От власне спеціально заради подібного беккантрі досвіду я вирішив провести січень в Україні. Річ у ествоому, що чотири роки підряд ми з Мартусею практикували так звані «польоти у вирій», тобто довготривалі зимові мандрівки у теплі екзотичні країни.

Тобто, зиму 2012-2013 рр ми провели у класичній Південно-Східній Азії (Тайланд, Малайзія, Балі etc.); 2013-2014 рр у Мексиці та Кубі; 2014-2015 у країнах Східної частини країн Південно-Східної Азії та у Китаї; ну а 2015-2016 у Південній Америці та на Заході США (переважно Каліфорнія). За лінками зверху детальніше пише про кожну мандрівку.

І ось цього разу нам пощастило. Зима виявилася напрочуд сніжною, що не зовсім типово для останніх років. Як у старі добрі часи в дитинстві, коли навіть похід в магазин перетворюється у майже поляну експедицію. Коротше кажучи, ми не прогадали. І щоб належним чином відчути найхолоднішу пору року, вирішили по можливості побільше часу проводити у горах.

Карта лягла напрочуд добре, оскільки зовсім недавно туристична компанія TURE проводила спеціальний проект для блогерів, метою якого було познайомити українців з новим трендовим способом проводити час у горах взимку. Простим катанням на лижах чи сноубордах вже нікого не здивуєш, а от зимове беккантрі (похід на високогір’я у снігоступах) та ще й з ночівлею у наметі і тягловими собаками – це вже дещо особливе. 

Все почалося з того, що я випадково натрапив на оголошення у фейсбуку. Проект ТурБоЗима мене зацікавив і я подав свою кандидатуру в похід для блогерів, щоб розбавити мій інтенсивний промо-тур містами України на підтримку нововиданої книги “Формула Продуктивності”. Як виявилося згодом аплікантів було більш ніж 60 осіб, хоча прийняли всього кільканадцять. 

Забігаючи наперед, скажу, що це був один із найцікавіших досвідів у моєму житті. А тепер детальніше. 

***    

Для початку, ось невеличке відео з цієї мандрівки: 

***  

Кемп “Білий Слон”, село Дземброня

Як вже було зазначено, похід організовувався компанією ТURE, що є командою провідних спеціалістів у сфері активного відпочинку. Хлопці часто організовують різноманітні експедиції, як от кількаденний сплав по ріці Турбат на Закарпатті чи шалену мандрівку всіма водоспадами Українських Карпат на майже тисячу кілометрів по бездоріжжю. 

Їхньої базою у горах є кемп Білий Слон, а в долині Білий Бізон, що розташований на березі Дністра. Очевидно, що нам довелося їхати у Білий Слон, що знаходиться в самому серці Гуцульщини у селі Дземброня на Івано-Франківщині. До речі, ця база є відправною точкою для рафтингових турів, що здійснюються по ріці Чорний Черемош, яка тут же і протікає. 

Добратися до Білого Слона відносно нескладно. З Києва та Львова ходять прямі поїзди у Ворохту (неподалік Буковеля), звідки ще порядка 40 км (1 год) до самого кемпу. Якщо у вас свої колеса, то проблем взагалі жодних немає, а якщо ні, то регулярні маршрутки ходять до місцевого районного центру Верховина, звідки порядка 15 км. 

Ось, де ця місцина знаходиться на карті, щоб ви зорієнтувалися (Білий Слон найнижче).

Прибувши з самого раня у Ворохту, нас підібрав мікроавтобус і завіз у кемп.

Не зважаючи на те, що це одна із найвіддаленіших частин Карпат, територія класно облаштована і приємно вражає навколишня інфраструктура. Маленькі будиночки, великий котедж, хостел, їдальня, адмінбудівлі та інше. 

Це прямісінько на березі Чорного Черемоша, тому на скільки я зрозумів, сплави весною починаються практично відразу з самого кемпу. Ну, і звичайно найголовніше у моєму випадку – тут є Wi-Fi. Це чи не єдине місце, звідки можна вийти онлайн у радіусі десяти кілометрів. 

Коротше кажучи, там є все, що необхідно для активного відпочинку в горах ==> ось.

***  

Беккантрі день #1 

Відразу по приїзді нас добряче нагодували. Таких смачних квашених помідорчиків я вже давно не їв. Далі ми всі познайомилися було представлено регламент проведення подій. Перший день був призначений на розминку. 

Тому нам видали необхідне спорядження для походів у горах зимою. Зазвичай необхідний одяг у кожного свій (термобілизна, тепла куртка з мембраною, штани та інше), але є і спецпринади. Важливу увагу варто приділити взуттю, адже не круто ходити по глибокому снігу й морозі із мокрими ногами. На такі випадки у мене є класні черевики Solomon, які мені мама купила ще на Помаранчеву Революцію, щоб я не замерз на Майдані, але якщо у когось чогось подібного немає, то серед інвентаря у Білому Слоні ви точна знайдете щось для себе. 

Ну і звичайно родзинка подібнго туру – снігоступи або лижі типу скітур. Ще з мультиків я знав, що снігоступи виглядають, наче тенісні ракетки, хоча насправді все далеко не так. Ось, вам big foot style. 

Колеги-лижники отримали лижі зі спеціальним кріпленням, яке дозволяє відривати п’ятку чи фіксувати її у потрібний момент. А ще знизу до них чіпляється спеціальна стрічка, котра не дозволяє ковзати назад. Таким чином люди і пересуваються по глибокому снігу. 

Ну, все йдемо у тестовий похід на гору неподалік. За якихось годинку-півтори виходимо на невеличку полонину, звідки мала б відкриватися чудова панорама на найвищий хребет Українських Карпат. Але не тут то було. Небо повністю затягнуло. Хоча дещо все ж таки видно. 

Нас веде Антон Кобилянський, котрий до речі виступав цього літа на itravel, проводивши онлайн трансляцію з кемпу.

Виявляється, що у цьому домі навіть дехто живе. 

Зупиняємося всією блогерською бандою перепочити, а також на чай з невеликою перекускою. Окрім нас й Антона тут ще Максим Баландюх, Маріан Стрільців (автор tutbuvja.com.ua), а також Анжеліка з Karpaty.ua, якщо я не помиляюся. Ще один бордер у кадр на жаль не вліз.

Згодом повертаємося назад у табір, де нас вже чекає свіжо приготована вечеря. 

Пізніше лідер команди TURE Володимир Горон проводить інструктаж з протилавинної безпеки, видає додаткове спорядження, що включає лопатки, пошукові зонди, а також біпери, котрі здійснюють необхідний сигнал, покликаний допомогти іншим знайти людину, на випадок, якщо її засипало лавиною. 

Виявляється, що у випадку сходження лавини і накриття людини снігом, у перші 15 хв. складає 75%. Далі це показник різко зменшується через те, що під снігом просто не вистачає повітря. І всього лиш 10% смертей припадає на фізичні пошкодження. Отже, не все так погано. 

Ну що ж, лягаємо спати, щоб добре відпочити. 

*** 

Беккантрі день 2

Прокидаємо о 5:30 збираємося і йдемо на сніданок.Мартуся вирішила не ризикувати і залишилася у кемпі. Ось цього моменту я не пригадую, але очевидно ще намагався досипати. 

Далі беремо своє спорядження, пакуємося у автомобіль та виїжджаємо у напрямку сусіднього села Бистрець, звідки повинно починатися сходження. В якийсь момент наш бус грузне в снігу, тому забираємо речі і продовжуємо шлях далі пішки. 

Комусь пощастило і їх підвезли ще пару км на джипі до місця, де закінчується село і починається стрімкий в гори. А там………….. Нас зустрічають песики породи Маламут, покликані допомагати тягнути спорядження на верх. 

Ну що ж, настав час підніматися. Зараз у поході буде видно хто є хто. Я взувся у снігоступи, закріпив борд до наплечника і пішов за рештою. 

Перша половина шляху проходила доволі крутим затяжним підйомом. Песики маламути спокійно піднімалися вверх, тягнувши санчата, і я пристроївся за одним із них, час від часу поправляючи багаж, що злітав у рів. 

Навколо дуже гарно. Все засніжено. Ліс та гори. Як давно я мріяв про щось подібне. 

Дякую Максу Баландюху за парочку вдалих кадрів зі мною. Він невтомно робить свою роботу фотографа, а крім того ще й водить групи в Непал

І ось нарешті десь на 4-5 годину приходимо у табір. Снігу тут значно більше ніж знизу. Це вже практично межа лісу і час від часу з полонини задуває пронизливий вітерець. 

Там же цікаві споруди, котрі раніше я бачив лише у фільмах. Це іглу, тобто хатка зроблена зі снігу. Дехто у них спав. Виявляється, що така споруда втримує нульову температуру в середині, навіть, коли назовні сильні морози, а, якщо в середині хтось перебуває, то і взагалі тепло робиться. 

Тим, часом наші інструктори пораються, готуючи обід. Під час самого походу, коли тіло рухається, доволі жарко. Але, як тільки зупиняєшся, холод починає пробиратися до шкіри. Тому більшість відразу втікли у намет, який вже нагрітим чекав нашого приходу. В середині ось так. Насправді значно комфортніше ніж здається.

Відігрівшись ми знову зібрали речі та й пішли трішки вище у якості тестового підйомі на гору Шпиці. Вище межі лісу сильно дуло і падав сніг. Видимість була дуже низькою, а швидкість руху зменшувалася до кількох кроків за хвилину. В глибокому снігу під сильним вітром практично нічого не можливо робити.

Це була хороша спроба, але далеко вона нас не завела, тому довелося повертатися назад у табір. Тепер я розумію чому альпіністи чи трекери на високогір’ї по декілька днів пожуть просиджувати у наметах в очікуванні того самого ідеального моменту. Зробили пару фоток фрірайдерів та й повернулися у табір.

А там нас вже чекала вечеря. Не пригадую коли востаннє куштував такий смачнющий борщ. 

Добряче вимучені, але щасливі та ситі, ми полягали спати. 

***

А тим часом Мартуся досліджувала територію навколо кемпу Білий Слон.

Поряд знаходиться декілька хатів місцевих гуцулів.

Вони охоче катають гостей на конях і показують власну господарку.

Одна жінка запросила Мартусю до себе до дому і показала чим замається. Спосіб ткання тут той самий, як і сотні років тому. 

Ці вихідні припали на Старий Новий Рік, а отже по селу ходили колядники. Матрусю радо запросили до столу ще в одну хату, де вона мала можливість провести час із місцевою сім’єю, а також разом з іншими поспівати колядок. 

Повертаємося назад у табір…

***

Беккантрі день #3

Раптом чую шурхіт в наметі! Думаю, що це один із наших колег підкидує дрів у пічку, щоб підтримувати температуру. Дивлюся на годинник, а це вже шоста ранку. Ну, нічого собі. О це так, мене вирубило. 

Чесно кажучи, найбільше я переживав саме за ночівлю, адже у вересні добряче змерз під вулканом у Гватемалі, що ледь не повернулося фатально. Натомість тут все просто дуже гладко. Я виспався краще ніж вдома. Теплі зимові спальники, надані у користування справді вирішують. 

Визираю з намету, а там вже повним ходом іде приготування до основного сходження. Ось, Мар’ян, автор блогу TubBuvJa, позує для фото. 

Кожен порається і займається своїми справами.

Снідаємо і виходимо. Погода вже значно краща. Йдеться значно легше ніж попереднього дня. Краєвиди просто пречудові. У мене сів телефон! Тому позичаю фотки у Макса Баландюха та Бориса Віктюка з їх же дозволу.

Тим не менше піднятися на саму гору Шпиці нам так і не вдалося. Поближче до основного Чорногірського хребта видимість значно погіршилася і пертися далі в гору вже не було сенсу. Натомість ми дісталися до ще одного іглу, яке стоїть на висоті порядка 1600 метрів над рівнем моря і слугує останнім прихистком для високогірних мандрівників-екстремалів. 

Неподалік наша фото/відео група  з Борисом Віктюком із Wedding Brothers познімала фрірайдерів, а решта подалися до низу.

Ще один наш інструктор Всеволод розсікає по схилу.

Іронія полягає у тому, що спуск на дошці займає всього декілька хвилин, хоча піднімалися ми добрих  дві години. Мені відразу пригадався серфінг у Сальвадорі, де фактично самого катання на хвилях є не більше ніж 5% із загального часу. Все решта – це спроби дістатися на брейк поінт, очікування хвиль і намагання їх осідлати. 

Швиденько спустившись до табору, перепаковуємося і рухаємося далі, щоб встигнути вийти з лісу ще до темноти. В низ ідеться вже значно простіше. Приблизно половину всього шляху я спускався на дошці, основний шмат чого припав на сам кінець, що не могло не радувати. Мені навіть вдалося обігнати по дорозі всіх лижників, прибувши до авто першим. 

У якості бонуса, Володя видав мені та ще одному бордеру трос, який причепив до автомобіля, і провіз нас по селу десь 5 км під час дороги назад. 

Вечір пролетів дуже швидко. Ми заслужено відпарилися у сауні і добряче поїли, після чого Володя відвіз нас на вокзал у Ворохті, звідки вже й дісталися до Львова нічним поїздом. 

***

Резюме

Всі ми із захопленнями дивимося передачі по National Geographic або Discovery про відчайдухів, котрі женуть туди, куди більшість ніколи не наважиться. Тим не менше щось завжди буде крутити у боці, а думки про небачені пригоди не даватимуть спокою.

Ставши учасником ТурБоЗима я на деякий час вгамував свою спрагу до шалених зимових походів, хоча з іншої сторони вже не терпиться спробувати щось подібне знову. Якщо ви розділяєте мої почуття, то є хороші новини. Хлопаки з Ture час від часу проводять подібні “екcпедиції”.

Найближча подія Лавинний Семінар + Теплий Табір + Фрірайд (1-6/02) ==> ось деталі

Реально крутий незабутній беккантрі досвід. Шкода, що першого лютого я вже перебуватиму в Кенії, звідки почнеться моя чергова мандрівка Східною Африкою, про що також більше за посиланням. На цьому зима для мене закінчується і я щиро бажаю вам належним чином з неї скористати, адже снігу цього року вліпило ого-го-го. Успіхів!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть лівий Ctrl+Enter.

Share Button

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: