Нарешті! Подорож у Східну Африку навколо озера Вікторія розпочалася. Це частина нашого плану на зиму 2016/17, в межах якого по плану такі країни, як Кенія, Уганда, Руанда, Танзанія і можливо ще Південний Судан й Бурунді. Життя покаже.

Після напрочуд активного і вдалого січня, пов’язаного з релізом книги Формула Продуктивності, після чого видання вийшло на перше місце за продажами в країні, я трохи втомився. Три тижні практично щодня їздив по різних містах України з презентаціями і от нарешті заслужений відпочинок. Хммм! Для більшості людей спосіб наших мандрів з відпочинком не асоціюється. Тим більше у Африці.

Перегляньте, як це було, у короткому відео, а далі по тексту вже більше описів з фото.

Кенія стала першою країною, куди ми прибули цього разу. Також варто зазначити, що зовсім недавно, а саме в грудні, я побував у Західній Африці (Гамбія, Сенегал та Гвінея Бісау). Але цього разу карта припала на Східну Африку, що є значно розвинутішою ніж протилежна частина Чорного континенту, а також відомою своїми неймовірними сафарі і дикою природою.

Знаючи, що тут є всього досхочу, я вирішив не накидуватися відразу на усе та рівномірно розділити можливий досвід цієї мандрівки. Отже, на черзі Кенія.

Ось, як виглядає схема нашого пересування по цій країні.

***

Цього разу ми летіли з Мінська, адже ще літом я напрочуд вдало забронював декілька рейсів авіакомпанії Etihad за ціною всього 450$ до Найробі та поверненням із Дар Ес Саламу, столиця Танзанії. Всі перельоти роблять зупинку в Абу Дабі, столиці ОАЕ.

Ці модні светри від наших друзів Турбат, єдиний відносно теплий одяг, що ми взяли у мандрівку.

***

Найробі

Найробі славиться своєю злочинністю, як одне із найнебезпечніших міст у Африці, тому я вирішив не ризикувати і замовив зустріч з аеропорту з трансфером у готель. Ніщо не може бути приємнішим ніж побачити своє ім’я у зоні очікувань після довгого трансконтинентального перельоту.

Ми сіли у авто і поїхали через місто. На окраїнах стандартний африканських треш,

… зате у центрі все значно цивілізованіше. Навіть не думав, що тут такий девелопмент.

Наш готель Kweza Guesthouse виявився дуже класною точкою. Я спеціально забронював його через дану терасу і класний вигляд на центр міста, що дає можливість краще зорієнтуватися на місцевості.

Чудово! Втомлені після перельоту того вечора ми вже нікуди сильно не вилазили. Я лише пройшовся на місцевий ринок, щоб прикупити фруктів та розвідати обстановку. Все норм. 

Наступного ранку разом із двома датськими дівчатами ми взяли убер і поїхали у “слонячий інтернат” на далекий південь міста. У David Sheldrick центрі виходжують самотніх слоненят, щоб потім випустити їх у дику природу.

Протягом години милі слоненята, як діти плескаються у багнюці, а місцевий рейнджер розповідає життєву історію багатьох із них.

Також кожен з бажаючих може «усиновити» слоненя, заплативши певну суму коштів. В результаті новоспечені батьки отримують сертифікат, а також будуть сповіщатися про перебіг подій у житті підопічного.

кенія

Зовсім поряд знаходиться жирафовий центр, куди також гріх не заскочити, якщо вже знаходитися у цій частині міста. Більшість фотографій з такими поцілунками, що гуляють інтернетом були зроблені саме тут.

кенія

Жирафи дуже елегантні тварини. Не зважаючи на свої розміри, вони вправно висмикують шматок корму, який ви тримаєте у роті.

Найробі величезне місто, що потопає у корках. Навряд чи тут вдасться зробити більше ніж 1-2 справи за день. Щось подібне, як у Лос-Анджелесі.

Водій Убера залишив нас у центрі, щоб ми прогулялися залюдненими вулицями столиці. На превеликий подив тут є справжній downtown, як у багатьох розвинених містах, де сконцентрована економічна активність країни.

Найцікавішим, що можна зробити у центрі Найробі, це піднятися на оглядовий майданчик KICC Tower висотою 345 метрів. До слова, цей будинок був збудований у 1973 році.

На самій горі знаходиться вертолітна площадка, звідки відкривається чудовий краєвид на все місто. Хто б міг подумати, що це Африка. Правда?

До речі, Кенія є однією із найрозвинутіших країн Чорного континенту. Більшість людей, з якими доводилося спілкуватися, виявилися бізнес орієнтованими, освіченими й інтелігентними. Справи вирішуються доволі швидко та й узагалі не було ні з чим жодних проблем. Коротше кажучи, тут все працює у нормальному штатному режимі.

Того ж вечора ми поїхали на північ міста до одного каучсерфера. Джозеф теж виявився класним спокійним чуваком, що розумів нас з-пів слова. Він проживає у типовому для Найробі багатоквартирному будинку.

