Якось за філіжанкою кави в одному із львівських кав’ярень із моїм другом Романом ми почали обговорювати цікаві місця на планеті, які б варто було побачити. Мій друг із захопленням розповідав про якісь каменюки у містечку Бальбек, що на Близькому Сході, натякаючи, що дуже хотів би їх побачити на власні очі.

Тож не складно зрозуміти, куди ми зрештою полетіли. Про те, яким зустрів нас Ліван, дивіться у цьому відео.

Річ у тому, що ці об’єкти є найбільшими монолітами штучної роботи, і багато хто вважає, начебто вони мають нелюдське походження, навколо чого розвинулася ціла гілка теорії конспірації про інопланетне походження людства.

А оскільки моя епопея з відвідання усіх країн світу продовжується та у Лівані я ще до того не був, питання про те куди їхати далі, гостро не стояло. Закривши Йорданією напрочуд вдалий 2018 рік, мені насправді не хотілося сильно напружуватися. Зима видалася сніжною і хотілося просто вдосталь накататися на сноуборді.

Тим не менше план ненасильницького підкорення всесвіту треба продовжувати. Я не був готовий на якісь епічні пригоди по типу Південної Америки чи Західної Африки. Але Ліван тут в сам раз. Тим більше, що у Бейрут (столицю країни) зручно полетіти зі Львова на вихідні. Pegasus із пересадкою в Стамбулі. Вйо…

***

Для початку традиційно карта відвіданих місць.

А тепер про все по черзі…

***

Бейрут (перші враження)

Виліт зі Львова о 17 год – коротка пересадка у Стамбулі (аеропорт Сабіха) – прибуття у Бейрут о 23 год. Про зручніше сполучення і годі було мріяти. Оскільки на все про все ми виділили лише три дні, то відразу в аеропорту взяли авто на прокат, щоб мати розв’язані руки (і ноги) та максимум оглянути невеличку країну, яка по площі менша за Львівську область.

З легкістю заїхали у місто й зачекінилися у нашу Airbnb квартиру та й полягали спати, сильно не роздивляючись що й до чого навкруги. Прокидаюся зранку, а за вікном ось така картина.

На вулиці приблизно так. Ну ок, звичайний Близький Схід. В сусідньому Ізраїлі щось подібне.

Сідаємо в авто і рухаємося у напрямку центру, де все виглядає значно більш вишукано.

Першим ділом хотілося дістатися узбережжя і подивитися на Голубині Скелі (Pigeons Rocks), що є своєрідною візитівкою країни. Ось вони. Краса неземна.

На перший погляд місто виглядає значно сучаснішим ніж я собі уявляв.

Лише уявіть як на цьому пляжі кайфово літом.

Ну ок. На Бейрут ми ще встигнемо подивитися. А наразі давайте проїдемося південними теренами країни, де повинні бути різні мальовничі гірські селища.

***

Південь Лівану

Вздовж узбережжя Середземного моря тягнеться пристойний автобан. Як тільки повертаєш, дорога починає стрімко, петляючи, підніматися вверх, де ландшафт принципово міняється.

Наша перша точка призначення – історичне містечко Дейр-аль-Камар (Deir al Qamar), у якому збереглася традиційна архітектура.

Найцікавіше те, що поряд між собою на перший погляд гармонійно вживаються різні релігії.

Та й загалом все виглядає спокійним. Так, що аж милує око.

Рухаємося далі вверх.

Доріжка все звужується, а ми піднімаємося вище у гори.

Просто обожнюю ось такі безтурботні поїздки невідомими місцями. Це своєрідна медитація для мене.

Спустившись на узбережжя трохи іншою дорогою потрапляємо у містечко Сідон (Sidon), де збереглися руїни замку…

… а також типова історична забудова середньовічного мусульманського міста. Відразу пригадався Туніс.

Мило. Поїхали назад у Бейрут.

***

Бейрут (нічний)

Повернувшись назад у столицю вже починало смеркати, а з тим і проявлятися інший образ сучасного міста.

Де-не-де залишилися шрами громадянської війни, яка тривала тут із 1975 по 1990 роки.

Річ у тому, що Ліван історично завжди був багатонаціональною країною. Але на відміну від багатьох інших держав, тут не має абсолютно домінуючої групи. Лише подивіться: 50% населення складають мусульмани (з них 35% – суніти; 15% – шиїти); 40% – християни; 10% – багато інших народностей та релігій.

Подібною майже рівною пропорцією може похвалитися хіба що Малайзія. І, як часто відбувається, конфлікту в таких ситуаціях складно запобігти. Додайте сюди факт того, що країна знаходиться у центрі найгарячішого регіону світу, і розуміємо, що не все так просто.

Тим не менше свого часу Бейрут називали Парижем Близького Сходу. І от зараз, коли війна уже позаду, місто відроджується, наче фенікс із попелу. Це все неабияк вражає.

Історичні райони також збереглися.

Повертаємося додому і розуміємо, що винайняли квартиру у двіжовому районі. Я вже і не пригадую, коли востаннє бачив такі активні вулиці, де люди перебігають із бару в бар з коктейлями в руках.

Ліванська кухня варта окремої статті, але я залишу цю справу для гастроблогерів. Смачненько повечеряли і в люлю, оскільки на наступний день було заплановано купу активностей.

***

Бальбек (Baalbek)

День, заради якого ми сюди прилетіли, настав і зустрів нас класною погодою. Для того, щоб потрапити у Бальбек, потрібно переїхати всю країну. Тож ми виїхали на трасу, що веде у Дамаск, та й почали підніматися над містом, роззявляючи рота від побаченої панорами.

Приблизно за дві години через численні військові блокпости ми добралися містечко Бальбек, де і знаходяться славнозвісні каменюки. Їхній масштаб і справді вражає. Один такий моноліт важить понад тисячу тон, а його габарити складають 12 х 5 х 4 метрів.

Містичності надає їх хаотичне положення, що наштовхує на думки про інопланетне походження. Зовсім поряд лежить ще один. Дехто вважає, що люди просто не могли настільки чисто обробити і пересувати таку брилу.

Але давайте розберемося. Саме заради цього ми і сюди приїхали, чи не так?

Недалеко у тому ж місті знаходяться руїни древнього римського міста, які вважаються наймасштабнішою пам’яткою Античного періоду на всьому Близькому Сході.

Як у Джераші в Йорданії, сучасне місто обросло навкруги, хоча на предмет масштабності можна посперечатися. Гляньте статтю і відео про Йорданію та розсудіть самі. А я вас проведу далі тутешнім містом.

Ізюминкою всього комплексу є храм Діоніса.

І тут до мене доходить, що подіум складено з подібних брил, які ми бачили трохи раніше. Виявляється їх просто з тих чи інших причин не дотягнули до місця будівництва комплексу. Роман все не може повірити, як людям того часу вдалося настільки рівно поставити їх між собою. Навіть ніготь не пролізе.

І це все будувалося без жодних укріплюючих матеріалів. Просто ставили одне на одне.

В середині храму взагалі перехоплює подих. Та зовсім немає людей. Ще б пак. За сусідніми горами уже Сирія. Багато хто боїться, хоча насправді тут безпечно.

Гарно, але після кількох годин у цих стінах вже починає чіплятися щось подібне на Єрусалимський синдром. Це знак, що варто їхати.

До речі, Бальбек є місцем виникнення та основним центром підтримки політичної партії Хезбола, яка у багатьох країнах вважається терористичною організацією. Численні віряни шиїти приїздять сюди на паломництво.

Як і зазвичай, у мене є спортивний інтерес проїхатися новини дорогами. Тому пробуємо перетнути назад гори другорядною трасою.

Піднімаючись вверх, снігу стає все більше.

І ще більше.

Але в результаті цей шлях виявляється непрохідним. Дорогу розчищено лише до останнього села по той бік гір. До перевалу залишилося всього 18 км, але там без варіантів.

Тож довелося повертатися тією самою трасою, що використали зранку, яку наніц (як каже моя бабуся) затягнуло хмарами.

***

Бейрут (денний)

В принципі основний план мандрівки було виконано. Тож ми вирішили останній день перебування у Лівані провести спокійно у ритмі вихідного дня. Зрештою саме таким він і був – субота. А ще цьому неабияк посприяла погода.

Просто спокійно прогулювалися та милувалися містом. Відчувається, що Бейрут має душу і характер, чого не скажеш наприклад про Дубай.

Тут гармонійно поєднуються історичні будівлі з сучасною архітектурою.

***

Біблос (Byblos)

Але я не можу довго сидіти на одному місці. Тож, скориставшись часом, який ще залишався перед пізнім нічним вильотом, чкурнув на 40 км південніше у містечко Біблос.

Тут збереглася колоритна історична гавань.

А там на горизонті видніються хмарочоси столиці.

Я просто сидів та милувався останніми променями, які зігрівали моє обличчя, та з приємністю згадував попередній три дні. Яке ж це чудове відчуття. Ніщо не здатне його замінити.

***

Поцарапане Авто

При повернені авто, була виявлена царапина, яку нам залишили на парковці у Біблосі. Тож довелося додатково сплатити 100 $ за пошкодження, оскільки я не брав страхівку.

Річ у тому, що моя кредитка включає CDW (colosion damage waiver), хоча вже два місяці по тому я й досі воюю із страховою по відшкодуванню цих коштів, постійно додаючи все нові та нові документи на вимогу. Як тільки закінчиться тяганина, обов’язково напишу окремий пост про це.

***

РЕЗЮМЕ

Спільна подорож двох друзів це дещо інше ніж соло-мандрівка чи поїздка удвох з коханою або групою осіб. Ми нікуди не спішилися, не намагалися всього побачити, не економили та зручно логістично все організували. Виняток склав лише нічний переліт назад.

Після такого досвіду відносини переходять на новий рівень та вже подумки починаєш планувати наступну мандрівку. Куди ми поїдемо разом з Романом буде видно. Але я точно знаю, про що розповім вам наступного тижня. Адже після Лівану був Кувейт, куди я подався із ще одним товаришем. Далі буде.

А ще зовсім скоро збираємося у Грецію на яхтинг. Приєднуйтеся при нагоді.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: