Квест по відвіданню всіх країн світу привів мене до Африки. Чорний континент беззаперечно є найскладнішим для самостійних мандрівок регіоном світу. Чого лише варті Гвінея-Бісау або наша втеча з Руанди на Занзібар.

Але це узагальнення працює не для всіх. Навіть в Африці є країни, що легко втеруть носа Україні. Найрозвинутішою економікою континенту є Південно-Африканська Республіка, куди нарешті у нас дійли руки (чи то ноги). 

З тієї подорожі у нас вийшло аж два відео. Ось для затравки. 

Країна має розвинену інфраструктуру, добре авіасполучення з цілим світом, відносно високе ВВП та й загалом вважається одним із найкращих туристичних напрямків у світі. Тож, натрапивши на дешеві квитки з Пізи (Італія) в Йоханнесбург, я довго не думав, адже ціна склала всього 315 доларів з людини у два боки. 

Спочатку ми полетіли в Італію, відвідали Чінкве-Тере, один з наймальовничіших піших маршрутів у світі та й полетіли в найбільше місто ПАР. 

*** 

Вже традиційно пропоную ознайомитися з картою пересування. 

Як бачите, по дорозі ми також відвідали дві крихітні країни Есватіні (раніше Свазіленд) і Лесото, про що якось окремо напишу. А наразі про ПАР.

***

Віза

Південно-Африканська Республіка є візовою для нас країною. Але на щастя у Києві знаходиться посольство. Віза коштує 850 грн і видається протягом тижня. 

Процес доволі простий за наявності усіх необхідних документів, список яких доволі широкий. Ось всі деталі (список документів на візу в ПАР). А тут сайт посольства.

***

Гори на пн-сх країни

Відразу по прибутті в аеропорт Йоханнесбургу ми взяли на прокат авто і поїхали на північний-схід у напрямку кордону з Мозамбік. Це мальовничий гірський регіон з неймовірними пейзажами. 

За декілька годин доїхали до містечка Собі (Sabie), де мали заброньований гестхаус. Це виявилася історична фазенда, яку понад сто років тому побудували предки теперішніх господарів. 

Наші хости є частиною спільноти бурів, тобто нащадків голландських та німецьких мігрантів, які прибули на ці землі понад 200 років тому в пошуках нових угідь для обробки землі та фермерства.

Багато артефактів на фазенді і досі нагадують про ті часи. Власники навіть мають свій власний сімейний музей, хоча традиційним бізнесом уже на займаються і повністю перейшли на туризм. 

Нас дуже вразив рівень організації та побуту, який нагадав той спосіб життя, яким живуть люди в США чи Канаді.

Відіспавшись, наступного дня ми виїхали в подорож. Дивившся навколо і розумієш, що це зовсім не так Африка, про яку всі зазвичай думають. Зважаючи на те, що ПАР тривалий час була колонією Британської Імперії, тут добре відчувається колоніальний дух. 

Афтомобільний рух здійснюється справого боку, добре впорядкова розмітка й архітектура будинків. Кенія чи Уганда, також колишні колонії, значно «дикіші».  

Куди не глянь, навколо дуже мальовничо. Та ще й клімат ідеальний. Наше літо, але їхня зима, оскільки це Південна Пікуля. Температура вдень приблизно 20 градусів, а вночі навіть може опуститися до нуля. 

Справжньою кульмінацією та ізюминкою цілої мандрівки став каньйон ріки Блайд. Ох скільки я про нього начитався і надивився на фото. Я очікував цього моменту найбільше. 

Другий день пройшов сповнений вражень. Ми спустилися з гір у низини і рожеве сонячне сяйво лагідно пестило наші обличчя.  

*** 

Сафарі (парк Крюгера)

Переночувавши в одному із лоджів, ми потрапили у Національний Парк імені Крюгера, першого президента Південно-Африканської Республіки. Це один із небагатьох сафарі-парків світу, куди можна в’їхати на власному авто. 

Ціна всього 30 $ з людини за день, а для відвідин не потрібні ніякі рейнджери чи провідники. Це неабияк спрощує весь процес, оскільки в тій же Кенії чи Танзанії подібний досвід виносить сотні баксів на день. А тут ти вписуєшся у пару десятків фактично за той самий досвід. 

Складно уявити, що можливо самостійно наблизитися до диких тварин на таку інтимну дистанцію. Це просто щось неймовірне. 

Обов’язково потрапте сюди, якщо будете а ПАР. Не пошкодуєте.

*** 

Дурбан та узбережжя Індійського океану

Далі ми взяли курс на Дурбан, третє найбільше місто країни, що знаходиться на узбережжі Індійського океану. Для цього долелося перетнути крихітну державу Есватані, яка лише недавно називалася Свазіленд. 

Про неї якось окрема напишу. Наразі скажу лише, що там усе в порядку. Країна також значно розвинутіша ніж очікувалося. Ми заночували на території ще одного нацпарку і поїхали далі. 

За десятки кілометрів перед Дурбаном починаються багаті прибережні передмістя. В одному із таких ми зупинилися на ніч та покупалися з теплому океані. 

А далі прибули в Дурбан. Тут вже відчувається життя великого міста. Атмосфера чомусь нагадала мені Латинську Америку, а саме Сан-Пауло в Бразилії

Як і в Латинській Америці центри великих міст вважаються не найкращими і не найбезпечнішими районами. Більшість середнього і багатого класу живе на околицях. Власне там ми і зняли помешкання, зупинившись на дві ночі, щоб перепочити від переїздів та закрити деякі ділові справи. 

Тоді лише зароджувалася наша найкорисніша бізнес-спільнота УАнету – ОМБІЗ Карель, тож роботи було купа на перших парах. Але навколишня атмосфера надихала на подвиги. Тут майже, як у Беверлі Хілс

Для порівняння ось, як виглядають бідні райони з протилежного краю міста. 

*** 

Драконові гори і Лесото

Трішки перепочивши в Дурбані, ми взяли курс в глибину континенту. Першим у нас на шляху стало місто – Пітермаріцбург. 

Окрім того, що це просто симпатичне місто, воно відоме тим, що саме звідси почався рух ненасильницької непокори, який призвів до проголошення незалежності Індії та неабияк вплинув на розпад Британської Імперії. 

Річ у тому, що Махатма Ганді у молодому віці працював юристом в ПАР, що тоді була колонією Британії. Їдучи поїздом з Дубрану в Йоханнесбург молдий Ганді придбав квиток у перший клас. Але це не сподобалося його білому сусіду і на вимогу останнього майбутнього лідера Індії просто викинули з поїзда саме на станції в Пітермаріцбургу.

Ця несправедливість неабияк вплинула на молодого Ганді, що власне і дало старт неповоротним змінам в історії Планети. 

Їдучи далі на північ ми все наближалися до Драконових гір. Це найвищий кряз у цілій Південній Африці, а навколишні пейзажі нагадують Західні штати США

 


По той бік гір уже Лесото, окреме гірське королівство. Запама’ятайте цю гору. 

Температура почала неабияк опускатися. На ніч ми доїхали до ще однією фазенди в околицях Кларенсу. 

Зрвнку нас розбудили місцеві песики і почали показувати, як тут все влаштовано. 

Будинок, де ми ночували повністю автономний і працює без доступу до центральної електромережі. 

В той же час він повністю самодостатній, а через вигляд з ганку просто не хочеться нікуди їхати. 

Але, оскільки поряд знаходився кордон з Лесото, ми вирішили спробувати потрапити і туди. Наразі не буду розписувати і залишу розповідь на окрему статтю, а для затравки лише скажу, що там ми застали справжній сніг. 

Покаталися два дні та вернулися назад у ПАР.

***

Йоханнесбург

Найбільше місто країни й основний економічний центр, Йоханнесбург, стало нашою останньою локацією. Я навмисне не виділяв на нього багато часу, оскільки впевнений, що неодноразово повернуся туди. 

Місто величезне і доволі насичене. Тут є чим себе зайняти на багато днів. Зокрема, ми відвідали одну із тутєшніх галерей в межах проекту Мартусі – Галерея101.

… а також надзвичайний Музей Апартеїду, що фактично показує новітню історію Південно-Африканської Республіки, пояснюючи демографічний розкол, який вийшов між білим і чорношкірим населенням країни. 

Також ми проїхалися насиченим хмарочосами центром. 

І навіть піднялися на один із них, щоб оглянути це колосальне місто з висоти пташиного польоту. 

*** 

РЕЗЮМЕ

Ну що ж. Це була надзвичайна мандрівка. Південно-Африканська Республіка просто чудовий напрямок, куди я впевнений, що буду неодноразово повертатися. Якщо описати якось одним словом, то я просто скажу «класно». 

 

Бюджет

Окрім того, ПАР ще й відносно бюджетна країна. За два тижні неймовірних пригод ми вклалися у 2000 доларів, включно з перельотом на інший кінець світу. А саме: 

  • 630 $ – переліт
  • 388 $ – проживання
  • 211 $ – оренда авто
  • 128 $ – дозвіл на виїзд закордон
  • 185 $ – бензин та платні дороги
  • 188 $ – харчування в кафе та ресторанах
  • 134 $ – харчування (покупки в магазинах)
  • 76 $ – вхідні квитки у різні атракції
  • 60 $ – віза

Разом вийшло рівно 2000 USD.

Отже, країна з тим ліпших. Рекомендую 🙂 

Поїхали разом у НепалДеталі

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: