Після того, як я відвідав понад сотню країн, мені дуже кортіло нарешті засісти вдома у своєму рідному Львові. А ще протягом шести років я не бачив нормальної зими, оскільки вештався постійно різними екзотичними теплими країнами:  то Південною Америкою, то Південно-Східною Азією, то Африкою.

Тому після святкування 30-річчя на Пхукеті (Таїланд), я твердо вирішив, що цю зиму проведу вдома і досхочу покатаюся на сноуборді, як це постійно робив у студентські часи. Тоді я стабільно проводив у горах по 20-30 днів в сезон. Тож після першого нормального снігопаду я зірвася на Тростян у Славське, де просто чудово відкрив сезон (переглянути відео).

А далі настала відлига. На новий рік снігом у місті і не пахло, а в горах все потекло. Час ішов, а білих мух все не було і не було. Прочекавши так добру половину січня, я просто зірвався, взяв Мартусю та й вирішив поїхати у пошуках снігу на Чорногору, найвищий гірський хребет України. Шанс на поразку був мінімальним, адже я знав наперед, що про підйомники мова не йтиме. До снігу доведеться дертися пішки.

скітур

Минулого року я вже разок підписувався на подібну аферу, з чого вийшла просто нереально крута нетипова мандрівка, організована Командою Ture, що займається організацією активного відпочинку. Як і тоді, базою став кемп Білий Слон, що знаходиться у милозвучному селі Дземброня в підніжжі Чорногірського хреба і серці Гуцульщини.

Отож ми рушили – спочатку поїздом Львів-Рахів до Ворохти, а далі трансфер до самого кемпу. На превеликий жаль снігом не пахло і там. Хлопці сказали, що замовили для нас сніг, тому не варто переживати і можна спокійно лягати спати.

***

День 1

Прокинувшись зранку, ми побачили, що надворі сіро і похмуро. Чесно кажучи, навіть не хотілося виходити із затишного котеджика, де ми поселилися. Тому, ми просто сиділи і споглядали на навколишні (хоча і незасніжені) пейзажі та прислухалися річки.

Якось з тераси ми побачили гурт рясно вдягнених чоловіків, які кудись прямували по сільській дорозі. Вони вийшли з нашого поля зору і довелося знову повертатися до читання журналів.

Аж раптом зовсім близько почав лунати гучний спів. Ми зірвалися і побігли в сторону звуку. Виявилося, що це ті самі чоловіки колядують на подвір’ї сусіднього дому від кемпу. Це одні із небагатьох клаптиків України, де ще настільки тісно давні традиції співіснують із сучасністю.

Весь ритуал тривав приблизно півгодини, після чого господар запросив усіх додому. І нас також. А там вже накритий стіл. Почалася трапеза, і це при тому, що співи продовжувались.

Найближчим часом опублікую відео з мандрівки, щоб ви також прониклися тією атмосферою.

Згодом почали підтягуватися інші гості і ми зрозуміли, що настав час іти, оскільки на нашу присутність ніхто не розраховував, хоча і були раді.

А тим часом потроху починало сіяти сніжком, що вселяло надію на завтра. Завершили ми день у сауні, де добрячі відпарилися, попиваючи карпатський чай на травах з медом.

***

День 2

Першим ділом з самого ранку я прилип до вікна і просто запищав від щастя. За ніч добряче так насипало. Нашій експедиції бути. Територія навколо кемпу значно привабливіше виглядає, коли тут біло, чи не так?

За сигналом інструкторів ми зібралися, взяли додаткове спорядження з інвентаря кемпу та сіли у авто, яким поїхали на точку початку маршруту. Оскільки я був єдиним бордером у нашій експедиції, то йшов у снігостопах, маючи дошку за плечима.

Решта учасників мали лижі типу скітур, у яких відривається п’ятка, хоча виглядають вони, наче гірські. Окрім того, є спеціальне застосування, що не дає ковзати назад. Це камус, який клеїться на лижню знизу.

Почався підйом. Також компанію нам склала Руді, песик маламут, порода, що виведена у Арктичних регіонах Аляски спеціально для роботи у подібних умовах.

Чим вище ми піднімалися в гори, тим снігу ставало більше, а температура стрімко опускалася вниз. На щастя у сніоступах чи скітурах по глибокому снігу йдеться, як по битому шляхі (ну майже).

Тому подібна мандрівка – це суцільне задоволення, хоча, якщо збільшується кут підйому доводиться і попихтіти, це при тому, що песик і так бере на себе левову частину багажу.

***

… а тим часом Мартуся, яка не пішла у гори, досліджувала місцеву гуцульську культуру по навколишніх селах. І нижче розповість про те, чим можна зайнятися у “низовині”.

Привіт, Марта на зв’язку! 

Дуже кортить мені розповісти вам про мій улюблений регіон у Карпатах. Гуцульщина – це осередок унікальної культури, де колорит починається ще на дорозі. Ви тільки гляньте на це кінне таксі. Ось так от до сих пір людлей підвозять на фірі. Будьте обережними, коли їхатимете вночі на авто, ті вози не завжди мають  світловідбивачі.

Старі хатки з цікавою верандою, чи то балконом на другому поверсі, тиснені з бляхи дашки криниць та таке гарне різблення ганку – роздивлялася і думала, що от вони, нові, цікаві, оригінальні фони для інстаблогерів.

Тепер трохи про музеї. Чесно кажучи не надто люблю їх відвідувати, зазвичай ходжу тільки у арт галереї, для того щоб надихатися та черпати знання для свого проекту “Галерея 101”. Та коли почула про “Музей Гуцульської магії”, допитлива дитина всередині мене, яка все ще вірить у казки, неодмінно захотіла туди потрапити.

Там мені розповіли про мальфарів, цілителів, які розмовляють з гадюками, про камінь громовик та деякі предмети, що приносять добробут у домівку. Дуже гарна та харизматична дівчина-оповідач та мала чорна собака, яка прошмигнула з туристами, щоб погрітися біля каміну, створили дійсно таємничу атмосверу у невеличкому музеї про магію наших предків.

Наступним був “Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Ку́млика”. На жаль сам пан Роман, який протягом кількох десятиліть збирав різні локальні інструменти, вже не з нами. Зате знайомить відвідувачів із їхньою колекцією донька славетного етнографа та музиканта. Це просто мега харизматична жінка, яка не тільки зарядить вас позитивом а ще й багато розповість про гуцулок та як вони робили собі “чолочку” завитками і фіксували те діло смальцем. Мені пощастило і гуцульську хустку поносити і люлюку приміряти.

Вже по дорозі назад у “Білий Слон” я заїхала до одного дуже цікавого дядечка. Він гуцул з маківки голови і до п’ят. На подвір’ї у нього різні старі приладдя побуту, збоку стоїть збудована ним хата, унікальний замок якої, за словами господаря, не відчинить жоден злодій. Коври, ліжка, ліжники, скрині і картини, а ще посуд та одяг – все гуцульське, автентичне. Якщо бажаєте попасти до цього пана, який розкаже вам про гуцулів більше ніж будь-хто, питайтеся у “Білому Слоні” його координати.

Так що знайте, якщо ви не такий відчайдух як Орест, чи потрібно десь залишити жінок з дітьми, поки спілкуєтеся віч-на-віч з дикою природою, в “низовині”  є чим займатися і ваші близькі точно не сумуватимуть.

А тепер повертаємося до Ореста…

***

ОРЕСТ: До настання темноти ми встигли піднятися на місце ночівлі. Розбили намет і приготувалися до сну.

Хто як! Це іглу, своєрідний будиночок зі снігу, подібний до того, що будують арктичні народи.  Виявляється, що навіть на такій висоті (близько 1500 метрів) була така відлига, що завалився дах.

Ось, як тут в принципі можна вмоститися (фото з минулорічної подібної поїздки).

Тієї ночі було зовсім не тепло. Позначка термометра опустилася до -12 градусів. І власне у вас може виникнути питання чи не замерзли ми. Насправді я сильно переживав за це минулого разу, але маючи досвід, був впевнений, що все пройде добре. У наметі ставиться пічка, яка вмить нагріває повітря майже до кімнатної температури.

Хоча, як тільки вогонь зменшується, відразу стає холодно і треба ховатися у спальники, що були надані у кемпі. Вночі мені разок довелося накинути на себе ще одну фліску, але загалом все пройшло ок і я добре виспався.

***

День 3

Це був надзвичайний ранок. Прохолодне свіже повітря, скрипучий пухкий сніг під ногами й чисте синє небо. День обіцяв бути крутим. Поснідавши і спакувавшись, ми вийшли з табору і вже буквально за годину піднялися вище межі лісу, звідки виднілися піки Чорногірського хребта.

Ось це, наприклад, гора Менчул (1998 м.н.м.) попереду.

В сам раз місце для того, щоб зробити лавинний тест, чим ми і зайнялися. Щоб виміряти рівень лавинної небезпеки, величезний куб снігу обкопується з трьох сторін до землі або не більше ніж на півтора метра, якщо снігу більше. Тоді на схилах лежало десь до двох метрів снігу.

Далі інспектуються різні шари снігу по всіх глибині, а також за допомогою людської ваги спричиняється тиск на цей куб. У нашому випадку ймовірність сходження лавин виявилася мінімальною, тож переконавшись у безпеці, ми пішли далі вверх.

***

Тим часом у кемп Білий Слон приїхав новий мешканець – щеня маламут Джамбо. Це майбутній господар навколишніх теренів. Його попередник, Джамбо старший, з яким ми разом піднімалися у гори минулого року, трагічно загинув від укусу кліща навесні. Зате переродився ось у таке чудо.

Джамбо навіть має свій інстаграм акаунт.

***

Нам передали по рації про Джамбо, коли ми практично вийшли на верх. Навколишні пейзажі здавалися чимось нереальним. Всього два дні тому я й уявити не міг, що тут таке діється. Краса неземна.

Тим не менше було доволі холодно. Як тільки зупинявся, миттю замерзав. Добре, що у мене утеплена куртка 686 Thermagraph, яка, до того ж, спеціально ізольована на утримання тепла в найважливіших місцях. У одному із наступних постів обов’язково зролю огляд мого спорядження.

Ось такі краєвиди відкриваються на Чорногорі у хорошу погоду. Незважаючи на те, що через брак часу ми не дійшли до Попа-Івана, де знаходиться високогірна обсерваторія, мандрівка від цього своєї епічності не втратила.

Я зняв снігоступи та й нарешті вчіпив борд, щоб по праву насолодитися справжнім фрірайд спуском. Повірте, у подібних умовах він значно смачніший ніж після того, як виїхати на гору підйомником.

Дорогу на гору, що тривала майже два дні, вниз склала якихось три години. На жаль не весь час вдалося спускатися на борді, оскільки у нижніх частинах лісу ще не було достатньо снігу для їзди. Інакше з’їхати з вершини Чорногори аж до самого села можна було б за якусь годину.

Значить треба буде однозначно спробувати ще раз.

***

РЕЗЮМЕ

Чудова вийшла поїздка! Ми дісталися снігу і сповна ним насолодилися. Місію виконано, а вражень залишилося на багато тижнів вперед.

Відразу хочу сказати, що це не мандрівка для катання. Абсолютно всю дорогу під гору я ніс свою дошку на спині. Подібні скітур мандрівки набувають все більшої популярності у світі і можуть прирівнюватися до піших літніх гірських мандрівок.

Різниця у самому форматі. Це зима! Відповідно інше спорядження та умови, а відтак і принципово інший досвід. Якщо вам подобаються гірські походи, то однозначно рекомендую спробувати щось подібне. Принаймні одноденний похід для початку.

Подібним маршрутом до того, що зробили ми, є ось цей скітур “Побачити Чорногору”. Також, там же, на сайті Команди Туре ви знайдете ряд інших маршрутів, що можуть стати вам до смаку. Хлопці роблять класну і нелегку справу, популяризуючи такий альтернативний вид туризму в Україні, за що я їм щиро вдячний.

Впевнений, ще неодноразово завітаю у кемп Білий Слон. Як не зимою на скітур, то у літній сезон на рафтинг по Черемошу, що протікає прямо під вікнами балкону, де ми двома днями раніше очікували снігу. Що не кажіть, а зима цього року в горах пречудова.

ОМБІЗ Форум, 11 листопадаЗареєструйтеся зі знижкою -50%

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: