Школа мрії та шляхи її досягнення в Україні

Це гостьовий пост однієї із учаниць нашого ОМБІЗ Картелю – Анастасії Кудлай. Настя проживає у Маріуполі, викладає французьку мову, а також розвиває громадську організацію За Якісну Освіту. Як і мені, їй небайдужа доля освітнього сектору України, а тому Настя активно працює з педагогами на різних рівнях.

Один із прикладів є співпраця з СУТО, керівником якого є Тетяна Ухіна, а крім того зовісм скоро відбудеться Освітня Подорож Європою для Педагогів, в межах якої наші освітяни проведуть робочі візити у ряд установ Чехії, Німеччини та Угорщини, поєднуючи це з культурною програмою. Деталі поїздки за лінком.

Ну, а тепер власне про Школу Мрії та шляхи її досягнення. Далі прямим текстом від автора (зліва на фото).

Не секрет ні для кого, що сучасні діти та підлітки не люблять ходити до школи. Деякі навіть мають відразу до неї, навіть з молодших класів! У чому причина? Адже «вчитися – це найбільша пригода у житті. Навчання бажане, необхідне, … це найбільш стимулююча та захоплююча життєва гра. Дитина вірить, вона все життя віритиме, якщо ви не переконаєте її в тому, що це не так» (Глен Доман).

Чи справді сучасні діти не хочуть вчитися та нічим не цікавляться? Очевидно, що це не так. Вірніше сказати, що діти хочуть вчитися, але не в школі. І тому є безліч причин, про які ми не будемо говорити у цій статті, адже її ціль – не перебирати недоліки шкільної освіти, а спробувати знайти конструктивні рішення, як виправити цю ситуацію.

Відрадно констатувати, що новий Закон України «Про освіту» також запрошує нас стати на конструктивний шлях та надає інструменти усім суб’єктам освіти для змінення освітньої ситуації в країні на краще. Треба тільки докласти зусиль. І ось тут ми стикаємось з питанням – а до чого саме варто докласти зусиль насамперед?

Що саме мають робити вчителі, батьки, шкільна адміністрація, щоб заохотити дітей навчатися у школі? Мета отримати атестат про середню – це мало схоже на мотивацію, скоріш необхідність, якій всі коряться. Але як зробити так, щоб дитина дійсно насолоджувалась навчальним процесом та з радістю бігла до школи кожного дня? Чи це не є нормальний стан речей, який має бути? Адже діти, за природою своєю, допитливі та прагнуть до нових знань!

До яких саме знань прагнуть наші діти? Від сучасних школярів все частіше можна почути «Я не розумію, навіщо мені це вчити?». Чи вони справді вередують та стають у позу, кажучи так? Спитайте ваших батьків, які виросли за часів радянської влади, чи часто в школі можна було почути таке від учнів? Питання, звісно, риторичне. І очевидна відповідь – ні. В тоталітарному суспільстві такі питання були просто не можливі.

Проте часи змінились і наші діти зростають у демократичному суспільстві, в якому ставити питання – це нормально, і навіть – бажано! А не ставити питання – дивно, і навіть небезпечно для того, хто їх НЕ ставить. Чому? Людина, яка не ставить питань, або байдужа до всього, або боїться всього, або нічого не розуміє. В будь-якому разі така людина особливо піддана шкідливому впливу. Ви дійсно хочете, щоб діти перестали ставити незручні питання?

***

Навіщо мені це вчити?

Батьки, якщо ваша дитина ставить це питання – радійте, адже вона критично мислить та намагається усвідомити навколишню реальність і своє місце у неї. Педагоги, якщо ваші учні ставлять таке питання – час серйозно замислитись про зміст освіти. Чого і ДЛЯ ЧОГО ми навчаємо дітей?

Енциклопедичні знання, здається, сьогодні не в тренді. Вікіпедія знає все! Чогось не знаєш? Спитай у гугла! Навіщо тримати в голові теоретичні знання, які завжди є під рукою? Чи не варто в нашу інформаційну епоху зосередитись не на запам’ятовуванні теоретичної інформації, а на тому, як застосувати її на практиці?

Навіщо, наприклад, дитині у шостому класі пам’ятати види масштабу, якщо це просто декілька прикметників, які без практичного опрацювання не значитимуть нічого і забудуться після найближчої контрольної?