Це простий район для мешканців середнього класу.

Наступного дня ми погуляли у одному із місцевих парків…

Харчуватися у місцевих забігайлівках ще та пригода. Ніколи не знаєш що з тобою трапиться за декілька днів. Найкраще притримуватися простих правил: м’ясо, овочі, фрукти.

***

Керічо

Настав час втікати із залюдненого та запиленого мегаполіса. Більшість людей беруть курс на схід у напрямку білосніжних берегів Індійського океану, але ми подалися в абсолютно протилежному напрямку – на Захід, в глиб континенту.

Першою зупинкою стало невеличке містечко Керічо, що є центром чайної індустрії країни. До речі, Кенія є третім експортером чаю у світі після Індії та Шрі-ЛанкиВ регіоні, куди ми прибули, всі навколишні пагорби просто вкриті чайними плантаціями.

Ми поселилися у невеличкому готельчику за містом практично посеред цих полів. Висота 2000 метрів над рівнем моря, повітря свіже та й загалом приємна атмосфера. Знову ж таки, хто б подумав, що це Кенія?

***

Кісуму

Після двох днів посеред чайних плантацій рухаємося далі і дістаємося до третього найбільшого міста країни – Кісуму. Поселившись у благодатному районі з розкішними віллами навколо.

Тут же бачимо індуїський храм, а також купу людей індійської зовнішності на вулицях. Вау! Ще за часів Британської імперії сюди було переселено багато людей з Індії, що були покликані допомагати керувати провінцією і значно краще справлялися з адміністративною роботою ніж місцеве чорношкіре населення.

Кісуму знаходиться на березі озера Вікторія, що є другим по величині у світі та найбільшим у Африці. Власне тематично вся подорож Східною Африкою, пов’язана з цим озером, адже ми фактично подорожуємо навколо нього.

Десь там посеред рослин розсікають бегемоти. На жаль побачити мені їх не вдалося, але їхнього реву було достатньо, щоб зрозуміти – у воду пхатися не варто. До слова, бегемоти є найнебезпечнішими дикими тваринами у Африці. Від них гине найбільше людей, не рахуючи комарів, що переносять малярію. Згодом в Уганді ми ще мали нагоду з ними зустрітися.

Після обіду нас із гестхаусу забрав Чарльз, який працює у місцевій громадській організації Slum Hope Foundation, що займається допомогою дітям із бідних районів. Він запросив нас у свої нетрі. Я думав, що це буде щось подібне до фавел у Ріо-де-Жанейро чи бідних мексиканських районів, де мене пограбували. Але виявилося все далеко не так.

Зазвичай прості африканці надзвичайно дружні. Візит мзунгу (білої людини) для них справжнє свято, особливо для місцевих дітей.

Чарльз запропонував показати нам, як живе місцевий люд, і ми пішли гуляти нетрями.

Там же ми зустріли справжнього воїна Масаі, який кудись активно поспішав. Виявилося, що невдовзі повинна була розпочатися його нічна зміна чергування у школі. Масаі часто працюють охоронцями у Кенії, адже вправно поводяться зі зброєю, а крім того мають честь.

Чарльс проробляє колосальну навчально-просвітницьку роботу з населенням. Один із його проектів – це популяризація сільського господарства. Таким чином, вирощуючи продукти, багато людей можуть вберегти себе від голодної бідності.

До речі, він залюбки співпрацює із волонтерами з різних країн світу. Тому, якщо ви думали куди б то поїхати, щоб отримати подібний досвід, розгляньте Кісуму. Ось профіль Чарльза на каучсерфінгу.

Це був наш останній день у Кенії. Нас автобус в Уганду відправлявся о 2 ночі. Для місцевих – це вже глибока ніч, адже після заходу сонця люди намагаються не виходити на вулицю без потреби. Кенія все ще трішки небезпечна у тому плані. В результаті за таксі нам довелося заплатити 10$ для проїзду всього на три кілометра.

На кордоні все пройшло дуже гладко, адже для Кенії, Уганди і Руанди (куди ми далі збиралися) діє єдина віза за 100$, що дає можливість безперешкодно і без обмежень подорожувати між країнами.

Великі автобуси тут відносно комфортні, тож мені навіть вдалося виспатися, і на ранок ми вже прибули в угандійську столицю, місто Кампала. Забігаючи наперед скажу, що Уганда виявилася чи не найцікавішою країною регіону, але про це вже в наступній статті.

***

Резюме

У цій статті описана інша Кенія ніж та, про яку ми звикли чути. Більшість туристів прибувають в країну, щоб відвідати національні парки з дикими звірами чи поніжитися на білосніжних пляжах Індійського океану. Тим не менше у нас були трішки інші плани.

Нетуристична Кенія виявилася цікавим напрямком. Я був приємно вражений рівнем розвитку країни, а також інтелігентністю багатьох її мешканців. Загалом дуже навіть нічого так.

Support and Follow events in UkraineMore Info