Руанда – “Африканська Швейцарія”

Кажуть, що справжні революції та зміни у державах відбуваються лише після того, як проллється кров. Кому, як не нам, була нагода у тому переконуватися, але Руанда відчула це ще більше. Якщо і можна вжити термін «Африканська Швейцарія» – то це беззаперечно про неї. Принаймні кажу це після майже дюжини відвіданих африканських країн.

Відносно недавно (на початку дев’яностих) Руанда пережила кривавий міжетнічний конфлікт, який в результаті був визнаний геноцидом. На одному етапі всього протягом 100 днів у 1994 році було вбито майже мільйон людей, що становило п’яту частину населення країни.

Не знаючи цього історичного факту, я б про це навіть не подумав, адже Руанда значно випереджає всіх своїх сусідів та більшість африканських країн за розвитком інфраструктури, безпекою, гуманітарним сектором та й рівнем життя в цілому. Про ті моторошні часи нагадують лише музеї.

Пригадуєте контраст, який відчуваєте, переїжджаючи кордон з Польщі в Україну? Так ось, щось подібне було, коли ми потрапили з Уганди в Руанду. Різниця просто колосальна.

***

Ось відео для затравки!

***

А тепер вже по хронології про саму подорож.

Перш за все ще зранку на озері Буньйоні в Уганді при пакуванні речей ми викинули всі поліетиленові пакети. Річ у тому, що в Руанді кульочки заборонені, а президент щотижня виходить на прибирання вулиць разом зі своїми підопічними й населенням країни. Просто щось нереальне для Африки.

На предмет наявності кульків при перетині кордону нас не перевіряли і всі міфи про злих шукачів пластику в пагонах розвіялися.

Першим ділом без проблем поміняли гроші по хорошому курсу. До нас ніхто не приставав і ми спокійно сіли у доволі пристойну маршрутку.

Нам навіть уступили найкращі місця на передньому ряду. Люди тут виглядають значно більш спокійно і доглянуто.

Справжній культурний шок відбувся, коли я побачив дорогу. Навіть між містами тут є розмітка, бордюри і кювет. По обочинах чисто, ЧИСТО! Що це? Де ми? Невже це Африка?

Тутешні села також перебувають у значно кращому стані.

***

Гісені (Giseniy)

Це місто знаходиться на березі мальовничого озера Ківу, яке ділять між собою Руанда з Демократичною Республікою Конго. Кордон зовсім поряд. Зрештою, ще до встановлення кордонів Гісені та Гома були одним містом.

Зараз у східному Конго доволі небезпечно. Потрапити можна лише у Гому. У мене була спокуса з’їздити туди на деньок, але ж чи мав би я після цього право казати, що відвідав Конго, що є однією з найбільших держав Африки?

Совість цього не дозволить. Я збираюся проподорожувати всіма країнами світу, а не просто поставити галочку, що був там. Тому доведеться залишити Конго до кращих часів.

А тим часом варто насолоджуватися тим, що є. Ми поселилися у класному готелі, що знаходиться в колоніальному будинку на самому березі озера. Це була мабуть найгарніша точка, де ми ночували за всю мандрівку Східною Африкою.

Там було настільки круто, що взагалі не хотілося нікуди їхати. Але ж познайомитися з країною все ж таки варто. Атмосфера дуже спокійна. Люди вітаються та усміхаються у відповідь. Багато де впорядковані бордюри та інші ознаки цивілізації. Руанда дуже навіть нічого.

***

Якось різко стало незвично комфортно. Саме у таких випадках починаєш насправді переосмислювати контрасти, що є у світі. Ми купили квиток на автобус і спокійно сиділи кожен на своєму місці. Здавалося б що тут такого. Але у «чорній» Африці це рідкість.

А раптом: «ГУП»! Щось сильно вдарилося у бік і автобус трішки підскочив. Я почув крики, обернув голову назад і побачив людину, що лежала біля поламаного велосипеда. Ми щойно його збили і переїхали. Зібралося купа народу, приїхала поліція та почали розбиратися.

Тим часом той чувак оклигав і окровавленого бідолаху затягнули у наш автобус. Невже ми зараз повеземо його у лікарню? Ні! Поліцейський попросив усіх вийти. Ми не стали очікувати заміни та зловили інший автобус по дорозі.

І тут стається дещо неймовірне. Буквально за п’ять хвилин на наступній зупинці у нас ззаду врізається бензовоз. Та що це таке відбувається? Нас пересадили у ще інший автобус і цього разу вже нарешті довезли до столиці.

***

Кігалі, столиця Країни

Ще на під’їзді Кігалі почало мені подобатися. Сучасні висотки було видно ще з далека. Місто розкинулося на кількох великих пагорбах і виглядає напрочуд мальовничо.

Наш хостел виявився дуже милим з класною територію і приємним персоналом. Дивували лише ціни. Простий двомісний номер на двох без окремої вбиральні коштує 50$. Койкомісце у дормі – 25$.

Найцікавішим туристичним об’єктом, вартим уваги, є Меморіал Геноциду, в якому детально розповідається про ті події. Трохи вище я вже писав про це.

В музеї є окрема експозиція інших випадків геноциду. Згадують про Камбоджу, Боснію та Герцеговину, Холокост. Але про Голодомор українців ні слова. Поспілкувавшись із співробітником музею, той обіцяв дослідити питання і можливо навіть додати до цієї експозиції, адже 25 країн офіційно визнали голодомор актом геноциду.

Також рекомендую переглянути чудовий фільм «Готель Руанда» 2004, щоб краще зрозуміти, про що йдеться.

Зараз дві основні етнічні групи руандійців (Хуту і Тутсі) живуть у злагоді та мирі. За допомогою міжнародної спільноти їм вдалося збудувати нову процвітаючу країну, що слугує прикладом для більшості держав Чорного континенту.

Про центр Кігалі можна сміло подумати, що це даунтаун якогось азіатського чи американського міста. Нові металево-бетонні конструкції, чистота на дорогах і загалом приємна атмосфера.

***

3 (три) перельоти за 6 годин через 4 країни

Ми відправили Віталіка в аеропорт того вечора і самі почали готуватися і до нашого рейсу. Чесно кажучи, згідно первинного плану, повинні були їхати через всю Танзанію автобусами, але на той момент вже реально втомилися від тривалих переїздів. А ще після Руанди якось не хотілося понижувати планку.

Тому вирішили просто полетіти на Занзібар і добути там решта часу. Я ще хотів заскочити в сусідню Бурунді, але через тамтешній неспокій Мартуся мені заборонила. Ех, шкода!

Натомість наш літак мав дуже цікавий переліт, що складався із чотирьох сегментів: Кігалі (Руанда) – Буджумбура (Бурунді) – Найробі (Кенія) – Занзібар (Танзанія) – Дар Ес Салам (Танзанія). Це все всього за 7 годин.

Задум полягав у тому, щоб просто вийти у Занзібарі. Заодно побували в аеропорту Буджумбури (Бурунді), але у список відвіданих країн на жаль також не можу цього зарахувати. Зате побачив купу військових й літак ООН на злітній смузі під час коротенької зупинки.

З горем пополам нам вдалося вийти на острові. Це було проти правил компанії, тому довелося відкупатися, але в результаті мета була досягнена.

Ось окреме відео про той шалений переліт і нашу втечу з літака на Занзібар.

Опинившись на райському осрові ми нарешті змогли, як би дивно це не звучало, «відпочити від мандрівки», щоб приготуватися до подальших пригод.

До речі, невдовзі й опублікую відео з Руанди у себе на YouTube каналі. Тому “stay tuned”.

***

Резюме

Поки що Руанда мені здається найкомфортнішою країною у Африці. Принаймні з тих, де я побував. Навіть не знаю до чого придертися. А, інтернет фігово працював при тому, що продаються пакети на 200 Гб. Це все просто нереально використати за місяць.

В країні без проблем можна дати раду. Сюди літає купа рейсів, тож сміло можна включати Руанду у свою східноафриканську подорож. Якщо на чорний континент приїжджаєте вперше, то рекомендую почати з неї і потроху піднімати планку зони комфорту, пересуваючись регіоном.

Якщо ж почнете з якогось іншого місця, то Руанда є класною точкою, щоб завершити мандрівку, адже тут можна нормально відпочити після африканського трешу й насолодитися благами сучасної цивілізації.