Діти правильно питають нас, навіщо їм це вчити. Наші діти – прагматики. Вони виросли в епоху, коли немає дефіциту інформації, а навпаки, час опановувати навички, як захистити свій мозок та свідомість від зайвої, як відфільтрувати інформацію, як дізнатись – вона якісна чи ні.

Отже, висновок №1. Щоб бажати ходити до школи, діти мають бачити практичну цінність знань, які вони там отримують.

***

Атмосфера має значення

Про що це ми? В якому офісі вам зручніше, миліше та ефективніше буде працюватись? В обшарпаному, брудному, зі старими меблями, на столі з минулого століття стоїть «пузатий» монітор, системний блок лячно виє під столом, без підключення до мережі? Чи в новенькому, обладнаному за останнім словом техніки, в кутку мирно гурчить кулер з питною водою? Дивне запитання, чи не так?

Чому ж тоді ми дивуємось, що дитина іде до школи в пригніченому стані, з-під палки (адже більшість провінційних шкіл ще й досі виглядає, як описано у першому сценарії!), а до репетиторського центру чи хобі курсів – бадьорою та з ентузіазмом? Адже навіть якщо в репетиторському центрі й не цікаво, загальний вигляд приміщення радує око, а затишна атмосфера впливає на сприйняття навчального матеріалу та підвищує продуктивність!

Висновок №2. Естетика та комфорт мають пряме відношення до мозкової продуктивності. Щоб діти мали бажання ходити до школи, треба створити оточення, в якому вони почуватимуться гідно та затишно!

***

Людина – істота соціальна

Здається, іноді ми про це забуваємо, особливо коли йдеться про шкільний розклад, тривалість перерв та спосіб залучення дітей в навчальний процес під час уроків.

Цікаво, що під час візиту до однієї середньої школи в Німеччині минулої осені, коли в дітей 7-го та 9-го класу спитали, що мотивує їх приходити кожного дня до школи, причина номер один була – спілкування з друзями!

Якщо спілкування – золотий ключик до серця школярів, чи не варто всебічно використовувати це для заохочення ходити до школи? Як само?

• Поважати перерви та робити їх не коротшими ніж 15 хвилин, адже це – час для відпочинку та відновлення когнітивного ресурсу, а ще – вимріяний час поспілкуватись з друзями!
• Цікаво, а чи залишиться потреба у довших перервах, якщо під час уроку діти не будуть ТІЛЬКИ сидіти? Якщо діти зможуть рухатися по класу? Концепція «рухливого» класу закладена в концепцію НУШ (Нова українська школа), залишилось тільки її засвоїти – як педагогам, так і дітям. Адже навчання в такому форматі передбачає нових навичок від вчителя та високої культури поведінки від учнів.
• Концепція рухливого класу, а також більш практичне спрямування змісту уроків, про які було зазначено вище, передбачають насамперед елементи командно-проектної роботи, під час якої, вільно контактуючи один із одним з метою вирішити навчальну задачу, діти частково задовольнятимуть дефіцит спілкування.

Висновок №3. Щоб діти хотіли ходити до школи, треба надати їм можливість більше спілкуватись – як поза уроків так і під час – навколо теми уроку для вирішення навчальних задач.

***

Кльові вчителі – запорука успіху!

Номером два у списку причин, чому учні мюнхенської школи хочуть туди ходити виявились класні вчителі. Ні, не ті що в класі, а ті – що кльові. “Because the teachers are cool!” Так сказали діти! Не вірите – вирушайте з нами в освітню подорож у березні 2019 та переконайтесь самі!

Як вчителю бути «кльовим»? Давайте зробимо вправу. Ану-бо, пригадайте вчителя/вчительку з ваших  кільних років, від якого/якої ви були у захваті? Були такі? Що саме робило цю особу такою? Назвіть три риси, за якими відрізнити кльового вчителя від його протилежності? Стаття почекає, а ви пригадайте!

Що вам спало на думку? Класний вчитель

• Позитивний (навіть якщо суворий та вимогливий)
• Обожнює свою справу
• Естетично виглядає
• Іде в ногу з часом
• Розуміє потреби учнів
• Сучасний…
  Що ще?

Давайте зупинимось на цьому списку, який, звісно, можна продовжити ще, й поміркуймо, що саме стоїть за всіма цими якостями? На думку спадає всього два слова – натхнення та розвиток. Саме це є основою для успішного вчителювання та повної самореалізації в педагогічному фаху.

Професійний розвиток та саморозвиток вчителя як особистості є необхідною передумовою не тільки успішності навчального процесу, але й успішності освітньої реформи. Адже, щоб втілювати нове, треба розуміти, як це зробити та опанувати певні навички, незнані раніше.

Сучасний педагог – це, водночас, справжній професіонал своєї справи та людина з широким світоглядом. Обидві грані потребують зусиль та інвестицій, як матеріальних, так і часових. Розвиток освітян – це чи не найперше, у що варто інвестувати.

***

Хто має інвестувати у розвиток педагогів?

Держава?
Місцеві бюджети?
Самі педагоги?
Сторонні донори?
Меценати та благодійники?

Невірної відповіді, здається, немає. Питання тільки в тому, якою мірою кожна з названих сторін має вкладати у фінансування розвитку освітян? Очевидно, що держава, яка має на меті успішне втілення освітньої реформи, має закладати чималі видатки на навчання та розвиток освітян. Але якщо прагнення розвитку самого педагога перевищує швидкість цільового освоєння бюджетних коштів, чи не варто освітянам взяти ініціативу в свої руки?

В епоху інформації, у світі, що так швидко змінюється, уміння лишатись «на гребні хвилі», бути на ти з технологіями та новими трендами є особливо важливим для сучасних освітян, а фінансування у власний розвиток ніколи не буде марною інвестицією. Сьогодні це як ніколи важлива інвестиція, щоб залишатись затребуваним та ставати все більш високооплачуваним експертом у своїй сфері.

Висновок №4. Щоб заохотити дітей ходити до школи, треба подбати, щоб там їх зустрічали
мотивовані, зацікавлені, сучасні вчителі-справжні профі своєї справи.

***

Оцінки – абстрактна умовність

Ви, звісно, маєте повне право з цим не погодитись. Але давайте поміркуємо, чи насправді оцінки настільки важливі. Чи є оцінки справжнім мірилом успішності освіти? Пригадаймо історії так званих золотих медалістів, чи випускників університетів з відзнакою, які не змогли гідно влаштуватись у житті.

Виявляється, не оцінки є мірилом успішності? А диплом не гарантує гідне працевлаштування? Що ж саме варто враховувати, щоб виміряти успішність освіти і чи можливо це взагалі.

Здається, найближче до відповіді на це питання знаходиться дослідження PISA (Programme for International Student Assessment), яке кожні три роки проводиться у різних країнах світу і полягає у тому, щоб перевірити як п’ятнадцятирічні школярі впораються із принципово новими для них завданнями, тобто як вони зможуть застосувати на практиці знання, набуті у школі.

Якщо перемістити оцінювання навчальних успіхів з теоретичної площини у практичну, чи не найважливішим виявиться вміння створювати нове та вирішувати нові задачі? Навряд чи успішні фейсбук-маркетологи набули ці знання в університеті. Навряд чи затребувані веб дизайнери навчились веб дизайну в школі на уроках інформатики. Вміння вирішувати задачі креативно та нестандартно, здатність швидко перестроїтись в умовах постійного виникнення нових задач – це якості, якими варто розпочати список вмінь, необхідних для успіху на ринку праці у 21 столітті.

Висновок №5. Щоб діти хотіли ходити до школи, треба перемістити фокус уваги з оцінок на справжні практичні уміння та навички, а також здатність знаходити рішення нових задач.

***

РЕЗЮМЕ

На завершення хочеться сказати, що успіх освітньої реформи в Україні залежить від багатьох факторів, але найголовнішим з них є розуміння, що саме ми хочемо від освіти для наших дітей, для суспільства, для всієї країни. Неможна просто скопіювати модель освітньої системи однієї країни та застосувати її в іншій, але, безперечно, варто вивчати найкращий досвід інших країн та намагатись втілити його в місцевих реаліях.

Громадська організація За якісну освіту запрошує педагогів долучитися до освітньої подорожі у березні 2019 та ознайомитись з прогресивним освітнім досвідом Чехії та Німеччини. У Празі під навчальних семінарів ми ознайомимось з особливостями середньої та вищої освіти Чехії. У Мюнхені відвідаємо середню школу, що запровадила навчання з використанням iPad. До речі, фото, що ви бачите у цій статті, зроблені саме в цій школі.

Всі деталі та реєстрація тут ==> Освітня Подорож Європою для Педагогів.

Почніть відкривати освітній простір Європи разом з нами 🙂