все населення. Конфліктуючі сторони встають на цей подіум і ніхто не розходиться поки казус не буде вирішено привселюдно.

А ось і церква.

Один з місцевих чоловіків пригостив мене алкогольною бадяжкою з пальмового дерева.

А син вождя показав, як ефективно і правильно лазити по пальмах, щоб збивати кокоси.

Далі ми поїхали до річки. На тому березі вже Сенегал, куди я теж збираюся. На обох берегах річки діють прикордонні пункти.

Ми взяли човни і попливли на один із місцевих островів.

Вода тут солена, оскільки океан вливається у гирло. Все поросло мангровим лісом. Це одна із небагатьох рослин, що може жити у соленій воді. Подібний пейзаж доводилося недавно спостерігати в національному парку Everglades поряд з Маямі.

По дорозі назад, у тому ж селі, ще заскочили у місцевий госпіталь, що більше функціонує у якості акушерно-гінекологічного пункту. Люди тут мруть, як мухи. Практично ніхто нічого не лікує. Нерідко люди гинуть від просто царапини на коліні або простуди. Зате жінки в середньому народжують по 5-8 дітей при тому, що чоловіки, як правило, мають від 2 до 4 жінок.

Ще завітали в садибу одного хлопця, який весь час біля нас крутився. Ось це нормальне гамбійське помістя для однієї сім’ї.

Всі дружно живуть разом і допомагають одне одному. Вважається, що чим більша сім’я, тим краще, оскільки разом краще можуть вижити, а ще більше шансів продовжити рід.

Взагалі, намагатися зрозуміти Африку західними логічним мисленням – це хибний шлях. Люди і досі проживають у традиційних спільнотах, в яких діють зовсім інші правила ніж у нас. Ось, поряд сидить шаман і щось там записує на дерев’яній дощечці. Мабуть встановлює зв’язок з духами.

Це все просто унікальний досвід. Чогось подібного у мене ще не було. Але треба рухатися далі. У Гамбію я ще повернуся, оскільки вилітаю звідси назад у Варшаву і потім домів. На черзі Сенегал та Гвінея-Бісау.

Наступного ранку я спакував всі свої речі в новий рюкзачок Osprey Radial 34L, який надали мені на тест Gorgany.com, й відправився на автовокзал.

Зловив авто і вже за півгодини отримав штамп про виїзд з країни. Сподіваюся, що так само легко вдасться і повернутися. Пригоди і подорож Західною Африкою продовжується. 

***

Бюджет

В Гамбії, як і решті більшості Африканських країн діє наступне правило: Якщо живеш, як місцевий, то все дуже дешево, але, якщо, як білий містер, то розраховуй на західноєвропейські / американські ціни та інколи навіть вищі ціни.

Скажімо булка з рибою на місцевому базарі коштуватиме 0,3$, а спагетті в ресторані 10$. Готелів, дешевших ніж 40$/день насправді складно знайти. А бюджетні варіанти – це лише бетонні стіни з ліжком, де пару тижнів не мінялася постіль. Вибирати де жити і як харчуватися звичайно вам, але так, як це роблять місцеві, швидше за все не вдасться.

Загальний бюджет я підіб’ю у статті про Сенегал та Гвінею-Бісау, оскільки повертаюся звідти назад у Гамбію, але не розраховуйте, що це буде той самий варіант, як у Тайланді чи навіть Мексиці.

***

Резюме

Хочете спробувати «чорну» Африку на смак? Вам пряма дорога у Гамбію. Сюди легко і дешево долетіти з Варшави за допомогою RainbowTours, є необхідна розвинена туристична інфраструктура і всі люди розмовляють англійською.

Країна повністю безпечна і злодіїв тут переслідують жорсткіше ніж у нас. Просто так не відмажешся, а можуть і вбити на місці. Як бачите з моєї розповіді, колориту достатньо. Потрібно лише трохи від’їхати від центральних туристичних точок і унікальний досвід просто гарантований. Окрім того, це найменша країна континентальної Африки, а тому до більшості найцікавіших точок тут рукою подати.

В той же час, це одна із найбідніших країн у світі, більшість населення якої живе за 1-2 долари на день. Але це Африка. Треба прийняти її такою, якою вона, що я власне і намагаюся зараз робити. На черзі Сенегал та Гвінея Бісау, а вже за місяць ряд країн Східної Африки.